Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Некуртуазна бесіда


-8
Рейтинг
-8


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
10

Даремно "академічні" психологія лідерства й психологія мас позбавляють своєї уваги "епатаж", психолінгвістика як психотехнологія зайнялася екперементальною психологією у вигляді "Шоу шепелявих" або в чистому виді як політтехнологія вустами Юлії Тимошенко.

Новітня історія України цілком може бути представлена як безперервна низка чуток, пліток, скандалів і пересудів, заздалегідь підготовлених або імпровізованих піарівських акцій, особливе місце серед яких займає епатаж. Епатаж, провокація, скандал – це гарантований засіб стати пізнаваним, привернути увагу мас-медіа й широкого загалу до своєї персони. Це далеко некуртуазна бесіда індивіда із суспільною свідомістю, і така публічність не кожному під силу. Зазвичай, дієвість епатажу довгострокова, проте, ця тривалість різна, тому що залежить і від випадку, і від самого героя. Часом досить однієї історії, щоб "вписати" своє ім'я в Історію. Однак, якщо герой не виправдає очікувань публіки, вона поступово буде забувати його, і він неодмінно втратить узнаванність.

З погляду психології, ефективність провокації й епатажу ґрунтується на публічному насилуванні культурних норм і традиційних установок суспільства. В основі скандалу – ціннісний конфлікт, який стає надбанням широкої аудиторії лише у випадку його висвітлення в традиційних mass-media й іnternet-media, і (або) знаходить життя в зоні неформальної комунікації – у вигляді чуток, поголоски, анекдотів або приказок.

Політики й політтехнологи іноді, а буває, і постійно, удаються до епатажу. Завжди це спектакль, витончено зрежисований перфоманс, лицедійство одного або декількох акторів, найважливішим моментом якого є чітке усвідомлення психології аудиторії, що підпадає під вплив. Такий генералізований посил суспільній свідомості повинен бути детально прорахованим. Імпровізації вдаються лише винятковим особистостям, та й то в межах обраної стратегії.

Нині великий прихильник епатажу регіонал Нестор Шуфрич змінив імідж – "посоліднішав". Покинув "велику політику" скрізь і завжди епатуючий публіку Михайло Бродський. А з ним і "Яблуко" закотилося, а "Вільні демократи", всупереч очікуванням і скандальному передвиборчому гаслу "Змусимо цих виродків бути чесними!", залишилися "за бортом".

Із завидною сталістю до епатажу удається інший вільний демократ, політолог і політтехнолог Дмитро Видрін. Але, чи то суспільство бентежить глибина його психоаналітичних викладень, як то: "Політика людям заміняє навіть порнографію. Вона перетворилася в зону, куди люди сублімують і свої сексуальні мрії, у тому числі й патологічні". Чи то звання професора не дозволяє Видріну закріпити в колективній свідомості проектовані ним образи – називай він БЮТ "матковим об'єднанням" або Тимошенко – "Валькірією", а, може, щось інше. Але набір метафор і вигадливих алегорій від політтехнолога Видріна найчастіше "зависає в повітрі", так і не знайшовши подальшого поширення. Може проблема в тім, про що й сам він говорить: "Я – фахівець із видів і внутрішньовидових відносин. Знаю, як працює рій, але не знаю, які конкретно відносини між маткою й бригадиром робочих бджіл". І саме "ковзання по поверхні", незважаючи на розфарбованість, але незмінність епігонства, – не дають настільки бажаного для політолога результату?

"Я дисциплінована людина: ходжу на всі засідання Верховної Ради, блокую трибуну й, крім голосування, роблю там усяку іншу "дрібну" роботу. Наприклад, складаю класифікацію психологічних типів парламентаріїв. У мене вже складена солідна таблиця, і рано чи пізно я все-таки створю "психоідеограму" усього депутатського корпуса", – проголошував Видрін під час перебування депутатом Верховної Ради. Недавно, напевно, частина саме цих праць і була представлена на сторінках одного з популярних тижневиків у вигляді політико-соціального й соціально-психологічного трактату про можливості "обхвату всієї влади в країні".

Розумна, талановита людина, що читав "Артхашастру", і, безумовно, Сунь-Цзи, не згадує, але завжди керується імморалізмом Макіавеллі, – він явно заздрить успіху Юлії Тимошенко – "майстра елегантної вульгарності й вишуканої непристойності".

Колючість й уїдливість "самого вільного демократа", безумовно, поступається іскрометності прем'єра. Результативність Юлії Володимирівни, всупереч відсутності такої тяги до "психологічного ресурсу", як у Дмитра Ігнатійовича, наявна. Хоча, чого тільки варті спостереження (!) згаданого політолога, коли він зауважує, що "його (Віктора Андрійовича – ред.) його патріархальну "трипільську душу" безмежно дратує її (Юлії Володимирівни – ред.) невмотивована, на його погляд, негайна реактивність і навіть гіперактивність, яка аж ніяк не збігається з його ритмікою політичного, історичного й біологічного буття. Дратує її "нелюдська" працездатність, на тлі якої решта політиків видаються тюхтіями й обломовими. "Пасивний утопіст" ВАЮ тут явно програє "активному популістові" ЮВТ. А ще його безмежно дратує її невловимість. Його пафосне однозначне мислення в кожному її висловленні бачить прихований зміст, сповнений глузувань і навіть знущань, невловимих і ядучих, як той біогаз. Біогазова принцеса не вміщається у світ його однолінійних персонажів – любих друзів, заклятих ворогів, кумів і підлеглих – і тому вона для нього найбільш загрозлива загадка, не розгадавши якої, марно сподіватися не тільки здобути абсолютну владу, а й загалом залишитися в політиці. А може, й просто на волі". Здається, що краще й не скажеш, але не полишає відчуття, що це колись уже чув.

Здавалося би, немає нічого особливого, відмінного у висловлюваннях Юлії Тимошенко, коли вона говорить про "бурятські казки" Єханурова, "сльози і соплі" Петра Порошенка. Але самі висловлювання Тимошенко не залишаються не заміченими, хоча в них і складно знайти якийсь глибинний зміст, немає й ознак імпліцитного політичного нарративу або прихованої, особливої логіки, що впливає на колективне несвідоме.

Може вся справа в тому, кому належить та або інша репліка, дія, і яке "фасцинативне навантаження", що у собі несе автор посилу аудиторії, і в наявності акторських здібностей. "Завтра буде офіційна процедура прощання з коаліцією. Тому хто з квітами, хто з вінками – приходьте на десяту годину", – урочисто промовляє Голова Верховної Ради. Йому настільки подобається власне висловлення, що наступного дня він не може не розвинути його і, ніби між іншим, вимовляє: "Хвилину мовчання виголошувати не будемо!"

Тимошенко говорить, що не буде з "чередою баранів" у прірву стрибати. "Уряд і я, як прем'єр-міністр, не належимо до стада баранів, у якому прийнято: якщо один баран стрибнув у прірву, то всі решта стрибають за ним. Ми не стрибатимемо в прірву, а утримуватимемо стабільність у країні на дуже високому рівні", – віщає Глава уряду. ЗМІ й маси відразу підхоплюють такий однозначний посил. І зовсім невдало відгукується той же Арсеній Яценюк, стверджуючи що він ""невеликий знавець в зоології, але наскільки відомо, барани у прірву не скачуть".

Так, з певною часткою умовності, та й тільки, подібні заяви можна зарахувати до епатажних. Явище епатажу, як правило, пов'язане з такою властивістю, як несподіванка. Це можна розшифровувати і як неочікуваність взагалі тієї або іншої репліки або дії в даній обстановці й в даний час, так і як подання небаченого раніше дійства людиною, від якої ніхто цього не очікував. Але от саме лицедійство Юлії Тимошенко останнім часом стає усе більше передбачуваним. Інша справа – це упор на прагнення прищепити аудиторії очікування нового спектаклю "театру одного актора".

Але говорити про те, що Юлії Тимошенко надана здатність епатувати публіку тільки словом – означає сказати неправду, як припускати, що в українській політиці панує фаллогоцентрізм, який являє собою свідому комбінацію двох елементів: логоцентрізму й фаллоцентрізму (домінування логічного і чоловічого початків у культурі).

Юлія Володимирівна не обмежується еквілібристикою думки. "Тимошенко хоче щось нам сказати всім своїм гардеробом, але ми не цілком розуміємо. Не розуміємо, як можна було зробити сукню найконсервативнішого кольору – сірого – зухвалим й епатажним. Як до серйозного костюма на фасад причепити розкидисту троянду, – констатує "експерт по перевдяганню" Саша Денисова. – Нам важко уявити, як можна надягати замежно високі каблуки при нестерпно вузьких спідницях і при цьому бадьоро ширити крок владними коридорами. А може, це все і не для нас призначено? Будь-який аналітик моди скаже вам, що не до краси й спецефектів прагне Юлія Володимирівна. Не до епатажу. А до елегантності Жаклін Кеннеді. Шанель якось турбує. Але на шляху до досконалості ні-ні, та й вискочить рюшик, бантик і волан, як чорт із табакерки. Тому що натура невгамовна, яскрава. Вона переливається й виблискує. Не діамантами – так перлами. На шиї нитка перлин, кільце з перлами й сережки теж з перлами. Як поєднати буржуазний дизайн із українською вишиванкою? З народною мережкою на боці? З високою талією й розкльошеним кроєм білосніжної двійки, що нагадує про фундаментальні вбрання гоголівських одарок, про спідниці-плахти? От це схрещення Євросоюзу й Сорочинського ярмарку і є сама Юлія Володимирівна".

Те, що нині відбувається в українській політиці зовсім не означає, що епатаж, як один з досить ефективних прийомів політичної реклами, став надбанням обраних, і тим більше говорити, що той остаточно пішов зі сцени. Але місць умовно вільних предостатньо. То там, то тут ми можемо спостерігати сплески використання подібних прийомів. От і недавно мер Запоріжжя, гість ток-шоу Савіка Шустера, епатував публіку, як і самого ведучого програми, порівнянням наявності коаліції з менструацією. "Коаліція як менструація: якщо вона є – добре, якщо немає – погано", – багатозначно помітив міський голова. Брудно – факт. Головне в епатажі – це почуття міри. Але, очевидно, нічого більш "розумного" меру піарщики запропонувати не змогли, але от переконати свого замовника саме у такий спосіб стати популярним, виявилися здатні.

Конституціаліст, не аби який знавець Основного закону й професійний журналіст Сергій Рахманін, який з легкістю визначав інтелектуальні здатності Президента й називав останнього "неуком", сьогодні усе більше удається до психології, то пак психоаналізу. "Ющенко, зважаючи на все, в рейтинги не вірить, – визначає журналіст. – Інакше не заїкався б про готовність балотуватися на другий термін. Ющенко вірить у свою місію. В адміністративний ресурс. І в Балогу. Хіба мало? Однак до дочасних парламентських виборів невдалого арбітра нації підштовхують зовсім інші резони. Яка головна тактична мета Банкової? Ющенко не хоче, щоб Тимошенко була прем'єром. У чому Банкова вбачає головну стратегічну загрозу? Ющенко боїться, що Тимошенко стане президентом. Віктор Андрійович вважає, що вибори допоможуть йому повною мірою реалізувати свої бажання і цілком позбутися страхів". А от відверта уїдливість, час від часу дуже вдала, але іноді зовсім навпаки – присутня практично в кожному опусі Володимира Скачка й Олександра Юрчука. Як в індивідуально вистражданих матеріалах, так і створених в "чотири руки", – автори з легкістю паплюжать всіх і все, ставлячи своє видання в ряд таких, що найбільше читають.

Нині всі частіше елементи епатажу вплітаються в мову політиків, стають складовою частиною ток-шоу й прес-конференцій політиків. Політтехнологи Юлії Тимошенко радять своїй "підопічній" щораз, закінчуючи виступ, "ставити крапку" у вигляді анекдоту про Ющенка. І вони не даремно сподіваються, що міфотворці, які обплітають чутками "головну героїню" нашого часу, уже на основі власних фантазій, але відповідно до запропонованого їм політтехнологами, створять свій власний образ дійсності.

"Недавно я читала дуже цікавий жарт, – повідала журналістам прем'єр. – Там була описана ситуація, коли Балога дає Ющенко інформацію: "Віктор Андрійович, сьогодні у світі починають випробування адронного коллайдера. І світ може зникнути". На що Ющенко запитує: "А Тимошенко теж зникне?". "Ну, безумовно, так", – відповів йому Балога. "Ну, тоді нехай випробовують", – сказав Ющенко.

Фахівці відзначають, що дієвість епатажу особливо розкривається в умовах, коли потужна масова культура, і так само сильне бажання піти, утекти від неї, стати відмінним. Одночасно, сучасний розвиток мас-медіа, як й інформаційних технологій, відкривають нові можливості для такого способу "стати на слуху". Епатаж, провокації, сенсації й скандали в шоу-бізнесі давно стали гарантованим способом бути впізнаваним і домогтися уваги до своєї персони. Але, що не можна не відзначити, "академічні" психологія лідерства й психологія мас позбавляють своєї уваги "епатаж", психолінгвістика як психотехнологія зайнялася екперементальною психологією у вигляді "Шоу шепелявих" або в чистому виді як політтехнологія вустами Юлії Тимошенко.

Р.S. Доречна недоречність. Можна часто в середовищі піарщиків почути реакцію на сміливість креейтерів мережі секс-шопів Coco de Mer, коли весь Лондон і Париж були обвішані плакатами із зображенням людських осіб у момент оргазму. Важко придумати більш підходящу рекламу для подібного бізнесу, так що тут епатаж стає невід'ємною складовою бренду, – констатують ЗМІ. Часто згадують біллборди Mondoro Asti із зображенням голого чоловіка, у якого інтимна зона прикрита тільки пляшкою шампанського, а слоган говорить: "Спробуй мій Мондоро". Що очевидно, так це те, що епатаж як приголомшуюче і збентежуюче, що виходить за рамки традиційного сприйняття явище, найближчим часом широко узвичаїться в українському політикумі, а бізнес неодмінно візьме його на озброєння. У свою чергу, таке заплановане, екстраординарне й самодостатнє явище, безумовно, викличе інтерес до приватного життя публічних персон. Цей епатаж нічого загального не буде мати з кічем зірок шоу-бізнесу. Проте, варто підозрювати, що на черзі шквал сексуальних скандалів і різноманітних викриттів. Адже ми нічим не "гірше" усяких Америк й інших закордонів!

Валентин Лисенко,

політолог

Коментарі
Правда про жидулю тиМОЙШенко та її банду – БЮТ:

http://farysei.webs.com
http://j-tymoshenko.livejournal.com/

Тимошенко та БЮТ ще більше лайно чим Янукович та ПР, останні хоч так нахабно та підло не брешуть як першi. Подивіться на жидулю тиМОЙШенко, вона стає все більше зовні подібна на Верку Сердючку
http://narodna.pravda.com.ua/politics/4a5387a1b3a22/view_comments/add_ok/









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua