Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Правовий нігілізм, або конвульсії маразму

Юрій Самсон | 13.04.2007 12:07

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
13

Голосів "проти"
11

Для того, щоб розуміти, про що піде мова, давайте розберемося з поняттями, якими оперуватиме автор. Отже, за Великим тлумачним словником української мови, нігілізм – заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. Конвульсія – мимовільні скорочення м'язів тіла, мимовільні рухи кінцівок або всього тіла; сильні судоми всього тіла, корчі.

Для того, щоб розуміти, про що піде мова, давайте розберемося з поняттями, якими оперуватиме автор. Отже, за Великим тлумачним словником української мови, нігілізм – заперечення усталених суспільством норм, принципів, законів. Конвульсія – мимовільні скорочення м'язів тіла, мимовільні рухи кінцівок або всього тіла; сильні судоми всього тіла, корчі. Маразм – стан повного занепаду душевних і фізичних сил, зумовлений старістю або важкою хронічною хворобою. Якщо спробувати змішати ці всі інґридієнти в одне, додати специфічних вітчизняних спецій, як слід перемішати і скаламутити, то вийде доволі неприємна субстанція. На жаль, ми всі змушені так чи інакше "розхльобувати" юшку, яку наварили політики...

Сократу належить до простого ґеніальний вислів – "заговори, щоб я тебе побачив". Те, як ми говоримо, якими мімікою і жестами супроводжуємо, як будуємо речення, які слова вживаємо і т.д., – це все показники отого справжнього, сутнісного, дійсного "Я". У своїй мові ми розкриваємося, оголюємо справжні почуття і емоції. Безперечно, для політиків кожне сказане слово, стиль і манера мови мають бути продумані і виважені. Та це все більше стосується культури мови. Нас же цікавить глибинний зміст справжніх думок і намірів тих, кого ми наділили почесним правом і не менш почесними обов'язками керувати країною.

"ДУРНА СПРАВА – НЕ ХИТРА"

На окрему увагу заслуговує текст "надцятого" звернення народних депутатів V скликання до українського народу, що було дружно, елементарним натисканням кнопочки, прийняте 9 квітня. У цьому зверненні уся та коаліція, як на долоні. І нехай той (ті), хто його готував, явно не в дружніх стосунках з українською мовою, і писав його поспішно, – але у тому вся "родзинка". Всі, хто за звернення голосував, логічно, повністю його подіялють? Тоді вважатимемо, що це продукт "колективного інтелекту" коаліціянтів.

Отже, депутати звинувачують опозицію в тому, що вона спекулює на темі державної мови. Натомість у зверненні зустрічаємо таке: "астрономічні борги перед зарубіжжям", "стверджують щоденною буденною роботою", "ніхто не може примушений робити те, що не передбачено законодавством", "мати гарантії для лікування і спокійне життя", "для видання відомого указу президента" і т.п. Народні обранці не спекулюють на державній мові, вони з неї знущаються.

Конвульсії розпущеної Ради супроводжуються абсолютним цинізмом. Наприклад, "йде цілеспрямована протидія зусиллям парламенту і уряду щодо зміцнення економіки і фінансової системи", "послідовне підвищення добробуту людей, яке є головним завданням і практичними результатами для парламентської коаліції та уряду" (це про підвищення зарплат і пенсій на 10-20 грн.?). Ну і з розряду маразму – "Досить спекулювати на зрозумілих речах, досить привласнювати право на абсолютну істину".

До всього, розпущені парламентарі додали "стеження за депутатами, членами уряду, ЦВК, суддями КС", "приведе Україну до стану недавньої Югославії" і далі у тому ж руслі. Загалом цей, так би мовити, "документ" – суцільий набір страшилок, абсурдних висновків, брехні, що по суті є констатацією своєї невпевненості та страху перед достроковими виборами. І навіть якісь там умови про одночасні президентські вибори, референдум тощо, – це лише "вуаль", яка не прикриває бажання залишитися в своїх кріслах, "підібрати" все, що ще не "приватизовано" коаліцією. А справа ж не тільки у власності, підприємствах, банківській системі, газопроводах тощо. Справа у тому, що вони так хочуть нав'язати всій країні свій стиль мислення, свої "чіста" переконання, власні правила і умови. І коли, здавалося, вже нема жодних перепон на шляху до омріяної остаточної перемоги... Стільки галасу та істерики, бо знають, що втрачають.

"ЯКЕ ЇХАЛО, ТАКЕ Й ЗДИБАЛО"

Не відстає від депутатів і Кабінет міністрів. Як у криках про "загрозу демократії", так і в демонстрації правового нігілізму. На одній з прес-конференцій віце-прем'єр Микола Азаров дуже ґнівався, що йому ставлять питання про фінансування виборів. "Що мені робити? Сядьте на моє місце! Президент видав указ, який я маю виконувати. Але Верховна Рада прийняла постанову, якою заборонила виділяти гроші! Кого мені слухатися? Ось почекаємо рішення Конституційного Суду, – тоді й побачимо..." (зі зрозумілих причин цитата подана не мовою оригіналу, з дещо підкоригованою стилістикою, але суть збережено). Мабуть, Миколі Яновичу відома стаття 106 Конституції України, де зазначено, що укази президента є обов'язковими до виконання на всій території держави. І допоки Конституційний Суд не відминив його – указ чинний. Тому така "розгубленість" міністра дещо не зрозуміла.

Так само як і всіх членів уряду, які відмовляються "рухатися" до рішення суду. Такі собі "нігілісти" під проводом видатного професора Віктора Януковича: Рудьковський (з незрозумілою освітою, "дивними" дипломами), Цушко (екс-голова колгоспу), Шуфрич (без коментарів)...

Головний парадокс у тому, що урядовці на словах абсолютно впевнені у народній підтримці їхнього курсу на "покращення життя вже сьогодні". Чому б не "втерти носа" помаранчевим, піти на вибори, перемогти і з впевненістю реалізовувати свою програму далі? (яка, до речі, до цього часу так і не була затверджена парламентом). Мабуть, не такі вже вони й впевнені? Особливо міністри-соціалісти. Очевидно, що СПУ в нову Верховну Раду не проходить. Чи не тому міністр транспорту першим узяв відпустку і повів за собою "на барикади" прихильників коаліції?

КРИВЕ ДЗЕРКАЛО МАЙДАНУ

Тим часом люди, що прибули до столиці на "захист Конституції", розташовуються в наметах у Маріїнському парку, на Майдані незалежності, а то й просто неба. У приватних розмовах вони визнають, що живеться їм вкрай важко. Особливо скаржаться на житлово-комунальні тарифи, заборгованість по зарплаті, криміногенну обстановку... Абсолютна більшість з них прибули до Києва зі східних областей, переважно з Донбасу. Але при всіх цих негараздах, при всіх проблемах, вони просять – "а Януковича нє трожь!". Дивина, та й годі.

Хто був на "червоно-рожево-блакитному" Майдані, мав змогу порівняти його з "помаранчевим". Сумно це констатувати, але, як кажуть в Одесі, це дві великі різниці. І не в кількості справа, а в тому, що очевидною стає прірва, яка розділяє "тих" і "цих". Що за 16 років незалежності політики не зробили нічого, аби це провалля прибрати. Що не зроблено й краплі зусиль, для об'єднання України під одними гаслами свободи, рівності, справедливості. Не по конфесіях і мові спілкування проходить межа, а в соціальних цінностях, в суспільній свідомості, в самоідентифікації.

Нинішня політична криза оголила всій державі, та й світу, що насправді робилося і продовжує робитися чільниками коаліції. Час втрачених можливостей може легко перетворитися на невідворотні наслідки. Ми є свідками того, коли ота суміш правового нігілізму й маразму поступово перетворюється у деградацію держави загалом. А хто у цьому винен? Всі. Кожен в певній мірі. Хтось десь промовчав, змирився, відмежувався, задовльнився тим, що має, не був наполегливим, злякався, не помітив, зіґнорував, був неуважним, знайшов щось важливіше, не повірив, зробив завчасно, запізнився, знехтував, приймав участь...

У КОЖНОМУ ЖАРТІ Є ДОЛЯ...

Безперечно, заяви деяких народних обранців про готовність лягти у Верховній Раді під танками, аби лиш захистити демократію і закони, інакше як фарсом і кризою словесного жанру не назвеш. Майже щодня "гучномовці" коаліції стверджують, що звідкись їдуть БТРи, у секретаріаті президента бачили натовських вояків, готуються арешти і розстріли тощо. Зрозуміло, що це повний абсурд. Такі висловлювання спрямовані на залякування чи то тих депутатів з більшості, які ще не такі впевнені у своїй "позиції", чи то на довірливих громадян, чи то дійсно вони в те вірять? Натомість, окрім захоплення Печерського районного суду самими ж, ніяких інших "штурмів" не було, та й навряд чи будуть.

Не так смішно сприймаються заяви про розкол країни. Особливо, якщо згадати, що за Сєвєродонецькі "тези" ніхто не поніс відповідальності. Мабуть, їм і самим страшно про таке говорити, хоча у бажанні залишитися при владі будь-які аргументи йдуть в хід. Насторожує інше. На російських телеканалах у новинах прямо малюють мапу "розколотої" України. При чому з такими коментарями, що, окрім відвертої брехні, викривлення, містять ще й загрозливі "прогнози".

Безперечно, що це не жарти. Як жарт можна сприймати евфемізми "коаліція національної єдності під проводом Януковича", "комуністи за соборну і незалежну Україну", "Мороз – моральний авторитет нації" тощо. А вони, мужі державні, нехай разів з двадцять подумають перш, ніж пророкувати Югославію, лякати Іраком.

УПЕВНЕНІСТЬ І ВІРА

Як би там не було, але події в державі доводять, що Україна не має іншого варіанту розвитку, ніж цивілізаційний, у європейському напрямку, на основі наших національних цінностей. Яке б закінчення не мала нинішня криза, все одно "іншої" України вже не буде. З часом відійдуть у минуле сепаратизм, регіоналізація, брехня... Люди зрозуміють, що не стільки гостро стоїть питання про помісну церкву чи рівень мінімальної зарплатні, скільки про статус Людини, її цінність і можливість самореалізації.

Наші пращури писали, що краще вмерти, ніж бути рабом. Позбувшись рабської свідомості, ми досягнемо всього того, чого бажаємо нашим дітям. Бо кожна наступна втрата будь-чого може стати останньою.

Юрій Самсон

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua