Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Українські партії – хворі

A.K. | 6.08.2007 16:42

-4
Рейтинг
-4


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
8

Стаття про те, на на що хворіють сучасні українські партії.

Українські партії – хворі
Українські партії – хворі...

Українські партії – хворі, і хворіють вони не на одну хворобу, а на цілу низку недугів. Минуло вже більше півтора десятка років з часів незалежності нашої держави, а рис чіткої партійної системи все ще непомітно. Безсумнівно, наївно сподіватися на те, що за такий короткий проміжок часу може викристалізуватись довершена матриця партійного життя на чолі із сильними партійними структурами, проте... Проте, ми не спостерігаємо навіть невідворотного поступального руху до такої матриці партійної системи. І це насторожує найбільше. Складається таке враження, що українські партії у своєму розвитку роблять спочатку крок вперед, а потім два назад. Партії покликані акумулювати потреби, настрої і бажання громадян та втілювати їх у конкретні політичні кроки, лобіювати інтереси своїх виборців постійно й усюди, іноді навіть поступаючись власними. Але останній пасаж швидше з розряду фантастики для українського партійного життя, у нас все повернулося у діаметрально протилежному напрямі. Спробуємо, насамперед розібратися в тому, які ж чинники спричиняють існуючу ситуацію.

На думку автора умовно всі причини хвороби українських партій (як наслідок і партійної системи) можна згрупувати у наступні 6 пунктів.

1. Відсутність чітких ідейних засад.

2. Забюрократизованість партійної структури та закритість виборчих списків.

3. Робота із жорстким поділом регіонів.

4. Слабкість кадрового складу.

5. Залежність партійної структури від існуючих схем фінансування.

6. Відсутність законодавчого механізму контролю за партіями.

 Відсутність чітких ідейних засад

Українські партії – неідеологічні. Ця теза останнім часом довго і нудно мусується в суспільстві. Якою б банальною вона не була, але це правда. І в цьому напевне в першу чергу полягає корінь всіх бід. Партія – це, насамперед, організація, яка створюється і в подальшому функціонує на основі певного набору стрижневих ідей, що лягають в основу її програми. Що ж ми маємо в Україні? У нас навіть мега-партії дозволяють собі постійно поєднувати ті речі, котрі поєднати не можна і взагалі діють без чіткої ідеології. Справа в тому, що ідеологія ця в одних відсутня на рівні конкретних дій, а в інших навіть на рівні декларативному.

Серед великих українських партій лише напевне комуністи чітко декларують свої програмні положення і ось уже багато років ведуть свою риторику, використовуючи одні й ті ж гасла. Проте тут проблема в іншому. Де-факто Комуністична партія України використовує ці гасла лише при очній зустрічі із пролетаріатом або на телекамеру. В реальному житті ми спостерігаємо інше. Комуністи активно торгуються за портфелі, входять у коаліцію із "буржуазними" партіями, непогано себе почувають у затишних кріслах в органах виконавчої влади та їздять далеко не на тих марках автомобілів, як пролетаріат, до якого вони звертаються. І на цьому прикладі помітно, неспівпадіння теоретичних ідеологічних засад із їх практичним втіленням. Що ж до інших політичних гравців, то тут справи ще гірші. Наприклад, яка ідеологія у НСНУ? Партійні керівники говорять, що це партія ліберального спрямування. А які ліберальні цінності сповідуються? Де їх перелік? Які кроки планує робити партія при владі, щоб впровадити в державі ліберальну модель? На всі ці питання відповіді немає. Не сумніваюся, що не зможуть дати відповідь і більша частина політиків із першої десятки передвиборчого списку блоку на чолі із НСНУ. Партія Регіонів України взагалі вирішила не обтяжувати себе будь-якими ідеологічними моментами. Ця політична сила апелює до зрозумілого "пересічному" українцю терміна – "стабільність". А передвиборча телевізійна реклама знову ж таки говорить не про те, що робитиме партія при владі, а про те, наскільки відсотків підлетіли догори основні макроекономічні показники під час головування Віктора Януковича в уряді. Яка ідея вкладається у все це? Можливо дещо вирізняється із цієї когорти БЮТ, який пропонує конкретну ідею проведення референдуму із вказанням конкретної тематики, але все це не те.

Ми повинні говорити не про ідейність в контексті певної виборчої кампанії, а взагалі. Але цієї цілісної картини немає, партії на кожні вибори придумують щось нове, а так не повинно бути. Вони мають сформувати критичну масу ідей над впровадженням, яких будуть перманентно працювати в незалежності від політичної кон'юнктури. Не можна, перебуваючи в опозиції, кричати про потребу термінового впровадження політичної реформи для обмеження повноважень "антидемократичного" Президента. А потім прийшовши до влади думати, як відмінити ту реформу за яку боролися, бо владу вже отримали.

Рано чи пізно українські партії прийдуть до розуміння, що політика не спринтерська, а марафонська дистанція і готуватися до неї треба відповідно. Успішними стануть ті хто, почне більше працювати не над зовнішнім іміджем лідера, а над змістовним наповненням власної діяльності. Ті, хто зможе донести суспільству свою базову концепцію і послідовно її впроваджувати, жертвуючи при цьому ситуативною вигодою.

 Закритість партійної структури та виборчих списків

Українські партії дуже забюрократизовані утворення. Це проявляється як у зовнішніх так і у внутрішніх рисах. Наприклад, скажіть, чи легко потрапити на прийом до одного з партійних керівників, якщо ви простий громадянин. Напевне, просто неможливо. У кращому випадку Вам скажуть, що Іван Іванович дуже сильно зайнятий, але ви у письмовій формі можете викласти все, що хотіли йому сказати. І це не дивно, бо ви будете цікаві Іванові Івановичу лише перед виборами.

Це штрих із буднів українського партійного життя.

Таке становище речей сприяє тому, що українські партії втрачають зв'язок із виборцем. Вони часто не можуть зрозуміти його проблем і самі їх вигадують, а потім імітують бурхливу діяльність з їх вирішення. Це призводить до того, що партії починають жити в телевізорі. Окрім того, така ж ситуація і з внутрішньопартійним життям. Воно жорстко забюрократизоване і не дає жодної змоги розвиватися партії. Сучасні українські партії схожі на Радянський Союз, вони такі ж жорстко централізовані і недалекоглядні. Найчастіше всі вказівки спускаються із Києва в регіони і керівництво партії в примусовому порядку змушує ці вказівки виконувати незважаючи на пропозиції і зауваження. Керівники регіональних структур деколи намагаються пояснити, що в силу тих чи інших причин слід зробити ось так, а не так. Проте у центрі відповідають, що кампанія чи окрема акція затверджені керівництвом у тому вигляді в якому їх надіслали і змінювати нічого не можна.

Ще один фактор, який заважає розвиватися українським партіям – закриті списки. Вони вбивають здорову внутрішньопартійну конкуренцію і провокують практику купівлі-продажу прохідних місць напередодні виборів. Якщо б, виборець мав змогу самостійно обирати, кого включати до списку то діяльність партії мала б зовсім інший зміст. В органи законодавчої влади проходили б дійсно, лише ті хто користується довірою у виборців. Зрозуміло, що це насамперед люди, які ведуть активну партійну діяльність, а не ті хто з'являється у сесійній залі раз чи два за всю сесію.

 Робота із жорстким поділом регіонів

Українські партії ведуть дуже цікаву діяльність в регіонах. Це особливо яскраво проявляється в період передвиборчої агітації. Вони умовно поділяють регіони на "перспективні" і "не дуже". В залежності від цього і будують свою роботу. Скажімо Партія Регіонів, КПУ і СПУ концентруються на Сході, в той час, як БЮТ і НСНУ на Заході. У "перспективні" регіони вкладаються кошти там ведеться постійна активна агітація. У тих регіонах, де політичну силу не дуже підтримують, місцевий осередок функціонує лише "для галочки", а партійні лідери з'являються напередодні виборів. І це також ситуація ненормальна. Якщо наші партії претендують на статус всеукраїнських то і діяти вони повинні відповідно. Повна концентрація діяльності на декількох областях і байдуже ставлення до популяризації власних ідей в інших – прямий шлях до того, що партія зупиниться у своєму рості. Вона повинна намагатися працювати по всій території України і знаходити спільну мову з виборцем, як по один, так і по інший берег Дніпра. Адже та жорстка регіоналізація, яка є зараз, значною мірою якраз і провокує розкольницькі настрої в державі. Та партія, яка першою навчиться працювати у всіх регіонах країни, стане де-факто всеукраїнською та справді народною.

 Слабкість кадрового складу

Кадровий склад українських партій не відповідає вимогам сучасності, бракує як професійних політиків так і "штабістів". Політиків бракує через те, що в жодній партії не налагоджена справедлива система "ротації" партійної еліти. Керівні посади в українських партійних структурах здебільшого продовжують займати "спонсори" або вихідці із КПРС. Це пояснюється знову ж таки, відсутністю внутрішньої конкуренції, яка б давала можливості молодим і здібним рухатися вгору. Нові політики це – свіжі ідеї, які дозволять залучити на свій бік нових симпатиків. До того ж українці вже змучились від одних і тих самих облич в телевізорі, існує попит на нові політичні фігури, які стануть певною противагою поколінню "збанкрутілих" політиків.

Окрім політиків є ще ціла армія "штабістів", що присутні в центральному та в місцевих осередках партії. Як правило, більшість з них працюють "без вогника", немов на фабриці, і нічому новому вчитися не хочуть. Вони посідають посади із красивими назвами, отримують певну зарплатню та постійно орудують популярним терміном "PR" насправді не усвідомлюючи його значення і відмінності від пропаганди чи скажімо агітації. Звичайно, не все так погано, і в регіональних осередках є велика кількість талановитих людей, які б хотіли рости. Але існуюча система не дозволяє використовувати їх бажання і здібності на повну силу.

 Залежність партійної структури від існуючих схем фінансування

Від кого в першу чергу залежать українські партії? Правильно, від керівництва і спонсорів. Така залежність у демократичних державах вважалася б ганебною, але наш партійний бомонд іншої схеми роботи для себе не бачить. До того часу, поки дії партій будуть обумовлені волюнтаризмом їх керівництва і бізнес-інтересами спонсорів, ніякого прориву у партійній системі України не буде. Яким чином можна покласти цьому край?

По-перше, "відкриті списки", що не дозволять бізнесменам потрапити до парламенту, а по-друге, державне фінансування партій і робота над залученням вкладів у партійну казну від громадян. Безперечно, налагодити культуру зборів до партійної казни від громадян – процес довготривалий і непростий, але його треба розпочинати. Звичайно, в такому випадку партії також повинні йти на зустріч своїм симпатикам і ставати більш "прозорими" для них. Державне фінансування потрібне на даному етапі українським партіям для того, аби бутии незалежними від бізнес-спонсорів. Більше того, майже всі керівники українських партій виступають проти державного фінансування. Вони розуміють, що це покладе край їх необмеженій владі. Маючи засоби до існування, мисляча і працююча частина партії буде самодостатньою і зможе обійтись без спонсорської допомоги. А це зовсім не на руку теперішньому керівництву, яке тримає у своїх руках всі фінансові потоки.

 Відсутність законодавчого механізму контролю за партіями

І нарешті найголовніше. Повинен бути розроблений і прийнятий новий Закон "Про політичні парті". Він має обумовлювати абсолютно усі аспекти їх діяльності, починаючи від процедури збору підписів для створення і закінчуючи чіткими правилами фінансування. Адже парадоксальною є ситуація, коли структури, яким належить вся повнота влади в державі, є непідзвітними і неконтрольованими. Питання лише в тому, чи вистачить політичної сміливості сучасним партійним вождям для того, аби прийняти такий закон?

Загалом усе сказане вище наштовхує на сумні роздуми. Але автор вірить в те, що ситуація повинна змінитися, і каталізатором змін, швидше за все, стануть громадяни України, яким рано чи пізно набридне партійний гармидер.

Андрій Коломієць Політична партія "Велика Україна"

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua