Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Авторитаризм має зробити свою справу і піти?

Віктор Вірний | 24.10.2007 13:31

-5
Рейтинг
-5


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
8

Авторитаризм повинен виконати свою історичну місію і, відштовхнувшись від культурно-історичної традиції і духовних основ, мобілізувати ресурси і націю на розв'язання нагальних соціально-економічних завдань...

"Історія людства розвивається за містичними циклами.

Одним поколінням багато дається, з інших багато вимагається..."


Ф. Рузвельт

Ще донедавна у наукових, в першу чергу, політологічних колах велася дискусія щодо переваг однієї перед іншими – західної, мусульманської і конфуціансько-будійської цивілізацій, які демонстрували усьому світові виключну динаміку розвитку. Однак неочікувано для всіх, ніби з небуття, постала Росія в особі Володимира Путіна, котрий на щит підняв "ядерне православ'я". На весь світ залунало: "православна цивілізація". І ми є свідками сучасного осмислення своїх можливостей та історичної місії Росії.

Нинішня геополітична ситуація довкола України і ситуація внутрішньополітична ставить руба питання вибору: або мобілізація свого культурного і морального потенціалу, повернення до історичного коріння, або зміна цивілізаційного вибору – культуроцентричності на користь технократичного менталітету Заходу, культурно-духовний, гуманітарний вимір – проти суспільства споживання, ліберальні цінності чи консервативні.

Захід останнім часом постійно звинувачує російського президента Володимира Путіна у згортанні демократичних реформ. Назвавшись лібералом, український президент Віктор Ющенко демонструє якості людини, випестуваної в умовах пропагування колективних цінностей, при наявності у нього психологічної схильності до узурпації влади. Яскраві ознаки авторитаризму демонструє претендент на прем'єрську посаду Юлія Тимошенко.

Експерти, як один сходяться, що теперішня Росія представляє собою "суверенну демократію" [www.politik.org.ua], як спосіб вирішення авторитарними засобами двоїстого завдання: збереження цілісності Російської Федерації як унікального об'єднання народів різної локально-цивілізаційної ідентичності та модернізації національної економіки. Україна "виголошує" курс на авторитарно-корпоративну демократію в противагу існуючого олігархічного корпоративізму.

Не можна не відзначити, що Україна і Росія, в першу чергу, її європейська частина, – соціокультурно близькі. Відповідно, і Росія, і Україна є ментальними носіями "західного типу авторитаризму", на відміну від "східного деспотизму". Відтак стає немаловажним з'ясування місця і ролі авторитаризму в сучасних історичних умовах.

Здавалось би, що різні події в Росії і в Україні відповідали трансформаційним перетворенням в країнах. Однак, якщо співвіднести масштаби Росії і України, це лише на перший погляд, хоча реформаторський "подвиг" Бориса Єльцина в Росії і Леоніда Кравчука в Україні принципово інший. Перший розстріляв з танків "Білий дім", другий – пішов. В той же час Леонід Кучма цілком компенсував "недолугість" мудрого Леоніда Кравчука – ринок перетворився на первісну товкучку, приватизація державної власності – її легальним розграбуванням.

Як на мене, вельми цікавим є факт, що в Росії у велику політику повертається великий демократизатор Михайло Горбачов, а в Україні Леонід Кравчук від СДПУ (о) веде мову про об'єднання політичних сил довкола соціалістичної ідеї. Свого часу Борис Єльцин визначив прихід до влади Володимира Путіна, який вибудовує нині структуру спадкоємності влади, в Україні ж суспільна напруга, що нагромаджувалася роками, відбилася "помаранчевою революцією". Росія вміло, на догоду собі, використовує природні запаси вуглеводнів – нафту і газ, в Україні її головне багатство – родючі чорноземи – у занедбаному стані. І на відміну від Ющенка, Путіну, правда, не першої, другої, каденції вдалося "вгамувати" олігархів і підпорядкувати собі адміністративно-політичну еліту. Сьогодні і в Росії, і в Україні говорять про конституційну реформу, реформу, що визначатиме подальшу долю держав.

Звернімось до початку – демонтажу радянської соціалістичної системи, який був дещо поміркованішим і здійснювався в Україні Президентом Леонідом Кравчуком на ґрунті владного компромісу колишньої номенклатури і націонал-демократичних сил стосовно ідеї відродження української державності. З початком трансформаційних процесів не забарилася й перша конституційна криза (1995-1996 рр.), що припала на час першої президентської каденції Леоніда Кучми (1994-1998 рр.) і була пов'язана з перерозподілом центральної державної влади на гілки-функції (законодавчу, виконавчу, судову). Вона практично вичерпала свій потенціал з прийняттям 28 червня 1996 року нової Конституції України. З появою авторитарних тенденцій, що припали на другий термін президентства Леоніда Кучми, та якісними змінами української суспільної свідомості, які, зрештою, визначили долю президентських (2004 р.) і парламентських (2006 р.)) виборів, в Україні виникла друга конституційна криза, пов'язана з виходом на арену нового гравця – громадянина [http://www.politik.org.ua].

Сьогодні знову ставиться питання про необхідність консолідації політичних сил для того, щоб в Україні можна було створити модель нової Конституції, яка мала б європейський зміст. Зрозуміло, для втілення задуманого потрібна конституційна більшість у Верховній раді. "Помаранчева коаліція" не повинна зачиняти двері і відмовлятися від співпраці з іншими політичними силами. На це вказує радник Президента України Степан Гавриш, коментуючи тільки-но проголошену коаліційну угоду між БЮТ і НУ-НС, згідно з якою будь-яка співпраця з КПУ та Партією регіонів є неможливою. За таким підходом, за його словами, коаліція не зможе бути перспективним об'єднанням. На думку Гавриша, подібна ситуація збільшує конфлікт і віддаляє Президента не лише від співпраці з переможцем парламентських виборів – Партією регіонів, а і "обрізає діалог" зі Сходом України. "Така ситуація підштовхує Президента на конфлікт", – підсумовує радник Президента. Він говорить про можливість конфлікту в державі і наполягає, що саме президент Віктор Ющенко має перебувати в центрі національного стратегічного спрямування і виконувати функції конституційного арбітра.

Радник Президента висловлює впевненість, що найкращий та найвідповідальніший шлях для Президента та виборців – прийняття на референдумі нової редакції Конституції. За словами Степана Гавриша, завдання Конституції – об'єднати націю, покінчити з кризами та забезпечити створення платформи для національного розвитку. Отже, звучить переконання, що парламентська більшість має підтримувати Президента у цьому питанні. При цьому зазначається, що позиція БЮТ, який нещодавно ініціював проведення референдуму, має бути консолідована з Президентом. Гаврик зауважує, що проблема полягає в тому, яку змішану форму управління державою запропонувати, однак впевнено вказує, що, більш очевидно, "ця форма управління буде пов'язана з тим, що саме у Президента має знаходитися центр національно-стратегічного планування".

Звучить думка, що референдум із затвердження нової редакції Конституції має відбутися не пізніше осені наступного року. "Найкращий період – це початок вересня – кінець жовтня, для того, щоб до виборів Президента імплементувати нову частину конституційних положень", – заявляє глашатай президентської команди, водночас підтверджує, що Національна конституційна рада при Президенті досі не створена. Оптимістичні нотки, що будь-яка Конституція, написана під партійні або кланово-олігархічні інтереси, на референдумі підтримана не буде, які злітають з вуст радника Президента, викликають лише скептичну посмішку.

Авторитарно-корпоративна демократія, підґрунтям якої стали олігархічний капіталізм і "посттравматичний синдром", що склався на ґрунті нереалізованих очікувань населення, здається от-от остаточно знищить електоральну демократію. За таких умов складно вести мову про можливість порозуміння між владою і суспільством, як і очікувати найближчим часом консолідації політичних еліт.

Цього ж дня, 19.10.2007р., з'являється Заява Партії регіонів, у якій йдеться, що Партією зібрано 5 мільйонів підписів громадян України за проведення референдуму з питань: існування двох державних мов – української та російської, обрання голів районних і обласних державних адміністрацій безпосередньо населенням та неучасті України у військових блоках.

"Ми вважаємо за необхідне продовження конституційної реформи, оскільки недосконалість Конституції в окремих позиціях є причиною багатьох політичних криз і непорозумінь у суспільстві. Серед питань, які вимагають вирішення, будуть і гострі питання, винесені на референдум. Політики повинні спиратися на думку людей. Тому під час майбутньої роботи ми хочемо точно знати позицію людей з питань, винесених на референдум", – йдеться у заяві.

Це відбувається два дні поспіль урочистого підписання коаліційної угоди між БЮТ і НУ-НС, угоди, яка є нічим іншим, як протоколом про наміри. Пакт "Тимошенко-Кириленка" передбачає додаток, у якому, як повідомляють, міститься 12 законопроектів, які коаліція зобов'язується негайно та одностайно схвалити.

"Частиною угоди є 12 законопроектів, які будуть одразу голосуватися до призначення прем'єр-міністра: зняття недоторканості нардепів, законопроект про скасування всіх без виключення пільг нардепів, закон про Кабмін, де будемо приймати закон в новій редакції, закон про імперативний мандат, пакет документів, які стосуються дострокових виборів мера Києва, законопроект про місцеві державні адміністрації, про місцеве самоврядування, законопроект щодо центральних органів виконавчої влади, про внутрішні війська України, закон про держзакупівлі, закон про опозицію і про затвердження статуту ГУАМ", – повідомляє лідерка БЮТ, додавши, що ці законопроекти голосуватимуться пакетом.

Боротьба за владу заради самої влади. Відсутність лідера національного масштабу і, відповідно, стратегічного бачення розвитку країни – головна ознака новітньої історії України. Публічне оприлюднення програм різноманітних політичних сил є, як правило, набором гасел, а державних інституцій – добрими побажаннями. Владні амбіції і соціал-популізм сьогодні стали нормою в українські політиці. Взаємна недовіра і відсутність відкритої політики – уособлення нашого часу. Знову постає питання про необхідність пакетного голосування, котре за визначенням є нічим іншим як формою узаконення існування непотребу.

Що це непотріб, з'ясовується майже відразу – наступного дня, адже є зацікавлені. Їх лави очолює керівник президентського Секретаріату. Віктор Балога відзначає, що в парафованих угодах загубилися деякі передвиборчі обіцянки учасників оголошеної більшості, перспективи втілення яких виглядають далеко не райдужними. "Спочатку був складений протокол розбіжностей, куди внесли найскладніші для виконання обіцянки. Потім його легко ввели в тіло основного документа, прагнучи продемонструвати відсутність внутрішніх протиріч", – говорить він. На думку Балоги, такий маневр не повинен нікого вводити в оману, адже масштаб передвиборчих зобов'язань, як і складність їх реалізації, не зменшуються. Насамперед йдеться про скасування призову на військову службу та повернення знецінених заощаджень Ощадбанку СРСР. У БЮТ упевнені, що на професійну армію не потрібно багато грошей, однак це твердження, на думку голови Секретаріату, надто сміливе. Так само як і плани погашення ощадбанківського боргу в 127,5 мільярда гривень на безінфляційний основі. "Звичайно, нові коаліціянти можуть залучити до цієї роботи чародія Копперфільда, однак відповідальні політики мають все-таки застосовувати зважені підходи", – глузує Глава Секретаріату.

Керівника президентського Секретаріату підтримує глава РНБО Іван Плющ. Він вказує на як неприйнятну практику постановки політичними партіями ультимативних вимог, які торкаються питань національної безпеки. "Відповідні рішення повинні прийматися з урахуванням позиції Президента, правлячої коаліції і громадських інститутів після обговорення на засіданнях РНБО", – наголошує пан Плющ.

Віктор Ющенко підтверджує, що висловлена ними позиція співпадає з його особистою і висловив переконання, що істинні державники до визначення теми війська і національної безпеки мають шукати консенсус і національне порозуміння. Щодо скасування призову і переведення Збройних сил України з початку наступного року на контрактну основу, Глава держави обурюється: "Ми говоримо про сучасне українське військо, і це не питання дев'яти місяців. Вибачте, на мій погляд, це не тільки некоректна постановка питання, це – образлива постановка, це ігнорування інтересів, перш за все, військовослужбовця і безпеками нації".

Скандал поширюється. Кандидат у народні депутати України від блоку НУ-НС, один із засновників та ідеологів Нашої України, Юрій Єхануров заявляє, якщо блок не припинить плазувати перед Юлією Тимошенко, він покладе партійний квиток. 22.10.2007 року він проводить прес-конференцію, де повідомляє, що вимагає, аби при створенні "демократичної коаліції" блоки НУ-НС і БЮТ узгодили позиції, які стосуються скасування мораторію на продаж землі, прийняття закону про акціонерні товариства, зміни законодавства про держзакупівлі, внесення змін до закону про Кабінет міністрів. Це питання він планує винести на засідання Президії партії "Народний Союз Наша Україна", яка входить до складу НУ-НС. За його словами, якщо члени Президії проігнорують його вимоги, то він виступить на з'їзді партії. "Якщо я програю на з'їзді, то мені в такій партії нема чого робити. Тоді честь маю покласти свій партійний квиток і скажу, що я помилився в партії, що не виконує своїх програмних засад", – виголошує пан Єхануров.

Все це значним чином відволікло увагу суспільства від активності Віктора Андрійовича довкола прискорення вступу України до лав Північно-Атлантичного блоку. Україна чітко й однозначно проголошує намір брати активну участь у регіональній співпраці з усього спектру безпекових питань – від запобігання та врегулювання конфліктів і миротворчості до контролю над озброєннями та зміцнення заходів довіри. Про це заявив Президент України – Верховний Головнокомандувач ЗСУ Віктор Ющенко, виступаючи 22.10.2007 року на відкритті засідання Ради міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, яке проводилося у столиці України. Глава держави наголосив на фундаментальній важливості принципу неподільності європейського безпекового простору, додержання якого "дозволить створити єдину вірну модель для системних і відповідальних рішень". "Україна підтверджує і чітко фіксує свій стратегічний курс на членство у Європейському Союзі і Північно-Атлантичному блоці", – говорить Глава держави. Президент Віктор Ющенко заявляє, що пріоритетним завданням демократичної коаліції є співпраця з НАТО (це при умові, коли більшість населення виступає проти вступу України до блоку НАТО). І озвучує далі: "Користуючись сьогоднішньої нагодою, я закликаю усіх європейських партнерів України сприяти і підтримати наш намір приєднатися до Плану дій щодо членства у Північно-Атлантичному блоці. Рубіжною позицією розглядаємо наступний саміт Альянсу у Бухаресті у квітні наступного року".

У відповідь, на сумісній прес-конференції за підсумками засідання Ради Міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, керівник відділу департаменту міжнародного секретаріату НАТО з питань політики безпеки і планування Георгіос Катсірдакіс заявив, що НАТО розгляне питання щодо приєднання України до плану дій про членство в альянсі тільки після надходження офіційної заявки. "Передусім, ми повинні почути це (бажання приєднатися до ПДЧ) офіційно на рівні ради НАТО, а потім альянс повинен винести рішення, як завжди, консенсусом. Ми ухвалимо рішення тоді, коли поступить офіційне клопотання", – говорить Георгіос Катсірдакіс.

Отже, як бачимо, у Віктора Ющенка, на відміну від його російського колеги, зовсім інші завдання. Відтак у Віктора Андрійовича залишається єдиний шлях задля збереження влади – посилення радикальних настроїв, адже попри будь-які спроби він залишатиметься у полоні груп впливу, одні "любі друзі" будуть зміняти інших, корупція множитиметься. І це продовжуватиметься, доки криза не виллється у потужний соціальний вибух. Такий хід подій закладений у ментальному коді (?), адже криза лібералізму відбивається не повсюдним посиленням консервативних, традиціоналістських настроїв, а потребою... "сильної руки".

Авторитаризм в історії найчастіше асоціюється із правлінням однієї особи, наділеного надзвичайними владними повноваженнями. Більшість вдумливих експертів вважають, що Володимир Путін мусив вдатися до реанімації єдино дієздатного у цій ситуації і в Росії інструментарію – авторитаризму, "керованої демократії" або, як її ще називають, "суверенної демократії. В цьому його особиста історична місія. Сьогодні цей шлях обирає український президент. Однак Віктор Ющенко – не Володимир Путін. Авторитарна за своєю суттю харизматична лідерка блоку свого імені. "Авторитарний режим" Партії Регіонів. Історія знає достатньо прикладів, коли авторитарний режим був способом здолання політичної кризи.

Безумовно, авторитаризм повинен виконати свою історичну місію і, відштовхнувшись від культурно-історичної традиції і духовних основ, мобілізувати ресурси і націю на розв'язання нагальних соціально-економічних завдань. Питання у тому, чи отримає нація ту саму об'єднавчу ідею для виходу України із кризи...

Сподіваюсь, творці нової редакції Конституції пам'ятають, що православна Україна-Русь веде свій державний початок від Володимира Великого. Про "Руську правду" – кодекс законів Ярослава Мудрого, де виявилася демократична суть ментальності – прагнення до поєднання волі народу (віче). Так, "Руською Правдою" передбачався як захист прав окремої людини, так і держави. "Руська Правда" регламентувала права і обов'язки всіх без винятку соціальних верств і в усіх сферах життя: державній, родинно-побутовій, виробничій, конфесійній. Це було гарантом всезагальної благодаті. І писалася "Руська Правда" Ярославом Мудрим не під себе, за державу вболівав.

Немає в Україні такого звичаю – виконувати Конституцію. Це, перш за все, можновладців і чиновництва стосується. А в Київській Русі був. Тому що наші предки, хоч і не знали слова "менталітет", знали що таке "слово честі", і біль за рідну землю відчували і душею, і тілом.

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua