Це ніби сюрреалістична, неймовірна, фантасмагористична картина...

чути і бачити цей "зведений" хор хулителів Президента.

Парадокс полягає у тому, що у вереску громадки вітренківських баб, які з корогвами УПЦ-МП приперлися на Банкову, недобитками комуняк таварісча Сімонєнкі, які в мов екстазі верещали своє "Ю щєн ка геть", різних рускіх казаков і просто всілякої антиукраїнської наволочі – виразно чути і хрипкий голос різних лівацьких "революціонерів" і правацьких суперпатріотів.

З якою батьківською любов'ю Кремль напутчує цих любих його серцю противників Ющенка, який власне вже самою своєю особою уосіблює таке ненависне Москві НАТО, який ніби став самим символом остаточного відходу України з лабет Московії. Для них наш Президент, безсумнівно, є черговим кандидатом на московські прокльони і анафеми, як наші інші Великі Гетьмани. Коментуючи візит делегації чільників НАТО до столиці України Москва звинувачує нашого Президента, що він дєскать ідьот напролом до своєї мети – "втянуть" Україну в Альянс, всупереч волі цього вітренчишиного "народу". Їм так любо бачити ці натовпи баб, що вони готові в кожному українському місті і селі встановити ще по одній додатковій бабі – цій вєлікай волоцюзі Єкатєрінє Вєлікай!

Добре, що Президента в цій його великій справі підтримали голови і уряду, і ВР. Правда голова уряду могла би хоч в цій великій справі перестати ховатися за "народ" і більш однозначно висловитися на підтримку цього питання, а так...однозначної впевненості у її позиції що до підтримки Президента таки нема. Правда, хоча зробила доречний подарунок делегатам Альянса у вигляді книжки Януковича, в якій лідер ПР бачив Україну членом Альянсу ше рік тому.

Окремо хочеться зупинитися на "суперпатріотах" з правого крила, які у своїй манії української "величі" сподіваються протистояти Москві самотужки, бо вони бач такі самостійники, що їм підтримки не потрібно. Але на цих маргіналів і часу витрачати не хочу, бо ці не знають самі, що творять.

Особисто мене турбує позиція тих демократичних сил, які "партійний" патріотизм ставлять попереду українського державницького! Керуючись партійними симпатіями, вони бездумно і безоглядно приєднуються до хору антидержавницьких сил, запекло нападаючи на Президента. Їм навіть не спадає на думку замислитись над питанням – яким це дивом їх позиція збігається один до одного з вересками Вітренчихи, православно-комуняцькими гаслами Сімонєнкі, з атєчєскімі настановами з Кремля?

Тільки самі ці обставини повинні би їх змусити задуматися, що тут щось не так! Але ленінський принцип класового і партійного підходу не дає можливість прийняти правильне рішення. Скільки разів ми це проходили, коли нас ділили чи то православієм, чи то єдінокровієм, чи то панслов'янськими месіанськими ідеями, чи потім большевистським інтернаціоналізмом – чим завгодно, аби тільки відвернути увагу українського народу від національного, державницького шляху. Це мов якийсь лихий фатум нашого краю, коли різні зайди і волоцюги успішно забивають голови наших громадян своєю демагогією.

Єдине, що вселяє оптимізм це непереборна рішучість нашого Президента і... реакція Москви, яка таки хоч і зі скрипом але усвідомлює, що Україну вона втратила вже назавжди! Так, ... вона ще робить всілякі пакості, але це вже так, скоріше за інерцією...Вона ще тільки сподівається на цю "нашу" п'яту колону, але і їй скоро саме життя покладе край.