Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
державана влада   державний устрій   депутати

План Ярославни

Станіслав Вовк | 25.03.2009 13:12

-5
Рейтинг
-5


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
6

Така біда мене спіткала – як і кожного українця. І вже не вперше. От тільки придумаєш щось хороше. Та що там хороше – прямо геніальне, як тут же виявляється, що таке вже давно хтось сказав. От не люблю плаксивих українців. Вважав це своїм ноу-хау. А тут раптом виявилося що Михайло Чубинський про таке ще добру сотню літ тому писав...

А тепер вже нарешті довели і мене. Тепер плакатися буду я, хоч і не люблю цього заняття. Бо дістали мене наші політики – своєю недолугістю і безпорадністю. В них тепер нове захоплення – видавати себе старих, за себе, нових. Вже всі по 2-3 рази по кругу пройшли. Пинзеник – двічі чи тричі був міністром економіки і раз віце-прем'єром, Головатий – двічі міністром юстиції, Азаров – двічі віце-прем'єром і міністром фінансів, Кучма – двічі Президентом, Янукович – двічі Прем'єром, Тимошенко – двічі Прем'єром, Тарасюк – двічі міністром ЗС, Грищенко – двічі Міністром ЗС, Луценко – двічі міністром ВС, Литвин – двічі Головою ВР, Мороз – двічі Головою ВР. Це так, по пам'яті, не кажучи ще й про тих, хто постійно з посади на посаду переходить. Сліди плутає. Дивний якийсь біг по колу. Дивний і страшний. Стретович гарно колись сказав, говорячи про корупцію: "Нам що, нам би добитися щоб простий народ хабарі не давав. А нас тут скільки є, нагорі? Тисяч може з 5? Ми тут між собою вже якось самі розберемося!"

Он як! Не більше і не менше! От і ходять ці депутатики з кабінету в кабінет – і ступатися не хочуть. А тепер вже й Конституцію по кругу пустити намагаються. Тільки от яка біда – так вони собі своїм же кружлянням голову заморочили, що вже зовсім одуріли. І може так воно вже й було би тепер, може би ми нічого з вами й далі не помічали б, якби тут якась чортова криза звідкілясь не взялася... На їхню голову... На нашу, правда, теж...

І тут – Бах! Раптом виявилося, що ніхто з них не знає, що тепер робити. Ну тобто щоб не просто робити, а щоб себе врятувати. Можна ж і взагалі нічого не робити, але себе вберегти треба. Себе ж бо жалко! От і запанікували тепер. А ідей-то – нуль! Бо раніше до школи треба було ходити, коли все ще нормально було, а не на дивані лежати. Ти ж депутатик якийсь там! Ну чи там міністр. Так візьми в вільний час – книжечку почитай. Простеньку, дитячу. Ну підручник там по політології – хоча б державні устрої, які в світі існують, вивчи – а то ж соромно вже за вас. Про більше вже навіть і не кажу...Ну там про філософію розвитку суспільства чи про механізми управління ним. Чи хоча б мовчати навчися один з другим – раз не знаєш, що сказати.

А вони навпаки – раптом як з ланцюга зірвалися! Заговорили про реформу. Якусь. Невідомо яку. Аж зарябіло. І такі всі розумні – аж жах просто! Ідей-бо ж все-одно немає – от і мелють чорт зна що... Може хоч приблизно підказати їм, про що мова? Спробую...По-дитячому, попростіше – інакше ж бо не зрозуміють...

"Сидить дядько на дивані. Ввечері. Газету читає. (1) Аж дивиться – муха літає. (2) Думає, мабуть прибити її треба – спати ж не дасть! (3) Встає, бере газету, намагається вбити. (4) Не вдається. (5) Бере щось позамашніше – тапочок. (6) Теж не вдається. (7) Аж нарешті доходить, що підкрадатися треба непомітніше, і цілитися треба з випередженням, на злет, залежно від того, в яку саме сторону муха дивиться і зважаючи на те, чи вона готова втекти, чи ще лапки чистить. (8) Ура! (9) Нарешті муха мертва. (10) На плиті тим часом збігло і пригоріло молоко. (11) Забув, що жінка до сусідки пішла (12) Спати все-одно тепер вже неможливо – доведеться все відмивати і провітрювати. (13) Здається щось треба було зробити інакше (14) Тепер, передчуваючи що дружина вже ось-ось повернеться, дядько починає клясти ту дурнувату муху, через яку усе й почалося... (15) "

1) Людина завжди оцінює навколишню ситуацію. Рівновага завжди динамічна – вона не буває статичною. Але доки вона зберігається, доти ми її й не помічаю, хоч підсвідомо завжди час від часу й перевіряємо про всяк випадок – чи нічого не змінилося.

2) З'явився новий фактор збудження – те, що зруйнувало попередню рівновагу. Це нормально. Людина – відкрита система і завжди реагує на зміни світу.

3) При появі нових факторів, що ведуть до змін, людина автоматично їх оцінює і зразу ж прогнозує їхній подальший розвиток. Академік Анохін називав таке "аферентним синтезом". А тоді на основі цього прогнозу розвитку ситуації й приймає рішення, що їй робити далі, чи ні.

4) Після прийняття рішення людина складає програму дій – що треба зробити для досягнення бажаного результату. Програма приблизна і попередня, і не завжди призводить саме до отримання бажаного.

5) Цікаво – зворотній зв'язок. Отриманий результат співставляється з наперед спрогнозованим.

6) Тепер на основі цього співставлення вноситься корекція в програму поведінки. Спершу – в засоби, за допомогою яких хочуть досягнути цілі.

7) Зворотній зв'язок два. Знову невдача. Перехід на вищий рівень. Значить проблема не в засобах, які використовуються, а в самій поведінці – і коригувати треба вже її.

8) Корекція моделі поведінки (образу дії), за допомогою якої має бути досягнута ціль.

9) Радість – позитивне підкріплення від досягнення бажаного. Значення має сам факт досягнення бажаного результату – навіть якщо насправді проблема полягає в чомусь зовсім іншому.

10) Ціль досягнуто. Тепер можна буде спати спокійно.

11) Спрямування на досягнення чогось одного звужує коло сприйняття іншого – так що його людина тепер вже "не помічає."

12) Аналогічно приглушуються і сигнали з пам'яті. Психолог Ухтомський назвав це явище "домінантою".

13) Слідування новій цілі – "вбити муху", практично знищило спогад про те, ради чого усе це робилося – спокійно і вчасно піти спати.

14) Проблема полягає в "переключенні мотиву на ціль" – коли мотивація "вбити муху ради того, щоб спати спокійно", сама стає над-важливою ціллю – "вбити любою ціною". Найбільш характерно для хворих епілепсією, хоча притаманно й усім нам.

15) Чергова підміна понять. Злість мала би зруйнувати попередню підміну понять і таким чином повернувшись назад дозволити зрозуміти, що є головним (підготуватися до сну, глянути чи нічого не забув), а що – другорядним (повідкривати вікна і повиганяти мух).

...Ой, але до чого це я!? Куди це мене понесло раптом? Обіцяв же попростіше. Так от – про що я: враження таке, що наші політики тільки мух і ганяють. І притому – ще й таким незугарним способом, як це описано вище. Тому що й в політиці треба:

- спочатку оцінити ситуацію;

- потім прийняти рішення, що робити;

- потім прийняти програму виконання цього рішення – досягнення бажаного;

- далі встановити критерії, за якими буде оцінюватися результат;

- виконати певну послідовність вчинків згідно з програмою;

- порівняти отриманий результат з бажаним;

- якщо необхідно – внести корективи в програму дій;

- знову виконати програму і порівняти результат;

- якщо не допомагає, внести корективи в саму ціль – може взагалі треба робити щось інше;

- якщо ж знову отриманий результат не відповідає нашим бажанням, то значить десь відбулася підміна самих цілей – і розбиратися треба вже з ними, а не з усім іншим.

Таким чином має і державна влада будуватися, і державні справи виконуватися. А зараз немає ні розподілу органів влади (голова змішана з руками), ні визначених цілей, ні програми дій по їх досягненню, ні зворотніх зв'язків для коригування одного чи іншого. Чорт, ну невже так важко усе це запам'ятати? Чи самому до цього додуматися? Ну живуть же якось в повсякденному житті: каву п'ють, в туалет ходять, продукти купляють – ну не зовсім ж дурні? Мали би знати, як людина живе! Чи таки в них усіх поголовно відбулася заміна мотиву на ціль? Замість того, щоб керувати державою і щось притому створювати – тільки красти? Тільки себе рятувати? Будь-якою ціною? Мабуть таки так – тому й розверещалися тепер! Бо не в кризі діло, а в тому, що народ вже нікого терпіти не хоче! От і бояться, що їхньому безбідному сидінні на м'якому місці кінець прийти може...

Знову чомусь пригадалася епілепсія. Особливо після того, як ввімкнув телевізор і невзначай побачиш там якогось нашого політика – вереск, зойк, піна з рота... конвульсії і істерика. Всі симптоми. Чесно! От тільки сумно все це. Може й справді поплакати? За людською дурістю, за вічними цінностями, які здається ніколи не минають...Правда, на жаль, чомусь тільки гірші з них...

Нова країна

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua