Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Вячеслав Чорновил   Ельцин   Иван Драч   интервью   Москва   Николай Сухомлин   независимость   провозглашение независимости Украины   распад СССР   Сухомлин

Іван Драч: "Єльцин був набагато гостріший за Кравчука та Шушкевича..."


-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
6

Відомий поет, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, один із засновників і перший голова Народного Руху України, депутат Верховної Ради України, Іван Драч був не тільки свідком, а й активним учасником перебудовчого процесу, який, врешті-решт, завершився розпадом СРСР і утворенням на його території незалежних держав.

Іван Драч: ''Єльцин був набагато гостріший за Кравчука та Шушкевича...''
Микола СУХОМЛИН, Харків/Київ

Відомий поет, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, один із засновників і перший голова Народного Руху України, депутат Верховної Ради України, Іван Драч був не тільки свідком, а й активним учасником перебудовчого процесу, який, врешті-решт, завершився розпадом СРСР і утворенням на його території незалежних держав.

Причини і витоки того процесу, що має масштаб і значення всесвітні, вивчатимуть і аналізуватимуть історики, і, можливо, лише нащадкам випаде вповні його оцінити. Зате ми нині маємо унікальну можливість почути думки наших сучасників – людей, які безпосередньо були причетні до тих подій. Поділитися своїми спогадами я попросив Івана Федоровича Драча.


- Те, що 18 років тому Україна постала як незалежна держава, відбулося як результат активної політичної хвилі, яка йшла по всій Східній Європі. У свою чергу, то був наслідок двобою в останні десятиріччя минулого століття двох політичних світів, на чолі яких стояли, з одного боку, Вашингтон, з другого, Москва, і в цьому двобої соціалістична система не витримала. І от хвиля ця, яка йшла по Європі, спричинила, зокрема такі визначальні події, як падіння Берлінської стіни, створення польської "Солідарності" і всіх народних фронтів – на кшталт литовського "Саюдісу". Усе це било в берег тієї твердині, що називалася Радянським Союзом. Звичайно, це не могло не вплинути й на ситуацію в Україні. Тут також почали утворюватися відповідні структури – такі, як Товариство на захист української мови, Товариство "Меморіал", а потім, врешті-решт, це все вилилося у створення Народного Руху.

Поштовхом до всього того для нас в Україні була ситуація з Чорнобилем. Ця трагедія впритул поставила перед нацією питання: коли вона хоче вижити, то вона мусить самоідентифікуватися, стати самостійною в цьому бедламі, якому вже ніхто не міг давати раду.

Вже стало зрозуміло, що ця система як не тепер, то в четвер загине. Але переважна більшість із нас, мабуть, ви, ваші батьки, також і я, не сподівалися, що то відбудеться за нашого життя, ми думали, що це триватиме значно довше і буде більш криваво, що система буде самозахищатися...

Але тут зіграв свою роль такий фактор, як боротьба за владу в Росії. Боротьба двох тодішніх політичних гігантів – Михайла Горбачова і Бориса Єльцина. Вони в цій боротьбі використовували, звичайно, всі республіканські сили. І хто краще зумів їх використати, той і переміг. Я знаю, як по-своєму діяв у цій ситуації Горбачов і як по-своєму діяв Єльцин. І оскільки позиція Єльцина для всіх союзних республік була більш виграшною, то більшість підтримала саме його. І згодом та акція, яка відбулась у Біловезькій пущі, саме це й засвідчила. Адже й Горбачов теж, із свого боку, шукав підтримки різних сил. Я, пам'ятаю був у той час разом із Кравчуком у делегації України в Алмати. Тоді туди прибув і Шапошников. Зрозуміло було, що його приїзд в Алмати свідчив про те, що збройні сили Росії стали на бік Єльцина, а не Горбачова. Хоч, як розповідав Шапошников у цьому нашому вузькому колі, до нього звертався і Горбачов: давай, мовляв, діяти разом, спільно, зрозуміло, на що натякаючи.

Тобто те, що сталося в Україні, було результатом не лише боротьби українських сил. Тут зійшлися інтереси дуже багатьох угруповань в Україні, і зрозуміло, що без згоди тодішніх комуністів проголошення незалежності України не могло відбутися. І те вікопомне засідання, яке вони проводили в кінозалі Верховної Ради, їхня згода на те, що невдовзі сталося, свідчило про те, що іншого виходу в них не було. Вони боялися батогів Єльцина. Боялися, що коли все зміниться, Єльцин, який був набагато гостріший за Кравчука, чи Шушкевича, чи когось іншого, обрушиться на них з усією потужністю і непередбачуваністю свого крутого характеру. Тож справді можна було лякатися. Тобто більшість комуністів боялися того, що він буде дуже круто розправлятися з ними. Пам'ятаєте, коли Михайло Сергійович Горбачов повернувся з Фороса, як Єльцин проголосив заборону Комуністичної партії, підкріпивши свої слова таким декоративним театральним жестом? Це перед чоловіком, який очолював цю Комуністичну партію.

Отже, можна було сподіватися всього, і переполоханість наших комуністів привела до того, що вони погодилися на проголошення незалежності. До того ж, багато з них знали набагато більше, ніж знали ми, так звані національні демократи, про рух грошей, капіталів, і вони вже зуміли їх активізувати і мати до них причетність. Це виявилося уже згодом.

- Яким запам'ятався вам день проголошення незалежності України?

- Після відомої серпневої акції 1991 року біля Білого дому в Москві я разом з Олександром Ємцем поїхав туди на контакт з російськими демократами, зокрема з Юрієм Миколайовичем Афанасьєвим, який тоді очолював Демократичний союз Росії. Ми брали участь у похороні трьох молодих людей, які загинули під час цієї акції. І Акт проголошення незалежності України я почув з радіоприймача, ідучи в похоронній процесії навколо Білого дому.

...Незважаючи на те, що українські демократи, що об'єднались у Народну раду, мали тоді лише одну чверть складу Верховної Ради – 100-120 чоловік (це в найкращому варіанті, а збиралося завжди 80-90) – вони вели тоді перед в ініціюванні всіх відповідних акцій. Відбувався тиск Юхновського, Павличка, Чорновола, інших людей на Леоніда Кравчука, який тоді очолював Верховну Раду, і той, треба віддати йому належне, хоч і дуже довго зважував, зорієнтувався в цій ситуації. Втім, це сталося, можливо, ще раніше – коли відбувалася акція "Ланцюг злуки між Києвом і Львовом". Леонід Макарович, бувши на той час завідуючим ідеологічним відділом ЦК Компартії України, сів у свою машину і, щоб його не впізнали, одяг спортивний костюмчик і проїхав уздовж того живого ланцюга. Їхав, їхав, і очам своїм не вірив – стільки людей там стояло. І він, видно, зрозумів, що це все серйозно. Гадаю, його розум і його вміння орієнтуватися в тому, що відбувається, дозволили йому зробити зовсім інший вибір, ніж зробив Івашко – його попередник, який, ви знаєте, очолював Верховну Раду, а потім на пропозицію Горбачова став його заступником і виїхав у Москву.

Це ті конкретні речі, індивідуальні, персональні, які завжди впливають на ту чи іншу ситуацію. Відчутно вплинули ці чинники і на те, що комуністичний режим зазнав краху і Україна стала державою. Це окрім основного – тієї потужної боротьби українців за свою незалежність, яка тривала постійно, про що свідчить те, що майже в кожному політичному таборі "контрольний пакет акцій" був саме за українцями.

- Як виник Народний Рух України?

- Рух виник аналогічно до того, як виникали в інших республіках і державах подібні демократичні структури, хоча щоразу це було по-своєму.

У мене особисто були постійні контакти з письменниками прибалтійських республік – з естонцями, литовцями, латишами. Також і з росіянами – без кінця.

Наприклад, коли сталася Чорнобильська аварія, я був у Болгарії з групою москвичів, до якої входили Віктор Астаф'єв, Валентин Распутін, Булат Окуджава, Володимир Соколов, білоруска Світлана Алєксєєвич – усі дуже цікаві люди. І вони виступали перед болгарами відверто, відкрито. Я не звик до такого контакту з публікою, але мені треба було бути на рівних з ними і говорити про такі ж болючі речі, які і в нас відбуваються. І я наче надихнувся їхнім духом. Коли приїхав у Київ і виступив на з'їзді письменників, то цей виступ виявився занадто гострим порівняно з тим, що дозволено було в "Малоросії". Я тоді наче, так би мовити, з іншої орбіти вернувся і зрозумів, що поки ми не створимо якусь політичну структуру для того, щоб долати цю всю систему, ми нічого не доб'ємось. Це відчуття з'явилося в мене саме після Чорнобильської катастрофи, як і в багатьох людей.

Отже, існування таких організацій, як Товариство української мови, "Меморіал", "Зелений світ" тощо, були початковим етапом створення громадсько-політичної структури – Народного Руху України. От таким чином все починалося. А потім поверталися з тюрем і заслань Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновіл, Юрій Бадзьо, інші люди, і вони, як дріжджі в тісто, аби воно стало хлібом, вносили свій заряд у спільну справу, робили дуже серйозну роботу в той період. А народ у масі своїй загалом був готовий до змін. Люди були незадоволені й шукали виходу з тієї ситуації.

- Іване Федоровичу, оскільки ви персональний чинник у суспільних процесах вважаєте суттєвим, то як ви гадаєте, чи було оптимальним варіантом обрання саме Леоніда Макаровича Кравчука Президентом України?

- Почну з іншого. Ось тут, у мене в кабінеті, стоїть пучечок пшеничних колосків. Його мені привезли з Поля Чорновола, з того місця, де він загинув. Це символічне поле, на якому виріс хліб із зерен, що висипалися з машини, з котрою зіткнувся автомобіль Чорновола. Я переконаний, що він був убитий. Таке в мене відчуття, Я не маю якихось реальних доказів, крім усіх тих, які є на поверхні, але це відчуття виникло, коли я дивився на цю дорогу: тільки, вибачте, ідіот міг розвертатися на цьому проміжку дороги, або ж спеціально розвертався...

Про що я хочу сказати? Буквально десь за кілька годин до своєї смерті Чорновіл виступав, здається, перед студентами Кіровоградського педінституту. І зронив таку фразу: "Коли йшлося про те, кому бути Президентом України – Леоніду Кравчуку чи В'ячеславу Чорноволу, якби ж то всі демократичні сили тоді підтримали мене, я міг би бути Президентом...". У тому числі він називав моє ім'я – "якби Драч із Рухом тоді підтримали...".

Це дуже болючий для мене момент. І я зараз уже не можу сказати Чорноволові, як усе було насправді. На засіданні проводу Руху, коли голосували, кого висувати кандидатом у Президенти, голоси розділилися. Я голосував за Левка Лук'яненка. Але коли більшість – дві третини – проголосувала за Чорновола, я підтримав його кандидатуру і голосував за нього.

Я, власне, хочу сказати, що В'ячеслав Максимович загинув з тою ілюзією, що Україна могла б вибрати тоді демократичного Президента – чи Лук'яненка, чи Юхновського, чи Чорновола. У даному випадку йшлося про Чорновола. Це була велика ілюзія і тих людей, які так думали. Насправді – не могла, вона не була готова до цього. Комуністична система ніколи б не здалася. Кравчук задовольняв цю основну масу, яка мала вплив на КДБ, на армію, на всю систему державної влади. Він був їй зрозумілий і знайомий, і вона ніколи не дозволила б представникові демократичних сил – чи Чорноволові, чи Левку Лук'яненку, чи Юхновському – вийти на поверхню і стати бодай на хвилю Президентом.

- Які моменти на шляху становлення незалежної України вам видаються головними, принциповим?

Серед таких моментів, безперечно, прийняття Конституції. Хоч яка б вона була, вона грає стабілізуючу роль. Крім того, я вважаю, принциповим моментом і те, що в тій боротьбі, яка була між Кучмою і Морозом, Кучмою і Ткаченко, переміг Кучма. Чому? Тут не йдеться про те, щоб порівнювати одних і других, – це питання занадто складне, і аналізувати все це дуже непросто. Але уявіть собі, що переміг би в тій ситуації, припустимо, навіть ідеальний чоловік, але з лівого табору. Це б означало, що відбувся б поворот системи як такої, мусив би бути відкат. При всіх вадах нашої системи ми маємо найоптимальніший варіант з усіх на даний момент можливих. І найголовніше – ми все-таки щороку тепер відзначаємо День незалежності.

А для себе особисто я сказав, що до кінця свого життя буду старатися все робити, щоб ця держава відбулася, щоб людина в Українській державі почувалася нормальною та незалежною.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua