Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Як зупинити дикого московського ведмедя?


19
Рейтинг
19


Голосів "за"
21

Голосів "проти"
2

Про російську окупацію Грузії, реакцію на цю подію світової спільноти та українського політикуму та спроба передбачити геополітичний статус України

Серпневі дні 2008 року ввійдуть у світову історію як завершення першого етапу побудови новітньої Російської імперії, апогеєм якого стала окупація російськими військами території маленької свободолюбивої Грузії Світова спільнота з острахом, дехто з обуренням, але досить пасивно спостерігала за тим, як московський окупант скидає бомби на грузинські міста, атакує їх вогневі точки ракетами, ґвалтує грузинських жінок, катує грузинів в концентраційних таборах.

Невже політикам провідних світових держав-лідерів, керівництву НАТО не було зрозуміло, що прихід до влади енкаведиста Путіна, нарощування російської військової потуги призведуть до чергової анексії Росією сусідніх територій, і першою жертвою стане розчленована тією ж Москвою Грузія? Чому квітневий саміт НАТО заблокував ПДЧ для Грузії та України, практично залишивши ці дві держави на розтерзання московському ведмедю? Чому загравання з Кремлем стало основою зовнішньої політики країн ЄС та США? На ці та інші запитання і спробуємо дати відповідь у цій статті.

Спочатку трішки про історично-ментальний аспект.

Російська держава – імперія не постала на голому місці і виникла вона не з колиски трьох братніх народів, як стверджують російські квазіісторики, а стала логічним продовженням монголо-татарської імперії. На користь цієї ідеї говорять не лише історичні факти, а й, приміром, державний устрій Росії (незмінний, до речі, до сьогоднішнього дня), який будувався на основі ханств, улусів, у яких правлячий хан мав необмежені права і повагу царя, аби лишень вчасно возив до столиці повні капшуки золотих червінців, або, як тоді казали, мзду.

Розпуста, ледарство, хабарництво, марнославство, зрадливість, улесливість, підступність, жорстокість органічно перекочували від монголів до московитян і міцно закріпилися за ними як основні рушійні риси менталітету нації. Саме ці риси є визначальними, коли йдеться про войовничість росіян, їх вищість над іншими та їх маніакальне прагнення до завоювання чужих земель.

Ця нездорова й заразна ідея поширилася на все російське суспільство. Для росіян імперські амбіції вищі за будь-які християнські та людські цінності. Тому Путін та його команда відбудували новітню імперію – симбіоз монгольських, царських і сталінських традицій.

Ідея про особливу, месіанську роль Росії давно не дає спати кремлівським правителям.

Знищивши непокірних чеченців за допомогою зрадника і бандита Кадирова, Путін вирішив потихеньку приборкати в першу чергу тих, хто прагне вести незалежну від Росії політику, тобто Грузію й Україну.

Як тільки трапилася зручна нагода – введення грузинських військ в Південну Осетію – Росія одразу показала своє справжнє обличчя, кинувши на маленьку Грузію цілу армію озброєних до зубів російських спецназівців, підключивши до цієї операції ракетні війська, авіацію і флот. При цьому ніякі міжнородно-правові норми не мали для кремлівських правителів жодного значення (адже грузинська армія діяла виключно на власній території).

Та найбільш мене обурила не сама агресія (було зрозуміло, що Росія давно гострить зуби на Грузію), а брутальне поводження росіян з місцевим людом. Адже зафіксовані масові вбивства мирних жителів, ґвалтування жінок, запровадження концентраційних таборів. Не можна без болю і співчуття писати про ці страхіття, бо добре знаю горду грузинську націю (свого часу я проходив військову службу на території Грузії), яка завжди дружньо і щиро ставилася до українців. Водночас вважаю дії російських "миротворців" проявами фашизму і геноциду і приєднуюсь до тих, хто вимагає від міжнародної спільноти занести російських правителів і генералів до списку військових злочинців, яких має судити міжнародний трибунал.

Яка ж реакція на агресію Росії з боку українських політиків?

Соромно про це писати, але, окрім Президента Ющенка, Міністерства закордонних справ і Української Народної Партії, яка єдина з політичних сил пікетувала російське посольство, більше ніхто відкрито не висловився на захист Грузії.

З комуністами, соціалістами, "регіоналами" все зрозуміло, бо вони завжди займали рабську, проросійську позицію. А де ж голос БЮТівців та їх полум'яного борці за справедливість Юлії Тимошенко?

Мало того, що Кабінет Міністрів не зробив жодної офіційної заяви щодо російської агресії, – не відбулося жодного засідання Уряду за цей період, а члени РНБО Ю.Тимошенко та Ю.Луценко проігнорували її найважливіші засідання, де йшлося про обмеження прав Чорноморського флоту Росії.

Схоже на те, що заради підтримки її на президентських виборах 2010 року з боку Кремля Юлія Тимошенко готова зрадити національні інтереси держави.

Міжнародний імідж України врятували Віктор Ющенко, який, слава Богу, не побоявся поїхати в Тбілісі і виступити там перед 150-тисячною аудиторією, та Міністерство закордонних справ України, яке одразу зайняло чітку й непримиренну щодо російської агресії позицію.

Відверто здивувала стара Європа, яка вже вкотре демонструє недолугість своєї зовнішньої політики, усе більше принижуючи себе перед Москвою. Для них їхнє спокійне сите життя та російський газ дорожчі за загальнолюдські цінності.

Не поспішали з військовою допомогою й американці. І попри досить різкі заяви своїх очільників, Вашингтон зайняв доволі невиразну вичікувальну позицію.

А може, так було треба? На мою думку, відмінну від думки багатьох політологів, Саакашвілі зумисне спровокував агресію Росії, аби продемонструвати світовій спільноті справжні наміри Кремля. Адже, погодьтеся, шансів повернути собі Південну Осетію у грузинів не було ніяких. Москва одразу "проковтнула" наживку, бо по-іншому просто не вміє, і продемонструвала всьому світові, що таке російський фашизм.

Усі телеканали світу облетіли кадри вбитих росіянами мирних грузинів, зруйнований російськими танками Цхінвалі, гуманітарну катастрофу мешканців Горі.

Тепер уже ні в кого немає сумнівів у намірах Путіна розширити кордони своєї імперії. І саме це примусить світову спільноту, велику сімку глянути на Росію іншими очима. А значить, і геополітична стратегія сильних світу цього буде змінена.

Це, безумовно, матиме позитивні наслідки для України. Уже очевидно, що в грудні Україні буде значно легше отримати ПДЧ щодо вступу в НАТО. Тим паче, що внаслідок російської агресії проти Грузії багато українців переосмислять своє ставлення до Північно-Атлантичного Альянсу і вступ до НАТО підтримає більшість населення України.

Але головне, що з серпня цього року розпочнеться нова ера в російсько-українських стосунках. Імітація "братерства" залишиться позаду. Поки в Росії будуть правити енкаведисти, поки владу там будуть передавати у спадок, поки в Росії пануватиме диктатура, доти ця країна буде ворогом України.

І чим швидше українська нація це усвідомить, тим краще буде і нам, і наступним поколінням. Патріотичне виховання молоді, християнські та демократичні цінності, розвиток громадянського суспільна, сучасна українська армія, вступ до НАТО стануть запорукою нашої національної безпеки. Така Україна буде спроможна зупинити навіть дикого московського ведмедя.

Сергій Степанишин.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua