Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Яка мова – така й влада, або як політологія та журналістика поєднується з рабською свідомістю

Юрій Самсон | 6.09.2007 23:14

12
Рейтинг
12


Голосів "за"
19

Голосів "проти"
7

Не знаю, які гонорари за авторські статті на "Українській правді", та якийсь стимул писати якісно точно є.
Адже на "Українській правді" не часто трапляються матеріали низькопробної якості. Професіоналізм, інтелект, логіка, аргументованість і т.п., – все це має бути притаманно людям різних політичних поглядів. А особливо політологам.


"Що його робити, коли нема роботи", – співав Олег Скрипка. І тут є два шляхи: спокійно чекати, доки робота "знайде" тебе, або ж самому включитися в активні пошуки, запропонувати свої таланти за певну винагороду.

Під час виборчої кампанії представники певних професій особливо активізуються, бо в цей час якраз неймовірно зростають шанси вигідно себе продати. Скажімо, політологи. Що характерно, з кожними виборами кількісна конкуренція серед них зростає, а якість їхньої "аналітики" падає. Однозначно пояснити причини такого явища важко. З одного боку, це може бути зумовлене "порадами" замовника матеріалу, з іншого – "що його робити, коли нема роботи", тобто писати абияк, бо матеріальний стимул писати якісно зазвичай у вітчизняній журналістиці відсутній.

Не знаю, які гонорари за авторські статті на "Українській правді", та якийсь стимул писати якісно точно є.

Адже на "Українській правді" не часто трапляються матеріали низькопробної якості. І я зараз не кажу про спільність з моїми політичних поглядів. Мова йде про професіоналізм, інтелект, логіку, аргументованість і т.п., – все це має бути притаманно людям різних політичних поглядів, я вже не кажу про тих, які мають стояти понад політиками, акумулювати різноманітну інформацію та видавати високоякісний аналітичний продукт.

Але 28 серпня 2007 року з'являється на "Українській правді" публікація "Тягнибоки. Час прощатися", підписана "Віталій Мороз, політолог". Не буду зупинятися на фамільярностях автора щодо якогось випускника Києво-Могилянської Академії (робить рекламу своєму колезі?) та "глибинному" аналізу рекламних гасел Блоку Литвина – нічого цікавого й оригінального, досить банально, поверхово та "гламурненько". Але відверто провокативні, образливі для всіх українців, вибачаюсь на слові – тупі випади проти соціальних плакатів Всеукраїнського об'єднання "Свобода" потребують відповіді.



Цей плакат Віталій Мороз називає "ксенофобським". Не досить оригінально. Хто вже тільки не дозволяв собі подібного штибу випади на адресу "Свободи". Але чомусь всі ці "демократи" не називають ксенофобами Степана Руданського, Тараса Шевченка, Лесю Українку... Уявіть собі реакцію Великого Генія Тараса Шевченка, якби йому сказали, що словами "Кохайтесь чорнобриві, та не з москалями" він розпалює міжетнічну ворожнечу?! Виявляється, ксенофобами є всі українці, бо в нашому фольклорі зафіксовано чимало прислів'їв і приказок на зразок "З москалем дружи, а камінь в пазусі тримай", "Мабуть москаль тоді красти перестане, як чорт молиться Богу стане", "Чортзна-що в лаптях, та й то москаль", "Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована", "Тату, лізе чорт у хату! – Дарма, аби не москаль" і т.д., і т.п. ("Українські приказки, прислів'я і таке інше", М. Номис, С.-Петербург, 1864). І, мабуть, українці знали, про що говорять.

Та Віталій Мороз не тільки не звернувся до народних та літературних джерел, а до кінця не розібрався у питанні, яке "досліджує": "Дивно, як на наліпці не з'явилася ще й пляшка "русской водки". Дивно якраз те, що пляшка "водки" на плакаті є, тільки на іншому, з цієї ж серії плакатів "Свободи", спрямованих на боротьбу з алкоголізмом, вживанням брудної лайки, що ніколи не були притаманні українцям, а принесені з "лісистої півночі" разом з окупацією, лінгвоцидом та лютою ненавистю до набагато вищих за себе у розвитку українців.



Зрештою, ця ненависть ницих вилилася у фізичне знищення української нації, забрала життя десятків мільйонів наших пращурів. А тут Віталій Мороз робить категоричний висновок – "ксенофобія", "розпалювання міжетнічної ворожнечі". Як казав член "Свободи" Олександер Башук – "рабство долають лише свободою". Очевидно, персонально Віталію Морозу та "свобода" ні до чого, рабство йому значно ближче та комфортніше.

Дещо "глибше" видно зачепило автора статейки зображення власне беззубого дідуся. Тож було проведено "розслідування" і, виявляється, "Свобода" вкрала його! Та й насправді на фото не "москаль", а поляк. Як на мене, Віталію Морозу "підказали" інформацію про "польський слід" фотографії.

Але як розповів Олег Тягнибок, лідер "Свободи", зображення "москаля" вони дійсно запозичили – але з сайту "бомж.ру". Натомість "умовиводи" Віталія Мороза не витримують жодної критики. Очевидно, "політолог" робить висновки, які зручні йому. Те, що це зображення показав на виставці у Польщі польський фотограф не заперечує того, що зробити його він міг у Росії. А ось кому такі висновки Віталія Мороза також можуть бути вигідні, можна зрозуміти зі слів самого автора: "...Обличчя сучасної української політики це – не Тягнибок, а Луценко, Кириленко, Тимошенко. Очевидно і Янукович".

Прикро, що Віталій Мороз обмежився поверховим примітивним словоблуддям, спрямованим не так на захист своєї рабської позиції, як випадами у бік "Свободи". Але ж проблема тут криється очевидно значно глибше, як розуміє її "політолог". Тому я звернувся за роз'ясненнями до члена ВО "Свобода", відомого філолога, знаного пропагандиста чистоти української мови від усілякого сміття, Ірини Фаріон:

"Існує така версія походження московських матюків. Вони народилися після монголо-татарської навали у контексті спілкування завойовника і підкореного. Підкорені в очах завойовника – лайно, худоба. Але поневолені, зазвичай, духовно й інтелектуально вищі за окупанта. Це викликає підсвідому агресію у насильника – а відтак потребу не лише карати, але й принижувати, проникаючи у найсвятіше, найзакритіше, творче і життєдайне. Звідси зрозумілий об'єкт інвективної номінації. У такий спосіб окупант на дуже глибинному інтимному рівні стверджувався як господар. Логічно, що московити як підлеглі Золотої Орди і платники їй данини, а відтак і Кримському Ханству аж до 1701 року із кров'ю всотали у себе цю лайку хазяїна і раба і перенесли її у середовище вже ними поневолених народів. Відомо, що найбільшими матірщинниками були Пьотр І і його улюбленець Мєншиков. За часів комуністичного режиму матірщина зафіксована не лише у документах органів терору, але й у численних телеграмах на заводи та урядові установи. Вона і в мовленні "нашого професора", який 2004 року на Житомирщині на зустрічі із народом послав у відомому напрямі учителя української мови, бо той намагався захисти свою мову від російської експансії. Про чужинство і московське походження цієї лайки свідчить поетичний уривок із П. Гулака-Артемовського: "Ей, не бийсь, кажу, Твардовський! / Ґвалт, рятуйте, люди / Бо вилаю по-московській – / Сором слухать буде" або від І. Нечуя-Левицького: "А лається гидко, як москаль".

Експансія московського мату стала навальною після більшовицького перевороту. Як зауважують дослідники, "матерная брань" уважалась атрибутом революційної поведінки. Більшовизм, за висловом С. Булгакова, народився із матірної лайки.

Отже, московську матірну лайку в Україні можна вважати способом побудови суспільства хазяїна – раба, окупанта – наймита, брутально сильнішого – морально слабшого, духовно виродженого – духовно підлеглого. Такі стосунки так чи сяк закривають майбутнє для обох сторін. Щодо першої сторони, то у їхній, принаймні політичній приреченості не сумнівається жодна розумна людина, щодо другої – себто нас – то за такого навального вживання московського мату – це нагадує національне самогубство".

І наостанок щодо фрази, винесеної у заголовок плакату "Свободи": "В Расєі матам нє ругаются. На ньом там разгаварівают". Цей вислів належить російському письменнику Осипу Мандельштаму. Як видно, він для росіян і досі залишається взірцем та авторитетом, адже його твори вивчаються у шкільній програмі з російської літератури. Очевидно, як і Достоєвський ("Русскій мат сільон ідєямі"), вони знали, про що писали...

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua