Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Контора для конторщика або Чи потрібні державі кваліфіковані держслужбовці?


3
Рейтинг
3


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
0

Протягом 2000-2006 років кількість держслужбовців в Україні зросла з 250 то 350 тис. осіб, а їх середня заробітна плата перевищила 1500 грн. Водночас зарплата рядових спеціалістів державної служби залишається на межі малозабезпеченості.

За оприлюдненими нещодавно оцінками Всесвітнього банку ефективність державного управління в Україні, незважаючи на "значні успіхи у сфері врахування думки населення і підзвітності державних органів", залишається "нижче середнього".

Не в останню чергу це пояснюється тим, що за роки незалежності відбулась трансформація економіки з державно-монополізованої в, хай ще далеку від досконалості, але ринкову. Була проведена тотальна приватизація колись єдиної державної власності. Насамперед це означає, що відбулась децентралізація управління суб'єктами господарювання. Система ж державного управління в багатьох аспектах унаслідувала радянську, тобто розраховану на жорстку централізацію економіки, але, через трансформацію останньої, стала обмеженою в можливостях впливу на суб'єкти господарювання., внаслідок чого продукує дії, навряд чи відомі в сталих ринкових формаціях.

Чого, наприклад, варті різноманітні засідання, на які запрошуються керівники багатьох підприємств та організацій, до яких готується значна кількість матеріалів, і які, як правило, мало що вирішують? Ці поважні заходи дістались в спадщину від партійно-господарських активів радянського періоду, але якщо тоді вони ще якось були виправдані з огляду на централізовану економіку, то зараз, з точки зору практично любого господарника, це лише зайве відволікання часу.

Інший приклад – безліч різного роду програм, що створюються як на державному, так і регіональному рівнях, і не мають ані фінансових, ані законодавчих ресурсів. Часто – це просто набір намірів, які б виконувались і без будь-якої програми. Як результат – Мінекономіки визначив 96 програм такими, які відповідно до вимог Закону України "Про державні цільові програми" не можуть бути віднесені до державних цільових програм, ще 114 – такими, що відповідно до вимог зазначеного Закону потребують доопрацювання (лист від 02.08 2006 р. N56-24/211).

Реформування системи державного управління – це окрема тема. але зрозуміло, що без кваліфікованих кадрів, і не в останню чергу без кваліфікованих спеціалістів. ніяка реформа неможлива. Адже базу для прийняття рішень, а підчас і самі рішення, готують не керівники. Для підготовки таких спеціалістів, як і в любій іншій справі, потрібен не один рік. Проте, судячи з підходів до оплати праці, фахівці з належним рівнем підготовки "державним людям", до яких, мабуть, відносять себе чимало сановників, не потрібні.

"Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю" – це фраза з Закону України "Про державну службу".

Як же воно виконується в реальному житті?

Якщо поглянути на середню заробітну плату взагалі, то в державному управлінні вона є досить непоганою і перевищує 1500 грн, а у працівників облдержадміністрацій в більшості областей України – 1400 грн. Але це – як середня температура в реанімаційній палатіі – у одного лихоманка, інший – охолонув, а в середньому 36,6°.

Не будемо детально зупинятись на рішенні уряду Ю.Тимошенко стосовно оплати керівників вищої ланки. Є безумовний сенс в тому, що люди, які управляють величезними потоками державних коштів, повинні отримувати і достойну зарплату (хоча хабарник від цього не перестане бути хабарником). Але ж є й інше питання: зарплата будь якого державного керівника не повинна бути відірваною від її середнього рівня, тобто може бути більшою в рази, але не в десятки разів. І якщо цей відрив відбувся, то треба його поступово скорочувати.

Що ж робить Уряд, у якого так багато досягнень?

"У зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму Кабмін ухвалив рішення підвищити посадові оклади держслужбовців вищої ланки на 7%, а провідних і головних фахівців – на 16%" – саме так Міністр праці та соціальної політики М.Папієв прокоментував постанову Уряду від 12 травня п. р. N700 (зміни до постанови від 9.03.2006 р. N268).

Такий підхід запропоновано з метою часткового вирівнювання міжпосадових співвідношень в оплаті праці керівних працівників та спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури, судів та інших органів – повідомили ЗМІ

Насправді ж ситуація дещо інша. Згідно із зазначеною постановою "підвищення посадових окладів... здійснюється в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах витрат з утримання відповідних органів", які, відповідно до постанови КМУ від 16 травня 2007 р. N734, збільшилось в більшості областей в межах 3,5%. (а в окремих структурних одиницях і того менше), що не перекриває навіть вельми сумнівний офіційний показник інфляції, який за півроку склав 4,2%.

Але найцікавіше спостерігається в реалізації цього "підвищення". Відомо, що заробітна плата держслужбовців формується з окладу і різноманітних надбавок, частина яких є обов'язковими (за ранг, стаж державного службовця). а частина встановлюється керівниками відповідних органів державного управління. І основна серед них – так звана надбавка за інтенсивність праці або за виконання особливо важливої роботи, яка керівникам вищої ланки (відповідно до постанови КМУ від 4 липня 1995 р. N 488 з наступними змінами) може становити до 90 відсотків, керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, спеціалістам (відповідно до постанови N268) – до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг державного службовця та вислугу років. Зрозуміло, що при підвищенні окладів в середньому на 10-12% а фонду заробітної плати на 3,5% на збереження розміру цієї надбавки для всіх категорій держслужбовців коштів просто не вистачить.

Тому постановою N700 запропоновано "керівникам органів, зазначених у цій постанові, переглянути власні рішення щодо встановлення видів та розмірів надбавок і преміювання виходячи з обсягу видатків на оплату праці, передбачених в планах асигнувань таких органів".

Навряд чи українським високопосадовцям та можновладцям відомий один з принципів менеджменту персоналу: у разі фінансової скрути спочатку зменшується заробітна плата вищому керівництву, потім – середній ланці, рядовим працівникам, по можливості, залишається без змін. І навпаки, у разі поліпшення ситуації підвищення зарплати розпочинається з нижньої ланки.

Тому не важко здогадатись, яким чином ці рішення у більшості випадків переглядаються: високопосадовцям – максимум можливого (треба ж забезпечити задеклароване підвищення, при наймі собі), решті – що залишиться. А враховуючі встановлені кількома останніми Урядами міжпосадові співвідношення, внаслідок яких різниця між найбільшою і найменшою заробітна платою в системі державної служби перевищує 50 разів (що знаходиться поза межами здорового глузду і чого нема в будь-якій більш-менш цивілізованій країні), зрозуміло, що спеціалістам не залишається майже нічого. Так відбувалось при виконанні постанови N700, так відбувалось і раніше – при виконанні постанови N268, якою були значно збільшені посадові оклади, особливо керівникам різного рівня.

Як результат – розміри надбавки спеціалістам, при наймі в багатьох обласних управліннях, зменшились до 10-15%, вже давно зникли такі передбачені Законом "Про державну службу" важелі стимулювання праці, як премія, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Заробітна плата після "підвищення" практично не змінилась за останні понад 1,5 роки і в більшості випадків не перевищує 1000 грн. чистий дохід відрахувань прибуткового податку та зборів, які складають приблизно 20%) знаходиться в межах 500-800 грн. (раціональний споживчий кошик на одну особу, розрахований за методикою Ленінградського інституту гігієни праці виданою у 1990 році ще у цінах ІІІ кварталу 2006 року становив приблизно 1200 грн.).

Щоправда постанова N268 передбачає і інший шлях, а саме "здійснити заходи, спрямовані на економію фонду оплати праці, упорядкування та оптимізацію структури їх апарату", але хто ж бути займатися оптимізацією з метою скорочення чисельності? Адже вона встановлюється саме Урядом, а її зменшення автоматично знизить фінансування у наступному бюджетному році і, відповідно, кількість посад. Навпаки, структура буде роздуватися до максимально можливого рівня.

За даними Держкомстату з 2000 по 2006 рік чисельність держслужбовців в Україні збільшилась з 250 до 350 тис. осіб, а в окремих областях – в 1,5 рази.

І якби ж від цього поліпшився рівень державного управління! Але часто за цим – створення підрозділів з функціями, потреба в яких є сумнівною, збільшення кількості дозвільних процедур або їх ускладнення, проведення зібрань без реальних результатів, підготовка документів. які нічого не вирішують і т. ін. – кожному посадовцю, великому чи маленькому, потрібна робота. І система в багатьох випадках продукує роботу заради роботи, а не для розв'язання конкретних проблем.

Слід зазначити, що держслужбовці в Україні не є "бюджетниками" по своїй природі й у зв'язку з певними обмеженнями, повинні мати й певні преференції. Наразі ж рядових держслужбовців навряд чи можна віднести до соціально-захищених верств населення: зарплата – на межі малозабезпеченості, обмеження на додатковий заробіток, неможливість поліпшення житлових умов через вищезгадані причини., відсутність медичного страхування. Фактично, серед привілеїв – лише підвищена пенсія, але до неї ще дожити треба, та й вона, в силу низької заробітної плати, все більше наближується до загальної. Щоправда ще є певна стабільність, але чи не є низький рівень життя занадто великою платою за стабільність

Як наслідок, маємо те що маємо.

Зростає плинність кадрів. При цьому на заміну висококваліфікованим, здатних на самостійні дії фахівцям приходять люди, які в силу своїх психологічних чи інших особливостей є просто виконавцями. Без них теж не обійтись, але зменшення кількості справжніх професіоналів явно не поліпшує якість державного управління.

Для того, щоб хоч якось залучати і утримувати працівників, в багатьох управліннях облдержадміністрацій ліквідовані посади спеціалістів нижчих категорій (першої, другої та б/к), чим, практично, зведені нанівець стимули для їх професійного росту. По суті, відбулась зрівнялівка як в посадах, так і в оплаті праці (якщо не враховувати надбавку за службовий стаж). Не всім в цьому житті бути керівниками, і початківець повинен бачити перспективи для професійного росту, а кваліфікований фахівець – відчувати свою перевагу над менш досвідченим як в моральному (посада) так і матеріальному сенсі. Це в однаковому ступені відноситься до будь якої професії, в тому числі і держслужбовця

Замість виховання державницького підходу до справи в спеціалістах виховується правовий нігілізм. Зрозуміло, що на зарплату в 600 – 800 грн. мати пристойний рівень життя, а тим більше утримувати сім'ю неможливо. Тому, в порушення вимог Закону "Про державну службу", багатьма ведеться пошук джерел доходу на стороні, від тіньових заробітків до банальних подачок (якщо не називати їх хабарами). Про це в багатьох випадках відомо їх керівникам, які, в свою чергу, заплющують на такі факти очі, оскільки добре розуміють: спеціалістів необхідно утримувати хоча б і в такій спосіб. А потім всі дружно готують інформацію про успіхи в боротьбі з корупцією та заповнюють декларації про відсутність тіньових заробітків.

Зростає соціальна напруга. І справа не тільки в низький зарплаті спеціалістів, але й в підходах, коли за їх рахунок вирішуються питання поліпшення матеріального стану високопосадовців.

Така ситуація вимагає змін, і вихід, взагалі то, лежить на поверхні. Це – впровадження чітких правил оплати праці чиновників, при наймі хоча б як в Росії, коли подібна змінна надбавка має межу не лише "до", а "від" і "до", а відповідні закони визначають, що необхідно передбачити в бюджеті для формування фонду оплати праці держслужбовців. А ще краще – без усіляких надбавок (крім, хіба що, за стаж перебування на державній службі). Врешті-решт виконання особливо важливої роботи повинно передбачатися посадовими обов'язками, відповідно і окладом, а високі досягнення у праці мають стимулюватися посадовою "вилкою" та розміром премії.

В Німеччині, наприклад, державним (громадянським) службовцям вищих категорій встановлюється фіксована зарплата, система надбавок (за вислугу років) розповсюджується лише на рядові категорії. Це є цілком логічним, оскільки кваліфікація спеціаліста багато в чому формується досвідом, професійність великого керівника – в більшому ступені є наслідком таланту. Тут досвід набувається, як правило, на ранніх стадіях управління, коли до значних посад ще далеко. Незрозуміло, чому, наприклад, голова облдержадміністрації з 5-річним стажем держслужбовця має отримувати меншу зарплату, ніж його колега з 20-річним.

За таких умов заробітну плату всіх держслужбовців, а відповідно і загальний фонд оплати праці легко прив'язати до базового окладу (найвищого чи найнижчого) або середньої по країні заробітної плати. При цьому бажано. щоб умови оплати праці визначались у законодавчому порядку, а не постановами Уряду. оскільки фінансування утримання держапарату здійснюється за рахунок державного бюджету.

Подібним чином в Сполучених Штатах Америки саме конгрес визначається з доходами президента, причому підходить до цього досить відповідально, оскільки це автоматично означає такі ж зміни в зарплаті всіх держслужбовців, а, відповідно, й суттєве збільшення витрат бюджету

Один з базових принципів соціально-орієнтованої ринкової економіки, про яку так люблять міркувати політики майже всіх таборів наголошує "багатий поділиться з бідним"

Схоже, що в Україні Уряди та парламенти, при наймі стосовно оплати праці не тільки державних службовців, а й взагалі людей, які працюють на державу, турбуються лише про себе коханих. Тому і перетворюється "часткове вирівнювання міжпосадових співвідношень в оплаті праці" в звичайнісіньке українське жлобство.

При цьому виникають при наймі два питання:

!. Чи потрібні в державній службі кваліфіковані спеціалісти, або вона існує лише для забезпечення пристойного існування різноманітних посадовців?

2. Якщо можновладці усіх кольорів, які багато розповідають про неймовірні успіхи та покращення життя вже сьогодні, або про справедливість і щасливе завтра, не спроможні зробити хоч трохи для забезпечення достатніх матеріальних умов для своїх власних підлеглих, то чи спроможні вони зробити це для всього народу?

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua