Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Всі боялися   а ми пішли.

Всі боялися, а ми пішли.

Віктор Тригуб | 12.08.2018 02:36

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Командиром взводу у тих пацанят був поважний полковник з Харкова. Афганець. Мало не з Генштабу. Крутий мужик.
КОМАНДИР ВЗВОДУ!
Я намагався взяти у нього інтерв'ю. Він на мене подивився і спитав, чи піду на мінне поле. Я по дурості сказав, що піду. Не поняв.
Він відійшов до солдат, віддав наказ. Всі здиміли. Ми залишилися одні.


Всі боялися, а ми пішли.
Наприкінці січня 2015 ми приїхали у Щастя. Караван Самооборони Майдану Робіна.

Був хаос. Хоча, хлопці чітко стояли на позиціях і нікуди не тікали. Це треба було бачити. Блок-пост посікло, дерева зрізало...

Хто не був – не зрозуміє. Було афігенно страшно. Без пантов. Як приклад – я дуже боявся. Говорю чесно.

Командиром взводу у тих пацанят був поважний полковник з Харкова. Афганець. Мало не з Генштабу. Крутий мужик.

КОМАНДИР ВЗВОДУ!

Я намагався взяти у нього інтерв'ю. Він на мене подивився і спитав, чи піду на мінне поле. Я по дурості сказав, що піду. Не поняв.

Він відійшов до солдат, віддав наказ. Всі здиміли. Ми залишилися одні.

Площа перед колишньою базою перед автосервісом була в дірках. Асфальт був помічений боєприпасами. Деякі були з відтермінованим вибухом. Деякі, як і все у рашистів, бракованими. Снаряди зійшли в землю і чекали.

Саме в центр тих дірок ми і зайшли.

-Пассим? – спитав полковик.

-Папісяєм! – чомусь відповів я.

Ми стали і папісяли у ці страшні дірки, які потім вибухнули. Ніхто не постраждав, здається.

Ми повернулися на позиції. Солдати дивилися на полковника як на бога. Я відчув себе дебілом.

Злякався потім.

Це питання до бравого палкаша Гриценка. Де ти мурло було в той час?

Якщо ти не могло очолити батальйон, чому ти не командувало взводом? А був МІНІСТРОМ Оборони...

Час був критичний...



Я боявся. Я там був. Я попісяв у дірку, яка вибухнула. Я себе за це зневажаю. Але, пишаюсь. Я зміг.

Розумію безглуздість.

Якби воно рвонуло, жінка залишилася вдовою, малий сиротою – ніяких виплат...

Є якісь фотки. Десь папірці з прізвищем того полкаша.

А що то змінить?

Всі боялися, а ми пішли.

Я розумію, що у тих хлопців з 92 бригади, здається, було ще багато чого.

У мене теж.

Більше не піду. Я вже був...

Хоча...

Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua