Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Москва – "Другий Берлін"


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Кажуть, колесо історії крутиться наче по спіралі. Події, які сталися колись, з точністю повторюються. А ще мудрі люди говорять, що історія вчить, що нічого не вчить.

Москва – ''Другий Берлін''
Кажуть, колесо історії крутиться наче по спіралі. Події, які сталися колись, з точністю повторюються. А ще мудрі люди говорять, що історія вчить, що нічого не вчить.

Сьогодні ми стаємо свідками того, як Росія крокує шляхом нацистської Німеччини. Звісно, можна обуритися: "Що за маячня? Саме СРСР, правонаступником якого зараз є Росія, зробив дуже вагомий внесок у розгром нацизму".

Щоб не бути голослівним, наведу факти і певні історичні паралелі.

Після розпаду Радянського Союзу Росія пережила важкі 90-ті роки. Різко погіршився рівень життя абсолютної більшості російського суспільства. Населення спіткали глибоке розчарування і важка психологічна депресія. Росіяни почувалися приниженими, адже зазнали поразки у "холодній війні" і втратили свою імперію ("какую страну прос...ли"). У російському закомплексованому суспільстві 90-х, як і у німецькому 20-х були посіяні зерна реваншизму. Країна чекала свого спасителя. І він прийшов, як і Гітлер у 1933-му. У 2000 році президентом обрано Володимира Путіна.

У Росії розпочинається стрімке економічне зростання, відродження військової могутності. На цьому тлі поступово, не так швидко, як в нацистській Німеччині, згортаються демократичні громадянські свободи, зокрема свобода слова, преси, право на мирні зібрання. ЗМІ потрапляють під цілковитий контроль держави, відроджується жорстка цензура. Щодо недавніх рішень російської влади, можна згадати закон, що дозволяє блокувати "екстремістські" веб-сайти за санкцією прокурора і навіть без рішення суду. Але це ще не кінець. Тепер журналістів будуть судити за їхні матеріали, якщо їх визнають антиросійськими. Поле трактувань антиросійськості ну дуже великий. Якщо розкритикував голову адміністрації президента, то ти ворог російського народу. Сталінізм чи гітлеризм не нагадує? Поліції надаються безпрецедентні повноваження, яких вона не мала за часів царизму.

Під контроль поставлено і російських олігархів. А ті "бояри", які не побажали визнати свою васальну залежність від новітнього "великого князя московського", піддалися опалі. Згадаймо долю Гусинського, Березовського і багатостраждального Ходорковського.

З країни контрольованої демократії, Росія поступово трансформується на справжню авторитарну державу з явними ознаками тоталітаризму.

Рік-у-рік утверджується однопартійність. Одна-єдина партія з відповідною назвою "Єдина Росія" впевнено проникає у всі сфери суспільного життя. Як і в нацистській Німеччині, зростаються державний і партійний апарат. Кишенькова декоративна опозиція ніби існує, але насправді вона цілком підтримує курс Путіна, а отже, вона не є опозицією. Справжня ліберальна опозиція не те, що не присутня у парламенті, вона остаточно змаргіналізувалася. Мало того, пропаганда представляє її як ворожих агентів Заходу. Країна поринає в пошук внутрішніх ворогів. Тюрми щороку поповнюються політичними в'язнями.Чим не гітлерівська Німеччина 30-х? Чого варта історія дівчат панк-гурту "Pussy Riot", які понесли кримінальне покарання і відбули неповний строк в колоніях.

Тут доречно згадати і про роль Російської православної церкви, на яку "страшно посягнули" юні і тендітні "хуліганки" і яка цілком підтримує путінський режим. Церква в російській державності завжди відігравала особливу роль. Вона була стовпом у такій імперській ідеологемі, як "За веру, за царя, за отечество!". Тому не дивно зараз чути підтримку російської агресії з боку православного духовенства.

Тотальним стає культ особи Путіна, який часто доходить до абсурду. Схоже, народ, сп'янілий ідеями реваншизму, дуже любить свого "фюрера", що поставив за мету відновити могутність країни, утвердити Велику Росію, велику Російську імперію. Він – розумний, жорсткий у словах і діях, впевнений в собі. Путін цілком відповідає уявленню російського суспільства, яким повинен бути лідер. А російський народ просто-напросто потребує влади твердої руки, яка захистить і буде турбуватися. Ментальність росіян така, що включає в себе готовність пожертвувати своїми правами, свободами, навіть добробутом, аби тільки мати на чолі доброго і мудрого царя-деспота.

Водночас у суспільстві культивується ненависть до ліберальних, демократичних цінностей ("дерьмократия"), а також до тих, звідки вони доходять ("Гейропа", "пендосы проклятые"). Російська путінська пропаганда хвацько "прилаштувала" до європейських демократичних цінностей вольності у сфері сім'ї та шлюбу.

Російське суспільство серйозно захворіло. Ми стаємо свідками переоцінки цінностей. Демократичні цінності і права зневажаються, людей з прогресивним мисленням називають "ліберастами", відновлюється культ особи Сталіна. Офійна російська ідеологія стала симбіозом чорносотенства і сталінізму. В суспільстві буйним цвітом квітне національна винятковість, зарозумілість, шовінізм, ксенофобія, неонацизм, антисемітизм, мілітаризм. Крайньоправих неонацистських груп в Москві, мабуть, більше, ніж в усій Україні. Навіть з уст російських високопосадовців і політиків звучать відверті расистські й ксенофобські заклики (згадаймо ідеї Жириновського про необхідність огородити Кавказ від Росії, а самому населенню тих республік встановити ліміт народжуваності).

Культивується ідея російської первинності, зверхності (згадаймо концерти невинного сатирика Задорнова, який хвацько перевтілився в "історика" та "лінгвіста"). Втовкмачується ідея про особливу історичну місію Росії. Водночас, ненависть не тільки до України, а й до країн ЄС, а також США просто зашкалює. Росіянам повсякчас і повсюдно ввижаються підлі закулісні змови інших держав, які хочуть знищити Росію, поневолити її, споїти її населення. Чітко витворюється образ ворога. В росіян почалося проявлятися маніакальне бажання знищити зовнішніх ворогів.

Російське суспільство заразилося ідеями реваншизму й мілітаризму. Нечисленні марші за мир (!) в Росії розганяються. Російське суспільство підтримує війну. Згідно з соціологічними дослідженнями http://ipress.ua/news/52_rosiyan_gotovi_ubyvaty_ukraintsiv__doslidzhennya_52002.html, 58,8% опитаних підтримують воєнне втручання, проти – лише 19,6%. Це страшна цифра.

Цим антиукраїнським мілітаристським настроям передували роки масованої українофобської пропаганди та істерії, яка особливо загострилася в останні місяці. Путін, як і Гітлер, дуже добре готував своє суспільство до широкомасштабної війни, в даному випадку проти України (і не тільки). Путінська пропаганда через газети, книги, фільми, телебачення, Інтернет усі ці роки дуже активно промивала мізки простим росіянам. В російському суспільстві чітко утвердилася думка, що українців насправді немає, це вигаданий німцями чи австрійцями народ. Пропагандисти кричать: "Мы же один народ" і водночас сіють до українців ненависть. Навіть Майдан, "виявляється", замислили американці, щоб розсварити "обе части единого русского народа".

Згадаймо антиукраїнські тенденційні, необ'єктивні до непристойності матеріали Кісельова, антиукраїнські фільми "Матч" і "Ми з майбутнього-2" і багато-багато інших. Згадаймо страшну антиукраїнську істерію перед боєм Кличка і Повєткіна. Скільки було пихи і пафосу і водночас зверхності до України. Як це не звучить, але Росія нам не те, що недружня держава, вона є нашим ворогом і противником. Міф про братські народи остаточно розвіявся, як дим.

У 2012 році Путін заявив, що розпад Радянського Союзу – найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. Стає зрозумілим, що російський диктатор не зупиниться ні перед чим, аби відновити Велику Росію, як і у 1930-х Німеччина прагнула реанімувати свою імперську велич. І якщо хтось думає, що Путін зупиниться на Криму, то він дуже помиляється. Йому потрібна Україна цілком. Спочатку "фюрер" прагнув затягнути Україну в Митний, а потім і в Євразійський союз політичним та економічним тиском. Безкінечні газові і торгові війни – цьому доказ.

Після несподіваної перемоги української революції Путін розпочав "план Б" – шлях воєнної інтервенції в нашу країну. Те, що російський лідер розглядав варіант воєнного втручання стало ясно ще давно. Тільки мало хто про це говорив і в це вірив. Навіть криза навколо острова Тузла у 2003 р. нічого не навчила. Тенденція до зростання військових витрат Росії, яка почалася в 1999 році, різко прискорилася в 2012 році. Зростання становило 16%. Водночас українська армія зазнала великого скорочення чисельності та фінансування. Останній цвях в гріб української армії забив екс-президент Янукович, який практично розпустив її.

І тепер Україна зазнала справжньої російської агресії. Путін після Сочінської олімпіади без жодного пострілу захопив Крим, як Гітлер після Берлінської олімпіади беззбройно вторгся у Рейнську демілітаризовану зону, Австрію і Судетську область. Цікавий збіг, правда? Що найстрашніше, російський новітній "фюрер" на цьому не зупиниться. Він цілеспрямовано розпалює серйозний глобальний збройний конфлікт, в який можуть бути втягнуті США, Великобританія, Туреччина, Польща, прибалтійські держави. Ось для чого всі ці роки кремлівська пропаганда сіяла ворожнечу і ненависть до решти світу. Точно так, як Гітлер у 1930-х до "світової плутократії". Боюсь, новітні Віденський арбітраж, Мюнхенська змова чи інші акти "умиротворення агресора" світ не врятують від російського імперіалізму.

Проте, я твердо переконаний, що на макрорівні події розгорнуться так, як з боєм Повєткіна. Росіяни через свою пиху і зарозумілість будуть жорстоко покарані. Україна зможе дати гідну відсіч. Тому Москва вже не "Третій Рим", а "Другий Берлін". Росію чекає страшна Божа кара і розпад на окремі слабкі держави.












© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua