Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Кров людська – не водиця

Олекса Косар | 29.08.2008 09:54

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
1

Для безсовісних політичних діячів війна – це всього лиш продовження політики іншими методами. У народі про це ж саме кажуть дещо по-іншому: сила є – розуму не треба...

Кров людська – не водиця

Усі війни розпочинаються приблизно однаково: спочатку було слово, і слово це – стріляй!

Для безсовісних політичних діячів війна – це всього лиш продовження політики іншими методами. У народі про це ж саме кажуть дещо по-іншому: сила є – розуму не треба... А звідси: навіщо ж ми саджаємо собі на шию таких діячів? Навіщо народам така влада, за прорахунки якої потрібно розплачуватися кров'ю?

Будь які бойові дії – це для громадян, що населяють воюючі держави, наслідок політичних процесів, які відбуваються у владних верхах, а всі відчуття від тих процесів падають на низи у вигляді куль, бомб, ракет, знищених домівок, каліцтва, смертей, знівечених доль.

Тому, можливо й дещо грубо, але так і хочеться сказати: бачили очі, що купували, тож їжте, хоч і повилазьте. Адже як не крути, а це ми самі (своєю пасивністю, або активністю) посадили вершителів наших доль так високо, що вони як боги вирішують, кому жити, а кому ні.

Колись для любителів повоювати було простіше: завойовувати території сусідів вважалося не просто звичайнісінькою і майже щоденною роботою царів, королів та їхніх полководців, а й справою честі в очах нащадків. Із втратами ніхто не рахувався.

У сучасному світі обв'язки та імідж статусу цивілізованих держав та народів натирають декому мозолі, тож, щоб їх позбутися вигадують всякі хитромудрі технології. Ще мабуть ніхто не забув, як Сполучені Штати Америки, прагнучи встановити контроль над видобутком та експортом нафти в Іраку, під мотивацією знайти і знешкодити якусь страшну зброю, що загрожує всьому людству, направив до цієї країни військо, та ще й залучив до цієї бійні ряд інших держав. Озброєння так і не знайшли, а тисячі людей загинули.

І Росія ось – ніяк не спроможеться позбутися своєї імперської політики збирання якомога більше земель під крила свого двоголового птаха – розв'язала війну проти Грузії, вважаючи, що настала і її черга показати свої круті військові м'язи, обґрунтовуючи це примусом непокірних до миру та захистом свої громадян. А як наслідок – спокою на Кавказі стало ще менше, натомість військової присутності побільшало. Наявність сили породжує спокусу застосувати її. Так що, цілком можливо, там все ще лише починається...

Захист мілітаризованими засобами так званих своїх громадян, що постійно проживають не на своїй території, є, м'яко кажучи, дуже недалекоглядна й обмежена політика уряду РФ, хоча вона, схоже, і викликає велике захоплення певної частини населення своєї країни. Але підігрівання та розпалювання поза межами своїх кордонів тих настроїв та вчинків, які в середині себе жорстоко і безпощадно подавлюються, рано чи пізно спрацює як ефект бумеранга, за справедливим законом Свободи – священного права не лише особи, а й націй.

Влада, у державі якої все гаразд не починає воєн, бо вона, як ракові метастази руйнує країну із середини. Війни розпочинають ті керманичі, які мають якісь серйозні проблеми в управлінні народом і сподіваються, що війна стане вирішенням їх, дасть можливість і виправдання обмежити права та свободи громадян та відключить увагу суспільства від глибоких кризових явищ. Проте, історія свідчить, що ніякі зовнішні війни внутрішніх проблем держави не вирішують.

Нам, українцям, після відмови від атомної зброї та заколиханими солодкими обіцянками ядерних монстрів про гарантію нашої державної незалежності потрібно робити рішучий висновок, бо коли десь наживою пахне по крупному, то усі домовленості, зобов'язання й угоди, а заодно й Божа заповідь – не убий – летять до кошика зі сміттям. Нагадування, хоч ти й криком кричи, про угоди, гарантії безпеки, дотримання обіцянок, перекриваються гуркотом танків та ревом реактивних літаків. Адже у нас час не лише нафта, газ, транспортні системи даних енергоносіїв, контроль над територіями, через які вони пролягають, а й родючі ґрунти, запаси яких у нас найбільші у світі – це стратегічна мета для охочих надіти свою вуздечку на світове співтовариство. Останні події у Грузії, схоже, це спроба приміряти її.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua