Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/politics/52b4d02275102/

Сповідь "шпійона", або надія є...

Дмитро Володимирович Сінченко | 21.12.2013 01:17

Надія є? Впевнений, що є. Однак для перемоги, схоже на те, що нашій державі спершу доведеться вирішувати кадрові і структурні проблеми. Банальною заміною прізвищ і обличь тут не обійтись.
Україна потребує системних змін.


Сповідь ''шпійона'', або надія є...
Після того, як мене було включено у список "американських шпійонів", я задумався над причиною такого дивного рішення. Адже раніше я за собою не помічав жодних дій на користь іноземних держав. Але аналітикам ПаРтії, звісно, видніше.

У списку я фігурую як "керівник ВМГО "Дебатна Академія", однак я ніколи не був саме керівником цієї поважної організації. Так, з 2007 по 2009 роки я був керівником Кіровоградського регіонального відділення, у 2009-му – речником. Однак аж ніяк не керівником.

Можливо ця організація є тим, кого називають "грантожером"? Зовсім ні. Вона існує у більшій мірі за рахунок місцевих джерел фінансування. Її керівництво працює виключно на волонтерських засадах і принципово не має жодних гонорарів.

Можливо тому, що я пишу статті, які не подобаються владі? Але ж це не список блогерів чи журналістів.

Можливо тому, що бував за кордоном? Але список тих, хто був частіше і у більшій кількості країн – у тисячі, а може, і в сотні тисяч раз більший...

Можливо тому, що я – за Євроінтеграцію? Але ж це ніби була політика самої ПаРтії... тоді сюди варто було би додати всіх чиновників і членів партії влади...

Але якщо поєднати всі зазначені компоненти?...

Новина про рішення уряду зупинити підготовку до підписання Угоди застала мене в дорозі до Вільнюса. В цей час я саме брав участь у автопробігу "Я – за Україну в Європі!", організованому ГО "Вся Україна". Першим бажанням було розвертатись і їхати назад до Києва – на Майдан. Але, коли емоції вгамувались, вирішили продовжити дорогу, адже значення нашої акції лише зростало.

І от ми у Вільнюсі. На площі розгорнули "Українське містечко". На сцені демонструється ролик про становлення ЄС та Україну в Європі. З вітальним словом виступає посол України в Литві Валерій Жовтенко. Ми чекаємо на прес-брифінг, у якому мали взяти участь згаданий посол, мер Вільнюса і голова "Всієї України", але за хвилину до початку посол заходить до журналістів, щоб перепросити і попрощатись. Все, що він встигає нам сказати – "Курс на євроінтеграцію незмінний. Повірте, все буде добре!".

І хочеться вірити. Але його несподівана зайнятість породжує сумніви. Початок брифінгу ці сумніви примножує, адже за стіл сідає лише організатор заходу – Ярослав Погарський. Мер Вільнюса також відсутній...

Пан Ярослав "віддувався" за всіх: "Я оптиміст. Я, не зважаючи ні на що, вірю в те, що угода буде підписана 29-го листопада. У нас ще є час. Уряд Азарова не має повноважень вирішувати питання зовнішньої політики, а отже, доки ми не почули офіційної позиції президента, ми не можемо робити чітких висновків... І що б не надумала собі українська влада, наш народ вже давно ухвалив для себе рішення про курс на євроінтеграцію".

І дійсно, підписання угоди у Вільнюсі було би більш ніж символічним. Ще 650 років тому спільна перемога литовців та українців у битві на Синіх Водах задовго до "Куликовської битви" підірвала могутність Золотої Орди та поклала початок звільненню східної Європи від монголо-татарського іга.

Відбулось те, у що розум відмовлявся вірити. Янукович нічого не підписав у Вільнюсі, однак наштампував різноманітних угод у Москві. Наша країна так і не зблизилась з країнами Євросоюзу, які у нас прийнято вважати цивілізованим світом, однак кинулась в обійми дикої "Ерефії". Немає віри, що Угоду підпишуть у березні, однак десь у глибині душі все ще жевріє надія...

Цього разу західний світ програв. Непідписання угоди про Асоціацію – це поразка і України, і Литви, і усієї Євроспільноти. Заяви української влади про якісь позитиви від цього провалу у зовнішній політиці держави – лише бажання зробити "гарну міну при поганій грі"...

Однак ми програли лише бій. Війна ж триває. І нам необхідно задуматись над тим, якою має бути наша подальша стратегія, тактика, і яким чином оновити "арсенал".

Надія є? Впевнений, що є. Однак для перемоги, схоже на те, що нашій державі спершу доведеться вирішувати кадрові і структурні проблеми. Банальною заміною прізвищ і обличь тут не обійтись.

Україна потребує системних змін.

Дмитро Сінченко, Всеукраїнська ініціатива "Рух Державотворців"


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua