Як я хотів стати політичною елітою і не став

Я дочекався поки вони зроблять паузу і сказав: "Я готовий робити якусь роботу, хочу стати членом вашого руху." Сиві дядьки якось сумно і роздратовано подивилися на хлопця, що перебив їх і один запитав: "Ти з якого району?"

Колись я запитав себе: "Чому це ти, такий чесний і політично активний і досі не є членом ніякої партії?" Тоді, одного яскравого спекотного дня я вийшов з трамваю N1 на Площі Перемоги у рідному м. Києві і зайшов у офіс Народного Руху України. Був це приблизно 1995-й рік. Офіс зустрів мене літньої порожниною, вогким запахом старого київського будинку і ремонтом. Якісь сиві дядьки на другому поверху екзальтовано говорили про якісь політичні новини словами – газетними штампами. Я дочекався поки вони зроблять паузу і сказав: "Я готовий робити якусь роботу, хочу стати членом вашого руху." Сиві дядьки якось сумно і роздратовано подивилися на хлопця, що перебив їх і один запитав: "Ти з якого району?" Я сказав. Той взяв зі столу ламінований пожовклий листочок і назвав мені телефон як зв"язатися з місцевим партійним лідером НРУ. Потім пам"ятаю я був на перших і останніх зборах нашого районного осередку НРУ, пам'ятаю як якісь старі і пагано одягнені дядькі кричали про якісь загальні речі, пам'ятаю мені стало сумно і нецікаво, і я пійшов так само непоміченим і непотрібним, як і з'явився...

Хтось може сказати, щось змінилося на місцях? Чи реально політично активний молодий хлопець може легко і красиво влитися? Якщо не буде Accueil, як кажуть французи, або зустрічі і адаптації нових молодих і активних, то... на яке поновлення еліт ми сподіваємось? Ось у таких маленьких штучках зариті великі речі: я досі не уявляю, як набираються всі ці сотні тисяч членів українських партій. В усякому разі цей комбайн збору партійців вперто і багато років проходив повз мене, хоча я стояв з широко відкритим серцем.