Українське село. Вчора, сьогодні, завтра?

Враження від передач Савіка Шустера і дзвінка з Башкірії.

УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО ВЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА?

Вчора пізно ввечері, коли я дивився програму "Свобода слова" на якій представники нинішньої "золотої роти" українського політикуму бадьоро пінзенили про те, як "кинути" долар, неждано пролунав телефонний дзвінок. Виявляється, це з самого ранку додзвонюється до мене підприємець з далекої Башкирії. Він займається зернопереробкою. Має крупозаводик. Заробив на ньому непогані кошти і хоче поставити ще один. Зміг буквально за копійки придбати приміщення колишньої ферми, та воно має висоту 4 метри, а для крупозаводу Йошкар-Олінського машзаводу треба 5 метрів. Він має тільки прайс-листи та рекламні буклети, от і просить мене поради у виборі обладнання, адже я побував майже на сотні заводів виробників України, Росії, Білорусі, Молдови. Розмовляли ми майже годину. Я порадив йому виробників Росії та Білорусі, які виготовляють і якісне, і недороге обладнання.

На жаль, не зміг порекомендувати ні одного з півсотні українських виробників, яки випускають обладнання для виробництва круп. Бо коли керівник отримує тисячі, а робітник – копійки, продукція ніколи в житті не буде якісною і надійною. Ми обидва залишились задоволені розмовою. Він отримав інформацію про надійних виробників, я -про стан сільського господарства Башкирії, та про життя там. Тільки от та розмова викликала гіркі роздуми про наше село, якими і поділюсь з вами.

Я у 1965 закінчив Київський технологічний інститут харчової промисловості. Майже все своє життя присвятив сільгосппереробці. Спочатку працюючи на виробництві, потім суміщаючи науку з практикою. Впроваджуючи свої і не свої розробки, об'їздив облітав весь Союз від Калінінграду до Петропавловськ-Камчатського і від Ташкенту до Норильську. То ж можу порівняти життя різних регіонів моєї Великої Держави і нинішнє наше животіння. З сімейних обставин я ніколи не вступав в компартію то тепер маю право не гавкати на неї, а об'єктивно порівнювати минуле з сучасним.

Я народився в самій могутній Державі світу. Її агропромисловий комплекс не тільки годував населення країни, а й підгодовував крім своїх сателітів ще й народи Африки та Близького й Далекого Сходу. Та от, у 1991, після п'яного ГКЧП зверхники КПРС Єльцин,Кравчук і Шушкевич за пляшкою "Біловежської" на трьох поховали ту нашу Велику Державу. Тепер "маємо те, що маємо". Пам'ятаєте, як наші долярові патріоти горлали, що Україна годує весь Союз і, отримавши незалежність, станемо всі заможними та багатими. Для цього треба лише дати землі і заводам справжнього господаря. Я добре пам'ятаю як першого такого "справжнього господаря" по теоретичних рекомендаціях місцевого професора Пінзенника отримав наш "Електрон". Завдяки цьому пан Пінзенник отримав віце-прем'эрство у Кучми, а народ прекрасний термін "пінзенити". Заводчани тоді отримали можливість викупити акції свого заводу по 100 руб/шт, зате керівництво заводу отримало 50% акцій безкоштовно. Щоб мати можливість стати "справжнім господарем". Далі за таким же принципом були роздержавлені флагмани львівської індустрії "Світоч", "ЛАЗ", один з найбільших в Україні м'ясокомбінат "Прикарпаття"...

І от у Савика Шустера пан Пінзенник і претенденти на нову-стару владу пінзенять нам про те, яке прекрасне майбутнє забезпечить їхня влада.

Кажуть правду і про сучасне життя. От випещений панок у костюмі від "Версачі" самовпевнено проголошує "як фахівець", що ні олія, ні молоко, ні цукор не подорожчали. Просто, селянину стали платити більше за зерно, а без нього ні молока не отримаєш, ні хліба не випечеш. От і відобразилось це на собівартості, яка формує ціну. От такі проффесори і правлять нині нашою країною. Та навіть сільський першокласник знає, що худобу відкормлювали хлібами лише при стійловому утриманні, яке було у деяких колгоспах та радгоспах в часи, коли комбікорми коштували копійки. Зраз для корів існує тільки випас з першої трави до першого снігу. Взимку ж годують заготовленим сіном та дешевою дертю. Зерном, і то виключно ячмінним, відгодовують свиней для того, щоб отримати специфічне "українське сало". А так і свиней годують городиною. То ж твердження про те, що молоко подорожчало з-за подорожчання зерна, як кажуть росіяни "брєд сивої кобили".

Я вже більше 10 років купляю молоко у діда Петра, що живе в півтора тисячолітньому селищі Стольське (колишня столиця Хорватського каганату) під райцентром Миколаєвим. Він тримає корову сімменталку і та корова годує всю сім'ю. Адже на базарі літр молока коштує 2,5 гр., а завод підняв ціну на молоко, що заготовляє з 60 коп. до 1 гр. Це дало змогу нашим урядовцям пінзенити, що селянину стало вигідно вирощувати худобу й здавати молоко та м'ясо, а панкам в студії пінзенити про те, що ціни збільшились тому, що більше платять селянину за сировину. Сметану я купляю у тітки Марії з старовинної Звєнігородки під Львовом. По 14 гр. за літр. Та сьогодні не повезло. Другою в черзі була перекупниця. Вона скупила всю сметану, щоб продавати її вже по 17 гр/літр. От цей перекупник, який замінив заготівельника і піднімає ціни. Я купляю молочні продукти на базарі, бо заводські не смакують. Чому? Та тому, що наші "фахівці", знищивши колгоспи і приватизувавши заводи палець об палець не вдарили, щоб змінити систему заготівель. Вона як була розрахована на крупнотоварного сільгоспвиробника, такою й залишилась. А де той виробник? 70% молочної та м'ясної продукції дає одноосібник. Якщо село біля автотраси, то кожного ранку до нього приїжджає молоковоз і з бабусиних бідончиків та банок зливають молоко до цистерни. Бабусі різними бувають. Попадеться нечепура і здасть замість молока кисляк, який все молоко в цистерні спаскудить. Ще й втішатись буде – ви мене обпінзенили з розрахунками, то ж і майте, те що маєте! А у Польщі, де молоко заготовлюється у приватників, ця проблема давно вирішена. Звідти по нашим українським селам їздить молоковози-очисники Краківського заводу "Альма – біс". Вони облаштовані вакуумним охолоджувачем-очисником і експрес-лабораторією, яка миттєво визначає жирність молока, вміст білку, кислотність і чистоту. А знаєте, хто колись випускав і ті машини і ті лабораторії? Молоковози-очисники випускав Карлівський мехмаш, що на Полтавщині, а експрес-лабораторії оборонний Сосновський радіозавод на Львівщині!

Коли ми, в угоду американським благодійникам, нищимо військово-промисловий комплекс, якій нам дістався в спадщину від СРСР, ми нищимо і заготівлю. Зараз селянину стало збитковим вирощувати худобу на м'ясо. Ну якщо живеш біля траси, то заплативши немалі гроші відвезеш м'ясо в місто на базар. Та не дуже то й заробиш. За безцінь заберуть перекупники. Не згодишся, наймуть міліціянтів і ті взагалі заберуть і тебе і те м'ясо. Якщо ж живеш поза трасою, то взагалі худобу нікуди здати. То ж і зменшується поголів'я худоби вже і в приватному секторі – у одноосібників. Ми заготівлю планували-проектували в розрахунку на колгоспи. Але ж і в ті часи і в приватному секторі вирощували худобу і її треба було заготовляти. От для цього з 1948 року, ще по фашистським розробкам, створили на Полтавському Продмаші армійські пересувні забійні пункти МПП-40, здатні за 5-6 годин розвертатись на будь якій місцевості, неподалік (не більш 70 м) від води і переробляти на охолоджене м'ясо та мокросолені шкіри (МПП-40 має власну дизель-електростанцію та холодильник) до 40 голів ВРХ чи 100 свиней за добу. Я особисто, викупив один такий МПП-40 для Марій-Ел у жовтні 1991 р за 27000руб! Та після загибелі СРСР Полтавамаш відмовився від виробництва цих пунктів. Мовляв, це оборонка. Залишок цих забійних пунктів продали потрібним людям по ціні металобрухту і на цьому все закінчилось.

Втратили ми заготівлю на селі. І систему заготівлі. І машини для цього. В глибинці ні худоби, ні молока не здати, то й вирізає селянин худобу, залишаючи рівно стільки, скільки може спожити сам. Замість заготівельників споживчої кооперації та державних заготівельників їздять по селам перекупники, забивають худобу на землі в антисанітарних умовах. Платять селянину копійки, а з нас здирають грубі гроші...

Нас "фахівці" запевняють, що зерно дорожчає з об'єктивних причин, адже щоб запобігти диктату Росії та ісламських країн, весь світ переходить на біопаливо, а для його виробництва застосовують зерно та рапс. При цьому рапс легше збути, тому для нього відводять все більші і більші Польщі, а він же спустошує землі! І це все тиражує наша патріотична преса!

Та кожний сільський школяр вам скаже, що рапс це зелене добриво, до того ж його коренева система розпушує грунт, поліпшуючи цим його структуру. Так, тільки з рапсу селянин нині й має прибуток. А чому?

Та тому, що Івано-Франківський інститут рапсу видає всім своїм клієнтам не тільки насіння високої якості, а й адреси фірм, в тому числі і зарубіжних, які в нього скуплять цей рапс ще на кореню. Тобто в цій, і тільки цій галузі немає ще олігопсонії! А що з зерном? У всіх колгоспах були зерносховища, обладнані очисно-сушарним обладнанням. Зібрали врожай, очистили зерно, висушили, здали частину у Держзаготівлю, а залишок зберігають, скільки потрібно. Та от колгоспи знищили. Те обладнання порізали й здали на металобрухт. Замість одного колгоспу стало сотня фермерів або пара немічних агрофірм. Землю, більшою частиною орендовану мають. Худобу вирізали, отже органічних добрив чортма, а мінеральні коштують стільки, що їх катма! Виростили такий-сякий врожай. Не дай Богу великий. Бо ж великий врожай для українського селянина страшніше посухи. Куди його діти? Елеватори давно вже прихватизовані. Чим більше врожай, тем менше тобі заплатять за твоє зерно. Тобі заплатять копійки, а потім трейдери здеруть за нього ж тисячі! Черговий Міністр тобі черговий раз буде пінзенити, що не треба зерно здавати, треба притримати у себе, поки воно не подорожчає. А де притримати? Он Хорольский машзавод випускає металеві силоси для очистки, сушки й зберігання зерна. Та який фермер в змозі їх придбати!

То ж і зерно дорожчає зовсім не тому, що селянину стали платити за нього більше, а тому, що завдяки приватизації, держава повністю втратила контроль і над виробництвом і над цінами...

А ким треба бути, щоб проголошувати про те, що дефіцит зерна у нас викликано всесвітньою тенденцією на використання його для виробництва біопалива. Та ніде в світі біопаливо не робили і не роблять з хліба! Мало того, в нашому Київському інституті харчової промисловості ще в 60-х роках були розроблені міроприємства для виробництва технічного спирту в якості добавки до бензину на діючих спиртових заводах, які виробляють спирт з меляси (відходи цукрового виробництва). Мало того, вже в наш час, спеціалісти Укрспирту умовили Юлю виділити 5 мільйонів на переведення всіх таких заводів на виробництво біопалива. Та Юлю "пішли", а куди пішли ці гроші ніхто не знає, та й не хоче знати...

Питання використання меляси для виробництва біопалива зачіпає і так звану "Солодку кризу". От у Савіка виступав Петро Порошенко і аргументовано доводив, що цукрозаводи будуть закриватись, бо виробництво цукру стало невигідним з-за того, що його перевиробництво викликало зниження ціни до рівня собівартості. Взагалі-то Петро Олексійович вилетівши з кола "любих друзів" став говорити відверто і іноді фахове. Та от ця мотивація солодкої кризи явно не фахова. Згадаймо, з чого все почалось. На початку 90-х ми вирішили показати "кузькину мать москалям" і стали їм диктувати умови поставки цукру, точно так, як вони зараз диктують нам умови поставки газу. В цих обставинах і Росія, і Білорусь проти цього диктату стали розвивати власне цукроваріння. Я сам, за допомогою свого вузівського побратима Іштвана Кєдєша поставив в Марій-Ел угорський цукровий завод-п'ятитисячник, який повністю забезпечив потреби республіки в цукрі. Своїми безглуздими діями ми втратили російський та білоруські ринки. Для злиденного українського населення ціна цукру виявилась завеликою. Визначається ж вона нині не попитом, а собівартістю. Собівартість же величезна тому, що навіть за часи царату цукристість буряків була 16-18%, а зараз в це навіть не вірять, бо цукристість в межах 11-14%. Якого ж виходу цукру чекати при такій цукристості! Мало того, в радянські часи середня врожайність цукрових буряків була в межах 400 цн/га, а зараз набагато менше 200цн/га. А ще в старі часи довели, що при врожайності буряків менше 200цн/га вирощувати їх не вигідно. Чому ж така низька врожайність та цукристість? Та тому, якщо в Росії та Білорусі під цукровий буряк віддано площі, на яких він ніколи не вирощувався, то в нас його ростять на тих же землях уже більше сотні років. А це означає, що грунт перенасичений шкідливими для буряка речовинами і з кожним роком на його вирощування тут треба витрачати все більше і більше коштів. Мало того, знищивши колгоспне и радгоспне поголів'я худоби ми залишили нашу землю без органічних обрив, а ціну мінеральних підняли до такої захмарної величини, що на селі крім аміачної води вже нічого не побачиш! Щоб збільшити цукристість та врожайність буряків треба відновити знищені селекційно-насінневі станції, а буряки вирощувати в нових зонах. Та цьому заважає те, що будівництво нових заводів вимагає величезних коштів до того ж виникає проблема з працевлаштуванням населення навколо старих цукрозаводів. Та й ця проблема давно вже вирішена. Ще на початку "перебудови" вчені київського університету харчових технологій запропонували спрощену схему виробництва цукру. По цій схемі діючі великі цукрозаводи переробляють не буряки, а цукровий сироп, який виробляється з буряків на сотні маленьких підприємств первинної переробки буряка. Що це дає – величезну економію на кагатних полях для зберігання зібраного буряка. Дозволяє розтягнути збирання буряків до самих снігопадів за рахунок того, що вони йдуть на переробку прямо з поля. Дає роботу селянам в сотні нових місць, де тепер будуть вирощувати буряки і на пунктах первинної переробки екстрагувати з нього цукор, залишаючи собі на корм худобі жом. А далі вже все йде по старій технології. Щоправда, можна і по спрощеній, поставивши маленький цукрозаводик. Розробили і обладнання для таких цукрозаводиків потужністю від 50 до 500 тн. Та нашим виробникам воно виявилось не потрібним. Купила креслення та ліцензію Курська фірма "Т.Е.М.П." Мій рідний брат, який очолював фермерську районну асоціацію в Армавірі купив для асоціації такий 100 тонник в Курську і тепер вони не купляють, а продають цукор, маючи з нього немалі прибутки.

Я вже 5 років на пенсії. Вже не маю змоги відвідувати заводи-виробники обладнання. Тому й не можу рекомендувати конкретних виробників для конкретного замовника. Та й замовників тих у мене тепер нема. Бо ті "справжні хазяї", які тепер на селі замість колгоспів, думають лише про власну кишеню. Про те, як схопити більше і втекти. Хто нами править, ми бачимо на найпопулярнішій програмі Савика Шустера. Бкачимо їх обличчя. Мерзенне обличчя.

У нашого села було славне минуле, тяжка сучасність та чи буде у нього при такій владі майбутнє?

К.т.н.Володимир Сиротенко (Вербицький)

Правнук автора "Ще не вмерли України ні слава, ні воля, ще нам браття молодії усміхнеться доля"