Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Українсько – російські відносини через призму демографії

Бунтар | 17.02.2010 21:29

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
3

Стосунки між двома сусідніми державами, на даний час, зведені до суперечностей навколо кількох тем: мовні проблеми "русскоязычных", Голодомор, різнополюсні трактування історії, ГАЗАВАТ. Спробуємо подивитись на ситуацію ширше і з прицілом на майбутнє.

Деякі показові цифри: у 1926р. в Росії (в сучасних межах) проживало 7,9 млн. українців, у 2002р. всеросійський перепис зафіксував їх тільки 2,9 млн., причому найбільші втрати характерні для періоду 1926-1939рр.: майже 60% (Голодомор, репресії, розкуркулення); 1989-2002рр.: -33% (міграційні процеси, асиміляція).

В Україні чисельність українців загалом, всупереч Голодомору і війнам, все ж поступово зростала, хоч питома вага їх серед всього населення республіки зменшувалась і у 1989р. становила 72,7%. Саме тоді чисельність населення України досягла піку – 51,7 у 1989р. і 52,2 млн. у 1993р., приріст досягався і за рахунок припливу з "ближнього зарубіжжя". Після цього почались негативні явища: падіння народжуваності, зростання смертності, масова трудова еміграція. Дійшло до 46 млн., тобто мінус майже 6 млн. Жахлива цифра.

Та є й світлий момент. У 1989р. в нас нарахували 37, 429 млн. українців, а у 2001р. – вже 37,541, тобто зростання на 112 тис. чол. І це на фоні загальноєвропейських світових негативних тенденцій, і вище наведеної шестимільйонної втрати населення держави загалом.

А що ж у Росії. Перепис 1989р. зафіксував 119,866 млн. етнічних росіян. До 2002р., хоч до Російської Федерації за проміжні роки масово повертались "соотечественники" із колишніх республік СРСР, було русифіковано 1,4 млн. російських українців, немало білорусів, багато інших неросіян записались до титульної нації (можливо і з чисто практично-меркантильних міркувань), та загалом росіян виявилось тільки 115,889 млн. чол. Кудись поділись 3,977 млн.

Порівняйте: українці в Україні- плюс 112 тис., росіяни (в розумінні "русские") в Росії – мінус майже 4 млн.

Слід врахувати ще й інші демографічні нюанси. В сучасній Україні вже кілька областей мають тенденцію до зростання народжуваності і її перевищення над смертністю (здебільшого на Західній Україні: Закарпаття, Волинь, Прикарпаття...). Тож відсоток українців поміж усім населенням зростатиме й надалі. А у Росії, якщо й є позитивні зрушення, то у неросійських суб"єктах Федерації. Росія все більше втрачатиме слов"янську основну етнічну складову.

Ще одна разюча відмінність українських і російських реалій народонаселення: населення україни зменшувалось здебільшого через механічну міграції- заробітчанство. Якщо до Росії виїзд на заробітки є, переважно, тимчасовим, туди й назад, то в Європу українці часто прагнуть виїхати, як мінімум на ПМЖ, а бажано й осісти там з повною натуралізацією. Так виникла нова потужна діаспора українців в Іспанії, Португалії, Італії... Вони влаштовують своє життя у відносно благополучніших країнах, але не поривають остаточно зв"язки з Україною, підтримують матеріально рідню, яка залишилась на Батьківщині. З огляду на ці обставини можна стверджувати про неоднозначність явище і наявність потужної позитивної складової цього процесу. Хоча б точки зору, фізичного, біологічного (якщо можна так висловитись) зростання УКРАЇНСТВА у світі.

У російській же ситуації позитиву значно менше: соціальна деградація, алкоголізм з одного боку, з іншого – намагання властей хоч якось покращити статистику, стимулюючи іміграцію русскоязычных (не завжди росіян по-крові) з "ближнього зарубіжжя". Але такі кроки, як бачимо, поки-що, малоефективні.

Нормалізація відносин з Україною, приплив кваліфікованої робочої сили, людей, близьких за культурою, мовою, менталітетом, міг би дати імпульс до нового розвитку нашого північного сусіда. Але замість пошуку шляхів нормалізації відносин, московське керівництво намагається самоутвердитись "наїздами" на українську владу, послуговується при цьому підтрикою продажних псевдо патріотичних російських політ структур.

Якщо б дійсним пріоритетом Москви були виключно інтереси росіян, зовсім іншими мали б бути і дії Кремля. Вимальовується два основні стратегічні варіанти. Перший. Паритет мовно-культурних прав росіян в Україні та українців у Росії: відкриття національних шкіл, культурних установ, ліквідація всіх бар"єрів для ринку товарів, трудових ресурсів, капіталів, врегулювання таких дражливих питань як підпорядкування Москві української церкви (надання їй повної автокефалії), визнання злочинів колишніх режимів проти обох народів, спільні геополітичні проекти тощо. Другий. Консервація статусу-кво: визнання права кожної із держав повної асиміляції та інтеграції у власне суспільство національних меншин. Рішення має бути симетричним. Бо на даний час виходить, що путінська Росія домагається прав для російської меншини в Україні, але заперечує будь-яку перспективу українців у Росії.


Визначатись має, насамперед, сам російський народ. Чи вони готові до співпраці, чи їм треба, щоб Росія втратила ще кілька мільйонів своїх громадян, а можливо колись і повністю втратила контроль над своїми просторами на користь інших сусідів, що розвиваються демографічно більш динамічно. Російські урядовці,кидаючи простим росіянам великодержавно-шовіністичну кістку, гріючи імперські амбіції мас,чинить над ними тихий, але дуже ефективний геноцид, веде Русь до катастрофи.

Що ж у даній ситуації мало б робити керівництво наше? Реалізовувати на практиці гасло "Україна для українців. Мається на увазі, що українці – це всі, хто живе в Україні, шанує нашу землю і ніші звичаї. Зовнішньополітичні орієнтири України визначені самим ходом історії, де є українці, там є й наші стратегічні інтереси (Росія – 3млн., Канада – 1 млн., США- 0,9 млн., Казахстан – 0,5 млн., Бразилія – 0,4 млн., Молдова – 0,37 млн., Білорусь – 0,248 млн., ті ж Істанія, Португалія, Італія... і т.д.). Однією із беззастережних передумов нормалізації відносин має бути визнання цими державами права українців на збереження своєї національної само ідентифікації, почуття приналежності до своєї історичної Батьківщини.

Та якщо, наприклад, у країнах Європи з цим особливих проблем нема, тамтешні українці, за бажання можуть творити там свої установи, школи, відкривати церкви..., то брати-росіяни у цьому, здавалось би, природному праві українцям Росії відмовляють. Може колись, нарешті, якщо й не російська влада, то хоча б російський народ усвідомить, що їхній порятунок у справжній рівноправній дружбі з українцями, які є для них всупереч усьому, що було на протязі століть, братнім народом. Коли прості росіяни це зрозуміють, то й влада у них буде інша. У них з"явиться шанс... Чого їм щиро зичимо!

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua