Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   Парламентаризм   Німеччина   Бундестаг   Верховна Рада   українські проблеми

"Бундестаг" в Україні

Гетьман | 13.11.2008 18:15

-3
Рейтинг
-3


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
8

Розвинуті країни Західного Світу не дають спокою українцям і політикам при порівнянні їх рівня життя з нашим. Здавалось, ми недалеко знаходимся по генетичній схожості від слов'ян Східної Європи. Структури влади в нас такі самі є: Президент, Парламент, Суд. Та чи винна тут лиш недовершена "така самість", що живем достобіса гірше?

Новомодною течією в українській міжусобній політиці сьогодні вважається Парламентська форма правління. Успішність її реалізації в розвинутій Німеччині підживлює популярність парламентської моделі управління країною, слугуючи додатковим аргументом для її прихильників в необхідності запровадження такої в Україні.

Основне ж пояснення потреби вдосконалення влади в Україні з наданням існуючому Парламенту повноважень подібних до німецького йде під гаслом недопущення диктатури. Де диктатуру розуміють як концентрацію влади в одних руках одної особи-Президента. Відповідно, недопущення сваволі його рішень зі створенням гурту придворних лакеїв з вседозволеністю.

Не розбираючись в тому, що диктатура може йти і не з Президентського поста, саме це місце новомодні парламентаристи називають осередком диктаторського зла. Мовляв, он в Європі більшість Президентів і близько не має тих прав і повноважень, які має український Президент. Тут же і недоторканість, і мільярдний апарат, право вето на Закони Парламенту, окремий "Вісник Президента", що узаконює укази Президента публікуючи їх.

До цієї боротьби з інституцію Президента, наче за парламентаризм, активно долучилась засівша у Верховній Раді України п'ята колона Російської Федерації. Видає їх більша направленість зусиль на зруйнування Президентської влади і усунення персонально невгодної їм особи, ніж концентрація енергії на формування Парламентаризму. Чому свідчення блокування, бійки, голосування чужими картками, чим демонструється наплювальне ставлення до парламентаризму як такого.

Початок руйнування Президентського інституту був покладений прийняттям Конституційної Реформи Мороза, який затесався своїм під час Майдану. Це була ультимативна вимога, яку представники Майдану в Верховній Раді прийняли, в обмін на не застосування сили Кучмою до людей на вулицях. Таким чином, фальсифікатори виборів, провалившись, розраховували відігратись на виборах до Верховної Ради.

Це ще не був повномасштабний наступ на Президентський пост. Бо і повністю знівелювати посаду Президента Реформа не могла-люди на Майданах, відвоювавши право обрати собі Президента, а не отримати по-призначенню узгодженому з Кремлем, не сприйняли б її. І, не знати хто в майбутньому міг опинитись на міці Президента, якби зрада Мороза і створення "антикризової коаліції" зіграли. Цілком реально, що зібравши триста конституційних голосів і не будучи Розпущеною, така Верховна Зрада надала б собі право обирати Президента без загальноукраїнських виборів.

В даний момент невизначеність знята. Як фальсифікатор і проросійський Кучма був однозначним ворогом для Майдану разом з підконтрольною йому частиною Верховної Ради, так для п'ятиколонників український і прозахідний Ющенко також є різко неприйнятним. Міжусобиці, які замісь конкуренції-"хто краще зробить для країни, той більше й претендуватиму на посади" ввели змагання-"хто кого втопить", внесли й свою частку в протистояння парламентаризму і президентства.

Проте всі ці реалії суб'єктивності боротьби новомодних українських парламентаристів не відміняють об'єктивних оцінок користі чи шкоди Парламентської форми управління Україною. Німецька розвинутість як парламентської країни в будь-якому разі вимагає роз'яснень: "чому в Україні це не подіє?" Теперішній стан хаосу двовладдя при запровадженні 2/3 кроку до Парламентаризму не може слугувати достатнім запереченням його недієздатності. Бо це недовершена справа, як замах без удару в боксі. Чи вірно він задуманий потрібно судити по іншим ознакам.

Першою річчю тут є відмінність між станом в Україні і Німеччині. Причому не тільки в органах державного управління, а й взагалі в житі країн. Наприклад, економічно і суспільноорганзіаційно, що залежить не тільки від Держав, Німеччина від України відрізняється розвинутістю відносин в першому випадку і усвідомленням себе німцями цілісним гордими народом, а не частиною "жити без Росії не можу" в другому.

Тому виклики і проблеми в нас інші від тих, що вирішуються парламентською системою в Європі. Тобто Президент у нас справді має більше повноважень чим середньостатистичний Президент країни Європейського Союзу. Та проблем, які в загальному по Європі переважно вирішені, у нас теж більше. А при уважному розгляді, то й взагалі стає помітно, що парламентаризм в Європі не вирішує подібних до українських проблем, заходячи в тупик. Зокрема, двомовність розвалює Бельгію, неефективну боротьбу з криміналом компенсують надмірні заходи безпеки.

Парламентська форма правління без участі Президента має також і засадничі прорахунки. Стосується це позбавлення громадян безпосереднього контролю за Виконавчою владою, яку за задумом відділено від Законодавчою і Судової. В Україні вже Судова влада є узалежненою від Законодавчої, коли призначення здійснюються у Верховній Раді. В результаті свавілля суддів спостерігається дуже часто. Ще й Виконавчу владу віддати Законодавчій у виді нашої беззмінної Верховної Зради, то засівшим там, залишиться лиш безкарно грабити людей, не турбуючись ні про які вибори і взагалі ні про що.

Заперечите, що у Німеччині парламентська система діє і то успішно. Звісно, причиною, крім вище описаних розбіжностей між нашими країнами, не є тільки інша якість Бундестагу непорівнювана з Верховною Зрадою. Бо навіть якщо ми й довибираємся до нормального Парламенту і усунем економічну відсталість, заодно вирішимо питання впливу хохляцької наслідності-це ще не буде гарантією працюючого парламентського устрою.

В Німеччині і інших країнах Євросоюзу, де є Парламентська форма правління, немає сваволі Законодавчої влади об'єднаної з Виконавчою через існування Судів. Саме останні своєю переважно справедливою роботою забезпечують порядок в цих країнах. Вони не дозволяють Законодавчій гілці влади заходити занадто далеко у використанні прямо підконтрольної їй Виконавчої. Будь-який громадянин може звернутись для захисту своїх прав від незаконних законів чи постанов урядовців.

Працездатність судових рішень і впевненість громадян тут йде від визначеності Основного Закону-Конституції і не ставлені його під сумнів. Для цього має існувати стратегія будови Державності в країні. Що включатиме зовнішні і внутрішні види направленості політики загалом державної влади. Чого у нас в Україні немає. І це є ще одною суттєвою відмінністю з парламентськими країнами Європи. Яка остаточно кладе крапку на намірах перетворити Україну в Парламентську і надати всю владу "Бундестагу".

12 листопада 2008 р. 17:00

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua