Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Про те, як московити-більшовики тиснули у "братських" обіймах українців (ч.8)

Володимир | 31.07.2008 21:53

13
Рейтинг
13


Голосів "за"
14

Голосів "проти"
1

Перелік злочинів московського імперіалізму в Руси-Україні фактично є відповіддю на запитання, чому частина українців дійшла до такого ганебного стану, що забула свою мову, культуру, почала зневажати своє, рідне, українське, як і на те, чому Русь-Україна і досі, після проголошення незалежності в 1991 році, знаходиться під "сапогом" окупанта.



Джерело: А.Куліш "Книга пам'яти українців"
------------------------------------------------------------

"Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського", – говорив ханський візир козацькому послові.

Так воно і сталося.


1954 – 1954 рр. – Для освоєння цілинних та перелогових земель в Казахстан та Сибір вивезено майже 100 тис. українських юнаків та дівчат.

1956 р. – На з'їзді комуністів М.Хрущов виказує плани про намір правлячої кліки в недалекому минулому вислати з Руси-України всіх українців.

1956 р. – "За антирадянську агітацію та пропаганду" засуджено Анатолія Лупоноса, який просидів у комуністичних концтаборах загалом 23 роки.

За протести проти інтервенції московських військ в Угорщину на довгі строки ув'язнення засуджено кілька тисяч чоловік, головним чином молоді.

1957 – 1961 рр. – Посилена антирелігійна акція в імперії, внаслідок якої в Руси-Україні було ліквідовано майже половину церковних установ.

1958 р. – Пленум ЦК КПСС ухвалив Постанову про перевід українських шкіл на викладання московською мовою. Масове закриття українських шкіл в Україні. На вимогу кількох батьків школа, у якій навчалося кілька сот, а то й тисяч учнів, переводилась з української на московську мову викладання. Порівняйте: необхідно було 20 відсотків учнів-німців, щоб на окупованій землі школа могла бути переведена на німецьку мову викладання, вважали німецькі фашисти.

Постанова ЦК КПУ про недоцільність викладання українською мовою у вузах Руси-України.

1959 р., 15 жовтня – У Мюнхені московським агентом вбито Провідника ОУН Степана Бандеру.

1961 р. – 22-й з'їзд КПСС проголосив політику "злиття націй", що по суті означало тотальне московщення усіх колоніальних народів імперії.

1961 р., січень – Політичний судовий процес над членами Української Робітничо-Селянської Спілки. Л.Лук'яненка засуджено смертної кари (через 40 днів замінено 15 роками ув'язнення), І.Кандибу – на 15 років концтаборів, інших – до тривалих термінів ув'язнення.

1961 – 1962 рр. – Політичні судові процеси у Тернополі над групою М.Апостола (5 осіб) та Богдана Готуся (5 осіб), причому Готуся засуджено до страти.

1962 р. -Політичний судовий процес на 20 членами Львівського Українського національного Комітету (Івана Коваля і Богдана Грицину засуджено до страти і розстріляно, інших – до тривалих термінів ув'язнення) та над шістьма чоловіками з Ходорівського району, з яких Михайло Проців розстріляний.

1964 р. – Згоріла підпалена московським агентом найбільша українська книгозбірня у Києві.

1965 р. – Хвиля політичних процесів проти українських іншодумців (Б.та М.Горині, П. Заливаха, Св. Караванський, Вал. Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та інш.). У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештований А.Здоровий.

1966 р. – "За антирадянську агітацію та пропаганду" засуджено В.Чорновола.

1967 р. – На довголітнє ув'язнення засуджено членів Укр. нац. Фронту Зен. Краківського, Дм. Квецька та інш.

1969, 1979 рр. – Серія підпалів і пожеж у книгозбірнях Софії Київської, Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту у Тернополі, Успенської церкви та музею українського мистецтва у Львові. Подібні пожежі сталися в національних бібліотеках інших колоній Московської імперії (Тарту, Самарканд, Ашхабад). У самі Московії бібліотеки не горіли.

1970 р. – Імперське міністерство освіти видало наказ про захист дисертацій московською мовою, навіть написаних на українознавчу тематику.

Докторська дисертація професора О.Юрченка з Харкова, присвячена питанням розвитку української мови, у Москві довго не затверджувалась, поки не була перекладена і представлена на "общєпонятном", а чиновник з Вищої Атестаційної Комісії йому цинічно заявив: "Нікому нє запрєщєно пісать дисертації на руском язикє".

1970 р. – Знищення могил українських Січових Стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р. – "За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами" окупанти усунули від партійного керівництва Першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, звільнили з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачі включно з її директором заборонили книги майже сотні авторів, усунули чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддали чистці ряд наукових установа, а також Київський та Львівський університети.

У Харкові вони знесли хату, де жив видатний український філософ і просвітитель Г. Сковорода та приступили до знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури. Тепер там вигулюють собак.

1972 – 1974 рр. – Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема, проти Чортківської групи В. Мармуса та Ст. Сапеляка (7 осіб засуджено), 9 осіб Харківської групи (засуджено А. Здорового – 7 років, І. Кравціва – 5 років). Загальна кількість заарештованих за два роки оцінюється кількома тисячами. Заарештовані, яких не засудили. були звільнені з роботи або понижені у посадах.

У ці роки були засуджені В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н.Світлична, Ю.Шухевич та інші.

1975 р. – Колоніальна влада поновила цензурування "Кобзаря" Т.Шевченка.

1977 р. – Арешт членів Української Гельсінської Групи М.Руденка, Ол.Тихого, Л.Лук'яненка, М.Матусевича, М.Мариновича.

1978 р., січень – На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник з Калуша на знак протесту проти московщення України.

1978 р. ЦК КПСС і Рада Міністрів видали постанову "Про заходи щодо дальшого вдосконалення вивчення і викладання московської мови в союзних республіках" – черговий етап московщення української освіти.

1979 р. – Убивство під Львовом популярного композитора – співака Володимира Івасюка, пісні якого мають виразно український національний колорит.

1979 р. – Всесоюзна (Ташкентська) науково-практична конференція "Московська мова – мова дружби і співпраці народів СССР", яка підкреслила нові заходи щодо московщення народів СССР.

1979 – 1989 рр. – Інтервенція московітів в Афганістан, внаслідок якої загинуло, фізично або духовно покалічено кілька сот тисяч українських юнаків.

1979 – 1982 рр. – Нова хвиля арештів іншодумців в Україні (Ст. Хмара, І. Кандиба, Ю. Бадзьо П. та В. Січки, Ю. Литвин, М. Горбаль та ін...).

1983 р. – Постанова ЦК КПСС і Ради Міністрів "Про дадаткові заходи щодо вивчення московської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік", за якою вчителям чуженецької московської мови підвищувалась зарплатня на 15%, передбачався та фінансово забезпечувався поділ класів на групи при її вивченні.

Постанови комуністів стосовно викорінення національних мов та впровадження мови колонізатора супроводжувались секретними доповненнями щодо їх виконання.

1984 р. – Постанова ЦК КПСС та Ради Міністрів, де, зокрема, зазначалося: У національних школах союзних республік виділяється додатково 2...3 години на тиждень у 2...11 класах на вивчення московської мови", що означало подальше витіснення мови корінного населення.

1984 – 1985 рр. – В концтаборах були замордовані Олекса Тихий, Юрій Литвин, Василь Стус, Валерій Марченко.

1986 р. Заарештовано і ув'язнено Й. Терелю та В.Кобрина за релігійну діяльність та створення "ініціативної групи захисту прав віруючих та церкви".

1986 р. – Окупаційна комуністична влада виводить у забрудненому радіацією Києві на першотравневу демонстрацію сотні тисяч киян, головним чином молоді, попередньо вивізши своїх дітей далеко за межі Києва.

1986 – 1990 рр. – Заплановане знищення української нації радіацією: для ліквідації Чорнобильської катастрофи було мобілізовано понад 300 тисяч молодих людей віком 18...30 років, 96%яких набиралося з України, головним чином із сільської місцевості (із секретної доповідної записки секретаря ЦК КПУ В.Івашка своїм московським патронам, 1990 р.).

1989 р. Постанова ЦК КПСС про єдину загальнодержавну (московську) мову в імперії. Те ж саме було закладене в проект нової ("горбачовської") Конституції.

1990 р. – Верховна Рада СССР прийняла "Закон про мови народів СССР", за яким московській мові надавався статус офіційної.

1991 – 1995 рр. – Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу у серпні 199й р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Руси-Україні контролюють окупаційно-кримінальні "інтернаціоналісти". Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька десятків мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет Руси-України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи: Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших "інтернаціоналістів".

Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським хазяям наше добро: тактичну атомну зброю (13 млрд.дол.), закордонні посольства та представництва (наша доля – 50 млрд.дол.), нашу частину золотого запасу, Чорноморський флот (доля Руси-України за умов чесного розподілу має бути вдвічі більшою), а нам підсунули "кримську свиню" та їхні борги. Вони до того знахабніли. що відкрито радуються, коли під час посівної кампанії і під час збирання врожаю "скачуть" ціни на паливо, і радіють, коли нам "закривають газовий краник". Як наслідок – масове зубожіння населення, у якому контрольовані колонізаторами засоби масової інформації звинувачують націоналістів та незалежність.

Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, не зважаючи на гірші, ніж в Руси-Україні, початкові умови.

1993 р. – Державна Дума Московії приймає рішення про московський статус українського міста Севастополя. Прихоплених раніше українських земель – Білгородщини, Південної Вороніжчини, Ростовщини, Кубані, – їм, виявляється, замало.

1993 – 1995 рр. – Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілько десятків активістів національних українських партій та організацій в різних містах Руси-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В. Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову, то був заарештований за годину і просидів у в'язниці кілька тижнів.

За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 р. імітує розстріл члена УРП В. Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А. Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальності не притягувала.

1994 р. – Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу офіційної. Як наслідок – призупинення відновлення українських шкіл, перевід частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання.

1995 р., початок року – Міністерство національностей України розробило напівсекретний "Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці, цим ще раз довівши, що ми знаходимось в умовах окупації. А щоб у цьому ніхто не мав сумнівів, нам нагадають наступні події.

1995 р., травень – У Харкові керована Є.Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г.Жукову, саме тому, який підписав наказ про виселення всіх українців.

1995 р., 18 липня – Звіряче неспровоковане побиття окупаційною владою українців (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і Всієї Руси-України Володимира. Озброєні омоновці кидалися на беззбройних людей з криками "бєй хохлов". топтали і шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий.

1995 р., 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М. Петровський, не зважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину.

Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами.

З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати сотні книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство.

Немов би виконуючи рекомендації Полтавського губернатора фон Богговут, Московія завалює Русь-Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансує московськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості при потуранні всіх урядів та Президентів "незалежної" Руси-України.

1996 р. – Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів.

Січень – "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Ця "діяльність" ведеться старими комуністами-маразматиками... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "Всьо равно Росія завоюєт Україну. і ми пєрєб'йом хохлов по одному" (Кравченко Н., пенсіонерка).

18 – 19 травня харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не була громадянами Руси-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.

11 червня прямо на вулиці Харкова без ордеру на арешт і будь-яких інших офіційних паперів міліція хапає видавця посібників та підручників українською мовою Г. Росоловську. протягом тижня ніхто не знав, де вона і що з нею трапилось. Місяць її тримають у в'язниці, значний час без пред'явлення звинувачення і допуску адвоката. Під час допиту їй погрожували ("Сгнійош здєсь. Смерті попросіш – не допросішся"), у неї вимагали значні суми грошей, погрожували терористичним актом (і здійснили) проти сім'ї. Не маючи підстав для звинувачення і порушення судової справи, слідчий все ж їй заявив: "Ми не успокоїмся, пока тебя нє посадім". Врешті, це не важко зробити, зважаючи на те, що у неї були забрані важливі фінансові документи, печатка та особисті речі (пашпорт, обручки тощо) без протоколу вилучення.

В ніч на 25 вересня невідомі кидають три пляшки із запальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. Подив викликала та обставина, що міліція з'явилася через дві хвилини, а пожежники – через десять хвилин, хоч їх ніхто не викликав.

1996 р., вересень – У Москві у будівельному вагончику спалено живими 12 українців віком від 30 до 40 років, які приїхали туди на заробітки – прямий наслідок протиукраїнської істерії та ненависті до українців, які сіє Московська влада.

Теперішні події, що розгортаються в Харкові були докладно висвітлені у телевізійному фільмі, що був показаний по Національному телебаченню 28 липня нинішнього року.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевно, репнуло б від сорому й хули.

Тремтіть, убивці, думайте, лакузи,

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте? – На цвинтарі ілюзій.

Уже немає місця для могил.

Уже народ – одна суцільна рана.

Уже від крові хижіє земля.

І кожного катюгу і тирана

Уже чекає зсукана петля.

Василь Симоненко.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua