Розуміючи НАТО спиною

Я так часто думаю останніми днями про НАТО, приїзд Буша і саміт в Бухаресті, що написати про це у журналі було б нечесно.

Хоча я знаю, що ось такі прямі думки в журналі нічого не вирішать і думку нікого не змінять. Стосовно таких... розпливчастих, глобальних питань, люди приймають рішення радше емоційно, спонтанно, ніж логічно. Тому я не буду і намагатися сказати щось логічне.

Я пригадую свою нелюбов до Буша у 2001-му. Тоді я їхав вперше до Канади осварившися з одним киянином, який мені дорікав, що я "їду жити до тих, місію кого не розумію" і образившись на іншого знайомого киянина, який у такі дні носив нашивку американський прапор на рукаві. Це був я у 2001-му. Зараз є я у 2008-му, не змінивши точку зору про діяльність адміністрації Буша, я вітаю його приїзд в Київ, як президента США, я готовий стояти і махати американським прапорцем на брущатих вулицях Києва або Отави. Запитайте мене "чому?" Я не знаю точно, напевне я змінився. Можливо я трохи втомився, можливо подорослішав. Очевидно, що я поважаю цю систему, яка працює в країнах НАТО. Певно тому, що я в Півн. Америці, а не в Європі, глобальна політика НАТО мені навіть більш зрозуміла ніж "лоскуткова" політика ЄС чи російську політику яку ніхто не розуміє.

Я розумію політику США і НАТО вже на якомусь ментальному рівні, на рівні метаболічних процесів в моїй крові розумію. Тіло ж воно поновлюється, поновлює свої клітини, тож більшість клітин в мені вже народжені в Північній Америці. Клітини ж мозку, як відомо, НЕ поновлюються, тож у мене мозок "народженого в УРСР", а клітини сідниці, шиї, спини у мене вже американські А як ще пояснити, що я сплю і бачу Україну в НАТО, ЄС, а українців такими, що знають крім українською, ще й англійську, такими, що працюють в сучасних офісах з'єднаних ІР протоколом з усім світом і добродушно сміються з "старовірів" які пропонують їм хабаря.