Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Схід + Захід = разом нас багато...

Олекса Косар | 22.06.2007 16:55

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
4

Розібратися, допоки воно так триватиме, ми – виборці, і східняки, і західники, всі ми є українці – зможемо лише спільно. Ось тоді, "разом нас багато – нас не подолати", стане реальністю, а не мрією, породженою Майданом-2004 року

Схід + Захід = разом нас багато...

Маємо негарну традицію: вибори – час надій, опісля – розчарування. Було б дуже добре, якби після цього настала пора прозріння. І вона настане. Якщо ми – виборці, не підемо на короткому повідку регіонального псевдо патріотизму – хоч і гірший, аби наш... Ні, це не є спробою кинути камінець на город прихильників якої-небудь із партій, якщо комусь так здається. Це – на майбутнє. Маємо чудову нагоду порівняти, і щоб надалі, і якби назавжди, – оте "наш", "не наш", – відійшло безповоротно. Усі вони наші. Інша справа, на чий млин вони воду ллють? Так, запитання риторичне...Бо кому не видно, чиї млини крутяться, а на чиїх вже давно павутиною засновано...

Розібратися, допоки воно так триватиме, ми – виборці, і східняки, і західники, всі ми є українці – зможемо лише спільно. Ось тоді, "разом нас багато – нас не подолати", стане реальністю, а не мрією, породженою Майданом-2004 року. Бо хто знає, хто кого подолав би, якби не Хав'єр Солана (тодішній генсек НАТО), котрий пояснив декому, що таке загально європейські цінності, та як вони можуть вплинути на стан бізнесу кожної конкретно взятої особи, якщо ними нехтувати... Тож, не тішмо себе ілюзіями, бо заведуть вони – ілюзії, нас, як Іван Сусанін французів. Тим паче, що із піднебесних висот мрій і сподівань Майдану-2004, на грішну землю вони, обранці наші, опустили нас дуже швидко... Що одні, що інші: і переможці виборів-2004 Президента України, і переможені, котрі, потім, за підсумками виборів-2006 до Верховної Ради, а ще більше завдяки отому, що "своя сорочка до тіла ближче" (це про ганебний коаліційний процес "помаранчевих"), вони помінялися місцями, а заодно – і відповідальністю за стан справ у державі.

Ну і що опісля? А нічого нового. Передвиборчі обіцянки – це одне, а виконати їх – зовсім інше. Народ про таких коротко і влучно висловлюється у прислів'ї про те, що одне діло язиком плескати, і зовсім інше – плуга перти. І, як бачимо, навіть не за великим рахунком жити краще так і не стало. Навпаки: зростання цін на товари й послуги випереджає підвищення мінімальної зарплати та пенсій. І пояснення причин, у даному випадку, більше, аніж не доречно. Навпаки – вони принижують простого громадянина. (Для недолугих виборців недолугі пояснення? Чи як розцінювати?) Адже, обіцяючи, хіба не прораховувалися всі можливі варіанти ситуації на економічному "фронті" нашої держави? То ж, на кого був розрахований отой "голий" популізм?...

І "10 кроків назустріч людям", – гасло нашого Президента, – так і не пройдені до кінця. Щоправда, Президент завдяки політреформі (якою так гордиться Голова Верховної Ради), нині схожий, образно висловлюючись, на людину, що намагається іти зі зв'язаними ногами. Далеко дійдеш у такому стані? А ті, хто розв'язали горезвісною політреформою собі й "руки" і "ноги", чомусь не поспішають вести народ у Європу, будуючи її лише для себе...

Звісно, народні депутати з коаліційної більшості й урядовці знайдуть, чим пояснити невиконання своїх обіцянок та зобов'язань Але ці пояснення, то не що інше, як крокодилячі сльози. Кожному з обіцяльників, для виконання своїх обіцянок, за їхніми ж словами, не вистачало лише одного – стати біля керма державної влади. І ось воно у їхніх руках... То в чому ж справа? Де результат? Здавалось би, у всіх у них інтерес один – виконати слово дане громаді. І це – дотримання даного слова, власне, повинно бути справою честі кожної людини, тим паче – НАРОДНИХ ОБРАНЦІВ. Але, схоже, це не так. У них інтереси є важливіші. І честь їхня – як розмінна монета у базарний день. А втім, для народу це вже давно не є секретом, з яким інтересом деякі наші політики рвуться до влади, і ціна честі з них відома. Пам'ятаєте: "Кажемо – Ленін, маємо на увазі – партія! Кажемо – партія, маємо на увазі – Ленін!" Ось, приблизно, за такою схемою, і діяли основні, та й не тільки основні, персонажі Майдану-2004. Горлав "Ю-щ-е-н-к-о" – як про символ справедливої влади, а мав на увазі себе у кріслі прем'єр-міністра. Кричав "Ю-щ-е-н-к-о, а мав на увазі себе, як головного розпорядника найголовнішого мікрофона зали засідань Верховної Ради... Для багатьох із них Ющенко – це була перспектива одержати, як-то кажуть, тепленькі місця. А потім, не одержавши своє – образилися, знехтували ідеалами Майдану, і своєю клятвою перед усім народом – служити йому вірою і правдою. І то ще не все: "ображені" друзі й соратники опісля того себе так стали поводити, що пекла раків ненька Україна перед усім світом. Щоправда, бувало й гірше. Пережили. Але хіба від того легше...

Трудно уявити, як у майбутньому історики пояснять своїм сучасникам те, що ті, хто у 2004 році стіною стояли проти одного з кандидатів на посаду Президента, у 2006 році спокійно сприймуть той факт, що той, за кого вони стояли, призначить керівником Уряду держави того, проти кого вони так дружно і міцно виступили... Звичайно, абсолютного спокою і байдужості не було, відбувалося обговорення цієї (хто б міг допустити думку про таке!?) події, коментарі, йшли гострі дискусії. Але масових акцій протесту, тим паче, барикад – не було. А що можемо ми, сучасники, сказати з цього приводу? Однозначної відповіді годі й шукати, і навряд, чи вона буде коли-небудь такою. Але, схоже, хоч і важко, із болісними потугами, але суспільство починає усвідомлювати і погоджуватися з тим, що демократія – це, передусім, верховенство Закону. І вже Все повинно залежати від норм Закону, а не від особистих амбіцій, чи волі особи, якою б вона нам милою та любою не була.

Майдан-2004 відстояв законність, не дав її розтоптати – це один з найважливіших його наслідків і уроків. Для всіх. Від найрядовішого українця, до найвищого носія державної влади, від тих, хто в опозиції, до тих, хто при владі. Вибори-2006 (до Рад усіх рівнів) – це був своєрідний екзамен для українського суспільства, перевірка його на зрілість і готовність жити за демократичними принципами і нормами, яких, власне, Майдан-2004 і вимагав. Суспільство, і тогочасна влада, яку уособлював Президент В. Ющенко заслуговують найвищої похвали. Проте, нинішній стан розвитку демократії, і завоювань Майдану-2004 викликає велике занепокоєння. Народ не відчуває рішучих кроків парламентської більшості та створеного ним Уряду по подоланню корупції, організованої злочинності, і такого явища, як "тіньова економіка", котрі як невидима шашіль підточують ще незміцніле дерево української демократії. Про це, якось, навіть уже й не говорять.

Принагідно, декілька слів стосовно одного, дуже нині модного, цитування відомого вислову, про те, що революції замислюється геніями, здійснюються фанатиками, а їхніми плодами користаються пройдисвіти. Сам по собі, вислів звучить крилато, і якщо це так, і якщо Майдан був революційним утвердженням демократії і свободи слова в Україні, то хто цим скористався?... Але нам наполегливо втовкмачують отой вислів із дуже простим розрахунком: посіяти зневіру й апатію, створити таку собі атмосферу безнадійності та безпросвітку, що є обов'язковою передумовою повернення народу до духовного поневолення і рабства. Робіть, мовляв, свої демократичні революції, тільки ж знайте, хто з усього того що матиме... Це з однієї сторони. А з іншої – дехто таким чином знаходить оправдання, відверто кажучи, своєму боягузтву, який вони проявили у відповідальний для суспільства час, і такому собі хитренько-помірковано очікуванню: подивимось, куди воно поверне...

Майдан-2004 – це був лише перший крок до прозріння, точніше – перші паростки прояву його. Це було початком розкріпачення духу українців. Але цей процес не може бути одномоментним, він потребує часу і ретельного догляду, і усвідомлення, врешті решт, кожного громадянина, що ти – Людина, рівноцінна і самодостатня. Незалежно від статків і посади. Бо ми все більше скочуємося у небезпечний для нації психологічний і моральний стан, коли кожний з нас вважається вартим настільки, настільки вартий його гаманець, або уміння продертися якомога вище по щаблях державної влади. І ці фальшиві цінності активно оволодівають, як ракові метастази, свідомістю підростаючого покоління, виховуючи комплекс неповноцінності. Кому потрібні такі громадяни?... Будьте певні, є кому.

Олекса Косар

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua