Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Зіткнення цивілізацій, стародавньої і сучасної

Ігор Бурдяк | 7.12.2014 16:49

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Минулому не місце у реальному житті. Воно має бути у музеях...чи у смітнику

Зіткнення цивілізацій, стародавньої і сучасної
"Я хотів одного – вчитись і вчити інших. Сорок років життя я віддав улюбленій справі – вивченню історії Стародавнього Єгипту; що більше я набував знань, то зростала й моя любов до науки.

Я викладав у Непальському коледжі і у Відехському університеті, де мене обрано почесним доктором. Крім того, я був членом Комітету, що збирав кошти для Фонду дослідження Єгипту. Коли я мав тридцять п'ять років, мені вже доручили відповідальну посаду охоронця Історичного музею в Наланді; на цій посаді я перебуваю й досі.

Може, останні рядки здадуться вам не зовсім скромними, але я повинен сказати це, щоб ніхто не вважав описані тут події вигадкою: така поважна і шанована людина, як я, не стане підривати свій авторитет, розповідаючи якісь побрехеньки. Я не з тих людей, що знічев'я пишуть пригодницькі повісті, – для вчених найдорожча за все правда. А якщо хто-небудь не повірить мені, то нехай сам відвідає дивовижне місто Мітні-Хапі. Там, у саду, що розкинувся на північ від царського палацу, він побачить склеп, де поховано мумію чоловіка, який служив колись адвокатом у Верховному суді міста Патни.

..................

За годину до заходу сонця ми спустилися з гори в долину. Наш загін мав досить дивний вигляд: стародавні боги Гор, Анубіс, Тот і їхній старий жрець – і в кожного з них... звичайний речовий мішок та рушниця останнього зразка! Крім того, Анубіс ніс під пахвою підзорну трубу і димів сигарою, Тот мав у руках аптечку, а в Гора висів на плечі польовий бінокль... Якби мої товариші з Ірландського музею побачили тоді нас, вони, напевне, сміялися б до нестями.

Ще на горі, перш ніж вирушити, я уважно оглянув своїх "богів" і був дуже задоволений. З Дхірендри й Чана вийшли чудові Анубіс і Тот; Дхірендра був рухливий, як і належить богові з шакалячою головою, а Чанове черево цілком личило патронові міста Гермополя – богові Тоту. І Дхандас також відповідав своїй ролі, особливо тому, що був дуже високий: у старих єгипетських переказах сказано, що Гор набагато вищий за інших богів.

Ми вийшли на шлях Сидячих Писарів. Я йшов попереду загону і тільки часом зупинявся, щоб вислухати вказівки бога Анубіса.

Насамперед ми хотіли підійти до села, яке бачили в бінокль, щоб цієї ж ночі перевірити, чи можемо ми успішно грати свої ролі, чи, навпаки, зазнаємо невдачі.

.........

Ми встали і слідом за Анубісом попрямували стежкою через поле низенької пшениці, що ледве досягала нам до колін. Хвилин через п'ять ми дістались до річки, пройшли берегом не більш як двісті-триста метрів і несподівано натрапили на маленький будинок. Двері були такі низенькі, що нам довелося нахилитись. Коли ми ввійшли, Тот ввімкнув кишеньковий ліхтарик, що його він завжди носив із собою, і ми побачили двох чоловіків. Ті спали просто на долівці, на соломі. Вони не мали на собі ніяких прикрас, отож це були або землероби, або пастухи чи рибалки.

Посеред кімнати догорав вогонь, а поряд стояв каганець з олією і зануреним у неї ґнотом. Анубіс засвітив каганця, і в кімнаті стало видно.

Я взяв у Дхірендри каганця – адже богові не личить тримати в руках такі речі – і підніс угору.

Світло збудило хазяїв. їм здалося, що в кімнату вдерлися злодії; вони схопились, миттю дістали звідкись сокиру та важенну каменюку і вже ладні були дати нам відсіч. Але враз вони побачили перед собою моїх товаришів... Дуже важко описати вам те, що сталося далі.

І каменюка, й сокира зразу ж упали на землю. В одного з хазяїв від страху одвисла нижня щелепа, і він дивився на нас божевільними очима. А другий, тільки-но розгледів нас, зойкнув, сторопіло вхопився руками за голову і впав на долівку.

- О Горе, сину Озіріса, владаря вечірньої і вранішньої зорі, зглянься на свого раба! – закричав він.

Ми заздалегідь домовилися, що я заговорю з ними: треба ж було перевірити, чи можу я розмовляти їхньою мовою, чи ні.

- Заспокойся! – сказав я. – Не треба боятися. Боги Нілу прибули до твоєї країни не для того, щоб заподіяти тобі лихо.

Чоловік, що лежав на долівці, не зважувався підвести голову, і я не знав, чи зрозумів він мене, але в цей час заговорив другий з них.

- Ви жрець? – спитав він.

- Так, – відповів я. – Великі боги Гор, Анубіс і Тот прийшли звідти, де вони живуть з давніх часів. Просто перед тобою стоїть Анубіс, що приніс жертву на честь Озіріса. А оце батько вечірньої і вранішньої зорі Гор; він створив сонце, що зогріває весь світ. Поруч із ним – бог мудрості Тот. Він може навчити тебе всього, чого не знали навіть твої предки. Озіріс послав їх до твоєї країни і звелів, щоб їх урочисто прийняли у храмі бога сонця Ра. Там, під цим храмом, спочиває в гробниці Серафіс, чия душа безсмертна.

Коли я замовк, бідолаха, що досі лежав нерухомо долі, враз схопився і вибіг на вулицю, галасуючи:

- Боги зійшли на землю! Кінець світу!...
"

Це уривок із художнього твору відомого індійського письменника, вченого, громадського діяча і мандрівника Рагула Санкритяяна (1893-1963) "В ЗАБУТІЙ КРАЇНІ"

Тут оповідається про те, як група зацікавлених осіб із ХХ століття (дослідники-науковці, любителі пригод, шукачі скарбів) потрапили фактично у двадцять п'яте століття до Різдва Христового.



Частина території нинішньої Арабської Республіки Єгипет, затиснута з однієї сторони безводною пустелею, з іншої – непрохідними джунглями-пралісом виявилася ніби загубленою у просторі і часі. Там збереглися національний склад, культура, мова, соціальна структура, державний лад, рівень розвитку господарства, характерні для Древнього царства Стародавнього Єгипту. Мандрівникам вдалося віднайти цю країну, і зустрітися віч-на-віч з далеким минулим.

Цей твір фантастичний.

Але історія знає іншу і, головне, справжню подібну ситуацію – збереження стародавньої цивілізації у майже споконвічному вигляді до принципово інших історичних часів.



Римський Імператор Константин Великий загорівся мрією створити нову столицю, яка символізувала б початок нової епохи в історії Риму. Основою для майбутнього міста послужило стародавнє грецьке місто Візантій, розташоване на європейському узбережжі Босфору. Старе місто було розширене і оточене неприступними фортечними стінами. У ньому був зведений іподром і безліч храмів, як християнських, так і язичницьких. З усієї імперії до Візантія звозилися твори мистецтва: картини, скульптури. Будівництво розпочалося в 324 році і через 6 років, 11 травня 330 року Константин офіційно переніс столицю Римської імперії до Візантія і назвав його Новим Римом. Однак ця назва не набула широкого вжитку і вже за життя імператора місто стали називати Константинополем – тобто містом Костянтина.

Так Константину вдалося змістити центр ваги Імперії в бік її менш анемічної Східної частини.

Візантійська культура – спадкоємиця культури Стародавньої Греції, що водночас увібрала в себе багато із культур східних народів, що населяли території Візантії.

Згодом Римська імперія розпалася на Західну і Східну (Візантію)

Західна Римська імперія територіально включала в себе землі заходу Європи та Північної Африки, проіснувала до 476 року, і впала під натиском германських племен.

Візантійська (східна) імперія проіснувала на тисячоліття довше.

Тисячолітній Рим упав, а Західна Римська імперія зникла з карти світу. Останню крапку поставили тут племена вандалів у 468 році... зруйновано архітектурну велич гордовитого Риму, втрачено шедеври мистецтва.

З того часу західноримські імператори вже не мали реальної влади. Їх контролювали варварські вожді. Символічно, що останній імператор, як і легендарний правитель Риму, мав ім'я Ромул. У 476 р. Ромула Августула позбавив влади вождь остготів Одоакр, а символи його влади відправив до Константинополя.

На колишній території Західної Римської імперії утворилася велика кількість "варварських королівств". Традиційно рік падіння Західної Римської імперії вважають закінченням історії стародавнього світу. Але життя тривало, почався новий період в історії Європи – середні віки.

Та це на Заході. А на Сході до певної міри продовжувалася історія стародавнього світу. Там з презирством відносилися до варварів на Заході. Бо й дійсно, низький рівень розвитку варварських племен не давав змоги тоді сприйняти і оцінити той спадок, який залишив їм стародавній Рим.

Та вкінці середньовічч'я антична спадщина на Заході була належно оцінена. Почався Новий час (Відродження), що грунтувався на ідеалах гуманізму. Антична демократія, перероблена і пристосована в основному британцями до нових історичних умов, дала належні плоди: У 1295 році в Англії прийнята Модель парламенту; у 1492 році Колумб "відкрив" Америку; 1517 – початок Реформації; в 1698 році відбулася перша спроба поставити пару на службу людині.

Тоді уже Східної Римської Імперії не було. Вона застрягла у стародавньому світі, і цілком природньо і закономірно відстала від вимог часу (державу "заморозили" на рівні V століття). Тому й була завойована і підкорена турками-османами.

Отже, підсумок такий. "Перший Рим" успішно передав у спадок античність і християнство "варварам". Вони його зберегли і розвинули.

"Другий Рим" потерпів остаточну поразку, бо застряг у стародавньому світі.

Та "візантійщина" не вмерла. "Естафету" перехопили московські правителі.

У статті Наслідки відміни "стоглавого Собору" 1551 р. московським Собором 1656 р. (никонівська реформа) показано, як московський цар Олексій I Михайлович проводив церковну реформу для зближення МП з Константинопольською Церквою. У нього була мрія – стати всеправославним царем. Це призвело до жахливих страждань власного народу.

Та й нині Росія, неначе та фантастична забута країна єгиптян, перебуває у зовсім іншій "парадигмі", ніж цивілізований світ. Європа переважно християнська. Та Церква не вмішується у державні справи, а держава не використовує релігійні артефакти як інструмент державної політики. Усе це вона залишила у далекому минулому.

У Росії інакше. Священик РПЦ Павло Адельгейм: "дружба церкви и государства – это катастрофа, это церковная катастрофа". "У нас вера в церкви поменялась на идеологию. Нет веры, а есть идеология. Церковь заняла место бывшего Политбюро КПСС. Так ее сейчас и называют. Говорят, что Россию возглавляют чекисты и церковники. Фактически получается, что в этой церкви не остается места для Христа. Попросту говоря, Имя его все реже и реже главами церкви употребляется...Теперь православие и христианство совсем не одно и то же. Потому что под словом "православие" больше понимается национальная идеология, а вовсе не христианская вера".

На сторінках газети "Frankfurter Allgemeine Zeitung" 5 грудня Berthold Kohler в коментарі під заголовком "Храмова гора Путіна" пише про те, що президент у своєму посланні постарався обійти тему жалюгідного стану російської економіки. Бертольд вказує:

"Путін втягнув свою країну в конфлікт, який їй тільки шкодить, як політично, так і економічно. Відносини з Заходом крижані – такого не було з часів холодної війни...Путіну не вдалося послабити залежність російської економіки від нафти і газу та модернізувати її. Тепер вона страждає від санкцій, а рубль стрімко падає"



"У Путіна залишилося єдине поле для маневру: національна гордість, якщо не сказати великоруський націоналізм. Ось його-то він пробуджує, підгодовує і використовує у власних цілях, як давно вже не робив жоден російський лідер. Заявивши, що Крим для росіян таке ж святе місце, як Храмова гора для юдеїв і мусульман, Путін звів себе в ранг національно-релігійного рятівника, який повернув цей півострів "великого сакрального значення" в лоно імперії. Це чистої води великоросійський опіум для народу.

Ось як відреагував на цей путінський пасаж журналіст Валерій Отставних:

"Не самый удачный пример. Большой прокол спичрайтеров, которые забыли, что Владимир был не московским или владимирским князем, а именно киевским. Так что именно Киев может претендовать на "сакральность Крыма"



Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua