Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Дюранті   New York Times   Пулітцерівський комітет   голодомор   США   Василь Барка   мораль   ненависть

Минуле України, майбутнє Америки


6
Рейтинг
6


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
3

...а що ж саме ненавидять україно-американофоби. Остаточний предмет ненависті, так би мовити. І чи не найбільш природно буде шукати остаточний предмет ненависті не там, де основний масив злочинів даної політичної сили ще попереду, тобто в США, а там, де суть ненависті уже явилась, де грандіозні злочини, наслідки ненависті, уже давно реальність

Цитата: ============== [...] Він звинувачується у навмисному замовчуванні факту голодомору в Україні під час висвітлення радянського життя у 30-і роки. 1932 р. Дюранті отримав Пулітцерівську премію – найбільшу нагороду в галузі журналістики – "за безсторонні й об'єктивні репортажі" з СРСР. [...] 31 березня 1933 Дюранті писав у New York Times: "Немає ніякого голодомору". Через півроку його думка не змінилася: "Будь-яка інформація про голодомор є перебільшенням або навмисною пропагандою" (New York Times, 24 серпня 1933). ============== Катерина Тищенко, УП, 12.06.2003, 18:51 Українці оголосили війну померлому апологету Сталіна.

Брехливий журналіст тоді, у тридцяті роки, не просто дурив американський народ (навряд чи владні структури США дізнавалися з преси про дійсні події в Україні, про за усіма параметрами нечуване у світовій історії масове убивство), та був удостоєний за це найпрестижнішої премії у галузі журналістики Пулітцерівським комітетом. Ця премія свідчила тоді, незмінно свідчить і зараз, тепер, про справжнє ставлення даного комітету та причетних журналістських кіл до того, правдиву, а чи діаметрально протилежну до дійсності інформацію надають читачам колеги.

Одначе, на жаль, сказати з огляду на дії Пулітцерівського комітету тільки те, що навколопулітцерівська журналістика не надто об'єктивна, це буде мало що сказати.

Крім брехні Дюранті були ж і правдиві публікації, але Пулітцерівський комітет без вагань однозначно став на бік обману американського народу, визнавши брехливого журналіста своїм лауреатом. Тим самим назвавши брехню для американського народу правдою та правду брехнею. А що в політичних колах США, обізнаних із тим, що справді діялось в Україні, тоді не знялась хвиля протесту проти обману Пулітцерівським комітетом американського народу, то це мабуть, теж дещо означає. Перш за все, що тодішнє керівництво США мабуть, не надто було виразником інтересів американського народу, який (народ) не думаю, що був зацікавлений тоді у тому, щоб засоби масової інформації дурили його, а був тоді (як мабуть що і тепер) зацікавлений у тому, щоб знати правду, тобто те, що справді відбувається в реальній дійсності.

Усвідомлення необхідності обману американського народу тими колами, що змогли дієво підтримати убивство українського народу, і які були достатньо широко як для цього представлені в політичних та інформаційних верхах США-1933, означає те, що в тих колах була ясність стосовно того, що американський народ, основу, ядро якого складають глибоко віруючі релігійні громади, не підтримав би політику сприяння убивству.

Як от зараз, коли стали відомі факти використання хімічної зброї в Іраку проти власного народу, то американський народ не підтримав суверенітету злочинного режиму на убивство власного народу. Убивство безборонних людей завжди залишиться просто убивством. Навіть коли його чинять державні структури в межах власної країни. Убивці українського народу, звісно, за таке суверенне право. Але зараз, схоже на те, дюрантіподібні журналісти та Пулітцерівський комітет суттєво втратили в США свій вплив, і інформація про масові убивства мирного населення в Іраку злочинним режимом дійшла до американського народу.

Цілком ясно, і тисячі неспростовних фактів свідчать про це, що голодомори 20-го сторіччя в Україні були цілком свідомими, добре спланованими з глибоко ешелонованою підготовкою убивствами українського народу.

І що чинила це убивство не якась там окремо взята особа (чи особи), а політична сила, широко представлена далеко не лише в Москві та Україні, і критерієм входження конкретної окремо взятої особи в дану політичну силу (належності до неї) є ненависть до українського народу. Без ненависті до українського народу задумувати, планувати, організовувати, тобто чинити убивство українського народу було б неможливо.

Саме ці люди, повні ненависті до українського народу, які задумали, спланували й організували убивство, саме вони складають собою ядро політичної сили, яка здійснила безприкладні у світовій історії злочини.

І оскільки убивці жодним, ніяким чином не зазнали ані найменшої відповідальності за свої гігантські злочини, і усі залишились живими та здоровими і, звісно, й надалі, як і раніше, на керівних посадах в інформаційних, силових, планових, кадрових та інших важливих державних та впливових структурах, і усі після виходу на пенсію користувалися та користуються й тепер численними пільгами, які самі ж для себе і придумали під виглядом нібито пільг для фронтовиків, то чому це їх ненависть до українського народу повинна була зникнути?

І вона не зникла. І свідчень тої ненависті повнісінько кожен може побачити, і то не тільки у реальному житті, а й навіть у даному форумі. Саме по ненависті до українського народу ці люди, на яких кров мільйонів ні в чому не винних чудових людей, швидко й безпомилково розпізнають один одного тепер, в наш час, і старші торують молодшим зелену вулицю до керівних посад різного калібру, передаючи їм разом із ненавистю до українського народу відповідальність за грандіозне, справді апокаліптичного масштабу, принаймні трикратне вбивство українського народу в 20-му сторіччі.

І оскільки ми бачимо численні й незмінно стабільні вияви ненависті від численних тих самих осіб (навіть у даному укрполітному форумі) як до українського так і до американського народу, то найцікавішим питанням починає бути питання про те спільне, про причини, що лежить в основі цієї ненависті. Тобто про те, що знаходиться за лаштунками численних і на перший погляд таких розмаїтих виявів ненависті. Іншими словами, а що ж саме ненавидять україно-американофоби. Остаточний предмет ненависті, так би мовити. І чи не найбільш природно буде шукати остаточний предмет ненависті не там, де основний масив злочинів даної політичної сили ще попереду, тобто в США, а там, де суть ненависті уже явилась, де грандіозні злочини, наслідки ненависті, уже давно реальність, в Україні.

І зрозуміти, а що ж саме вони ненавидять, найпростіше буде після того як буде ясність стосовно того, а кого конкретно вони убивали.

Тим більше, що така ясність була досягнута – не пізніше 50-х років 20-го сторіччя. І навряд чи комусь колись вдасться більш точно, лаконічно й реалістично її висловити, аніж це зробив геніальний Свідок:

"Все разом мало вигляд якоїсь зловісної сатанічності, досі не відомої, але тепер прозначеної, ніби в діях вихідця звідкись: Жовтого князя, мов поворотного, з пройнятою позолотою гоголівського Вія, серед подій інфернального характеру. Свій залізний палець він спершу наводить на віруюче селянство України, і раптом накидаються туди погубницькі сили з усього світу." (Василь Барка, "Жовтий князь", Київ 1999, Від автора)

Віруюче селянство України, тобто носіїв найвищої людської моралі, ось кого убивали погубницькі сили усього світу.

З огляду на Дюранті та Пулітцерівський комітет, а це були зовсім не поодинокі вияви сприяння убивству, і то далеко не тільки в США, слова "погубницькі сили з усього світу" мабуть, уже не можуть видаватися чимось на кшталт деякого поетичного перебільшення, чи не так.

І оскільки співубивці українського народу, що були резидентами США в періоди вбивства українського народу, свідомо дурили американський народ, а обман народу досить важко трактувати як вияв дружніх до нього почуттів, то чи не логічно буде з боку американців припустити що коли в сусідньому будинку чиняться жахливі убивства, а ми на те крізь пальці (із подачі співубивць у своєму домі) споглядаємо, то невже можна всерйоз сподіватися що через деякий, не надто тривалий час після успішного убивства ті ж самі убивці, збагачені величезним досвідом апокаліптичного масштабу убивств, а також досвідом приховування гігантських слідів тих убивств, не звернуть свій погляд і в наш бік?

При тому, що при відсутності юридичних констатацій стосовно гігантських злочинів в Україні і при наявності в убивць своїх представників на високих постах у владних та впливових колах в США, було не дуже важко створити сприятливі можливості для масової міграції в США справжніх убивць та молодих їх прямих, із бездоганними анкетами, спадкоємців, сповнених окрім ненависті палким бажанням показати себе в у не менш серйозному ділі, аніж трикратне убивство носіїв високої людської моралі в Україні. З огляду на вже убитих ними людей в Україні не становить надто великих труднощів зрозуміти, хто ж є головною мішенню цієї політичної сили в США.

І не важко здогадатися, що якби убивці поділяли ставлення убитих ними людей до основ людської моралі, то убивство було б неможливим. Однак воно, убивство, було учинене. І це свідчить про те, що убивці не поділяють ставлення убитих ними людей до основ людської моралі. У той час, як почуття здорового глузду дійсних та потенційних жертв, носіїв основ нормальної високої людської моралі, заперечує саму можливість відкидання того, без чого (з їх, точки зору) зникає сам сенс життя. Здоровий глузд нормальних людей заперечує можливість відкидання основ людської моралі. І нам невідома кількість мільйонів їх (точна кількість досі приховується в московських спецхранах) ціною свого життя довели це. "Народ витерпів один з найвеличніших іспитів в історії своїй – в нім подолав супротивника моральними силами і – висходячи вслід своєму Спасителю на власну Голгофу: прийняти ніби хрещення огнем – у муках, подібним хресним, через відданість своїй життьовій правді-вірі. Від неї не відступив, воліючи гинути." (Василь Барка, там же)

Тому експлуатація здорового глузду нормальних людей суттєво допомагає убивцям приховувати їх злочини та мотивацію тих злочинів. Цей здоровий глузд нормальних людей ґрунтується на тих же моральних імперативах і не допускає можливість того, що у когось у душі вони цілком відсутні. Однак численні факти незаперечно свідчать про те, що продовжувати дурити себе і вважати, що люди без моралі неможливі, це все одно, що знов вкладати в руки убивцям зброю для нового убивання. Що їм, до речі, якраз і потрібно. Чого вони бажають найбільше. Люди без жодної моралі існували раніше, існують вони і тепер. Це не означає, звісно, відсутності у людей без моралі знань про мораль та про значення моралі для нормальних людей. Це означає тільки те, що моральні імперативи у таких людей не визначають їх дій. І знання про ці моральні імперативи допомагає їм прогнозувати дії нормальних людей. А також, звичайно, успішно проходити різні там тести, співбесіди і таке інше в процесі скажімо виїзду в США та облаштуванню там спершу наприклад, в освітній сфері, а вже потім, після невеличкої обкатки, можна переходити в якісь скажімо, аналітичні центри чи щось таке інше поближче до ЗМІ і силових та управлінських структур.

Деякі з таких іще свіжих мігрантів виявляють свою ненависть до українського та американського народів прямо тут, в даному укрполітному форумі. Слід зауважити один досить таки помітний ефект. Після переміщення таких наповнених ненавистю осіб на американський континент активність кожного з них у розплоді ненависті незмінно різко зростає. Цей добре нам отут у форумі помітний факт красномовно свідчить не стільки і не так про величину пробоїни в еміграційній та асиміляційній політиці США, хоч про це, звісно, також, а, що головне, про те, що основна активність злочинної політичної сили разом із масами убивць із теренів екс-СССР _вже_ переповзла на американський континент. І хоч американці й відчувають величезний ріст ненависті ("За що вони нас так ненавидять?"), але жодної ясності стосовно того, _хто_ ненавидить і _кого_ ненавидить, у цьому широко відомому питанні не видно. А що ті, хто ненавидять, не квапляться декларувати, що саме вони насправді ненавидять і кого збираються убивати, то цьому навряд чи слід дивуватися. Така відсутність декларацій стосовно справжніх намірів є просто необхідною умовою успішності злочинів. Тут, в Україні, вони також не декларували, що саме ненавидять і кого збиралися убивати. Навпаки, робили і роблять усе можливе, щоб притримати чи спотворити будь-яку правдиву інформацію про себе, про свої наміри і про свої гігантські злочини.

Такі величезні злочини і такий малий процент розкриття свідчать про надзвичайно високу кваліфікацію убивці. Але це не означає, що раз так, то не варто турбуватися. Є така думка, що потурбуватися варто. І що те, що відбувається зараз, це не що інше, як підготовка до нових апокаліптичного масштабу убивств. І що коли не потурбуватися про те, щоб уся правда про організацію, виконання й приховування слідів голодоморів в Україні та про виконавців усіх цих дій вийшла на поверхню, то це буде те саме, що потурбуватися про сприятливі умови для нових величезних убивств. Жодної причини в убивць не готувати нові злочини нема.

Український народ уже пожав плоди цієї ненависті, і то не раз. Не сама по собі ота ненависть розпалюється. Її розпалюють, тому що щоб почати убивати в потрібних цим убивцям масштабах, спершу слід добряче попрацювати над тим, щоб чаша ненависті була наповнена по вінця. Руки ж для убивства очевидно будуть розв'язані в той момент, коли чаша сія переповниться.

Вперше опубліковано в червні 2003 у форумі ukr.politics

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua