Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

2010: БЮТ втрачає голоси виборців Західної України?


5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

Знайшов свою статтю минулорічної давності, яка ніде так і не була опублікована. Тоді здавалося, що виплачуючи 1000-гривневі Ощадбанківські компенсації (як давно це, здається, було!) і намагаючись навести порядок в країні, БЮТ, та й сама Ю.В. з часом будуть тільки набирати популярності.

Тому основну загрозу в їхньому розвитку я бачив саме в цьому – в коливанні від ідеології солідаризму до – соціал-лібералізму, що рано чи пізно мало призвести до втрати ними електоральної ніші на заході України. А проте – зразу ж щось пішло не так, як думалося, через що тоді я так і не ризикнув опублікувати цю статтю. Все почало розвиватися ще гірше. Вже який рік, починаючи ще з лютого 2004-го, Юлія Володимирівна повторює одні і ті ж помилки:

- немає уявлення про розвиток держави (цілі);

- немає програми дій для досягнення цієї цілі;

- немає людей, які виконуватимуть цю програму – відсутня кадрова політика.

А тому результати не забарилися прийти навіть швидше, ніж я це прогнозував. Стару статтю подаю у такому викладі, як це було написано тоді, для порівняння – що і як уявлялося тоді, і як воно сталося насправді вже тепер...Хоча висновок в цілому вірний получився...



2010: БЮТ втрачає голоси виборців Західної України?


(сучасна антиутопія)

Слова, винесені в заголовок статті, не відповідають дійсності. Чи вірніше – сьогоднішній дійсності. І навіть не тільки сьогоднішній, але й завтрашній також, бо цілком очевидно, що навіть незважаючи на всі зусилля опонентів з обох ворожих йому таборів, БЮТ, та й сама Юлія Володимирівна, і далі будуть тільки ще більше набирати популярності. Причиною написання цієї статті стало інше – спроба передбачити те, що станеться з цією партією (а чи партією? – адже офіційно вона так партією і не стала, офіційно це все ще лише "Блок" різнорідних партій) в майбутньому? Десь – так за рік-два, або й більше того – перед можливим обранням Юлії Тимошенко президентом або за якийсь час після того.

Річ в тому, що так і не ставши партією, блок відповідно так досі не має і розвинутої організаційної структури, і навіть гірше того – розуміння того, як саме і задля чого він повинен розвиватися далі? Ну добре – здобути владу? Ну добре – навести порядок в країні! Звичайно це вже багато, і в перспективі – навіть набагато більше від того, що можуть запропонувати нам усі наші сьогоднішні олігархічно-маріонеткові партії, навіть разом узяті, тільки й спроможні на те, щоб сліпо, по-мавп'ячому копіювати поведінку самого БЮТу. Абсолютно зрозуміло також й те, що все це обов'язково треба зробити. Але далі – що? Який порядок і задля чого?

* * *

Але для того, щоб розібратися з усіма цими питаннями, та й навіть більше того – з усіма можливими варіантами подальшого розвитку нашої країни, доведеться спершу поглянути на ті тенденції її сьогоднішнього політичного життя, які вже зараз стали проявлятися достатньо чітко й яскраво, тим більше що по-великому рахунку їх виявляється не так вже й багато, фактично навіть – всього дві чи три:

1. Неспроможність національно-демократичних сил створити хоча б якусь власну, більш чи менш позитивну, програму розвитку – замість пошуку нових ворогів і звалювання власних невдач на когось іншого, байдуже на кого саме – чи то на "москалів", чи то на "жидо-масонів", чи то на "проклятий" захід, чи то – на "благословенний" схід, з усіма його тепер уже навіть не стільки росіянами, як пакистанцями, китайцями і індусами. Більш детально це явище я розглядав в статті "Українська нація та перспектива"

2. Рух БЮТу від солідаризму, який в ідеалі мав би бути спрямованим на еволюційний розвиток людини, а тому і на підтримку найбільш активних і розумних представників суспільства, в сторону до соціал-лібералізму, який навпаки – підтримує в першу чергу якраз найбільш слабкі і залежні верстви населення – "БЮТ на перехресті: солідаризм чи соціал-лібералізм?"

3. Неспроможність ні Партії Регіонів, ні якоїсь іншої політичної сили, здобути справжню підтримку виборців Південно-Східної частини України, забезпечивши їм повноцінне розв'язання хоча би самих невідкладних і найважливіших для них проблем – по забезпеченню робочими місцями, охороні праці, екологічній безпеці та елементарній побутовій облаштованості їхнього життя – "Як нам реформувати Партію Регіонів?"

І таким чином, враховуючи нове спрямування самого БЮТу в сторону ідеології соціал-лібералізму, направленої в першу чергу на вдоволення потреб якнайширших мас населення, та ці дві тенденції, що стосуються його опонентів, ми цілком закономірно будемо спостерігати тепер збільшення такої його активності, яка буде спрямованою в сторону першочергової підтримки тих соціальних потреб жителів нашої держави, які якнайбільше відповідають інтересам саме південно-східних регіонів нашої країни. А це вже, в свою чергу, означатиме і певну відмову від декларування яскраво виражених національних принципів, що може тільки ще більше оголити електоральне поле на заході України, і так фактично звільнене від колишніх націонал-демократичних партій, замінником яких так і не змогла стати ні "Наша Україна", ні інші аналогічні їй штучні політ-проекти.

А проте жителі цієї частини України також не позбавлені практичного інтересу у вирішенні своїх першочергових життєвих потреб – хоча би в такому ж забезпеченні робочими місцями, як і на сході нашої країни, чи, наприклад, по захисту інтересів наших заробітчан за кордоном. Тому з їхнього боку таке коливання "від" БЮТу швидше за все проявиться далеко не зразу, можливо й навіть – не найближчим часом, чи принаймі його не буде доти, доки блок буде спроможним хоч в чомусь відповідати їхнім вимогам. А тому такий відтік виборчих симпатій швидше за все дасть про себе знати вже в майбутньому, і до того ж, найімовірніше, – як рознесений в часі процес, коли голосувати за БЮТ ще будуть, але вважати його виразником своїх інтересів – вже напевно ні. В ідеалі це звичайно мало би стати тільки позитивним фактором, який мав би призвести до утворення такої нової потужної націонал-демократичної партії, яка би на противагу все більш лібералізованому БЮТу змогла би заповнити собою цю новоутворену порожнину. Проте наразі абсолютно незрозуміло на якій саме основі – як і ідеологічній, так і фінансовій – така партія могла би утворитися, а тому, на наш теперішній погляд, таке утворення нової націонал-демократичної партії, справді здатної створити нову потужну силу, поки що виглядає більш ніж проблематичним. Через що, відповідно, більш ймовірними зараз виглядають два наступних варіанти розвитку:

а) дальше поширення впливу БЮТу на схід країни і часткова втрата через це ним підтримки з боку виборців західної України навіть незважаючи на те що вони і далі будуть за нього голосувати. В далекій перспективі такий процес може призвести до різко негативних наслідків, породивши й можливу наступну стагнацію розвитку вже усієї країни – коли фактично втративши довіру, Блок і далі буде користуватися підтримкою виборців або просто через фактичну відсутність будь-якої альтернати, або за принципом "аби не гірше" – якщо наявні альтернативи не будуть дотягувати навіть до його рівня. Тоді, фактично володіючи усією повнотою влади, а тому і не відчуваючи для себе ніякої загрози з будь-чийого боку, він вже не відчуватиме зовсім ніякої потреби у власному оновленні, що за таких умов неминуче призведе до поступової стагнації усякого його подальшого розвитку, а разом з ним – і до стагнації усієї системи влади в Україні.

б) можливе реформування Блоку – при умові, що його лідери нарешті зможуть створити хоч якусь ідеологію національного розвитку. Правда проблема тут полягає в тому, що в такій ідеології доведеться хоч якось поєднати здатність вирішувати прагматичні, практичні завдання – як-от можливість здобуття освіти, отримання чи купівлі житла та гарантованого забезпечення робочими місцями, з національно-спрямованими ідеалами розвитку вже усієї держави, що і мало би забезпечити певне поєднання вимог і однієї частини України, і – іншої. А проте, враховуючи практично повну відсутність на даний момент в БЮТу будь-яких, навіть найменших, ідеологічних розробок, та й навіть його відмову від подальших пошуків в цьому напрямку, яка майже офіційно оформилася в відході від ідеології солідаризму та в фактичному закритті широко розрекламованого Інтернет-проекту "Ідеальна країна" разом з усім його кадровим резервом, останній варіант видається навіть не більш ймовірним, аніж створення нової, справжньої націонал-демократичної сили.

І таким чином ми з вами, знаходячись зараз в політичному сенсі поміж двома, здавалось би позитивними для нас напрямками розвитку нашого суспільства – створенням нової націонал-демократичної партії та реформуванням самого БЮТу, насправді вже через кілька років можемо опинитися в ситуації нової стагнації розвитку країни, хай навіть можливо тепер вже і на вищому, і більш прогресивному, ніж раніше, і можливо навіть й більш європейському, рівні... А проте навіть це ще не є для нас найстрашнішим – бо до цього часу ми описували лише пасивний, інерційний розвиток подій. Але наявні в Україні потужні фінансово-політичні групи неодмінно спробують внести якісь свої корективи в ці плани – такі, які би дозволили їм сповна скористатися таким оголенням електорального поля з обох боків навколо БЮТу на свою користь – наприклад за рахунок пошуку нових маніпулятивних технологій задля обдурювання своїх виборців. Швидше за все це може бути або створення нових об'єднавчих політ-проектів, або пошук таких нових загроз і небезпек, які зможуть допомогти їм схилити симпатії виборців на свій бік навіть незалежно від того, якою є їхня справжня політика, їхні справжні цілі і наміри. А тому, щоб уникнути цієї нової загрози, оскільки зараз практичної змоги впливати на політику самого БЮТу ніхто з нас все-ще так і не має, ми конче мусимо вже зараз усвідомити необхідність пошуку таких національно спрямованих пріоритетів, які отримають підтримку населення в майбутньому незважаючи ні на одне – фінансові можливості партій, ні на друге – штучно розробленні ідеологічні "приманки".

Але на жаль це ще не так просто – бо таке було би можливим тільки тоді, якби в Україні існувала хоч якась незалежна інтелектуальна еліта, яка і могла би зайнятися для нас виконанням такого завдання – створення нової системи цінностей. Такого практично зовсім немає, а якщо ще й врахувати, що "населення" – це і є ми з вами, то насправді уся проблема полягає в необхідності створенні таких пріоритетів, які будуть нам самим цікавими в майбутньому, тобто по суті в самостійному створенні нами уявлень про своє власне майбутнє, навіть незалежно на разі від того, наскільки такі уявлення є реальними чи ні, і наскільки їх виконання залежить від наших власних зусиль, чи ні. Тобто якщо в нас з вами практично зовсім зараз відсутня еліта, здатна взяти на себе виконання такого завдання – створення уявлень про майбутній розвиток держави, то це насправді повинно означати тільки одне – що якщо тільки ми, якщо кожен з нас дійсно хоче жити в новій і процвітаючій державі, то значить усі ці уявлення ми повинні створювати самостійно, ціною власних зусиль. Правда і тут, на цьому шляху самостійного вирішення своїх основних проблем, нас також можуть очікувати свої небезпеки:

- неможливість звільнення від якихось раніше набутих нами уявлень і стереотипів мислення – наприклад тих, які стали наслідком нашого колишнього комуністичного минулого;

- потрапляння в нову залежність від власноруч створених нами вже тепер уявлень і стереотипів мислення;

- небезпека того, що такі наші наміри хтось інший захоче використати таким чином, щоб зробити нас залежними в майбутньому вже від нього.

Тому така проста на перший погляд спроба самостійного створення народом уявлень про свій власний майбутній розвиток насправді дуже часто виявляється задачею, напряму пов'язаною з його структурою мислення і з його системою уявлень, тобто по суті – з його психічним і духовним розвитком. А тому таке завдання побудови нового суспільства полягатиме перш за все саме в умінні відділити те, що люди здатні створити власними зусиллями і за рахунок розвитку власних уявлень, від того, що хтось інший буде намагатися нав'язати їм разом з тим, вміло використовуючи в своїх цілях таке їхнє цілком природне прагнення якось облаштувати своє життя. А в практичному плані – фактично в створенні певного експертно-аналітичного центру стосовно стану справ в державі, навіть незалежно від того, ким саме він буде представлений і в якому саме вигляді буде функціонувати, та в розвитку уміння аналізувати та осмислювати інформацію в усього народу, не тільки шукати ним нові шляхи розвитку, але й вміти розрізняти правильні з них від хибних, нав'язаних кимсь з корисною метою.

Але навіть створивши образ такого бажаного для нас майбутнього, ми все-ще так повністю і не зможемо дати відповідь на запитання, як саме можна його досягнути при теперішній системі влади в Україні, що саме і як повинен для цього зробити кожен з нас. Ніяка, навіть найкраща ідея, нічого не варта без практичних методів її реалізації – без конкретного знання щодо того, що саме і як може і повинен зробити кожен з нас. Проте навіть якщо ми далеко не завжди можемо зрозуміти і осягнути цю проблему повністю, то це ще й не так важливо, бо напевно її цілком можливо вирішити за тим принципом, який вперше проявився ще на київському майдані восени 2004-го року. Цей принцип полягає в тому, щоб усі необхідні для громади завдання вирішувалися саме за рахунок висунення нею на перші ролі таких своїх найбільш активних і розумних представників, які не боятимуться брати на себе відповідальність і самостійно зможуть вирішувати, що саме і як треба робити, щоб принести якнайбільше користі загальній справі відповідно до тих конкретних проблем, яких від них вимагає життя, і від їхнього власного досвіду в тій чи іншій справі.

І навіть якщо в загальному все-ще так не до кінця і зрозуміло, як саме можна виконати таке складне завдання побудови нового суспільства, то зате цілком категорично можна стверджувати інше – що ніяка система влади не зможе існувати без одного – без свого народу – хоча би тому, що ніколи ні один, навіть якнайкращий володар, не захоче нічого робити своїми же власними руками. А якщо ще врахувати й те, що сфера основних інтересів людини далеко не завжди лежить в межах однієї тільки політики, а іноді навіть і зовсім навпаки – поза нею, то це вже автоматично означає, що в принципі народ може знехтувати волею своїх політиків, а вони його – ні. І тому насправді уся діяльність будь-якої політичної системи, яка знаходиться при владі, завжди зводиться тільки до цього – до того, щоб поставити свій народ в такі умови, за яких він вже не зможе забезпечити свого виживання власними силами, без її допомоги. Саме це і дає їй можливість використовуючи таку його залежність від себе для того, щоб максимально довго зберігати своє панівне становище, зводячи усю свою діяльність лише до прямих чи непрямих методів обману своїх підданих і прикриваючись при цьому якимись благими намірами тільки заради того, щоб тримати його в покорі.

А тому для самого народу завдання має бути прямо протилежним – його максимальна незалежність від-будь-якої системи влади, та максимальна можливість контролювати і стимулювати обрану ним владу. І навіть якщо іноді нам здається, що ми і справді далеко не завжди маємо якісь можливості для того, щоб дійсно впливати на реальну ситуацію, то цей же досвід 2004-го року для нас тепер цілком категорично стверджує інше – що насправді навіть в критичній ситуації навіть це ще далеко не завжди аж настільки важливо, бо не обов'язково потрібно бути героєм для того, щоб зробити хоча би те найменше, на що ти здатний – не причинити зла, не виконати чийсь злочинний наказ, хоч трохи допомогти тому, хто в силу своїх здібностей може зробити щось більш корисне для усіх нас, ніж те, що ми можемо зробити самостійно.

І тому в морально-етичному плані таке завдання побудови нового суспільства означає для нас тільки те, що необхідно створити такий образ майбутнього, який не просто буде залежати лише від нас самих, але не від ділків та політиків, але й який разом з тим буде настільки насиченим і осмисленим, що вже не даватиме їм ніякого додаткового простору для нових маніпуляцій – так, щоб вони вже не змогли вести себе по-іншому, поза межами такого осмисленого і обдуманого народом майбутнього, користуючись якимись своїми штучними, і вигідними тільки їм, критеріями оцінки зробленого. Тобто це, фактично – завдання одночасного створення і самого майбутнього, і критеріїв його оцінки – таких морально-етичних принципів поведінки, які би не дозволяли прикривати чиюсь підлість штучно видуманими, вигідними лише йому пріоритетами...

І навіть якщо ми зараз ще не до кінця розуміємо, як саме можна це зробити найближчим часом, то до практичного здійснення усіх описаних нами раніше процесів все-ще залишається декілька років, які можливо нададуть нам хоч якісь перші підказки щодо того, що саме і як необхідно робити в першу чергу для створення і наступного впровадження такої нової системи цінностей у наше реальне життя – треба тільки справді хотіти цього, нічого не боятися і нікому не вірити, крім тих внутрішніх сил і резервів нашого народу, представниками якого ми з вами і є... А тоді вже перемога обов'язково буде за нами...

02 квітня 2008р.

Р.S. Як на мене, вже трохи запізно, але якийсь шанс в них ще є. Тільки терміново доведеться робити те, що не зробили тоді – створювати структуру партії, шукати чіткі і зрозумілі цілі, навести порядок в кадровій політиці. Ну в принципі може й не так важливо – яке нам діло до чиєїсь партії? – погано тільки що в іншому разі я ніяких позитивних перспектив для України найближчим часом вже й взагалі не бачу...

Тому що здається, що наші політики пішли якнайгіршим чином – шляхом створення нових об'єднавчих політ-проектів або пошуку таких нових загроз і небезпек, які зможуть допомогти схилити симпатії виборців на свій бік навіть незалежно від того, якою є їхня справжня політика, їхні справжні цілі і наміри...

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua