Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Відновлення пам'яті...

Анатолій Грива | 27.09.2010 12:24

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
1

16 вересня 2010 року в м. Дубно Рівненської області та на території Тараканівського форту відбулися урочисті заходи по вшануванню польських жовнірів – оборонців форту із 43-го полку Війська Польського, які під командуванням майора Віктора Матчинського у липні 1920 року героїчно боролися і загинули у боях проти Червоної армії радянської Росії.

Відновлення пам'яті...
Українську сторону представляли делегації від:

- Світової громадської військово-патріотичної організації українських козаків "Українське Вільне Козацтво" та Рівненської обласної громадської організації "Українське Вільне Козацтво ім. Северина Наливайка" на чолі з отаманом Паланки УВК в Україні Володимиром Мусієм;

- Всеукраїнської громадської організації "Велике Козацьке Коло" на чолі з Верховним отаманом Володимиром Присяжнюком;

- Громадської організації "Козацьке стрілецьке братство" на чолі з отаманом Віктором Федосюком.

Польську сторону представляли Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку п.Томаш Янік, віце-консул Республіки Польща в Луцьку п.Кшиштоф Василевськи та делегація від Стрілецького куркового братства м. Тухолі на чолі з п.Маріушем Вегнером.

Учасники заходів взяли участь у літургії, що була проведена українською і польською мовами у фарному костелі Яна Непомуки (м. Дубно) єпископом-ординарієм паном Маркіяном Трофим'яком, який, зокрема, проголосив: "Нас з вами зібрала сюди молитва за тих, чиє життя забрали не хвороби і нещастя, а людська несправедливість. Це тому, що хтось хотів забрати чужі землі, чужі здобутки, накинути своє ярмо – того в історії маємо аж надто багато. Історія людства – то є історія воєн через несправедливі зазіхання.

Тому і молимося разом – церква католицька і церква православна. Ми разом ідемо до вічного життя, щоб ми, навчені історією, не допускали таких страшних наслідків, а були спрямовані на правдиві, істинні вчинки".



Українцями та поляками було спільно встановлено пам'ятного хреста на братській могилі польських стрільців-буйонівців у Тараканівському форту. Необхідні пошукові та відновлювальні роботи братської могили були здійснені власними зусиллями українських козаків Рівненської обласної громадської організації "Українське Вільне Козацтво ім. Северина Наливайка".


З промовами під час відкриття пам'ятного хреста виступили Генеральний консул Республіки Польща в Луцьку п.Томаш Янік, голова делегації Стрілецького куркового братства м. Тухолі п.Маріуш Вегнер, отаман Паланки УВК в Україні Володимир Мусій, єпископ-ординарій пан Маркіян Трофим'як, отаман Козацького стрілецького братства Віктор Федосюк.

Під час заходів відбулася презентація нового туристичного маршруту, який розкриває невідомі сторінки історії Дубно та Тараканівського форту, знайомить сучасників із славними ділами українсько-польських військ у боротьбі за нашу державність.

Отаман Володимир Мусій ознайомив учасників заходів з тою величезною роботою, яку проводять сучасні українські козаки по відновленню ще не досліджених і мало вивчених сторінок воєнної історії Волині. Особливу увагу козаки приділяють пошуку поховань воїнів різних держав, які загинули у Тараканівському форту та поблизу нього під час боїв Першої та Другої світових воєн. У цих місцях є поховання українські, австрійські, німецькі, російські та польські. Козакам у цій роботі допомагають місцеві жителі, молодь, громадські організації та меценати. Володимир Мусій запросив усіх присутніх до спільної праці, до спільного відзначення українських і польських державних, національних і релігійних свят.



Отаман Віктор Федосюк закликав пам'ятати, що "полеглі воїни жертовно віддали своє молоде життя за ідеали свободи проти чергової навали орди. Відновлення цієї могили – це одна із наших задач по правдивому висвітленню історії перед майбутнім поколінням. Відновлюючи пам'ять, ми передаємо її нашим нащадкам і доносимо її до майбутніх поколінь".



На завершення урочистого мітингу біля братської могили єпископ-ординарій пан Маркіян Трофим'як закликав пам'ятати тих, хто боронив Європу перед тою жахливою ідеологією. Зокрема, він зазначив: "Європа повинна про це пам'ятати і ми теж, бо то наш святий обов'язок. Ми щасливі і живемо у вільній країні. Навчені історією, пам'ятаймо, що треба бути разом, тільки разом, ніколи не виступати один проти одного. Коли наші народи були разом, то творилися чудесні сторінки історії. Разом українсько-польські війська зупинили навалу ісламу – і не тільки під Хотином. А коли стали один проти одного, то потерпіли усі. Прийшла чужа мітла і все замела. Така правда. Добре, що ми є разом – і так має бути. Згода мурує, а незгода руйнує. Не допустімо того ніколи. Шануймо один другого. Кожен нехай живе згідно своєї совісті, так, як велить йому його серце, його віра, але разом з тим ми повинні підтримувати один одного і разом йти у мудре та гарне майбутнє".



Історія, яка характеризує стосунки українського та польського народів, дуже багатогранна та неоднозначна. Нам відомі як славні бойові подвиги українсько-польських військ, так і смертельні та безкомпромісні бойові сутички військ гетьмана Богдана Хмельницького чи повстанських отаманів з польськими військами. Спільно наші народи – непереможна сила, а в протиборстві – смертельні вороги.

Українсько-польські війська двічі рятували Європу від турецького поневолення, перемігши війська Османської імперії під Хотином і під Віднем, вони також спільно зупинили похід новітньої червоної орди на Варшаву. За багато століть, проживаючи поряд, українці та поляки набули спільні родини, але й спірні території. Головне, що завжди роз'єднувало наші народи та призводило до смертельних боїв один проти одного, – це бажання мати власну державу, не рахуючись з інтересами іншої сторони. Цю ваду часто використовували наші вороги, коли хотіли збороти обидва народи, знищити їхню державність і заволодіти їхніми землями.

У наш час, коли українці та поляки нарешті мають власні національні держави та намагаються знайти порозуміння, важливим є розібратися в причинах наших колишніх невдач.

Так, завважимо, що в цьому році виповнюється 90 років дуже важливим подіями, які відбулися в історії українського та польського народів.

1920 рік. Закінчилася Перша світова війна. У результаті розпаду Австро-Угорської та Російської імперій українці та поляки отримали шанс відновити свої національні держави. 20 листопада 1917 року в м. Києві проголошується Українська Народна Республіка, 19 жовтня 1918 року у м. Львові проголошується Західно-Українська Народна Республіка, а 11 листопада 1918 року в м. Варшаві проголошується Польська республіка. Польща взяла курс на відновлення своєї держави в межах кордонів Речі Посполитої 1772 року та висунула територіальні претензії на українські землі ЗУНР – розпочалася українсько-польська війна, яка дорого коштувала нашим народам. Трагедія тієї війни мала продовження під час Другої світової війни, а ворожнеча не влягається між поляками та українцями Галичини до цього часу.

Весною 1920 року виникла величезна загроза існуванню як УНР, Польщі так і інших держав Європи. Радянська Росія підготувала широкомасштабний похід у Європу. Більшовики мали намір пов'язати революцію в Росії

зі сподіваною революцією в Німеччині, але для цього їм потрібно було пройти через Польщу. Для зупинення цього походу 25 квітня 1920 року в м. Варшаві укладається військовий союз між УНР і Польщею за умови поновлення самостійної української держави, але Галичина мала увійти до складу Польщі на правах автономії. Ця військова конвенція проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

У квітні-травні об'єднані польсько-українські збройні сили розпочали наступальні бої проти Червоної армії та 7 травня вступили в м. Київ. Але в липні 1920 року Червона армія перейшла в наступ, який відбувався під гаслом:

"На Захід! Через труп Білопольщі пролягає дорога до всесвітньої пожежі!".

Командири Червоної армії нахвалялися, що "процокотять підковами по вулицях Парижу ще до кінця літа".

Величезними зусиллями польським і українським військам вдалося відбити наступ більшовицьких військ, здійснити блискавичний контрнаступ і примусити Червону армію до безладного відступу. Особливо жорстокими та героїчними були бої за Тараканівський форт, що поблизу Дубна, за Львів, за Варшаву та Замостя. І завжди українці і поляки були в одному строю, протистоячи спільному ворогу.

Згадаймо коротко про деякі особливо знакові бої, які знекровили ворога та забезпечили перемогу союзних військ під Варшавою, що відома світовій історії як "диво на Віслі".

Оборона Тараканівського форту продовжувалася з 16 по 20 липня 1920 р. Штурм форту коштував Червоній армії великих втрат. На підступах до форту зазнала великих втрат 11-та кавалерійська дивізія Першої Кінної Армії (командувач С.Будьонний) та 45-та Волинська стрілецька дивізія під командуванням Й.Якіра, яка втратила половину свого особового складу. Форт обороняли лише 1000 жовнірів 43-го полку Війська Польського під командуванням майора Віктора Матчинського. Сам Будьонний у книзі "Пройдений шлях" про цей бій писав, що "спроба взяти форт у Тараканові з ходу успіху не мала". А учасник боїв під Дубно, польський підполковник Арцишевський, згадував про "численні біснуваті і люті атаки полків ворожої кінноти... на окремі батареї, яким доводилося захищатись картеччю з дистанції 200 метрів, і безупинні контратаки наших резервів". Оборонці стійко утримували свої позиції, не зважаючи на величезну перевагу наступаючих військ. І тільки шквальний вогонь артилерії та броньовиків змусив майора Матчинського покинути форт і з 300 жовнірами з боєм відступити у напрямку на Львів.

Стійка героїчна оборона Львова значно підірвала бойові сили Червоної армії та не дозволила більшовикам підсилити угрупування своїх військ у боях під Варшавою. Наступ на Львів, який здійснювали Перша Кінна Армія та 45-та Волинська стрілецька дивізія, розпочався 16 серпня 1920 року. Було вже заздалегідь заготовлено відозву "до трудящих міста Львова", в якій було сказано, що червоні війська РСФСР зайняли Львів.

Щоб оборонити Львів від страшної навали, з ініціативи генерала броні Й.Галлера було розгорнуто формування Добровольчої армії (Малопольських Отдзялув Армії Охотнічей). За короткий час до лав польської армії стали близько 18 тисяч добровольців, здебільшого колишніх вояків австрійської армії, які мали чималий бойовий досвід. З них було сформовано два піхотні, два кінні і гарматний полки, а також підрозділи панцерних машин, зв'язку, саперів та інших технічних і допоміжних відділів. Серед добровольців було не мало жінок, які нерідко складали цілі підрозділи. Крім того, до війська зголосилося близько 20 тисяч юнаків і дівчат – студентів, гімназистів, членів спілки харцерів.

Перший рубіж оборони галицької столиці був побудований на лінії Жовтанці – Задвір'я – Куровичі. 17 серпня тут розгорілися запеклі кровопролитні бої. Головний удар Кінна армія завдала вздовж залізниці Львів – Броди в районі станції Задвір'я. Але героїчна оборона 17-18 серпня станції Задвір'я затримала наступ Будьонного. Задвір'я обороняв батальйон під командою капітана Болеслава Зайончковського, сформований переважно із львівських студентів та молоді.

У польській воєнній історіографії бій під Задвір'ям возвеличується як "Польські Термопіли". Батальйон оточили сили червоних, що значно переважали, але молодь завзято боронилася до останнього набою. Розлючені будьонівці

із 6-ї кавалерійської дивізії не пошкодували нікого. Під Задвір'ям полягли 318 молодих львів'ян, але їх самопожертва не була марною – на два дні ними було зупинено наступ більшовиків на Львів саме тоді, коли точилися вирішальні бої під Варшавою. За той час до оборони Львова підтягнулися польські резерви.

Протягом 19-20 серпня частини Кінної армії марно намагалися прорвати другий рубіж оборони Львова на лінії Куликів – Грибовичі – Міклашев. Деяким підрозділам червоних вдавалося часом прориватися на околиці міста, на позиції польської артилерії в районах Зубрів, Малехова, Винників. Але оборонці міста трималися міцно й відбивали численні атаки.

У ті дні в Москві відкрився II Конґрес Комінтерну, на якому В.Ленін відверто висловився, що після перемоги над Польщею вогонь революції перекинеться в Європу і що в недалекому майбутньому утвориться Всесвітня Радянська Республіка. У телеграмі до командувача фронту М.Тухачевського він писав про всесвітньо-історичне значення польського фронту і вимагав від війська "нового богатирського напруження сил, щоб остаточно зламати польську білу твердиню". Але подолати опір українсько-польських військ більшовицькій Росії не вдалося. Тяжкі втрати примусили Будьонного припинити штурм Львова. Наприкінці 20 серпня він відкликав армію з-під міста і згідно з наказом Москви вирушив на Люблін. Перед ним було поставлено завдання через Белз, Замостя вийти у фланг і тил польській Мозирській групі, яка загрожувала лівому крилу фронту М.Тухачевського. 29 серпня його передові частини досягли Замостя, де на шляху Кінної армії стала українська 6-та Січова стрілецька дивізія під командуванням полковника Марка Безручка.

Оборона Замостя продовжувалася від 29 серпня до 31 серпня 1920 року. Ця затримка з неспроможністю більшовиків взяти Замостя остаточно зірвала похід Будьонного на Варшаву і виявилася для Червоної армії фатальною. Замостя обороняли 6-та Січова стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням Марка Безручка, неповний 31-й піхотний полк, два етапові курені, дивізіон артилерії та два бронепотяги Війська Польського.

Коли Кінна армія Будьонного підійшла до Замостя, полковник Безручко, який з частинами своєї дивізії за тиждень перед тим прибув до міста, за короткий час встиг побудувати міцну оборону. За чотири неповні дні, з 25 серпня, навколо міста сапери поставили 18-кілометрову лінію дротяних загород, подекуди навіть у 3-4 ряди. За ними було споруджено опірні пункти, кулеметні гнізда, з'єднані глибокими траншеями. Під керівництвом старшин технічного куреня дивізії щоденно на оборонних роботах добровільно працювали близько 3-5 тисяч мешканців міста і навколишніх сіл. Ґрунтовно було підготовлено до оборони фортецю в Замості, де розміщався штаб дивізії на чолі з полковником В.Змієнком. Завдяки цим заходам невелика залога Замостя змогла зупинити наступ великою мірою переважаючих сил армії Будьонного.

Вже ввечері 29 серпня передові частини Будьонного атакували оборонні рубежі міста, але зустріли несподіваний щільний вогонь і відступили. Протягом ночі червоні оточили Замостя і вдосвіта 30 серпня розпочали атаки з різних напрямків, щораз посилюючи натиск. Захисники Замостя билися завзято. Наприкінці 30 серпня, коли супротивник пробився під стіни фортеці, в його тилах з'явилася 16-та бригада української дивізії під командуванням полковника Романа Сушка. Її стрільці, здебільшого галичани, сміливо атакували кіннотників і суттєво допомогли частинам залоги Замостя вистояти. Переконавшись, що подолати оборону і оволодіти Замостям не вдасться, Будьонний відвів свої зріділі частини в напрямку Володимира-Волинського.

У середині вересня 1920 року українсько-польські війська розпочали наступ. У ніч з 14 на 15 вересня Армія УНР форсувала Дністер, а вже 18 вересня перейшла р. Збруч, створивши катастрофічне становище для всій 14-ої більшовицької армії. 10 жовтня українці звільнили Коростень і Жмеринку. 24 жовтня було звільнено Вінницю. Українські війська вийшли на лінію Яруга – Шаргород – Бар – Деражня – Летичів – Літин. Польські війська також мали успіх і вийшли на лінію Летичів – Хмільник – Остропіль – Коростень.

Поразка більшовицької армії завдала їй великих втрат в людях та майні, а головним чином деморалізувала її, висвітливши внутрішню слабкість. Більшовицька армія безупинно котилася назад з-під Варшави, і можна було б цілковито розбити й остаточно деморалізувати ті більшовицькі війська, які оперували на українсько-польському фронті, але ця можливість була втрачена. Самі польські військовики визнавали, що тоді можна було б переслідувати розбиті більшовицькі війська аж до Москви. Однак, навіть за таких сприятливих умов для продовження збройної боротьби, польське командування пішло на замирення з більшовиками.

Успішна протидія наступу Червоної армії об'єднаними українсько-польськими військами принесла велику перемогу, але українці та поляки

по-різному скористалися з неї.

12 жовтня 1920 року за порадою і під тиском Антанти в м. Рига між Польщею і радянською Росією було укладено перемир'я до 9 листопада. Згідно з умовами перемир'я польська армія поступово почата відхід на лінію рік Збруч і Горинь, відкриваючи для ворога ліве крило Армії УНР. Це дало більшовикам можливість здійснити перегрупування сил. Наприкінці жовтня вони проводять інтенсивне поповнення своїх частин, перекидаючи цілі дивізії з протипольського на протиукраїнський фронт.

21 листопада 1920 р. наступ більшовицьких військ змусив українські частини відступити у Галичину, де вони були роззброєні польською владою і інтерновані у таборах для військовополонених. Інтерновані вояки Армії УНР після тривалого перебування у польських таборах для військовополонених Вадовіці, Каліш, Ланцуг, Стрілків. Петриків, Щеп'юрно та ін. поступово перейшли на становище політичних емігрантів.

18 березня 1921 року в Ризі між Росією і радянською Україною з одного боку і Польщею з другого був укладений мирний договір, що фактично скасував Варшавський договір між Польщею і УНР. Уряд УНР не був допущений до переговорів.

Наслідок:

• З 1918 по 1939 роки існувала польська держава – офіційна назва Польська Республіка (Друга Річ Посполита), яка припинила своє існування у 1939 році після окупації та розділення її території між Росією і Німеччиною.

• Українці втратили свою державність. Територія України була розділена по річці Збруч між Польщею і Росією. Уряд УНР до 1992 року перебував в екзилі.

23 серпня 2010 року польські та українські делегації взяли участь у відзначенні 90-ї річниці битви під Задвір'ям. Учасники заходу взяли участь у Службі Божій за загиблими та поклали вінки до пам'ятника загиблим. Польську офіційну делегацію представляли віце-маршал Сейму РП Марек Кухцінські, секретар Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва РП, проф. Анджей Кшиштоф Кунерт, представники Генерального консульства Польщі у Львові, з українського боку участь в урочистостях взяли перший заступник голови Львівської ОДА Мирон Янків, начальник управління з питань внутрішньої політики Львівської ОДА Ігор Ожиївський, начальник управління міжнародного співробітництва Львівської ОДА Лев Захарчишин.

Перший заступник голови Львівської ОДА Мирон Янків, звертаючись до присутніх, зазначив, що бій під Задвір'ям є важливою історичною подією, яку можна порівняти із боєм під Крутами. "Молодь, львів'яни, серед яких були поляки, українці, євреї, стали на нерівну боротьбу із більшовиками. Такі битви стали фундаментом боротьби за незалежність України та Польщі. Хочу наголосити, що історія не повинна нас ділити, прокладати кордони, ми, вивчаючи її, вшановуючи пам'ять загиблих в наших країнах, повинні будувати майбутнє, в історії потрібно вчитися", – наголосив М.Янків.

Віце-маршал Сейму РП Марек Кухцінські зазначив, що ця подія є знаковою для вшанування пам'яті загиблих, які боролись до останнього набою: "Є багато важливих подій, які ми повинні пам'ятати. Наша пам'ять має бути зміцненою, щоб про ці події пам'ятали наступні покоління. Вшанування пам'яті загиблих в Україні та в Польщі – це добрий початок".

Наступним кроком по вшануванню геройського чину українсько-польських військ у спільних бойових діях 1920 року буде встановлення в м. Замостя, Польща, пам'ятного знаку командиру 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР генерал-хорунжому Армії УНР Марку Безручку.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua