Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/politics/50733d6563aea/

Бандерівець – за народженням і покликанням!

Бунтар | 8.10.2012 23:53

Ця розповідь про земляка Степана Бандери – учасника "виборчих перегонів" на Прикарпатті.

Бандерівець – за народженням і покликанням!
Тарас Федорів – людина відносно молода, але на Калущині досить відома. Насамперед його знають як багаторічного працівника Історико-меморіального музею Степана Бандери, дослідника біографії та творчої спадщини Провідника ОУН. Також його знають як сільського голову рідного села національного Героя України. Віднедавна Тарас Федорович повернувся в район в новій якості – виконує обов'язки заступника начальника відділу освіти. Але новий виток зацікавлення цією непересічною особистістю викликаний реєстрацією Федоріва кандидатом у народні депутаи по в/о N85.

Родинні корені

Це той випадок, коли місце народження багато в чому характеризує людину. Батько – Федір Васильович, за те, що біля їхньої хати переховувався угринівський станичний ОУН-УПА Василь Яцишин "Гордієнко" (його після того як схопили, довели до сліпоти, і кільканадцять років утримували в мордовських таборах) -відбув заслання в Сибір, повернувшись, багато років пропрацював трактористом у колгоспі. Мати, нині покійна – Марія Федорівна, походила з Перегіняків (до речі, один із цього роду – Гриць Перегіняк "Коробка-Довбешка" став командиром Першої сотні УПА на Волині), працювала в колгоспній ланці, на фермі. В родинній хаті "на Загорі" неодноразово зупинялись наші партизани, родинною легендою вже стала оповідь про те, як лікар УПА "Берест" ділився пирогами звареними для хлопців з лісу з малими дітьми.

Федорів Т.Ф.:

- Моя родина для мене – це святе. І мама була з багатодітної сім'ї, і нас із братом та сестрами батьки виховали четверо, та й тепер у нас із дружиною п'ятеро донечок. Не розумію людей, які ставлять матеріальні блага понад сімейний затишок. Головне в родині злагода й взаємопідтримка.



Село Бандери – мала батьківщина

Угринівське походження в "совіцькі" часи було клеймом неблагонадійності. Як розповідають староугринівці, кожен третій місцевий житель постраждав за причетність до націоналістичного підпілля. Звичайно, що з цих родин молодому поколінню дорога до освіти та кар'єри булла закрита. Окремі винятки – тільки підтверджують правило. Навіть на керівні посади в селі, від директора школи до сільського голови, за Союзу, ставили виключно чужаків.

Тільки на перших роках незалежності громаду очолив корінний угринівець, який пропрацював неповне скликання. Натомість другий війт зі своїх – Тарас Федорів, залишався сільським головою аж три скликання, й мав усі шанси "урядувати" й далі, але вирішив продовжити навчання в галузі державного управління й свою кандидатуру на четверті вибори не подав. Звичайно знайдуться, напевно, й критики часів Федоріва у сільській раді, але здебільшого селяни оцінюють його роботу позитивно. Насамперед, згадують активну газифікацію обох Угриновів, що до того гальмувалась кільканадцять років. До села складно було доїхати через стан дороги, річка вимила була добрий шмат "дорожного полотна" в кількох місцях Середнього Угринова, без опалення – пусткою стояли Народні Доми... Коли ж Тарас Федорович йшов із сільської ради, масштабні берегоукріплювальні роботи та відновлені та збудовані заново мости гарантували нормальне транспортне сполучення, автобус іде тепер до кінця території села, поремонтовано було клуби, ФАПи, на вулицях села з'явилось вуличне освітлення, заасфальтовано було цілу півторакілометрову вулицю через новобудови, постійно ремонтувались інші. Якщо до того Угринови на рівні району, згадували, в основному в контексі земельних конфліктів, то тепер земляків Бандери знають і за межами області завдяки футбольній команді ФСК "Тризуб", яка приймала участь у багатьох турнірах, аматорським мистецьким колективам (ФАНК "Візерунок нещодавно їхав аж до Києва на телепроект)... Крім того власним коштом голова збудував капличку Святих Петра і Павла біля школи, виплачував премію вчителям, стипендію кращому учневі -випускнику, проводив кудьтурно-масові заходи, давав транспорт для паломницькиї поїздок...

Федорів Т.Ф.:

- Моє головування значною мірою було пов'язане із розвитком Меморіального комплексу Степана Бандери, адже на час моїх каденцій припало його 100-річчя, будівництво нового приміщення музею, відновлення родинної хати -резиденції, угринівська громада ініціювала та спричинилась до встановлення пам'ятників родині на кладовищі, барельєфу о. Андрія на церкві, спільними зусіллями провели реконструкцію сільської святині. Але ніхто не може звинуватити мене чи наш депутатський корпус, що ми занадто захоплювались минулим чи політикою. Завдяки злагодженій роботі, власні надходжкення бюджету села було збільшено в 12 (!) разів, у розвиток громади було додатково залучено близько 14 млн. гривень (окрім коштів загального фонду бюджету). Тому свою роботу на посаді сільського голови, загалом, вважаю досить успішною!


Ще будучи студентом історичного факультету Прикарпатського університету Т.Федорів став науковим співробітником музею Степана Бандери, на цій ниві працював безпосередньо до 2008 року. В активі науковця кілька книг, участь у більше десятка наукових конференцій, в т.ч. міжнародних, близько півтисячі публікацій у численних ЗМІ: районних, обласних, всеукраїнських, закордонних. Якщо б спробувати підрахувати загальну авдиторію, яка завдяки статтям Федоріва познайомилась з історією національно-визвольного руху, життям і діяльністю Степана Бандери, його родини, інших визначних земляків (Степан Стефурак – знаменитий актор Львіського театру, знайомий з Іваном Франком, Микола Саєвич – просвітянський діяч, доктор філософії, сотник УГА, комісар ЗУНР, родич митрополита Андрея Шептицького, Роман Марчак "Моргун" – провідник ОУН Житомирщини...) – вийде вражаюча цифра ніяк не менше мільйона читачів!

Федорів Т.Ф.:

– Бандерівським рухом і його Провідником я зацікавився не в силу посадових обов'язків, завдяки родинному вихованню. Неординарними були самі обставини мого (це сталось у 1975 році), я з'явився на світ не в пологовому будину в Калуші, як усі інші, а в рідній хаті (погодні умови не дозволяли дістатись до райцентру). Тобто буквально й фактично є "корінним" угринівцем, а так як всіх односельчан і колись, і тепер називають бандерівцями, то одночасно я маю право називати себе корінним бандерівцем!


З ким поведешся...

Стара мудрість гласить: "Скажи мені, хто твій друг і я скажу, хто ти". Тепер модним є ведення своїх сторінок у соціальних мережах. Багато про що говорить розміщена тут улюблені цитати Федоріва: "Людина є нерозважною, нелогічною, егоцентричною: не зважай, люби її. Якщо робитимеш добро, скажуть, що його чиниш з егоїстичних причин: не зважай, чини добро. Якщо реалізовуватимеш свої цілі, зустрінеш тих, які ставитимуть тобі перешкоди: не зважай, реалізовуй їх. Добро, яке чиниш, напевно, завтра забудеться: не зважай, чини добро. Чесність і щирість зроблять тебе вразливим: не зважай, будь чесним і щирим. Те, що ти збудував, може бути знищене: не зважай, будуй. Люди, яким ти допоміг, можливо, не будуть тобі вдячними: не зважай, допомагай їм. Віддай світові найкраще з себе, і, швидше всього, тебе ударять і відштовхнуть: не зважай, віддай найкраще з себе. (Матір Тереза) ";

"Легше часами кров пролити в одній хвилині ентузіязму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов'язки і двигати спекоту дня і жар сонця, і злобу людей і ненависть ворогів, і брак довіря своїх і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів перед побідою, ані винагороди перед заслугою!" (Андрей Шептицький).

Вражаючим є й список "ФБ" (Фейсбук) -друзів, з-поміж найбільш авторитетних: онук Провідника ОУН – Степан Бандера, Михайло Ратушний, Юрій Шухевич-Березинський, Марія Олійник (Донецьк), Анатолій Гриценко, Василь Шкляр, Володимир В'ятрович, Олександр Черненко, Володимир Ковальчук, скульптор Ігор Семак...

Федорів Т.Ф.:

– На добрих людей мені в житті щастило. Назавжди залишаться тільки найкращі спогади, і не тільки в мене, про першого вчителя Староугринівської школи (нині покійного) Миколу Івановича Дадака. Він виховав кілька поколінь, починав працювати ще в бурхливі післявоєнні роки, але ні тоді не вислужувався перед владою, ні пізніше. Не був комуністом, користувався незаперечним авторитетом і серед селян і у бандерівців, що активно діяли в Угринові майже до середини 50-их років. Коли мене "проробляли" за відвідування бережницької церкви на Великдень по-піонерській лінії, Микола Іванович став на захист.

Підтримку й допомогу я відчував і під час навчання в Івано-Франківській школі -інтернаті N1. До педінституту (так він тоді ще називався) вступив спочатку на платну форму, через місяць захворів, змушений був взяти академвідпустку, але завдяки сприянню тодішнього керівника області Степана Волковецького, декана історичного факультету Кугутяка Миколи Васильовича, поновився, враховуючи успіхи в навчання вже на другому курсі був переведений на бюджетну форму...

Я вірю, що добрі люди не перевелись. Ще раз переконався в цьому й тепер – в ході виборчої кампанії. Не маючи значних коштів не можу розраховувати на проплачені послуги й прихильність "штатних спеціалістів" від виборів, але на кожній стадії від підготовки паперів на реєстрацію до виготовлення й розповсюдження інформаційних матеріалів знаходжу гарячу підтримку людей. Декого з них, до цього, взагалі не знав. Не обіцяю жодних дивідендів ні своїм прихильникам, ні добровільним помічникам, ні навіть довіреним особам (Іван Дмитрів – житель Галицького району, уродженець Рогатинщини та Василь Кравець – підприємець з Калуша), а ввійшовши до більш грошовитих команд, вони могли б непогано підзаробити, бо сповідую в житті зовсім інші цінності...


Отакий він – Тарас Федорів. Бандерівець за народженням і покликанням! Інший би, з його "послужним списком" за плечима давно проклав собі стежину в політику і владу. Він же скромно працює там, де перебуває на той момент, чесно й самовіддано.

Остання ілюстрація. Прийшовши на посаду заступника начальника відділу освіти, Тарас Федорович відразу активно включився у розвиток галузі, запропонував своє бачення перспективи. Одним із пріоритетів визначив підвищення фахового рівня працівників освіти, а також налагодження зовнішніх контактів, підготовку проектів. Результати не забарились. Вже за кілька місяців було укладено договір про співпрацю відділу освіти РДА із Німецько-українськи науковим товариством з Мюнхена. У рамках спільного проекту за кордоном побували вже дві групи освітян. Хтось силується здобути лаври, а йому байдуже. Він уже задумує наступні проекти.



Про таких як Тарас Федорів можна сказати словами Степана Бандери: "Знаю два роди амбіції: велику і малу. Мала вдовольняється малими успіхами, зовнішніми поважаннями, формальною рацією і т.п. Для великої амбіції усі ці речі не мають жодного значення, вона знаходить задоволення не в дрібних особистих тріумфах, але у великій перемозі того, що стає змістом життя людини. І я маю таку амбіцію".

Любов Бережна




© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua