Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Степан Бандера про Меркель, Путина і "Новоросію"


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
1

Це значить, з огляду на повну відповідність дійсності усіх решту міркувань Степана Бандери, що сьогодні московська банда убивць розглядає, чи вже розглянула і запланувала можливість застосування ядерної зброї проти України.

Степан Бандера про Меркель, Путина і ''Новоросію''
Вступ

Просто вражаюче влучні, перевірте самі, висновки – встановлені в обставинах середини 50-х років 20-го сторіччя, коли Меркель і Путин ще пішки під стіл ходили, а які ж напрочуд точні для нашого сьогодення середини 10-х років 21-го сторіччя, коли ці тоді ще маленькі діточки повиростали і зайняли свої теперішні місця в тих самих спільнотах, про які висловлював свої геніально точні міркування Степан Бандера.

І це не пророцтво – просто правда про незмінні протягом десятків, чи сотень років правила поведінки московської банди убивць та реакцію на них в провідних европейських країнах. Разючість нетлінності цієї правди, в усіх її деталях, можна порівняти хіба що з безмежністю ненависті московської банди убивць до Степана Бандери, який оприлюднив цю ясно йому видну правду "логіки" московської поведінки. Що нам, до речі, дає розуміння головної причини величезного смертельного московського страху перед Бандерою.

Адже головна ознака правди, як відомо, полягає в тому, що правда з плином часу не міняється – на відміну від наприклад швидкозмінних, сьогодні одних, а завтра вже вивернутих навиворіт на потребу злоби дня потоків брехні в московській інфоканалізації.

Значимість усіма способами приховуваної московською бандою убивць правди справжніх правил її поведінки, виявленої Степаном Бандерою, така велика і стабільна, що сьогодні її курс не в змозі підкорегувати навіть здавалося б досить таки значні факти відмінності нашого часу від реалій 50-х років 20-го сторіччя. Як скажімо той факт, що московська банда убивць викинула на смітник уже їй непотрібне лахміття комуністичної фразеології і досі не знайшла рівноцінно пригожих лахів, хоч гарячкові метання в їх пошуках і не припиняються, для прикриття своєї диявольськи злочинної природи. Чи що в 50-ті роки 20-го сторіччя московська банда убивць не мала таких можливостей підкупу европейських політиків, як це має місце сьогодні.

Наприклад є така інформація, що 30% акцій Газпрому належать Німеччині, і це нібито дає для Меркель аргументацію пасувати перед вимогами Москви й обирати з-поміж цін і цінностей ціни – за визначенням, яке сьогодні побутує в новітньому европейському фольклорі. Тобто іншими словами кажучи, нехай краще московські убивці скільки завгодно убивають українських дітей, аніж у нас, в Німеччині, трохи піднімуться ціни.

Але коли шановна Ангела Меркель, разом з іншими московськими сателітами в Европі, постійно, місяць за місяцем московської агресії проти України, говорить, всупереч самим основам людської моралі, що б там не сталося, що питання про скільки-небудь серйозні санкції проти Москви зараз, тепер, не актуальне, користуючись при цьому московською термінологією щодо реалій московської агресії проти України, то виникають деякі питання, наприклад невже причина такої ницої поведінки, всупереч усім цінностям людської моралі, тільки в одній зажерливості?

Але давайте подивимось відповіді Степана Бандери на ці украй злободенні питання – як вони сьогодні, через майже 60 років після опублікування, мають зразково ґрунтовний і прикладний вигляд, у порівнянні, скажімо, із спорадичними політологічними міркуваннями теперішніх, порівняйте самі, і наших, і західних політиків.

Всі наведені нижче цитати, походження яких не вказане, взяті із статті Степана Бандери "Питання атомової війни і визвольна революція", вперше опублікованої в журналі "Визвольний Шлях", Лондон, Великобританія, з липня 1957, по лютий 1958 р. З цією статтею можна ознайомитись в [1].

Про страх Меркель перед погрозами московської банди убивць

/* Якщо добре застановитися над тим, яким страшним ворогом для всіх волелюбних народів є московський імперіалізм та скільки треба змобілізувати сил і скласти жертв, щоб його побороти, тоді яскраво видно ціле безумство всіх малодушних концепцій тих політиків, які шукають способів викрутитися від своєї частки в тій боротьбі, щоб інші народи самі, без них, перенесли ввесь тягар і жертви протимосковського змагання. До таких концепцій, як ми вже згадували, треба зарахувати трактування протимосковської боротьби тільки в плані забезпечення Заходу від московської агресивної війни, себто – обмежену прихильність, яка кінчається там, де починається риск конфлікту з Москвою. */

/* Підтримуючи визвольну боротьбу поневолених Москвою народів усіма засобами, західні держави можуть звільнитися від московської загрози значно меншою ціною, ніж їм треба буде скласти її тоді, коли сама Москва накине їм вибір: війна або капітуляція. А підтримка від Заходу може бути вповні успішною тільки тоді, коли вона буде наслідком твердого рішення довести до перемоги визвольної справи і до розгромлення московізму всіма можливими засобами. Риск війни і московські погрози не можуть спиняти активної допомоги визвольній боротьбі поневолених народів. Якщо московський імперіалізм ставить перед західними державами неухильну перспективу збройного зудару, то краще для Заходу прийняти боротьбу у вигіднішій для нього ситуації, коли московська банда зайнята ще другим, внутрішнім фронтом, ніж ждати пасивно, поки Москва сама вибере найдогідніші для неї час і обставини, щоб розправитися з Заходом. */

/* Керуючись бажанням уникнути війни, деякі західні кола дивляться на визвольну боротьбу поневолених Москвою народів тільки як на фактор, що зв'язує московській банді руки та спиняє їх від розпалення великої війни. */

/* Страх перед війною з Москвою та бажання уникнути її за всяку ціну – це той фактор, що увесь час паралізує західну політику супроти московського імперіалізму, відбирає їй ініціативу й рішучість у всіх вузлових справах сучасного міжнародного укладу. З цієї причини лишаються невикористаними різні можливості співдії між протимосковською визвольною боротьбою поневолених народів і західніми державами в їхніх намаганнях стримати дальшу експансію московського імперіялізму. Співдія зовнішніх протимосковських сил і акцій із силами внутрішніми, діючими на теренах Москви і її сателітів, при відповідній напрузі привела б до розгрому московізму, себто – до ліквідації неволі для одних, а для других – постійної загрози. Тому спільна боротьба поневолених Москвою народів і ще вільних, але вже загрожених московською аґресією держав є однаково необхідною як для одних, так і для других. Відхилятися від неї, покладаючись на те, що ввесь її тягар винесе другий партнер спільної долі – шкідливо й невідповідально не тільки супроти спільної справи, але теж і супроти власної долі. */

Про "новизну" гібридної московської агресії

/* Щоб не спровокувати тотально-воєнної реакції Заходу, Москва, правдоподібно, в розпалюванні воєнних конфліктів буде застосовувати тактику прикривання й зменшування їх засягу та гостроти. Така тактика відповідає стратегії ступневої імперіалістичної експансії Москви. У її застосуванні вона має багато можливостей. Типічний зразок такої тактики полягає в тому, що Москва офіціально не ангажується у війну, нею спровоковану, а тільки веде її посередньо, руками своїх сателітів чи т. зв. "добровільцями". А безпосередня, одверта участь Москви у війні може бути маскована ніби-то "гуманними" мотивами збройної інтервенції. /*

/* Загально можна передбачити, що майбутні війни будуть відзначатися великою, рухливістю, уривчастістю і незвичайною глибиною фронтових смуг, а тактика буде більш зближена до тактики партизанської, ніж до позиційної війни. */

/* Нові війни, які стоятимуть під знаком термоядерної зброї, хоча б тільки під її загрозою, не можуть мати фронтових ліній старого типу. Вони будуть відзначатися вривчастими й дуже рухомими, але зате надзвичайно глибокими фронтами. Межа між фронтовою і запільною зонами буде часто затерта, тільки на далеких віддалях, у глибину, будуть помітні ріжниці між ними. Це стосується до групування військових сил і самих бойових операцій. */

/* Кожний прояв страху від війни на Заході буде ще більше скріпляти московську агресивну політику застрашування війною. Але, правдоподібно, на тому не закінчиться. В московській банді можуть, усупереч власним твердженням і західній опінії, уважати, що війна в сучасній ситуації формою і розмірами не мусить перетворитися в атомову світову війну, а утримана в певних межах буде далі успішним засобом їхньої експансії. Прийнявши таку засаду, Москва може знову розпочати серію обмежених конфліктів, щоб ними проламлювати опір там, де інші засоби не дають успіху та ступнево поширювати своє панування над іншими народами. */

/*...в московській банді сподіваються, що провоковані ними обмежені війни і такі ж агресивні наміри не викличуть крайньої реакції Заходу та дадуть їм можливість поширювати свою експансію без особливого риску. Крайня реакція Заходу на московську агресивність залежатиме першою мірою від території, розмірів і характеру воєнного конфлікту, себто від тих факторів, що їх в московській банді можуть регулювати самі, як агресори. Якщо б вони пішли війною прямо на котрусь із західних держав на її власній території або почали воювати важкою ракетно-термоядерною зброєю, тоді західній блок був би примушений до атомової оборонно-відплатної війни. Але вони, мабуть, не рахуються з такою реакцією Заходу в ситуації, коли розпочнуть периферійні війни, обмежені вживанням звичайної зброї, в яких західні держави оборонятимуть свої інтереси й позиції теж в обмеженому розмірі, бо вони не будуть мати для них першорядного життєвого значення. Москва сподівається, що в таких випадках Захід, так як і попередньо, не буде поширювати розмірів і гостроти конфлікту та не вживатиме зброї масового нищення. */



Про перспективу застосування Москвою атомної зброї проти України


/* Коли не буде певних сподівань на успіх мілітарної агресії, Москва поступатиме обережніше, щоб у час невдачі легко відступити і погасити конфлікт. Тож чекати на кінцевий вислід обмеженої війни і сподіватися, що він принесе користь для національно-визвольних змагань, було б необґрунтованим самообманом. */

/* Коли ж Москва накине війну Заходові, але залишить можливість вести її в обмежених розмірах та закінчити корисним для неї компромісом, то Захід, правдоподібно, буде далі поступатися та йти шляхом, який веде в сліпий кут. Правда, кожна війна створює іншу, ніж у мирних обставинах ситуацію, а її розвиток не проходить під контролем тільки одного воюючого табору. Розпочата війна може в короткому часі вчинити на Заході глибокий моральний і політичний перелом, який, у свою чергу, може скерувати воєнну політику західних держав у корисному для цілого протимосковського фронту напрямі, в тому і для визвольних змагань поневолених Москвою народів. Така зміна є можлива, але вона не є настільки певна, щоб можна вже тепер на неї покладатися. */

/* Якщо б Москва здобула абсолютну перевагу у ракетно-термоядерній зброї, тоді пропав би гальмуючий вплив рівноваги і небезпеки її застосування у війні зросли б дуже сильно. Найновіший розвиток атомової воєнної техніки розбиває оманну орієнтацію західних держав на незмінну перевагу в модерній техніці, яка, ніби, запевняє їм безпеку. Коли Заходові не вдасться відзискати тієї переваги і те, що мало бути захисним щитом, обернеться в найбільшу загрозу, тоді в політичному і в стратегічному думанні західніх народів може наступити здоровий перелім, який приведе до власної оцінки всіх факторів, зокрема в підсовєтському обширі. */

/* Зброя далекосяжного масового нищення може бути застосована тільки проти цілком ворожих територій. Така небезпека може стати актуальною тоді, коли визвольна революція переможе на певному більшому просторі та очистить його від ворожих, московських сил і перетвориться у визвольну війну. Наступаючи на визволену вже країну новою зовнішньою агресією, Москва може заатакувати її всіма засобами, якими диспонуватиме. Але це вже питання оборонної війни самостійної держави, а не революційної боротьби. */

Це значить, з огляду на повну відповідність дійсності усіх решту міркувань Степана Бандери, що сьогодні, коли перед московською бандою убивць постає ясна перспектива повного очищення української землі від московської банди убивць, у тому числі від суттєвої присутності московських холуїв, холопів і посіпак в українських державних структурах, можна не сумніватися в тому, що московська банда убивць розглядає, чи вже розглянула і запланувала можливість застосування ядерної зброї проти України.

Про сподівання України на допомогу Заходу

/* Коли наші народи самі мають нести весь тягар протимосковської боротьби, коли наша визвольна боротьба мусить розраховувати тільки на власні сили, тоді словесні симпатії західних держав, пасивних спостерігачів, не матимуть більшого впливу на розвиток ситуації. Очевидно, що й симпатій не треба нехтувати, але їм не можна надавати перебільшеного значення. Зовнішня державницька акція мусить бути спрямована насамперед до того, щоб для визвольних змагань здобути справжніх союзників для спільної боротьби. Цього не можна досягти фальшивим зображуванням справи, бо наслідком такого поступу є тільки взаємне розчарування. Революційні сили лишаються обманеними, якщо вони розраховують на поважну поміч чужих держав, якої забракне саме у найважливіший, критичний момент. */

/* Державницькі сили повинні цілком викинути з концепції своєї зовнішньополітичної роботи тезу, що революційна протимосковська боротьба охоронить західні держави від війни з Москвою. Це не є завдання визвольної боротьби поневолених Москвою народів, тим більш, якщо воєнна ситуація може створити більш пригожі умови для її широкого розгорнення. Наша зовнішня акція має натомість розбуджувати серед усіх вільних народів усвідомлення московської загрози. Вона має вказувати на те, що всі вільні держави стануть жертвами московської воєнної агресії, якщо пасивно будуть ставитися до постійного зростання сили і щораз більшої експансивності московського імперіалізму. */

Про наслідки для народів у випадку капітуляції перед московською бандою убивць

/* Якщо котрийсь народ піддається сугестії і тискові московського застрашування та стає на шлях все дальших поступок і капітуляції, то це приводить його, без бою і спротиву, в московські тенета, в яких його жде гірша загибіль, ніж у кратерах атомових бомб. */

/* Щоб легко і просто на власні очі побачити типові для України реальні пропорції кількості загиблих українців, в війнах і московських голодоморних убивствах, нема потреби робити якихось надто складних історичних досліджень і пошуків. В деяких селах в Україні вже почали предметно рахувати, скільки ж в них людей конкретно загинуло.

В селі Капустинці на Київщині, наприклад, до двох раніше встановлених пам'ятників – загиблим в громадянській війні (16 чоловік), і в другій світовій (145 чоловік), нещодавно додали третій пам'ятник – убитим голодомором 1932-34 (1120 чоловіків, жінок, дітей). Два роки тому (в 2006) ці три пам'ятники показували по ТБ. Пам'ятники поіменні, на кожному з них конкретно наведені імена усіх загиблих.

Ще одним наочним прикладом є порівняння кількості жертв Голодомору 1946-47, протягом менше ніж один рік, жертвами якого були тільки українці, головним чином українські діти, учиненого московськими убивцями на всій території України там, де не було збройного опору, а це принаймні півтора мільйона українців – з кількістю жертв (протягом майже десяти років, включно 1946-47, з усіх сторін), на всіх територіях, де був збройний опір московським убивцям з боку УПА, а це щось біля 180 тисяч, у тому числі помітна кількість московських посіпак різного ґатунку. */ [2]

/*...якщо без опору віддати московської банді убивць контроль над українською землею, то не доводиться сумніватися, що кількість убитих на ній московськими убивцями буде на порядок (у десять разів) більша, ніж у випадку найбільш запеклої війни – збройного опору українського народу в разі прямого московського нападу на Україну. І убитими, якщо здатися без опору, будуть насамперед українські діти – і то чим менші діти, тим більше напевно вони будуть московськими убивцями вбиті. */ [2]

Література

1. Степан Бандера, Питання атомової війни і визвольна революція, в кн. Степан Бандера, ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (збірник вибраних праць) https://docs.google.com/open?id=0B-gWbuz5e6alOTlhZTFkMDQtMWFmYi00YjI1LWFkOGMtZmUzZGUyZjRlNzRj

2. Кілька слів про статтю Анатоля Лівена з лондонської The Times, в кн. Українська політологія, або Атдадім Львов Палякам https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alS2h3NUtha0xHVVE/edit?usp=sharing

Російський переклад:

PDF: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alcm9uYUJrQkhvRWs/edit?usp=sharing

EPUB: https://drive.google.com/file/d/0B-gWbuz5e6alMDdqUWRReHRZaGM/edit?usp=sharing










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua