Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги
Херсон   Ніколаєнко   політика   Степченков   Іванівка   Великолепетиський районний суд   Причина

"Секс-скандал" районного масштабу

Svetilo pravdy | 20.10.2010 13:21

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
0

Як робляться політичні оборудки на Херсонщині за участі Станіслава Ніколаєнка

''Секс-скандал'' районного масштабу
Хто ж його замовив?

Саме під такою назвою в березні 1999 року в Херсонській обласній газеті "Новий день" було розміщено матеріал про дорожній випадок, який стався з мешканцями Іванівського району на шляху з Херсону до рідного краю. Фігурантами цього випадку і, відповідно, персонажами епістолярного опису стали голова КСП ім. Мічуріна Микола Василенко разом зі своїм водієм, голова Іванівської районної ради Олександр Степченков та мешканка смт Іванівка, працівниця райспоживспілки Маргарита Солов'ян.

Того дня на запрошення правління Херсонської облспоживспілки, делегація району в складі згаданих осіб та голови райдержадміністрації Геннадія Причини була присутня на обласній конференції працівників споживчої кооперації. До Херсону Маргарита Василівна доїхала в одному автомобілі з головою райдержадміністрації. Але на зворотному шляху, на переконливе прохання Геннадія Причини, який послався на неабияку зайнятість та за погодженням з Миколою Василенком, після "шостого питання", представниця слабкої статі підсіла в авто до мічурінців. "Весела" жінка всю дорогу бешкетувала, вимагала "продовження банкету", згодом почала сваритися, ображати чоловіків, провокувала конфлікт, під час зупинки вибігала на асфальтівку, навіть пробувала вийти з автомобіля під час його руху. Три дорослі чоловіки марно намагалися вгамувати надмірно збуджену пасажирку – це лише провокувало додаткові емоції. Нарешті водієві Олександру Нагібіну, як людині відповідальній за безпеку пасажирів і дорожнього руху взагалі, вдалося переконати пасажирку вести себе пристойно та доставити її до Іванівки.

В той же вечір, прибувши до Іванівки, весела супутниця відвідала домівку Геннадія Причини та доповіла йому про виконання завдання. Ранок наступного дня Маргарита Солов'ян зустріла в кабінеті голови райдержадміністрації, де під диктовку Геннадія Причини склала заяву прокуророві району про те, що начебто 26 лютого голова районної ради Олександр Степченков принизив її людську гідність, застосував по відношенню до неї фізичну силу та нібито робив їй непристойні пропозиції. Потім впродовж кількох днів поширювала чутки про нібито якусь спробу голови районної ради Олександра Степченкова зґвалтувати її. Інші супутники Микола Василенко та Олександр Нагібін також не залишились поза увагою. Але їх прізвища відійшли на другий план. Таким чином Олександр Степченков став головним фігурантом цього скандалу, що й було відображено у вищезгаданому замовному матеріалі, розміщеному, немов найголовніша новина, на першій шпальті газети "Новий день". Читачі цей інцидент з головою-соціалістом порівняли з історією Білла Клінтона та Моніки Лєвінскі, що, в свою чергу, неабияк обурило саму "потерпілу" Маргариту Василівну. Тобто замовники матеріалу так воліли поцілити в Олександра Степченкова, що не зупинилися навіть перед приниженням її жіночої гідності. Але що ним до неї та її репутації?! Задля досягнення мети всі засоби прийнятні.

На прохання голови райдержадміністрації прокурор району за заявою "потерпілої" порушив кримінальну справу відносно Олександра Степченкова, Миколи Василенка та Олександра Нагібіна. Потерпаючи від зовсім непотрібного йому скандалу, голова райради в першу чергу був зацікавлений в найшвидшому закінченні слідства. Проте не так швидко воно робиться, як хочеться. На самому початку слідства потерпіла Маргарита Солов'ян раптово зникла з району. Слідство зупинилося, адже воно не може рухатися без опитування потерпілої, проведення певних слідчих дій за її участю, тощо. Згодом з'ясувалося, що жінка, яка на той час не могла похизуватися великими статками, раптово придбала дорогу путівку та подалася на відпочинок. Але ця затримка далі не мала великого значення. Розслідування цієї резонансної кримінальної справи тягнулося більше року. В серпні 1999 року "секс-скандального" голову районної ради навіть заарештовували на декілька днів.

Крапку в цій історії поставив Великолепетиський районний суд, який на Олександра Нагібіна за використання фізичної сили наклав штраф і стягнув на користь потерпілої певну суму відшкодування збитків, а по відношенню до Олександра Степченкова та Миколи Василенка закрив провадження по кримінальній справі за відсутністю складу злочину.

На деякий час Олександр Степченков став героєм "секс-скандалу районного масштабу", за словами народного депутата України Станіслава Ніколаєнка, організованого чи не самим Леонідом Кучмою. Тільки не до Олександра Степченкова було Леоніду Даниловичу та його представникам в області – головам облдержадміністрації Анатолію Касьяненку та Олександрові Вербицькому в рік чергових президентських виборів.

Найбільш зацікавленим у зведенні рахунків з головою районної ради був Геннадій Причина – соратник і тривалий час помічник-консультант народного депутата України Станіслава Ніколаєнка. Зокрема, кореспонденту Сергію Яновському для газети "Новий день" від 26 березня 1999 року він, на той час голова Іванівської райдержадміністрації, повідомив, що "спільної мови з керівництвом райради він не знаходить з часу свого призначення".

Щоб краще зрозуміти природу відсутності "спільної мови" двох голів району достатньо ознайомитися з кількома документами, підписантом яких був Олександр Володимирович. Мова йде про пропозицію від 14 травня 1998 року направлену до Кабміну України щодо призначення на посаду голови Іванівської райдержадміністрації Сергія Андрійчука, кандидатура якого була підтримана на сесії районної ради більшістю голосів депутатів. Подібного змісту пропозиція була також направлена голові Херсонської облдержадміністрації.



Ще більше ускладнило стосунки Олександра Степченкова з Геннадієм Причиною звернення групи депутатів-соціалістів від 22 травня 1998 року до Секретаря Політвиконкому СПУ, народного депутата України Станіслава Ніколаєнка з проханням відповідного реагування у зв'язку з тим, що направлена до Кабміну пропозиція не враховується.

Однак, пропозиція з Іванівки в Кабміні та облдержадміністрації тривалий час не враховувалася саме на прохання Станіслава Ніколаєнка, який з часом особисто повів Геннадія Причину на прийом до голови облдержадміністрації Анатолія Касьяненка, щоб той прискорив призначення на відповідальну посаду в районі саме цього кандидата.

Депутати-соціалісти довго дивувалися: чому Станіслав Ніколаєнко віддає перевагу Геннадію Причині? Адже депутатам і звичайним членам найбільшої районної парторганізації СПУ не була відома жодна з підстав на таку довіру.

Під час березневих виборів 1998 року Геннадій Георгійович не тільки не проявив себе активним пропагандистом Соціалістичної партії, а навіть ходили чутки про його дивні зв'язки не тільки з соціалістами району. А ще за період його роботи на посаді директора місцевого профтехучилища податківці та правоохоронці "накопали" цілий ряд порушень чинного законодавства України. Були й інші заперечення.

Проте головою райдержадміністрації призначений був таки Геннадій Причина. І майже одразу його діяльність спровокувала конфлікт між керівництвом райдержадміністрації та районної ради. Одночасно зі згаданим "секс-скандалом" дивним чином співпало з цькування заступника голови районної ради соціаліста Володимира Павленка, яке організував Геннадій Причина через підконтрольних йому депутатів райради. Врешті це призвело до відставки заступника голови, який відкрито виступав проти антипартійної діяльності не тільки Геннадія Причини, а самого Секретаря Політ виконкому СПУ Станіслава Ніколаєнка. Районна рада була обезголовлена: заступник Володимир Павленко звільнений, а голова Олександр Степченков під слідством.

Але для конфлікту між Геннадієм Причиною та керівництвом районної ради, крім вищезгаданих звернень до Кабміну та нардепа, були й інші підстави.

Наприклад, іванівці давно мріяли про прихід природного газу до їхніх осель. Майже десятиріччя для цього проводились певні роботи. На пайовій основі за кошти колгоспів району були придбані сталеві труби потрібного діаметру. Проте складна економічна ситуація 90-х років виконання цих планів відсунула на невизначений термін. І тут стала помітна цікава закономірність – чим далі відсувалися плани газифікації району, тим менше залишалося труб.

Всього на міжгосподарські кошти було придбано більше десяти кілометрів труб, які перебували на балансі КСП "Радянська Україна". З приходом Геннадія Причини в червні 1998 року на посаду голови райдержадміністрації труби почали зникати з всезростаючою швидкістю. Причому вивозились труби великими вантажівками переважно в нічний час. Можливо так робилося з турботою про спокій іванівців, щоб не заважати їм вдень плідно працювати та пересуватися райцентром. Мешканці райцентру бачили Геннадія Георгійовича вночі на об'їзному автошляху, де він чи то спостерігав, чи то особисто керував процесом руху вантажівок, а можливо був зайнятий підрахунком вивезеного товару.

Керівництво районної ради забило на сполох – адже зникало цінне майно, придбане завдяки праці всіх селян району, зникала взагалі перспектива газифікації Іванівки. За ініціативою Олександра Степченкова та Володимира Павленка була створена комісія, яка порахувала залишки труб та склала відповідного акта. Враховуючи ненадійний фінансовий стан КСП "Радянська Україна" виникла пропозиція про передачу труб до комунальної власності району. Це суперечило планам Геннадія Причини, бо передача труб у комунальну власність унеможливлювала його подальше керування процесом зміни власника цінного майна. Але плани соціалістів щодо передачі труб у комунальну власність одним махом були зруйновані в лютому 1999 року "секс-скандалом" з кримінальною справою проти Олександра Степченкова та відставкою Володимира Павленка. Труби зникли всі... до останньої.

В подальшому за зверненням депутатів райради прокуратура району для годись проводила перевірку законності цієї оборудки, але марно було сподіватися на повернення труб в район чи на те, що будуть притягнуті до відповідальності ті, хто привласнив скарб іванівських селян. Більше того, звідкись з'явилась експертна оцінка, в якій було зазначено, що корозія настільки пошкодила сталеві труби, що зробила їх непридатними для будівництва газогону. Відтак – ніякого збитку немає, бо надбання всіх мешканців району було не розпродано, а знищено природним явищем. Так само, як і хліб в колгоспних сховищах щороку знищувався мишами.

Більше року працював Ніколаєнків ставленик керівником Іванівської райдержадміністрації, аж доки новопризначений голова облдержадміністрації Олександр Вербицький не відправив його з посади. Мабуть Олександр Євгенович мав рацію. Адже до призначення 17 липня 1999 року на цю відповідальну посаду він нетривалий час мав можливість попрацювати в обласному виборчому штабі кандидата в Президенти України соціаліста Олександра Мороза, де ознайомився зі зрадницькими методами Станіслава Ніколаєнка та його поплічника Геннадія Причини.

В подальшому за звільнення Геннадія Причини Олександр Євгенович поплатився своєю посадою – Станіслав Ніколаєнко зробив все, щоб 1 грудня 2001 року це відбулося з подачі Прем'єр-міністра України Анатолія Кінаха. За звільнення Олександра Вербицького Станіслав Ніколаєнко гарантував Анатолію Кінаху підтримку фракції при голосуванні за його кандидатуру в парламенті.

В подальшому Станіслав Ніколаєнко неодноразово зраджував однопартійцям щоб забезпечити посади Геннадію Причині.

Сам Геннадій Причина факт свого звільнення в майбутньому вдало використовував під час агітації на виборах 2002 та 2006 року, вичавлюючи сльози співчуття у виборців регіону, який традиційно підтримував соціалістів. Мовляв, в 1999 році він був знятий з посади за свою опозиційність до "злочинного режиму Кучми". Але всі, хто знав і знає цю людину, чудово розуміють, що опозиційністю від Причини ніколи навіть не пахло та не пахне. Та і в подальшому Геннадій Причина завжди вдало опинявся або у діючій владі, або поруч із нею. Завдяки зусиллям все того ж Станіслава Ніколаєнка в 2002 році, за домовленістю з претендентом на посаду голови облради Анатолієм Юрченком Геннадій Причина вперше став заступником голови обласної ради.

В 2004 році під час президентських виборів Геннадій Причина не був помічений серед прихильників Олександра Мороза чи Віктора Ющенка. Але це анітрохи не засмутило політика-пристосуванця. І невдовзі він уже демонстрував свою "щиру" прихильність до помаранчевої команди та розповідав, як він, нібито чи не власноруч, організував та очолив кампанію з відставки голови облради Володимира Ходаковського – прихильника Віктора Януковича та Партії регіонів. Одночасно, на обласній конференції соцпартії він повідомив, що є членом партії аж з 1991 року. Але таємно! Так би мовити, партієць-підпільник. Такий факт просто глибоко шокував майже всіх ветеранів соцпартії, які тривалий час дійсно перебували у відвертій опозиції до діючої влади та при цьому не приховували своєї опозиційності.



Дивні факти, чи не правда?! А нічого дивного. Адже насувалися чергові вибори до місцевих рад 2006 року. Вибори в той рік відбувалися лише за партійними списками, тому треба було позапартійному Геннадію Причині причепитися до якогось партійного списку, бажано прохідного. І він причепився. Знову ж таки за активної підтримки Станіслава Ніколаєнка та завдяки антирегіональній риториці Геннадій Причина не просто втиснувся до виборчого списку Соціалистичної партії, а й, навіть, очолив список до обласної ради. Після обрання депутатом в 2006 році він знову обійняв посаду заступника голови облради, але вже завдяки домовленості з Партією регіонів та мобілізації голосів соціалістів на підтримку Володимира Демьохіна. Ось так і бовтався Геннадій Причина в політичній ополонці – від одного політичного берега до іншого.

Зневага до людей, які сумлінно, з захопленням працювали на партію та український народ, – ось характерні риси таких партійних "вождів" як ці, на перший погляд добрі та справедливі Станіслав Ніколаєнко та Геннадій Причина. Вони видавали себе такими, немов повії, що видають себе незайманими. Врешті подібне зрадництво призвело до великих розчарувань людей Таврійського краю в ефективності ідей Соціалістичної партії.

Минулого року керівництво соціалістів розібралося зі Станіславом Ніколаєнком та погнало його геть з партії. Якби його виключили з партії ще в 1998 році, коли про це вперше заговорили в Іванівській районній організації СПУ, то, можливо, не було б такого незручного становища для партії, в якому вона опинилася.

Після виключення з соцпартії Станіслав Ніколаєнко взявся за реанімацію та подальший розвиток "подарованої" Іваном Чижем партії "Справедливість". На Херсонщині вже створена обласна організація цієї партії. І нікого не здивувало, що членами обласної ради партії "справедливих" є Геннадій Причина та Маргарита Солов'ян, що ще в 1999 році зіграла роль "Іванівської Моніки". Маргарита Василівна навіть очолила Іванівську районну організацію цієї партії.

Нещодавно в першій п'ятірці кандидатів партійного списку "справедливих" до обласної ради разом з Геннадієм Причиною опинився Анатолій Жупина – головний редактор того самого "Нового дня", в якому було розміщено замовний матеріал про "секс-скандал" в 1999 році. Коло замкнулося. Всі діючі особи зібралися в одній компанії "справедливих": Геннадій Причина – Маргарита Солов'ян – Анатолій Жупина! І керує всім цим Станіслав Ніколаєнко.

Час надає відповіді на багато питань, які ставить життя. Ось і на питання, кому ж був потрібен той "секс-скандал" 1999 року, хто його замовляв та організовував відповідь тепер знайшлася сама собою.



Вольдемар Павленко,

смт Іванівка Херсонської області











© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua