Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Дмитро   Павличко   Українська   всесвітня   координаційна   рада

ЧЕСТЬ УКРАЇНИ

Сергій Плужник | 17.04.2009 11:00

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
4

Про "Голову" Української Всесвітньої Координаційної Ради, поета-комуніста Дмитра Павличка

ЧЕСТЬ УКРАЇНИ
Молитва

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як првда, сущий,

Б'ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо

Над літами, що упали в грузь;

Віку двадцять першого предтече,

Я до тебе одного молюсь.

Да святиться слова блискавиця,

Що несе у вічну далечінь

Нашу думу й пісню. Да святиться

Між народами твоє ім'я. Амінь.

Д. Павличко (1965)

Аромат цих полум'яних слів навіює віру в те, що автор любить Кобзаря чисто, без примусу, непохитно навіки. До цього закликає і нас. І ми віримо сучасному поетові, бо він поряд з нами. Спокушений щирою любов'ю Дмитра Павличка до наших корифеїв, наведу ще один із його творів.

Жити буде наша мова,

Зоряниця Кобзаря,

Зірка Лесина й Франкова,

Рильського ясна зоря!

Д. Павличко (1979)

А скільки І. Франкові присвятив гарячих слів Д. Павличко – не перелічити. Візьму лише декілька фраз:

Да святиться навіки

всюдисущість Франкова...

Да святиться навіки

працелюбність Франкова...

Да святиться навіки

геніальність Франкова...

Д. Павличко (1985)

Якби мені хтось сказав, що автор цих прекрасних і правдивих віршів коли-небудь хоч на йоту відступиться від проголошених своїх позицій, я б ніколи у це не повірив. Такий відступ просто неможливий, коли виходити з високої, якщо не найвищої, елітної моралі, на якій мав би перебувати поет Д. Павличко. Неможливо не тільки з високої, а й з елеменетарно-первісної людської честі, бо, співаючи славу корифеям, поет якби присягається на вірність їм, їхнім ідеалам. У його віршах-освідченнях викладена правда, що немає числа тим, хто любить Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку та інших духовних вождів. Адже всенародна любов змінам і перегляду не підлягає. Наші корифеї оточені палкою любов'ю народу. Це утверджує вічну непорушність їхнього авторитету.

Треба наголосити особливо на тому, що висловлена автором любов адресувалася не державним мужам, не державному устрою, якому треба поклонятися з примусу, бо в іншому випадку буде біда, а тим духовним постатям, які перебувають поза державними і політичними концепціями. Вони є духом народу. Як не можна критикувати Бога, так не можна сумніватися у святості Т. Шевченка та інших духовних вождів.

Уявіть собі, люди добрі, яким же було моє безмежне здивування і майже паралітичний стан, коли я прочитав такі Павличкові слова: "...не потрібно творити культів, бо це знак зупинки. Ми повинні мати право на критичне осмислення найбільших наших геніїв, включаючи навіть Шевченка, інакше зупинимося, скам'яніємо" (газ. "Хрещатик", 16.04.1999 р.).

Такої заяви, такого повороту думок, почуттів не можна збагнути. У мене не вистачає розуму, не вистачає душевної ємності, щоб осягнути цей, ніким не спровокований духовний удар у спину нації. Так у свій час зробив Брут, вбиваючи Цезаря. Вчинок Д.Павличка я б назвав злочинним відступом, а ще правильніше – духовною зрадою. Зрадив тих, кого зраджувати вважається смертельним гріхом. І не тому, що покарає влада, а тому, що покарає народ, покарає українських дух.

Ніяк не можу збагнути, що ж саме конкретно у творчості Шевченка заважало розвиватися, а не "кам'яніти" Д.Павличку? Мені здається, що Шевченкова кришталева чесність щодо українства була тим докором Д. Павличку за його "твори", в яких паплюжились бандерівці, мельниківці, вояки УПА, Маланюк, Стецько, Кравців, одним словом – патріоти, такі за духом, як і Шевченко. Подаю лише один куплет:

І вас з далеких заграниць

З куточків темних вирвуть, сполять,

Не нап'єтеся ви з криниць -

Вас кров'ю вашою напоять!

Д. Павличко

Тоді, у далекому 1957 році, молодий Д. Павличко сподівався, що КДБ "вирве, споле" і "кров'ю напоє". Сталося зовсім не так. Уже на III Всесвітній форум українців приїхали з далеких заграниць ті, кого хотів поет "напоїти" їхньої кров'ю: бандерівці, мельниківці, вояки УПА. Жаль, що не дожили до цього часу Маланюк, Стецько, Бандера Шухевич, Ребет, Кравців і багато інших.

І вже котрий раз (не перелічити!) Д. Павличко обіймався, цілувався, одержував подарунки (може, й готівкою – не знаю), висловлював свої патріотичні слова (а в душі – один Бог знає, що твориться). Впевнений, що вигукував слова "Слава Україні!" або відповідав "Героям слава!".

Роздумуючи над цими "зигзагами" світоглядних блукань Д. Павличка, я, здається знайшов ключові слова, висловлені ним у одному з наведених мною віршів. Ось вони: "Ми малі". В літературі часто займенники вживаються як езопівська форма подачі матеріалу. Так, щоб бути "цнотливішими, автори замість займенника "я" використовують той же займенник у множині – "ми". Але поет, безсумнівно, мав на увазі саме себе, а не всіх нас. Краще, якби він сказав: "Я малий". Це була б істина вищої інстанції. Саме оця малість згубно діє на світоглядні принципи багатьох людей. І якщо свої позиції змінює, наприклад, конюх, чи лісівник, то Бог з ними, це ні на кого не впливає, нікому не заважає, нікому не болить. А коли це робить знана людина, якій вірять її шанувальники, – це вже біда.

Виявляється, Д. Павличку не вистачило майже 70 років (з дня народження 28. 09. 1929 до 16. 04. 1999 р., коли була опублікована ця чорна заявка), щоб осмислити всю велич і глибину наших геніїв. Виходить, все, що він писав раніше про них, не було світоглядною позицією, а лише маскувальною ширмою. Він все чогось вичікував, збирався з думками. І ось нарешті настав час (16.04.1999 р.), коли Д.Павличко оприлюднив свою відмову від того, що надрукував про Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку і т. д. Може добродій Павличко не розуміє наслідків таких контраверсних заяв, коли від палкого поклоніння раптом здійснюється перепад до критичної зневаги. Але в цьому контексті мова вже йде не стільки про наших геніїв, яких ніхто не може похитнути, у т. ч. й Д. Павличко. Мова йде про самого Д. Павличка та його громадське "личко". Він, будучи талановитим поетом, створив такі рядки, які стосувалися багатьох тих, хто словом і ділом наносив шкоду українству. Ці рядки, хоч і адресовані лише "бандерівським хижим катам", мають всезагальне непересічене звучання як попередження відступникам:

На світі не було ніде

Такої зради й віроломства.

Панове, судний день прийде,

За кров і сльози буде помста!

Д. Павличко

Можливо, не стільки помста, скільки праведний суд. Ідейний суд. Очищувальний суд. Суд як форма встановлення істини, як об'єктивне висвітлення політичної поведінки в першу чергу великих українців. Бо за ними стоїть багато малих українців.

Ось така "філософія", така сумна "діалектика", такі закони хамелеонства. І ще багато думок роєм рояться в голові у зв'язку з деякими одіозними поетами, які браво заявляють, що жодного рядка, жодного слова у своїх минулих (за радянських часів) віршах вони ні за яких умов не змінять. Вони не зраджують минулого, вони зраджують майбутнє.

Як тут не згадати слова Івана Багряного: "Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині – це категорія злочинців, до якої не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слова "поет" стало визначати: хамелеон, повія, спекулянт, авантюрник, ледар. Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі".

Пропонований читачеві уривок взято з книги "Честь України", 2-е видання, доповнене, що побачило світ у харківському видавництві "Факт", 2001 р. У цій книзі автор Іван Белебеха спростовує інсинуації, брехню, наклепи, розвінчує нечистісні методи "новаторів ліберального мислення", а й робить спробу сформулювати суспільно-публічний позов на захист національної честі України.

Іван Белебеха народився на Харківщині, доктор економ. наук, професор. Учитель Віктора Ющенка в Тернопільському фінансовому інституті. Відомий в Україні та за її межами книгами: "Поразки та надії України", "Українська еліта", "Україна і комунізм". Радимо прочитати ці книги.

А ось програмова теза з виступу на Установчому Зборі НРУ Дмитра Павличка "Ми не закликаємо до виходу з Радянського Союзу, а до перетворення СРСР в сузір'я вільних держав, об'єднаних справжньою волею націй... Добре усвідомлюємо – націоналізм і український націоналізм як крайня реакція на шовіністичні утиски й урази не спроможний нам нічого запропонувати, крім сліпої ненависті й злоби". ("Три дні вересня вісімдесят дев'ятого", Київ, 2000 р., стор. 44). На Зборі Д.Павличко висловився щодо співпраці з КПРС доволі ясно. "...я кажу, що ми 99 відсотків там за КПРС. Я говорив і зараз скажу. Ми за співробітництво з партією. Якщо ви проти цього, то вже можете йти звідси, або ми підем звідси. Ми за співробітництво." (там само, стор. 417).

На світлині: Д. Павличко під час промови показує язик учасникам мітингу, які несхвально сприйняли його виступ. 1991 рік. м. Київ.

Сергій ПЛУЖНИК, Всеукраїнська молодіжна громадська організація "Спілка Української Молоді"

Коментарі
Мені також "ТУМу" дуже шкода.
Вважаю,що можна багато корисного було зробити.
Вибачаюсь. Звісно що хОтіла б. Самой смішно.:-)))









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua