Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/politics/4953e0dfc11df/

З "часопису" дядька Петра (уривки)

Sergiy Hodniy | 25.12.2008 21:37

Щоденник дядька Петра потрапив до моїх рук якось випадково. Я не зміг втриматись, щоб його не прочитати. Каюсь... Вперше бачив такий собі "літопис" дивакуватого сільського чолов'яги.

З ''часопису'' дядька Петра (уривки)
Виявляється, цей кумедник далеко не простак, як може здатися на перший погляд. Зважте, наскільки мудро він вирішує свої проблеми. Такі прикрощі можуть спіткати будь-кого в цій державі, незалежно від того зі сходу ти чи із заходу, з глухого села чи зі столиці. А тому..., читайте та обмірковуйте!

Понеділок:

Пішов у хлів годувати скотину. Я і не помітив як мої свині порозпасалися. Такі як скелі, справжні вепри, а всього лише рік годую. Либонь апетит мають – ого-го. Глянь, від корита їх не відігнати. І жеруть, і жеруть. Скоро, мабуть, одне одного будуть гризти. Хотів корито відібрати – так галас такий зчинили, що аж вуха позакладало. Очі кров'ю вмить налилися. Правду казав кум Микола, що свиня в голоді й людським м'ясцем не гребує. Боже збав, до мене доберуться!

А жеребець мій, Вітька, – у стійлі. Що з ним сталося? Колись був роботяга, з сусідніх сіл приїздили, кобил привозили. І що? Вже де чотири роки носа з хліву не показує, працювати не хоче. А їсть не менше. І що з цією скотиною сталось? Може хто наврочив?

Вівторок:

Погодував скотину. Ще більше галасу зчиняють, то довелось більше корито поставити.

А з Вітьком дійсно щось не те, може ветеринара з району покликати. Знову витрати: годуй його, напувай, та ще грошей хотітиме.

Прибилась лисиця. Я такого цирку ще не бачив: леститься, хвостом матляє, на місті крутиться як дзиґа, а очі добрі-добрі, немов у цуценяти свійського. Дітям і жінці дуже сподобалась. Порадились. Вирішили: хай у коморі поки поживе. Діти її Юлькою назвали. Радіють...

Чого ж ці свині так розрепетувались. Знову жерти хочуть? Піду подивлюсь.

Середа:

Проснувся вдосвіта, бо на подвір'ї галас.

Ти глянь: руда привела із собою зграю вовків. Здається це не по природі, але вона в них за вожака. Чорнобиль чи що?!. Сидять у коморі, як у себе у лігві. А що їм – тепло, їстівного добра повно. Вигнати неможливо. Лячно.

Свині кричать так, наче їх ріжуть. Чим їх годувати, аби позатикались? Все ж у коморі! Свої харчі з хати нести? Хай їм грець! Ще й лисиця почала тявкати. Немає її спочину. Захищає комору як свою. Глянь як тварюка швидко прижилася. Тут, як на лихо, жеребець озвався. Трясця ж його матері! Гіржить, копитом лупить. Теж мені... Імбіцил. Що ти вже можеш, шкапо? Ні того звали Буцифал. Точно – точно.

А під вечір ще й жінка підняла ґвалт. Пацюка в хаті побачила. Я глядь, а вони лізуть і лізуть. Наче хата, і все що в ній не мною зароблене! Ніби воно їхнє, а я – так, позичив у користування. У-у-у-у, нахаби. Такого раніше не було. Міцно замкнув двері. Позачиняв вікна. Шкребуться... Ніяк не вгомоняться. Спробуй так заснути...

Четвер:

Цілу ніч очі не зімкнув. Куди там. Буду стрес знімати. Пив та думав, думав та пив. Впився як скотина, але надумав! Буду спати! Завтра багато роботи... Благослови мене Господи!

П'ятниця:

Проснувся. Випив розсолу! Помолився. Наточив тесака. Своєму старшому дав сокиру. Пішли.

Замкнув руду з її зграєю у коморі.

Порізав усіх свиней: куди ж їх ще годувати? Пищали... Нічого, перетерпів, хоч голова й досі розколюється від вчорашнього. Жінка розвела піч. Вся сім'я до пізньої ночі робила тушеню, солила сало, крутила ковбаси, варила холодець. Меншенькі уплітали поросячі вуха. Мені теж дісталось. Смачно як у дитинстві.

Жеребець Вітька принишк, та й у коморі все заспокоїлось. Чують!

Субота:

Зранку позвав кума Миколу. Він у мене залихвацький мисливець. Перебили усю хижу зграю з комори. Шкурок вистачить на жупанчики усім дітлахам. А то по радіо казали, що зима цього року буде лютою та затяжною. Такої, казали, ще з війни у нас не було. А лисяча шкурка, хай діти вибачають, буде жінці на комір. Вона ж у мене добра, правда, десь глибоко в душі. Тепер буде їздити в район на базар як справжня модель з того журналу. Заслужила!

От тільки жеребця мого непутьового жаль. Але я ж з ним по-людськи: здав на скотобазу. Хай хлопці вирішують. Рука у самого не піднялася. Хто б міг подумати чотири роки назад, що таке з нього буде?

Неділя:

Прийшли з церкви. Попоїли. Діти ситі. Дружина цвіте. Точно королева. Вийшов на подвір'я, засмалив цигарку. Спокій. Краса.

Припасів вистачить на цілу зиму. Та ну його в баню, це тваринництво! Навесні засію свою землю. А там, дивись, Бог дасть, – проживемо!

З понеділка займусь пацюками. А то, хто в хаті хазяїн...?



Зі щоденника Петра Кулака

(с. Гайдамацьке, вул. Героїв повстанців б/н)

занотував Іван Орлик.



© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua