Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/politics/47149466f3df1/

ФСБ на Українській Правді...або брехня від недалекості

Гетьман | 16.10.2007 13:37

Славне Свято Покрови Пресвятої Богородиці Війська Козацького і Української Повстанської Армії 14 жовтня, вже у Вільній Україні, але не від наслідкового боягузтва декого перед окупантами, не обходиться без спроб дискредитувати ОУН-УПА. Ось з нової серії таких технологій стаття "ОУН-УПА = ВКП (б) -РККА, або Історія без подвійних стандартів".

Українська Правда, як ресурс, що вже багато років претендує на українськість та патріотизм, вже який раз проколюється на так званих "об'єктивних спробах підходу до складних моментів українського буття". Насправді ж, за цією "штучною об'єктивністю" просто ховається ворожа для України точка зору. Перед мої очі вже вкотре попадаються статті на Українській Правді присвячені 14 жовтню як дню Української Повстанської Армії, тільки з постійною спробою нав'язати якусь перестрашену точку зору. Так, поряд з досить таки інформаційно наповненими статтями політичного змісту, в цей день з'являється і стаття з дискредитативними намірами щодо ОУН-УПА.

Тому вирішив написати своєрідну відповідь цим технологічними матеріалами, що не раз трапляються в Інтернеті, маючи одну й ту ж мету-принизити українську сторону і нерідко вдається виявити ФСБ-шний слід за цим. Причому, колись я вже так і вчинив, теж стосовно аналогічного матеріалу опублікованого на Українській Правді, розкидавши по форумах відповідну тему. Цього разу, маючи змогу і відчуваючи деяку потрібність так вчинити, викриваючи перекручення, які розраховані на упередженість з русофільського боку і наївність з українського, напишу ось цю статтю.

Сама стаття-мішень, на яку й буде націлена моя відповідь, опублікована на Українській Правді 12.10.2007 18:56 під назвою "ОУН-УПА = ВКП (б) -РККА, або Історія без подвійних стандартів" з адресою сторінки http://pravda.com.ua/news/2007/10/12/65335.htm

Вступ з огляду на прочитану статтю.

Вже з перших рядків, стає зрозумілим, що стаття носить зовсім не патріотичний характер, як правило присутній при посвяті статті визначним дням історії України. Це щось схоже, ніби хтось писав про День Незалежності України, але оголошуючи його проблемним святом для України з певної полічно-залишкової від окупаційного минулого точки зору. По всій статті чітко проглядається звичайнісінька пропагандивно-технологічна спроба розділити ОУН і УПА та протиставити УПА Червоній Армії. Здійснюється це поступово, де відкрито, де приховано, далі про це напишу детальніше і по конкретним моментам. Крім того, в цій статті постійно присутнє, ніби між іншим, приписування ОУН-УПА того, що насправді не було, але через певну форму вислову, непоінформованих людей це збиває з пантелику і сіє сумніви щодо ОУН-УПА. Про навмисність такого кроку, свідчить і те, що ніде не має історичної об'єктивності до кінця. Тобто в місцях, де це потрібно доповнити через те, що припущення про ОУН-УПА подаються з доказами тільки з боку радянсько-пропагандивної школи. На сам кінець, взагалі здійснюється відверта спроба осуди націоналізм базуючись на міфічній і не працюючій так званій українській демократії та жіночо-пацифістичному підході, що характерно для безнадійно відсталих африканських країн. Основним же способом для приниження української сторони та дискредитування ОУН-УПА є прирівнювання цієї організації спочатку по частинам (провідників), потім в цілому (ідеологія) до загальновизнаних негативних і аморальних явищ в нашій історії.

Тепер про все по-порядку. Текст статті подаю косим шрифтом, а свої зауваження залишу в звичайному вигляді, щоб легше було розібратись. Матеріал взяв весь, бо він весь і є як приховано так і місцями відверто антиукраїнським, що й треба виявити.

"ОУН-УПА = ВКП (б) -РККА, або Історія без подвійних стандартів"

Долею випадку 65-річчя створення Української Повстанської Армії збіглося з формуванням правлячої коаліції. Є слабка надія, що нова парламентська більшість нарешті зможе вирішити наболіле питання про визнання воїнів УПА і при цьому не збільшить розкол між Сходом і Заходом.


Ні з чим ні що не збігається. Свято Української Повстанської Армії святкується вже 65 років, а коаліція всього лиш третій раз формується офіційно, а насправді весь час змінюючись. Тому не можна зрівнювати постійне щорічне свято з мінливими подіями з кілька раз на рік зміною "політичних" переконань, тільки через те, що в український інформаційний простір пробилася через болото політичних міжусобиць інформація про свято Покрови. Надії на те, що ця стара-нова Верховна Рада вирішить питання Визнання Вояків ОУН-УПА на належному їм державному рівні не має, як і по багатьом іншим питанням. Ющенко не раз вже домовлявся з опонентами здаючи інтереси Західної України, а в цілому і весь український національний інтерес. Результати Виборів показали, які це має наслідки. Юлія Тимошенко взагалі не вважає цю тему пріоритетною, а оскільки вже виявила згоду на віддання певних посад в своєму теоретично можливому Уряді, то це питання й подавно буде відсунене далеко. Що ж до розколу між Сходом і Заходом і роллю Визнання УПА в ньому, то тут поплутано причини та наслідок, перекрутивши часову інтерпретацію. Так званий розкол був до створення ОУН-УПА, через заселення територій замість виморених голодом і колективізацією українців переселенцями з більшовицької Росії в додаток до тих, що ще царська армія їх на Україну "попритягала і переробляла". Українська Повстанська Армія вже змушена була боротись і з цим фактом, покладаючи надію на ще збережену українськість в Україні та її готовність захищатись. В статі ж мається на увазі сьогоднішній так званий "розкол між Сходом та Заходом", причиною якому є ціла історія ще до УПА. Але непомітно зіславшись на 65 літній вік Української Повстанської Армії і прирівнявши до сьогоднішнього розколу замінилась причина наслідком. Бо саме існування і підтримування цього розколу політичною і відвертою брехньою з москвофільським догодництвом і псевдоєвропеїзаційними і псевдодемократичними в бік анархії курсами, створює проблеми з Визнанням УПА, але ж не УПА є причиною цьому, а лиш заручником відсутності справді української до кінця сили у державній владі.

Рік тому авторові натрапив на очі колаж із двох знімків: ветеран УПА з портретом Бандери в руках і ветеран Червоної Армії з портретом Сталіна.

Це речення ніщо інше як спроба протиставити Українську Повстанську Армію проти Червоної Армії. Насправді ні УПА ні ОУН не воювали проти Червоної Армії як такої. Основним ворогом українських сил було НКВД з радянського боку і Гестапо з німецького. Це зрозуміло з партизанського характеру Визвольних змагань в Україні. Як і тоді, так і тепер є розуміння, що більшість українців в Червоній Армії були там насильно і тільки обставини їх змушували воювати за одного ката проти іншого. Ставлення командування до рядових Червоноармійців заховане пропагандою говорить саме за себе: беззбройних кидали на німецькі дзоти, а до всіх хто був під окупацію, особливо це стосується українців застосовували "обмежуючі і попереджуючі заходи". Тому ворогами були не українці в Червоній Армії, а зовсім інші. Листівки УПА носили саме таке трактування попри деяку тактичну гру з німцями. Що ж до сутичок між Червоноармійцями і Українськими Повстанцями, то вони мали місце, якщо рука ката опиралась на них, то тоді спротив був невідворотнім.

Парадоксально, але якщо абстрагуватися від вождів, що красувалися на портретах, старі недруги могли б зійти за рідних братів. Зрівняти в правах воїнів двох армій, кожна з яких у роки Другої світовий воювала за власну Україну, – деяким ця ідея видається блюзнірською.

Парадоксально вірити в те що такий трюк удасться. До лав бандерівців ішли добровільно і на смерть за Україну свідомо. До Червоної Армії брали не питаючись, а таємно від них потім за те що українець ще й родина утисків зазнавала. Ставлення і добровільність ОУН-УПА не дає змоги розділити їх лідерів і командирів від рядових стрільців і боєвиків, а ставлення і примусовість з профілактичними покараннями Кремля і командування Червоної Армії справді розділяють їх вождів від рядових червоноармійців. Що ж до воювали за власну Україну, то й тих, що на печі воювали, теж можна зарахувати за "власну" Україну. Все питання у вислові "власна Україна". Українські Повстанці свідомо виборювали Незалежну Самостійну Державу Україна, захищаючи Український Народ від окупантів. Червоноармійці ж можуть послатись тільки на захищали по своєму Народ України, не бачачи для себе іншого виходу це зробити за обставинами.

Але як же вони все-таки схожі: і самі ветерани УПА і РККА, і їхні непримиренні нащадки!

Ця подібність стає особливо яскравою, коли мова заходить про насильства й убивства на Волині в 1943-му і в Східній Пруссії в 1945-му. Реакція жителів Москви і Львова, Донецька і Тернополя абсолютно ідентична.

Закляті опоненти з однаковою упертістю захищають непорочний вигляд "своїх" армій; апріорі відкидають сотні достовірних свідчень, списуючи усе на злу ворожу пропаганду. Головний месидж: "наші" не могли вбивати жінок і дітей. Чому? Тому що – "наші"...


Немає ніякої непримиренності між УПА і справді Ветеранами Червоної Армії, а тим більше між їх нащадками, бо вже давно і нащадки в багатьох спільні! Але правда з кривдою ніколи не зійдеться, тому ніякого миру з НКВД-истами, що знищили стільки безневинних людей бути не може, а тим більше з відомими їх "заградительные отряды" і відношення до українців в Червоній Армії. Аналогічно і з послідовниками, що виправдовують мордування жінок і дітей якоюсь там позицією чи поглядом... В реченні, де пишеться, що наші не могли вбивати безневинних людей, основне перекручення в слові "наші". Оскільки "нашими" не можуть бути окупанти і ті хто насилують людей під чужим прапором під чужою мовою і задля чужого інтересу. В статті ж від цього абстрагувались і забули якось згадати, що Українські Повстанці воювали на своїй землі, що їх кормила, виховувала і вигодовувала. Тому Українські Партизани не вбивали свій народ, бо вони він і є. І це не українці заселялись в польські хати, а поляки, українців ж переселяли в глибоку Польщу. І це не українці заселялись в міських і сільських оселях України, а москалі, українців ж в Сибір вивозили. Навіть по цим фактам стає зрозуміло, хто наші, а хто не наші. І нашими ніколи не були різні шульцмани, які вилуговувались перед німцями та поляками здаючи українців і аналогічно сексоти, що здавали вже росіянам.

Імовірно, прийшов час глянути правді в очі. Тисячі мирних жителів, що стали жертвами УПА і РККА – на жаль, не міф. Вони настільки ж реальні, як і відвага на полі бою, виявлена червоноармійцями й українськими повстанцями. Герої і кати зустрічалися в обох арміях; давати однозначні оцінки багатотисячним збройним формуванням некоректно за визначенням.

Міф чи не міф частково дана відповідь в попередньому абзаці. Звісно жертви були, бо системи не бездоганні. Але в ОУН за злочини проти цивільних людей карали смертю, і цікаво як можна було воювати тоді проти КГБ-істів, коли люди б не підтримували Українську Армію, а проти Гестапо? Чого ж німаки звинувачували ОУН-УПА і Бандеру, що він більшовицький агент, москалі, що німецький? І справді погляньмо правді у вічі: "Для чого було НКВД-истами переодягатись у форму УПА і чинити звірства проти простих селян і міщан?" Хіба не для того, щоб підірвати авторитет Українських Повстанців? Якщо так, то звідкись він мав узятись цей авторитет, щоб його дискредитовували, і не було б його, якби УПА якось погано чи несправедливо себе поводила по відношенню до людей. Що ж до того, що давати оцінку цілим збройним формуванням не коректно, то це відверта не правильно. Бо за "доярками і стахановцями" Радянський Союз то рай? А Спартак, що вів рабів на повстання проти Риму, маючи в своїх лавах різних людей ніхто і ні за що не боровся? Проблема одна в таких питаннях: виконують ті правила що декларуються і чи декларують правила чесної боротьби. За такими критеріями УПА-це добро, а НКВД і Гестапо-це зло. В Червоноармійців ж вибору не було, тому їх справді не можна оцінювати як ціле збройне формування, бо там різне було і падає на совість особисту їхню.

Подвиги і звірства в роки війни були так тісно сплетені один з одним, що сьогодні практично нереально відокремити зерно від полови. Але, принаймні, можна відмовитися від подвійних стандартів.

Хіба не розуміло, що подвиг без трупа вбитого ворога чи підбитого танку міг бути тільки ще віддати життя за товариша і теж з вбитими ворогами? Тому цей абзац в статі взагалі є безглуздим і апелює до чогось не далекого і наївно-дитячого. І як же хліб тоді пекти, якщо зерно від полови не відділити? Хай лежить собі за такою логікою..., але ж голод то нікуди не зникає...

Не можна оцінювати діяльність УПА за одними критеріями, а Червоної Армії – за іншими. Тим більше що зараз ветерани РККА й УПА – старі люди, що однаково потребують підтримки і турботи держави.

Потрібно оцінювати за різними критеріями якщо говорити про збройні формування: УПА-цілісна добровільна армія об'єднана однією ідеєю-Сасостійна Україна, Червона Армія-примусова, з різного роду людьми і намірами об'єднаних однією ідеєю-Вижити. Але оцінці персональній, що це старі люди і потребують не тільки турботи а й розуміння та шани, справді треба бути однаково справедливими.

Зрівняти бійців різних армій, що боролися за Україну в період Другий світовий, – абсолютно логічний і справедливий крок. Але чи не загрожує він подальшим розколом українського суспільства? Ні, якщо відкинути гучні гасла і спроби ідеологічного реваншу, а натомість запропонувати українцям тверезий погляд на історію і просте людське взаєморозуміння.

Діти й онуки людей, що воювали в складі ворожих армій, повинні знайти в собі сили зрозуміти і пробачити чужих батьків і дідів. Це не так складно, як здається. Треба всього лише усвідомити, що будь-який воїн – у відомому змісті жертва обставин.

Борючись за Родіну, він змушений діяти в рамках політичної концепції, запропонованої йому амбіційними вождями. Саме деспотичні партократы і красномовні ідеологи в першу чергу несуть відповідальність за всі несправедливості, мерзенності і жорстокості військових конфліктів.


Голова командує-Рука виконує. Класти вину на щось одне-це обманювати. Ліричні фрази про те що хтось щось там має знайти, це і є справді продовження розколу, бо все вже відкрито і хто хотів той зрозумів і зайняв правильну позицію взаєморозуміння. Це зробили ще самі ветерани. Але тут ніби вболіваючи за примирення нагнітається думка, що справді є конфлікт, а насправді описується те чого не має. Бо не миряться тільки з НКВД-дистами, що знущались над українцями.

Очевидно, тому багато хто з нас співчуває бійцям, що атакували ворога з криком "За Родіну! За Сталіна!", однак не занадто прихильний до самого Батька народів.

Більш того, нікому й у голову не приходить оперувати терміном "ВКП (б) -РККА". У той же час словосполучення "ОУН-УПА" охоче використовують українці діаметрально протилежних поглядів. Хоча серйозні історики неодноразово зауважували, що поєднувати політичну організацію з військовим формуванням як мінімум некоректно.

Хтось може заперечити, що на відміну від РККА, УПА була "армією без держави" і контролювалася певною політсилою. Подібний аргумент малопереконливий. Партійний контроль над радянськими військами в роки війни був нітрохи не слабший.

Про подібність двох армій говорить і значне число безпартійних серед українських повстанців, і "добровільно-примусова" мобілізація селянської молоді в УПА (таки мала місце бути!); а з іншого боку – партквитки ВКП (б), пробиті німецькими кулями, і хрестоматійне: "Якщо не повернуся, прошу вважати мене комуністом"...

Нарешті, у юного жителя Волині, що любив свою Родіну, найчастіше просто не було іншої альтернативи, крім вступу в УПА. Точно так же хлопець з Донбасу міг боротися проти німецьких окупантів, лише поповнивши ряди сталінської армії або комуністичного підпілля.


По перше, кому що в голову приходить, це залежить від голови не в останню чергу. По друге саме ОУН взяла контроль за розгортанням підпільної діяльності своєї мережі в ширше Повстанське Русло. Тому історично досить правильно названо ОУН-УПА, хоч можна казати УПА і все одно знатимуть що за цим стоїть ОУН. Так в УПА були люди які не були членами ОУН, але вони поділяли ті погляди і мету яку ставила собі Організація. УПА була добровільною, тому в поєднанні ОУН-УПА немає нічого протилежного, а Червона Армія була примусовою з боку Більшовиків, тому й не поєднується бо це дає протилежність. Організація Українських Націоналістів заміняла держаний апарат в плані постачання, зв'язку, дипломатії, роботи воєнкоматів, безпеки, організація самоуправління, і не виступала в даному разі як політична сила. Політика в ОУН була-це пропаганда ідеї Самостійної України. Тому про не коректність порівняння політорганізації комуністів-жирувальників і їздців на чужих горбах і трупах Червоноармійців, дійсно згоден-це не коректно. Але нічого такий стан речей прирівнювати до Організації Українських Націоналістів, де політична складова її відповідала за міжнародну дипломатію в основному та пропаганду Незалежної Держави Україна, а організаційна складова за стратегію військових питань та їх належне втілення в життя заміняючи державні інструменти. По питанню обставин вже говорилось, хто що при цьому робив і як себе поводив по відношенню до тих людей, куди його ця безальтернатива юнака, який хотів захищати свою Батьківщину закинула.

Старі бійці УПА дотепер славлять Степана Бандеру? Ну так і шановані нами ветерани ВВВ у переважній більшості вірні товаришеві Сталіну і голосують за одіозну КПУ!

Так вже й розбіглись ветерани Червоноармійці хвалити катюгу. За КПУ голосують ті кому добре жилося в тюрмі народів, і ті хто думає, що повернення російського ярма, ідеями Маркса там вже давно не пахне, зможе повернути їм панівний статус відносно інших мешканців України, ну молоді та неосвічені, яких просто купили де грошима, а десь брехнею.

Хворобливу проблему ветеранів війни варто було б вирішити на основі розумного компромісу між Сходом і Заходом, без явних перекосів у ту або іншу сторону.

Вже говорилось, що так звана проблема Сходу і Заходу-це не проблема УПА. І від вирішення питання з ОУН-УПА в будь-якому варіантів повістю воно сильно аж так і не залежить. Визнання вояків Української Повстанської Армії на належному державному рівні, може бути тільки індикатором того, що Україна справді стає на свій шлях, український і самостійний. І в цьому варіанті і буде крок до більшої взаємоінтеграції двох порізнених багатьма чинниками берегів України.

Однак борці за зрівняння бійців Червоної Армії й УПА нав'язують країні ідеологічну "добавку" у вигляді беззастережної канонізації Оун-б, а заодно Оун-м і єдиної ОУН часів Коновальця.

Канонізація-це возведення в лик святих, такі фрази можуть і зачіпати почуття віруючих... Хоча мабуть на це і розраховано. В перелічених осіб не ті заслуги, вони земні. При чому в Біблії теж є таке, що віддавши життя за товариша, зробиш найбільше добро йому. А всі ці люди віддали свої життя за свій Народ, за Свою Націю. Це їх товариші, це їх Ідея була (добавочка у тексті статті), і саме про розуміння цього тепер і вимагається. Але ж нам пропонується осудити Коновальця, Бандеру, Мельника за те що друзями за яких вони віддавали свої життя, разом з всіма тим хто прийняв тезу, що Добро Нації найвищий Закон, бо бач треба було коло друзів розширити за сучасними мірками демократії чи ще чогось там...

Чи дійсно ультраправі політики 30-х-40х рр. заслуговують більш улесливих оцінок, ніж впливові члени ВКП (б), що стояли за Червоною Армією?

У радянський час оунівців намагалися представити гітлерівськими лакеями, звівши до рівня послужливих старостів і поліцаїв. Нинішні творці історичного офіціозу зображують їхній альянс із нацистською Німеччиною як ситуативний і замішаний винятково на геополітиці.

Друга версія настільки ж кон'юнктурна, як і перша. Орієнтуватися на Третій рейх Коновальця, Мельника і Бандеру змушували не тільки міркування військово-політичного характеру.

Оунівскі лідери поділяли багато ідейних постулатів фашизму і нацизму і вважали досить привабливим "новий порядок", що насаджувався фюрером у Європі.


Радянська пропаганда рецидивує... Вся Європа бачила спочатку в Німеччині альтернативу намірам СССР. ОУН боролась проти поляків коли ще націонал-соціалізм в Германії не мав ніякого впливу на політику. А слова багато постулатів, це взагалі ні про що мова. Зате один промовистий, що різнить ОУН з усіма, крім свого народу-це Незалежна Українська Держава.

У промовах і публікаціях діячів ОУН простежується щира переконаність у тому, що тоталітарний лад – основа національного процвітання, а демократія глибоко порочна; що народу необхідна тверда рука Вождя; що свобода слова, друку і зборів підривають єдність нації; що будь-яке інакомислення шкідливе; що "зойки про "гуманізм", "правність" і т.д." недоречні в умовах будівництва національного держави; що "там, де рубатиметься ліс, летітимуть і тріски"...

В принципі, про агресивний тоталітаризм ОУН, цілком порівняний з більшовицьким, знає кожен грамотний історик. Але в українських націонал-демократичних колах звертання до цієї слизької теми настільки ж непопулярні, як у вікторіанскій Англії – бесіди про секс.

У кращому випадку від нинішніх апологетів ОУН можна почути соромливе: "Вони діяли за законами свого часу". Однак за законами своєї епохи діяли і Муссоліні, і Гітлер, і Павелич із Квіслінгом, а також Ленін, Троцький і Сталін.


За законами часу-це значить згідно обставин. Обставини різні і створюються різними чинниками. Тобто для українських провідників, що діяли "згідно обставин" це різниться з сталінським і інших "згідно обставин". Українські провідники захищали Україну і український інтерес, шукаючи найефективнішої моделі в той час, щоб це здійснити. А вороги для себе-щоб знищити Україну. Що ж тут порівнювати?

До речі, апологетика Йосипа Віссаріоновича, що процвітає в путінькій Росії, саме і будується на аргументах типу "час був такий", "він був змушений" і "у тих умовах це був єдиний вірний шлях".

Знову ж варто відмовитися від подвійних стандартів, визнавши: ліві і праві радикали 1920-1940-х років не тільки діяли за законами свого часу, але і створювали ці закони, однаково заповзятливо розпалюючи ситуацію в Європі і виправдуючи власні нетерпимість і антигуманізм нетерпимістю й антигуманізмом ідейних супротивників.

Так чи варто канонізувати політиків, що віддавали анафемі ледве не всі цінності, пріоритетні для сучасної України?


Ще раз ніхто нікого не канонізує, це лиш трюк, щоб отримати відторгнення віруючих людей. Мова йде про сприйняття ідеї української України, яку хотіли знищити всі довкола. Про цінності для Сучасної України, які по-простому не можуть вступати в боротьбу з історіє бо це безглуздя, явно перегиб. Причому якщо говорити про теперішню Україну, то культ грошей за красивими термінами не сховаєш...

Заодно пропоную прогресивній інтелігенції відповісти на наступне запитання: за що ми не любимо тоталітарний радянський режим?

Тільки за те, що він був радянським? Або все-таки за те, що він був тоталітарним?


Нема вже його, пройшла любов, зав'яли помідори... За що ми не любим палеозойську еру, бо там холодно було, чи може комусь за жарко? Попереджаю зауваження: вплив на сьогодні ця епоха мала більший ніж радянський тоталітаризм...

Доречно привести слова українського історика Дмитра Солов'я, одного з перших дослідників Голодомору. Восени 1941-го в Києві, ознайомивши з програмами Оун-м і Оун-б, він заявив: "Я на ці програми не пристаю. Своє чи чуже ярмо – усе ярмо!"

Знову про нехороші програми, які ніхто не оголошує і не піддає дискусії конкретно за щось... І що це за історики 1941 року. Дослідники Голодомору? В той час початку Другої Світової в ОУН були опоненти в українському середовищі, тому дивуватись тут нема чого. А до слова перший, то Микола Лемик перший хто застреливши помічника радянського консула в Львові, запротестував проти Голодомору в Україні, здавшись на суд, що не підлягав тоді цензурі в Західних Країнах.

Якщо ми справедливо вважаємо, що бойові успіхи Червоної Армії під командуванням сталінських генералів не роблять менш мерзенним серпневий пакт 1939-го, то і поява УПА не компенсує готовності ОУН створити тоталітарну національну державу, союзну Гітлеру (подібно тодішнім Хорватії і Словаччині).

Що тут зрівнюється, відновлення Незалежної Держави з загрожуючим противниками і захоплення чужої держави? А що ставиться в вину: тоталітарний режим, що не мордував безневинних, бо тоталітарним був перш за се до себе і імперські амбіції ворога України?

На щастя для України, влітку 1941-го зарозумілий фюрер поховав надії Бандери і його товаришів.

От і стало зрозуміло, що не любов до радянського тоталітарного режиму тільки за те,що вона не розділена була... Нажаль, Україна не стала ще державою тоді, і проблема була не в одному дні чи кількох тижнях ліквідації Напрямного Акту Відновлення Української Державності. Бо хто хоть трохи знайомий з націоналізом та історією боротьби ще з часів Січових Стільців, той знає, що Держава здобувається на "вістрях багнетів", а не красивим словами.

Виштовхнувши оунівців в опозицію до Третього рейха, Гітлер мимоволі зіграв роль умілого іміджмейкера: адже гнаний і невдачливий борець за незалежність завжди симпатичніший за політика, що не зумів гідно розпорядитися цією самою незалежністю.

Але навіть після 30 червня 1941-го ОУН не перетворилася в антифашистську організацію – як не став антикомуністом Троцький, гнаний Сталіним; як не став антифашистом лідер румунської "Залізної гвардії" Хорія Сіма, ув'язнений німцями в концтабір Беркенбрюк.


Організація Українських Націоналістів є антивсе, що поборює українство. Придумувати йому якусь роль, що вони мали бути проти тих чи проти інших, це спроба дискредитувати її, бо ОУН-це за Україну перш за все, а вже потім від обставин союзи, перемир'я і загалом дипломатія.

Якщо в протистоянні СРСР і Третього рейха Оун-б відігравала роль третьої сили, це ще не значить, що вона виглядала набагато пристойнішою за перших дві. Волинська трагедія 1943-го, прямо зв'язана з тоталітарними установками ОУН, – тому свідчення.

Тоталітаризм не може вважатись сам по собі вже злочином. Чи може бути злочинцем Хмельницький? Чи Генерал Армії, що бореться за свободу своєї країни і в армії держить залізну дисципліну? ОУН це військова організація перш за все, не було б там тоталітаризму, то й справді б Волинська Трагедія ще більш гіршою як з точки зору помсти звичайним полякам так і відсутністю організованого спротиву Армії Крайовій.

Будучи полум'яними патріотами, лідери ОУН боролися за незалежність України, але навряд чи їх можна назвати борцями за свободу. Тому що Свобода і Диктатура є речами несумісними, і зневажаючи права особистості, не можна зробити вільною цілу націю.

Не має Свободи людини, для більшої частини його народу, якщо цей народ не має своєї Держави. Диктатура, як поліцай, що вбиває гвалтівника цілком може бути інструментом забезпечення добра. Бо і диктатура відпадає, коли в ній немає потреби і поліцай не стріляє коли немає злочинця. Питання тільки за що і що взялись обидвоє воювати.

До речі, цьлого не змогли зрозуміти не тільки Коновалець, Мельник і Бандера, але і патріотичні націонал-комуністи на кшталт Шумського і Скрипника, що зв'язали долю України з лівим тоталітаризмом.

Схоже це хтось інший не розуміє, що ложкою можна добре юшку їсти, але компот вже з кружки п'ють.

Трагічним помилкам минулого варто протиставити максимально об'єктивний і зважений підхід до історії.

І перший крок у цьому напрямку – розмежувати проблеми солдатів і політиків; не змішувати простих бійців УПА з лідерами ОУН, чиї ідеї неприйнятні для демократичної України.


Як і передбачалось, те що призначено для розрізнення комуністів і Червоноармійців перекручуючись протягом всієї статті в кінці подано як висновок стосовно провідників ОУН і рядових стрільців. Вся проблема полягає в тому, що як можна судити історію за недемократичність, будучи зараз взагалі в стані переданархічному. Про єдиність ОУН-УПА від звичайного прихильного українця та його провідників вже говорилось. Добро Нації-Найвищий Закон. А якщо для хтось бачить в цьому недемократичність то хай буде, тільки не треба навязувати думку, що все що не демократично те погано. Бо є ще честь, і коли за добро нації береться безчестя, то як це не визнавай демократично чи не демократично, тоталітарно, монархічно, князівськи чи гетьманськи, це ніяке не "добро". І тільки так треба оцінювати історію, а не за прийнятністю політичної системи.

P.S. Скромна чарівність тоталітаризму. Теоретик ОУН Микола Сциборський про Третій рейх і європейські демократії:

"Надломлені Версалем сили Німеччини знову віднайшли себе в історичній місії націонал-соціалізму. Опанувавши владу, цей рух розпочав нову – від самих коренів – ідейну, політичну й мілітарну перебудову нації, виявляючи у своїй творчості могутній духовний порив, реалізм та далекозорість.

Цим його зусиллям демократія не уміла впродовж низки літ протиставити жодного рівноцінного еквіваленту! Ніби для контрастові, вона робила якраз усе навпаки! Німецькій вірі та ідеї вона протиставила свій скептицизм та релятивізм; жертвенності – аморальний культ найбільших життєвих вигод; тоталітарній зорганізованості нації – суспільні антагонізми та партійні заколоти...

І що найцікавіше для засліпленості і звиродніння демократії: всі ці злочини і безголов'я проголошувалися за ідеал політичної мудрості, моралі і за зразок "поступового" суспільства".


Про Німеччину і її прорив у всьому це ж правда. Чи змогла б слабка держава захопити пів Євразійського континенту? Чи може хоть одна країна Африки це зробити зі своїм фанатичним і багаточисленним але не згуртованим однією ідеєю народом. І на чому зараз їздить Європа на фольцвагенах і мерседесах, а заводи радянського союзу тільки покрали їх та їх союзників технології, та й з ними як слід не розібрались. В чому ж неправда, щодо підняття Германії на основі націонал-соціалізму, а не демократії? Проблемою Німеччини на той час стали ідейні блудники в керівництві їх партії, що потягла країну не на свій розвиток, а на мрії, які точно мали зазнати краху.

Щодо останнього абзацу поясню: я націоналіст, а не націонал-соціаліст, а описав ситуацію з погляду, що не суджу про Державу за політичною системою в країні чи її назвою, а лиш як вона втілюються для народу. Так соціалізм на Кубі може бути цілком нормальним і мешканці цього острова можуть бути щасливі, бо здійснюватиметься він для блага народу поступаючись інструментам які присутні іншим системам. Але ж головне-це щоб народ був вільним і словом і думкою і духом! І хай не поработять його облудливі слова.


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua