Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Україна в перспективі історіософії Арнольда Тойнбі

goutsoullac | 31.05.2007 16:16

-4
Рейтинг
-4


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
8

Яка цивілізація "відродиться" – "Російська імперія" чи "Україна-Русь" – залежить від того, чи спроможемося ми чи ні адекватно відповісти на "виклик " історії – на теорію "Київ – це азіатський Рим".

Україна в перспективі історіософії Арнольда Тойнбі
Йдучи за історіософом А.Дж. Тойнбі, постає наступна ситуація: якщо україномовні громадяни колишньої УРСР таки домоглися незалежної від Москви держави зі столицею в Києві, то тепер проблема полягає у тому, який "внутрішній пролетаріат" нової України – російськомовний вищезгаданого "Киевского круга" та іже з ним Русское Движение Украины (РДУ), а чи україномовний (що аж ніяк не є у своїй загальності "квадратним", прямокутно-ординарним) – створить т.з. "церкву" "релігії вищого порядку".

Ця "церква", за А. Дж. Тойнбі, являє собою щось ніби лялечку, через яку попередня цивілізація відроджується у наступній. Щось схоже на те, як після сорокарічного Виходу євреїв з Єгипту (Пасха) та життя у пустелі Синаю євреї отримали Закон (Сімхат Тора) від консорції "Мідний Змій", що переміг у боротьбі з консорцією "Золотого Тільця". Отже, яка цивілізація "відродиться" - "Російська імперія" чи "Україна-Русь" – залежить від того, чи спроможемося ми чи ні адекватно відповісти на "виклик " історії – на теорію "Київ – це азіатський Рим".

Постійний автор російської служби радіо "Свобода" О. Геніс у інтерв'ю журналові "Зоил" проголошує: "... У найближчому часі постане всесвітня російськомовна Імперія та російська мова, реально стаючи мовою міжнародного спілкування, стане мовою не російської, а російськомовної культури. Зовсім, як англійської, в котрій є такі явища, як наприклад, Нейбл з Тринідаду або Салман Рушді". Теж саме декларує прохановець В. Бондаренко. Ідеолог "общєрускіх" націонал-республіканців М. Лисенко ще раніше писав: "... якщо брати територію СРСР в цілому, то такого змішаного населення, що говорить російською, можливо, буде більше, ніж етнічно чистих росіян, українців та білорусів... Додам, що саме люди такого походження в Україні та Білорусії складають кістяк науково-технічної інтелігенції, службовців, кваліфікованого робітничого класу". Ідеологів " р а ш и з м у " наснажує також аналогія з імперією Александра Македонського, що хоча й розпалася, але зародила "елліністичну цивілізацію" від Паміру та Інду до Сахари та Атлантичного океану: "... Еллінами, – цитує П. Струве Ісократа, – називаються скоріш ті, хто бере участь в нашій культурі, ніж ті, хто має спільне з нами походження". На Конгресі Русскіх Общин в Москві (2001 р.) президент Росії Владімір Путін застосував поняття "соотєчєствєннікі".

Щось аналогічне мало місце в колишніх французьких колоніях. Творець негритюду Л. Сенгор, попри свій лозунг "Асимільовувати (духовно – культурні надбання Європи), але не бути асимільованим!", виступав апологетом цивілізації франсизму: "... франкофонія – це культура. Це спосіб мислення та дії: певна манера ставити проблеми та шукати їх вирішення. Це також духовна спільнота. Коротко кажучи, франкофонія – це, крім мови, французька цивілізація". Його іменем названа Міжнародна організація франкофонії.

Якщо російськомовна макрогрупа (община) будує свою теорію на "релігії вищого порядку" – російській мові (культурі), то українській макрогрупі те ж слід було б базуватися на "релігії вищого порядку".

Але чи нею може стати українська мова? Могла б, якби у резерві був час та декілька майбутніх поколінь. Саме на це орієнтуються "відроджувальна" програма "невойовничого націоналізму" валлійців Уельсу та галісійців в Іспанії. Але у нас н е м а ні часу, ні надії на мудрих нащадків.

Бути носієм української "релігії вищого порядку" випадає тільки теперішньому, "розчарованому" (desenchantee) поколінню, що перейняло естафету від " (за-) битого" покоління 60-80-х рр. ХХ ст. (В. Стус, М. Литвин, А. Горська, О. Тихий, В. Марченко, В. Івасюк, Вяч. Чорновіл, Т. Мельничук, М. Руденко, О. Бердник, Ю. Лупиніс, В. Мороз, Г. Севрук, І. Дзюба, О. Заливаха, Є. Сверстюк, М. Яновський та інші). Усвідомлюючи, що досі популярність у середовищі українців поезії (з виконанням нею комунікаційної та естетичної функцій) означає в і д с у т н і с т ь цієї "релігії вищого порядку", що вона, за В. Блейком, лише її с у р о г а т, або, якщо хочете, нижча, "матріархальна" форма релігії ("поезія була материнською мовою людського роду". – писав Г. Гердер), означаюча, що етнос залишився у полоні інфантилізму. Спроба І. Драча запровадити "Закон про українську поезію" є атакою з мотикою на колонізаторські мортири.

Мова, звісно, не йде про творення якоїсь нової релігії, як це намагалися зробити Ехнатон, Юліан Відступник, якобінці, О. Конт, більшовики, Л. Кібзаєв-Силенко чи Ю. Шилов.

Поляки в умовах гітлерівської окупації зробили своє "відкриття": "...Для нас Польща була об'єктом цілого культу. Ми любили її більше, ніж звичайну країну, ми любили її як маму, королеву, діву".

Французький імператор Наполеон Бонапарт лише в і д к р и в, що Франція – країна католицька, та вирушив у хрестовий похід до Єгипту, і отримав з рук Папи Римського корону імператора Карла Великого...

Так само ще раніше зробив "відкриття" у Х ст. Оттон, утворивши Священну Римську імперію германської нації, що проіснувала 900 років і загинула саме від зіткнення з наполеонівським "відкриттям".

Петро І, згідно з російським мислителем П. Чаадаєвим, "відкрив" саму Росію так, як відкрив Америку Колумб, і заселив Росію так, як заселяли Америку пуритани.

Англійські "отці-пілігрими" на теренах Нової Англії (Північна Америка) заклали свій проект, оснований на "відкритті" Реформацією чистих християнських цінностей ("пуританство") у противагу католицькому авторитаризмові та англіканській непослідовності. З часом "проект" був "зкоректований" младомасонськими "отцями – засновниками" США та вистояв у протистоянні через століття зі ще одним "відкриттям" – мормона Джозефа Сміта – молодшого (зареєстрованого кандидата у президенти США), за яким американці – духовні спадкоємці "отців-пілігримів" не з Англії, а з... Єгипту ("втрачені коліна Ізраїлеві").

У 20-х рр. ХХ ст. "біла" російська еміграція "раптом відкрила" свою приналежність до цивілізації Чингизідів (т.з. "євразійство"), що продовжує життя у концепціях сучасних "неоєвразійців" (Л. Гумільов, О. Дугін, О. Асов, А. Фоменко, В. Щербаков та інші).

Тепер російські соціал-шовіністи пропонують всім "общєрускім" "відкрити" схожість з вчинком у минулому: "... Як легендарний руський князь Володимир Святий, який обрав нову релігію для свого народу, росіянам теж необхідно зробити принциповий вибір... Мова йде про три реально можливі концепції. Або ним стане лібералізм, породжений протестантсько-католицьким Заходом, що виріс на грунті, розпушеному еллінізмом. Або доведеться повернутися до... комунізму, що є європейською в своїй основі формою заперечення лібералізму. Або, зрештою, росіянам слід вступити в галузь принципово незвіданого ними ще (?! – О.Г.) духовного поля – російського націоналізму. Перенесений у галузь вихованння та освіти, він набуває форму, котру ми пропонуємо називати р у с и з м о м". Проте, як на нас, більш вірним був би термін "р а ш и з м ".

В плані типології паралеллю "общєрускості" (а в дійсності – все тої ж "совєтськості") є теорія "лузо-тропікалізму", за якою Бразилія та різні заморські території зазнали з боку Португалії (Лузитанії) "олузитанення", внаслідок чого постало своєрідне культурно-етнічне співтовариство, якесь "священне братство" поневолювачів та поневолених. Відповідно, закликалося порятувати "лузо-тропічну" культуру колоніальної Анголи від "агресії" африканців.

На часі здобуття перемоги над апартхейдом (апартеїдом) Африканський Національний Конгрес (АНК) через свого речника, Нобелівського лауреата та архієпископа Десмонда Туту запропонував відкриття ("африканський ренесанс"): Африка – це "нація райдуги" (rainbow nation), тобто різних барв "духовно – культурного" спектру. Щось аналогічне до того, як "нація ісламу" – це мусульманські народи, які почули голос Єдиного Бога (Аллаха) через Священний Коран, а їх "багатоколірність" – відповіді на Його поклик.

Так, Україна "зкреолізована" Імперією, а отже, відкрита для нових "проектів". Як от еллінізований імперією Александра Македонського та одного з його діадохів Селевка весь Іранський світ (Персія та вся Середня Азія і Азербайджан – Атропатена) свого часу прийняв як одкровення імперський арабський "проект" – вчення Мухаммада про Традицію.

Наприклад, француз Ж. Ніва у доповіді "Народження та смерть національних міфів" зазначає, що Україні є що "відкривати": "... Україна являє собою виключно цікавий випадок:... середньовічний міф зі скіфськими курганами або древній Київ... вона має також міф про вільну Козацьку республіку ХУІІ століття, вона має міфічну роль запроваджувача схоластики в Росії через Києво-Могилянську Академію, вона має свою частку всіх міфів Російської імперії..., вона має свій романтизм національного відродження..., мистецьку спадковість..., вона має Мазепу та Скоропадського: стільки тем, ... поміж яких національна міфічна ідея може робити вибір".

Те, що, начебто, українцям не слід щось "відкривати", що наш шлях – це однозначно Захід, проте, не порятує, а призведе до того, що Україна, не даючи "відзив" на "виклик" "неоєвразійського" проекту "Київ – азіатський Рим", буде поглинута ним, мов біблійний Йона. Без гарантії на порятунок.

Але одночасно "відзив" повинен містити в собі те розуміння, що Україна зможе віднайти себе тільки тоді, коли всі три українські субнації знайдуть спосіб спілкування один з одним. Власне аналогічний заклик К. Ясперса зреалізували німці після Великої Поразки.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua