Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Відродження Українського козацтва   історична місія козацтва.

Конструктивна роль українського козацтва у становленні державної свідомості народу України

Володимир | 16.04.2007 20:53

29
Рейтинг
29


Голосів "за"
30

Голосів "проти"
1

Чи є у нас, у українців, традиції державництва?
Так, вони є!
І шукати їх коріння треба в історичних традиціях українського козацтва, історична роль якого паплюжилась багато століть офіційною пропагандою, щоб виправдати тоталітарні режими, які панували на її території.


КОНСТРУКТИВНА РОЛЬ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА У СТАНОВЛЕННІ ДЕРЖАВНОЇ СВІДОМОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ

На превеликий жаль, так сталося в нашому житті, що все що стосується історії українського козацтва не завжди сприймається правильно, бо іще з часів Московської імперії а згодом і Радянського Союзу офіційна пропаганда цілком свідомо навмисно паплюжила або замовчувала роль українського козацтва в становленні державного мислення української нації і зводила усі відомості про нього до ганебних вчинків, які начебто носили бандитську мотивацію, а українська мова, мова козацької нації, взагалі багато років була або просто заборонена, або принижувалася. Завдяки радянській пропаганді, що мала на меті створити нову формацію – "радянській народ" ми стали людьми силоміць вирваними з історичних процесів, і такими, що не маємо власної системи цінностей. Уявлення про майбутнє і зараз нав'язуються та задаються із зовні, із усіх боків, в тому числі розвинутими країнами. Звідси виникає проблема створення власної національної ідеологічної концепції виховної та культурно-просвітницької роботи, яка б ґрунтувалася на українських історичних традиціях і, зокрема, на славних традиціях запорізького козацтва.

За сучасних умов, при відкритості усіх історичних джерел, вкрай необхідно звертатися до славної історії запорізького козацтва, привертаючи особливу увагу до його найкращих традицій в історії становлення України, як козацької держави.

З давніх давен усьому людству відоме зображення "дерева життя" – гілочки, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого часу, другий – сучасного, а третій – майбутнього, що наводить на думку, про те, що все навколишнє – це наслідки минулих подій. А в тому, що народжується зараз, народжується майбутнє.

Отже, щоб орієнтуватися в житті, щоб стати свідомим захисником своєї Вітчизни та освіченою людиною, треба вивчати і знати минуле свого народу, його історію.

Історія народу. як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше проявляється національний характер народу, його душевна краса, його талант, то ці сторінки найбільше хвилюють і викликають почуття національної гордості та гідності. В історичному минулому українського народу було таке неповторне явище, як Запорізька Січ. Це про неї Микола Гоголь у творі "Тарас Бульба" писав: "Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідти вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля і козацтво на всю Україну!" Запорізька Січ... Козаччина... Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості...

Навіть у сьогоденні, якщо хочуть підкреслити найкращі риси та чоловічі якості хлопця чи юнака говорять, що "з нього буде добрий козак".

Свою безмежну любов та повагу до козацтва український народ висловив у численних піснях, думах, легендах та переказах. При цьому, прагнучи зберегти набуте під час існування козацтва, народ створив прислів'я: "Козацькому роду нема переводу". У найтяжчі часи своєї історії народ вірив у своє визволення, у відродження козацької вольниці, а при першій же можливості прагнув втілити свою мрію в життя.

Багато істориків досліджували діяльність українського козацтва. Серед них особливо виділяються: Д. Яворницький; І. Крип'якевич; В. Голобуцький; М. Брайчевський; О.Апанович; М. Костомаров, Г. Хоткевич. Використавши їхні історичні дослідження визначимо основні моменти, на яких можна побудувати парадигму та основні ідеологічні принципи, на основі котрих можна здійснювати в умовах сьогодення патріотичне виховання підростаючого покоління.

У найтрагічніші часи (майже п'ять століть тому) своєї історії, коли землі України були пошматовані ворогуючими державами, український народ, щоб забезпечити своє існування у світі і свій розвиток за таких важких історичних умов, з великим напруженням усіх сил шукав способів захисту, виробляв форми самооборони, винаходив методи активної військової протидії. Не маючи своєї держави, український народ створив потужні збройні сили, що є однією з найважливіших ознак держави. Виконання їхніх функцій покладалося на ту частину українського населення, яка мала напівгосподарський, напіввійськовий характер і в середовищі якої склалися військові традиції, тобто на козацтво. Центром формування збройних сил України була Запорізька Січ. Щоб протистояти могутнім збройним силам тодішньої великої держави – султанської Туреччини, з її як тоді вважали непереможною армією, а також військам Речі Посполитої, склалося Запорізьке Військо. Це була струнка, своєрідна й досить досконала військова організація з раціонально продуманими, оформленими структурами, з самобутньою системою управління, командування і забезпечення. Козацьке військо мало свій флот, артилерію, піхоту, кінноту.

Запорізьке військо охоплювало не тільки запорозьких козаків, що мешкали за Дніпровськими порогами, а й козаків усієї України. Хоча основу війська складали вихідці з України, у Січі можна було зустріти всілякі народності, вихідців чи не з цілого світу – поляків, литовців, білорусів, великоросів, донців, болгар, волохів, чорногорців, турків, татар, євреїв, калмиків, німців, французів, італійців, іспанців.

Козаки не відривалися від землі і далі господарювали, однак у разі потреби готові були приєднатися до війська, щоб спільно дати відсіч ворожому нападові чужоземних сил на права і вольності козацтва, на життєві інтереси українського народу.

Запорізьке військо виробило блискуче військове мистецтво. Козацька стратегія мала яскраво визначений наступальний ініціативний характер, маневрену, динамічну тактику і в цьому перевершувала феодальні армії Європи, які послідовно додержувалися стратегії оборонної пасивної війни, довготривалої облоги фортець, ухиляння від польових битв. Козаки України вели національно визвольні війни. Така війна проти султанської Туреччини й Кримського ханства розгорнулася в першій чверті ХVII століття, коли козаки робили великі морські і суходільні походи, переносячи військові дії на територію ворога, визволяючи під час цих походів сотні і тисячі невільників. Основним напрямком козацького наступу на турецькі володіння були береги Анатолії і Малої Азії, хоч козацькі судна – чайки з'являлися й поблизу берегів Африки. Ставилося завдання: послабити військову силу ворога, знищити його флот, зруйнувати найважливіші порти, визволити бранців.

Добою героїчних походів що мали загальноєвропейське значення, назвали історики часи морських козацьких експедицій першої чверті ХVII століття. Уряд Османської імперії боротьбу з козаками розцінював як найважчу, найскладнішу, найневідкладнішу й найнебезпечнішу військову і зовнішньополітичну проблему. Найбільша держава тогочасного світу мобілізувала майже всі свої збройні сили проти козацтва.

Запорізька Січ – козацька християнська православна демократична республіка – вела також війни з магнатсько шляхетською католицькою аристократичною феодально-кріпосницькою республікою – Річчю Посполитою. Отже, польско-козацьке військове збройне протистояння, що тривало з кінця ХVI століття й протягом майже всієї першої половини ХVII століття, було низкою справжніх воєн, що потрясали феодальну Європу, починаючи з ХV століття. Участь селянства забезпечувала масовість і надавала яскравого антифеодального характеру цим війнам. Розвивалися нації, утверджувалася національна самосвідомість народів.

У країнах Східної Європи поява нових прогресивних буржуазних відносин викликала як противагу посилення феодального гніту і колоніального гноблення. У Речі Посполитій виникли поміщицькі фільварки, основані на збезземеленні селян і якнайжорстокішій, нерегульованій панщині, одній з найтяжчих форм феодально-кріпосницького визиску. Фільварки в Україні поширились у безмежних латифундіях польських, а також ополячених і окатоличених українських магнатів.

Коли чужоземний тиск, соціальна напруга й національно-релігійні конфлікти в суспільстві досягли краю й вибухало повстання, в Україні воно також набувало особливого характеру у зв'язку з наявністю тут козацтва – збройних сил, добре організованої професійної армії – Запорізького Війська, до якого прилучалися повстанці у багато разів збільшуючи його склад.

Створивши збройні сили для самоврятування нації, український народ, який за всю свою історію ніколи не прагнув загарбати чужу землю, використовував свою військову міць лише для захисту України, для визволення української землі від чужоземного панування. Козацтво виконало покладену на нього історичну місію і врятувало український народ від загибелі, що має і всесвітнє значення.

Отже, козацтво своєю військовою діяльністю, майже постійною, безперервною збройною боротьбою у війнах, битвах, оборонно-захисною прикордонною службою не допустило, щоб Україна зникла з карти світу. Але не тільки військовою діяльністю займалося козацтво, а й хліборобством. Своєю вільною, без феодального примусу й кріпаччини працею на землі українське козацтво розвинуло передову економіку. На Запорізькій Січі, де ніколи не було кріпацтва, уперше в Європі склалася прогресивна форма багатогалузевого господарства фермерського типу – запорізький зимівник.

Про ремесла і промисел французький інженер Боплан в "Описі України" пише: "В країні Запорізький ви знайдете людей, що вміють усі ремесла, потрібні для громадського життя: теслярів для будування домів і човнів, стельмахів, слюсарів, мечників (зброярів), гарбарів, шевців, боднарів, кравців і т. д... Козаки великі митці в добуванні селітри, котрою переповнена Україна, та у виготовленні гарматного пороху. Жінки прядуть лен і вовну, ткуть для вжитку полотно і сукно. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити і пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед і вино, виробляти горілку і т. д... Вони взагалі спосібні до всіх мистецтв."

До такої ж творчої історичної діяльності козацтва слід зарахувати також його державне будівництво, якщо можна застосувати сучасну термінологію до такого явища ХVII – XVIII століть. У самому процесі формування козацтва в збройні сили України була закладена ідея державності. Згодом Запорізька Січ з військової бази козацтва розвинулася спочатку у військовий і політичний центр українського народу, а згодом склалася державна система – козацька республіка. Вона не охоплювала всієї України і з другої половини XVII століття займала окреслену своїми кордонами територію, на якій тепер розміщуються сучасні сім областей. Однак Запорозька Січ у своїй своєрідності з послідовним демократичним устроєм була першою в Європі такою республікою. Історичні джерела засвідчують також про високий рівень освіти на Україні, зокрема на Січі в ХVI – XVІІІ ст...

Деякий час вищу освіту українські юнаки могли набути тільки за кордоном. В козацьких реєстрах з ХVI ст... зустрічаються записи, в яких, крім імені, прізвища або роду занять козака, є слово "бакалавр". Наприклад, "Денис бакалавр" або "добрий дяк Бакалавр". Не виключено, що вони здобули освіту в західноєвропейських навчальних закладах, після яких надавався вчений ступінь бакалавра. Частина українців ставала провідними вченими в європейських вищих навчальних закладах. Так ректором Болонського університету 1481 – 1482 рр. був видатний український вчений Юрій Дрогобич. Падуанський університет на початку XVII століття закінчив близький товариш Петра Сагайдачного Ізекіїл Курцевич, а також соратник Богдана Хмельницького Станіслав Морозовицький відомий в народі під іменем Морозенко. Полковник Морозенко загинув під час оборони Збаража (1649 р.). Саме про нього складено одну з найбільш відомих в народі дум "Ой, Морозе, Морозенко". Серед випускників західноєвропейських вищих навчальних закладів знаходимо імена українських письменників, поетів, діячів культури того часу.

В 1576 році князь Костянтин Острозький у м. Острозі на Волині засновує Острозьку колегію, перший навчальний заклад вищого ступеня України. В ньому було поєднано кращі традиції освіти Київської Русі та досягнення західноєвропейських університетів. При Острозький колегії створюється видавничий гурток, на базі якого першодрукар Іван Федоров здійснює перевидання українського "Букваря" та видання так званої "Острозької Біблії". Ці книжки відіграли важливу роль в поширенні освіти на українських землях. Острозьку колегію, а потім Віленську академію, закінчив автор слов'яноукраїнської "Граматики" Мелетій Смотрицький. До середини XVІІІ століття вона була єдиним підручником з граматики в Україні, в Росії та Білорусії.

Однією з особливостей навчання в Острозькій школі було виховання патріотизму, любові до рідного краю. Саме тому багато вихованців колегії були безпосередньо пов'язані з боротьбою, яку вело запорізьке козацтво проти соціального та національного гноблення. Так Дем'ян Наливайко був одним із впливових діячів острозького культурно-просвітнього гуртка, активно виступав проти гнобительської політики польської шляхти. Коли його брат Северин Наливайко очолив селянсько-козацьке повстання проти магнатсько-шляхетської Польщі, Дем'ян Наливайко на чолі одного із загонів взяв в ньому участь. Вихованець Острозької колегії був і гетьман Запорізького Війська Петро Конашевич Сагайдачний. Як талановитий полководець і флотоводець він відіграв значну роль у боротьбі проти турецько-татарської агресії, а також сприяв розвитку української освіти та культури За його ініціативою запорізьки козаки почали надавати матеріальну підтримку національно-релігійним об'єднанням міщан – братствам, які очолювали боротьбу проти політики національних та релігійних утисків, що проводила шляхетська Польща. У ході боротьби братства створюють свої школи. Перша така школа виникла у Львові в 1585 р., а на початку XVІІ ст... – у більшості міст України. Про високий рівень освіти на Україні свідчать іноземні автори, які побували в ті часи на її землі... Так Павло Халебський пише "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти".

У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорізьким вступає до Київського братства. Це була подія великого політичного значення, яка свідчить про участь Січі в суспільно-політичному і культурному житті України. Особисто Сагайдачний приділяв велику увагу розвитку Київської братської школи, на базі якої шляхом поєднання з нею школи Києво-Печерської лаври в 1632 р. була створена Києво-Могилянська колегія. Запорізьке Військо як куратор братської школи підтримало ідею створення цього вищого навчального закладу, гарантуючи йому своє піклування. Про це свідчить листування (березень 1632 р.) між гетьманом Війська Запорізького Іваном Кулагою та архімандритом Лаври Петром Могилою, який і стає її першим ректором, а потім митрополитом. Києво-Могилянська колегія стала першим вищим навчальним закладом східних слов'ян.

Участь Запорізької Січі в створенні Києво-Могилянської колегії свідчить про активну громадянську позицію та високий рівень духовності козацтва. Це спростовує закиди деяких "істориків", які поливають брудом козацтво і твердять, що запорожці були зграєю розбійників і п'яниць.

Викладання в Києво-Могилянській колегії велось, як і в західноєвропейських університетах переважно латинською мовою. Навчання відбувалося в чотирьох нижчих класах, а також в класах поетики, риторики і філософії. За програмою колегії діяли школи в Вінниці та Кремінці.

Набуваючи освіту в Україні, а також в західноєвропейських навчальних закладах, козацька молодь добре володіла латинською мовою, що тоді була мовою міжнародного спілкування. Латинська мова була в пригоді запорожцям під час їх закордонних походів та спілкуванні з іноземними послами. Про те, що серед козаків знання латині було досить поширеним явищем, свідчить такий історичний факт. У 70 рр. XVІІ ст... шестеро козаків втекло з турецької неволі і звернулися за допомогою до французького посольства в Стамбулі. Французькі дипломати повелися з ними не за заповідями християнської моралі – одну неволю замінили іншою. Втікачів було надіслано на галеру короля Франції. Тут з ними мав бесіду католицький монах Анрі де Монбаз, який займався наверненням іноземців до католицтва. За його повідомленням – це були освічені люди, що знали латинську мову. "Примушувати таких чесних і відважних людей буде безчесно", писав монах до представників влади. Серед випускників Києво-Могилянської колегії (а з 1601 р. – академії) було не тільки освітні діячі України, а й значна частина воєначальників. Серед них соратники Б.Хмельницького Іван Чернята, Федір Лобода, Тимофій Носач, Іван Кравченко, а також Гетьмани України Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький та Іван Самойлович.

Богдан Хмельницький, як свідчать історики, закінчив православну школу на Київщині, а потім продовжив навчання в одній із єзуїтських шкіл на заході України або в Польщі. Про високу освіченість гетьмана було добре відомо при королівських дворах Європи. Він володів латинською, українською, польською, турецькою, татарською, французькою мовами. Як високоосвічена людина Б.Хмельницький піклувався про розвиток освіти на Україні. Своїми універсалами він надає великі привілеї Києво-Могилянській колегії та Братському монастирю, передає їм значні маєтності. Ці привілеї він включає в мирні угоди під Зборовом (1649 р.), Білою Церквою (1651 р.), а також в Переяславські статті (1654 р.). Наступники Б.Хмельницького також виявляли піклування про розвиток колегії. В колегії (академії) навчалися студенти – росіяни, білоруси та представники інших національностей. В той же час такі провідні українські вчені, як Феофан Прокопович, С. Яворський, професори та випускники Києво-Могилянської академії працюють викладачами в заснованій у 1687 р. в Москві Слов'яно-греко-латинській академії. Вони також відкривають школи в містах Росії, навіть Сибіру, дарують цим школам свої особисті бібліотеки.

Осередки освіти існували безпосередньо і на запорізьких землях – паланках, а також у фортеці Січі. На початку XVІІ ст... виникла школа при Самарському Пустинно-Микільскому монастирі, будівля якого розташована зараз на околиці м. Новомосковська Дніпропетровської області. В школі навчали письма, церковного читання, співу та музики. Такі школи існували при всіх 44 церквах на Січі. В запорізьких школах навчалися козацькі діти з паланочних населених пунктів, а також джури – підлітки, що бралися до виховання досвідченими козаками та військовою старшиною з України. У той час посада вчителя була невід'ємною від посади священика або ієромонаха. Формування світогляду дитини та її морально-етичних рис відбувалося на релігійному ґрунті. Вчитель-наставник піклувався не тільки про знання а й про його здоров'я. Найбільш здібні діти продовжували навчання у Києво-Могилянській академії, та закордонних університетах.

Ще одним показником освіченості запорізького козацтва було шанобливе ставлення до книги. У фондах Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І. Яворницького збереглася велика кількість книг, які колись належали козакам та були зібрані до музею Д.І Яворницьким. Звичайно купувати та дарувати книги могли собі дозволити тільки заможніші козаки, як і будувати та оздоблювати за свій кошт церкви могла тільки запорізька старшина, та то була ознака часу, що однак не заважає нам захоплюватися тогочасними досягненнями освіти і культури. Ознакою розвитку освіти в Україні була її відносна демократичність – поширення досягнень культури на козацтво (близьку до народних низів верству населення).

Запорізьке козацтво вийшовши на сцену політичної боротьби наприкінці XVІІ століття, вже через декілька десятиліть, під час визвольної війни українського народу (1648 – 1654 рр.), надало свій політичний устрій всій Україні. Виникнення гетьманату – козацької держави – сприяло поширенню на всі українські землі тих політичних, ідеологічних, культурних ідеалів, які виробило в собі запорізьке козацтво. Звичайно, це був не простий процес; "козацька культура" сприймала, а також включала в себе надбання всіх регіонів України, та все ж перевага саме козацького елементу в соціальному, політичному, культурному житті України ХVI – XVІІІ ст... була очевидна сучасникам і місцевим і іноземним. Подорожі на Україну сприймалися в Європі, як подорожі в "країну козаків".

Таким чином козак у своїй особі поєднував хлібороба, промисловця, ремісника й водночас хороброго воїна. З одного боку, наслідком його діянь була вимушена руйнація здобутків народів, правителі яких загрожували існуванню українського народу, а з другого – козак виступав як творець матеріальних і духовних цінностей. Можливо, саме це розкриває суть козацтва як феномена світової історії.

Цікаво, що саме цю особливість українського козацтва помітив російський демократ О. Герцен. Він писав: "Українська республіка, у підвалинах якої лежали демократичні і соціальні засади – Запорізька Січ становила дивовижне явище плебеїв-витязів, лицарів-селян".

Справді, сформувався особливий фізичний і психічний, духовний та інтелектуальний тип козака з високими морально-етичними якостями, високим почуттям патріотизму, незалежності, фізичною міццю і витривалістю й концентрованою енергією, що згодом закріпилося на генетичному рівні й стало ознакою запорозького козацтва оспіваного українським народом у своїх піснях і думах. Виробився суспільний тип козака, найкращі риси якого стали одним з найзначніших елементів у формуванні української нації.

Запорізька Січ, де не було кріпацтва, а натомість панували демократичні порядки, являла собою історичну альтернативу тому шляху, яким ішла Російська імперія з її феодально-кріпосницьким гнобленням, що мало чим відрізнялося від рабства, з її колоніальною політикою денаціоналізації, русифікації, абсолютистсько-необмеженою владою. Така політика заганяла усю країну в історичну безвихідь, у глухий кут.

Історія давала шанс народам Російської імперії іти шляхом прогресу, поступального розвитку. Царський уряд не хотів вести країну альтернативним шляхом, а навпаки нещадно знищував його репрезентантів: двічі руйнував Запорізьку Січ, остаточно ліквідувавши її в 1775р., але козацька справа залишилась невмирущою. Ідея козацтва мати свою незалежну демократичну державу здійснилася тільки через два століття і незважаючи ні на що, ми не маємо права забувати те, що було зроблено козаками для становлення української нації.

Таким чином, уважно вивчаючи історичне минуле виникнення й розвитку українського козацтва, можна знайти, багато такого, що надихає сучасну людину до прагнення вірно і віддано служити українському народу, як в складі державних військових формувань або силових структур, так і в цивільному житті. Тобто, наведена парадигма історії українського козацтва заслуговує, не тількі для розробки основних принципів виховання підростаючого покоління, але, навіть, на використання ії у якості підґрунтя для формування на сучасному рівні української національної державотворчої ідеї.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua