Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Облога химер ч.5

Singarella | 30.08.2009 14:08

-11
Рейтинг
-11


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
12

Продовження

В браму постукали.

- Хто там?

- Нам головне в бій вв'язатись!

Варта почувши пароль, миттєво відчинила.

- Доброї ночі!

- Ваша світлість! Червонний Туз! – варта очманіло дивилася на гостей.

- Я, я, власною персоною. Рош вдома?

- Так. Йому вже доповідають про Ваш приїзд.

- Лікар є? У дівчини рана, – він кивнув на супутницю.

На сходах почулися гучні кроки – Рош, почувши про друга особисто прибіг його зустріти:

- Червонний!

- Рош!

Якусь мить вони стискали один одного в міцних чоловічих обіймах. Через мужнє плече Червонного Рош помітив гостю:

- Що за чарівна пані з тобою?

- Сінгі. Вона поранена.

- Доброї ночі, – скромно привіталася вона.

Рош випустив Червонного, кинувся до дівчини, помітив червону пляму на плечі, та швидко повів гостей до замку, кинувши варті:

- Лікаря мені в покої! Швидко!

Вони підіймалися крутими сходами, знекровлена дівчина спіткнулася і ледь не впала вниз. Рош підхопив її на руки:

- Червонний! Що ти зробив з дівчиною?

- На неї напали розбійники, – відгукнувся Туз.

Рош поклав її на ліжко, зняв плащ. Перед герцогом була молода дівчина. По її правильної форми обличчю стікала краплина крові. Повні губи жадібно ловили повітря. Герцог розрізав тугий корсаж, що стискував її груди, дівчина ковтнула повітря, відкрила очі. На лицаря дивилися дві великі шоколадні цукерки, правда в них відчувалася смертельна втома. Обличчя було бліде, рани знекровили її.

- Герцог Рош... Ні, це марення... – дівчина нічого не розуміючи дивилася на лицаря, – Цього не може бути...

Сінгі не могла повірити, що перед нею сам Непереможний герцог Рош, той самий Рош...Той Рош, який часто був нічним гостем її дівочих снів, той самий Рош, який краяв її серце вже який рік поспіль... Якось королівський кортеж проїжджав їх містом, і поряд з Королем вона побачила ЙОГО! Він височів навіть над могутньою постаттю Короля, на кремезних плечах майорів золотавий, кольору королівського штандарту, плащ з біло-золотою стрічкою, а очі палали пристрасним вогнем.

Герцог вдивлявся в обличчя дівчини:

- Чому ж не може бути? Це я.

Зайшов лікар, схилився над нею, похитав головою:

- Гарячої води й перев'язки швидко! – кивнув він помічникам.

Лицарі сиділи в сусідній кімнаті. На масивному дубовому столі стояли два келихи, в каміні палахкотів вогонь, стіни прикрашала картини. Картини, незважаючи на "чоловічий" настрій замку, були надзвичайно світлі і ніжні – на одній було зображено зелений луг, вкритий червоними маками, між маками прогулювалися тендітні пані. На іншій – порт, що тонув в блакитному серпанку, крізь який просвічувала сонячна доріжка, наповнюючи картину теплом. Обидві картини були такі витончені й радісні, що, поглянувши на суворе обличчя герцога Роша, не можливо було й уявити, що такий кремезний і безстрашний воїн ховає під латами ніжне серце, здатне відчувати красу й гармонію...

- Ну, розповідай! – запитав Рош, задумливо дивлячись у бік спальні.

- Що розповідати? Як і звелів Вік, я взяв гвардію і повів її придушити основну частину війська Дона. Але... Але, я його не зустрів – уже доїхавши до його герцогства я побачив, що там нікого не має, окрім простих людей – військо й сам Дон щезли, виходить вони пробралися повз мене непоміченими, якоюсь іншою дорогою... – Червонний присунувся ближче до вогню.

- Вік, – зауважив Рош, підкидаючи дрова, – Вік не дав тобі з ними зустрітися. Він хотів, щоб ти спокійно покинув країну і не був втягнутий в усе це, тому й послав тебе іншим шляхом. Ти ж знаєш – він наказав всім його соратникам виїхати зі столиці, якомога далі. Я вивіз весь його двір, як він і хотів, вони в безпеці, а сам повернувся сюди – я не можу кинути його одного – треба щось робити!

- Коли ми дійшли герцогства Дона, – продовжував Червонний, – вдалося з'ясувати де герцог, ми кинулися по його слідах, зійшлися з його військом, але до нього вже приєдналися його соратники. Ми всі полягли. Я очухався десь через добу на полі бою, ледь дістався найближчого поселення, на щастя бій був на порогах, поблизу мого графства, мені пощастило доповзти до першого-ліпшого дому, там мене відразу пізнали і врятували...

Рош смикнув сорочку Червоного – його груди перетинав глибокий свіжий рубець, плечі, живіт, руки були в ще не зовсім загоєних ранах.

- Непогано вони тебе, – співчутливо кивнув Рош.

- Пусте, – відмахнувся Червонний, ніби мова йшла про легку подряпину, мене зараз більше непокоїть Король...

З спальні Роша долинув тихий, крізь зуби стогін. Герцог кинувся туди – лікар бинтував чергову рану дівчини:

- Вона вся в ранах.

- Запізно я під'їхав... – зло буркнув Червонний.

- Виживе? – нервував Рош.

- Так. Просто втратила багато крові.

Рош буркнув собі під ніс лайку, Червонний співчутливо обійняв друга:

- Все буде нормально! Ти ж знаєш свого лікаря – він і мене не раз витягував!

- То ми, а то ніжна дівчина!

Лицарі повернулися до зали.

- Ти он сам – ще не зовсім готовий рватися в бій, – кивнув Рош на Червоного, – з твоєю завзятістю, рани відкриються в першому ж бою... Та й... проти кого ми будемо битися? Проти нашого народу?

Повисла тиша.

Король задумливо міряв кроками залу. Що він зробив не так? Чому, його народ, який ще недавно йшов за ним, зараз пристрасно хотів його прибрати? Він не виправдав довіру? Що він не зробив або навпаки зробив не те? Що саме чекали від нього і що саме вийшло не так? Завжди сповнений сил та енергії Король, Король, який пройшов горнило повстання, Король, який міцно тримав удар як при вирішенні проблем всередині країни, так і в стосунках з сусідніми Державами, Король, який змусив поважати свою країну, Король, сила й харизма якого були, здавалося, невичерпними, зараз був подавлений і стомлений. Він не міг змиритися з тим, що проти нього виступив його народ... Ні, він, звісно, розумів, хто підбурив на це народ. Але народ таки пішов! Значить, щось не так?

Лицарі гуляли парком Роша.

- Слухай, а в тебе в стайні знайдеться пара баских скакунів? – очі Червоного блиснули дитячим азартом.

- Давня слабкість? – підморгнув Рош.

Через якийсь час по парку, виписуючи неймовірні піруети носились два кремезних вершника. Під ними були чистокровні вороні коні, обидва здатні витримати богатирську статуру вершників.

- Давай навипередки до озера і назад! – гукнув Рош.

- Давай!

Вони під шпорили коней і полетіли в далекий кінець парку, де було кришталево чисте озеро. Рош першу половину шляху летів попереду, але недарма Червонний Туз славився в королівстві як неперевершений митець верхової їзди! Обійшовши Роша десь в останній треті шляху, він граційно об'їхав його по колу, перестрибнув озеро у вузькому місці і чимдуж прилетів назад до замку! Коли Рош наздогнав його, він вже охолоджував коня помірною риссю.

- Мда... Знайшов я з ким мірятися, – пробурчав Рош.

Червонний замріяно посміхнувся.

- Ну, катайся, катайся, а я в замок, – кинув Рош.

- Що ти там забув? Які в тебе коні! – Червонний любовно обіймав скакуна за кремезну шию, – Рош!










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua