Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Земля – це мати кожному з нас. Але пройдисвіти і матір на торги виставляють

Svetilo pravdy | 29.05.2018 00:27

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

У нас що не запровадять стосовно землі, те обов'язково не на користь ні суспільства, ні юридичних власників землі. Та й державну землю вже додерибанюють, позбавляючи бюджет мільйонних надходжень від оренди.

Земля – це мати кожному з нас. Але пройдисвіти і матір на торги виставляють
Внутрішні загарбники бувають не менш підступні, ніж зовнішні

З історії й літератури відомо: працювати на власній землі – віковічна мрія українців. Мільйони наших предків загинули в боротьбі за здійснення цієї мрії.

Було кілька спроб втілити її в реальність, в тому числі й за царського режиму: після скасування кріпосного права, ще ближче підійшов до цього на початку ХХ століття царський прем'єр Петро Столипін, якого вбили в Києві. Більшовицькі обіцянки "Селянам – землю" залилися кров'ю самих селян і голодовками на найбагатшій у світі землі.

Вже в Незалежній, без пролиття крові, таки стали селяни юридичними власниками землі. Але чи про таку "вільну" мріяв і писав національний пророк Тарас Шевченко: "І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі".

Чому не досягли такого у вдруге розкріпачених селах – є вина й самих селян. У колгоспах терпіли недолугих і злодійкуватих керівників, потім дозволили їм безконтрольно розвалювати й докрадати колективне майно. Не стали справжніми господарями розпайованої землі й після одержання державних актів на неї: з мовчазної згоди власників розплодилися орендарі-шулери, що мільйони заробляють, торгуючи чужою землею.

Така ситуація, видно, цілком влаштовує і державних регуляторів, і щедрих для них баришників. Боротьбу з чорним ринком землі підмінюють дурнуватим висновком, народженим в аграрному міністерстві: тіньовий ринок землі існуватиме, поки буде діяти мораторій на продаж землі.

З цього приводу маю іншу думку: тоді ринок землі стане чорнішим, ніж українські чорноземи. Відчуваю це з підготовки державних структур до запровадження земельного ринку.

Про цей "доленосний" для селян і держави ринок торочать роками на різних рівнях. Недавно придумали і "єврострашилку": "партнери" не дадуть нових кредитів і Україна остаточно збанкрутує, пенсій та зарплат не буде...

Можливо, кредитори й підказують запровадити ринок землі. Але який? Думаю, такий цивілізований, як у них. А чим агітують за земельний ринок наші ділки від влади і політики?

В кінці минулого року перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк написав, що в разі скасування мораторію на продаж землі ціна за один гектар складе 50-60 тисяч гривень. Чому стільки, а не більше, чи менше, – не обґрунтував, бо то була всього-на-всього заява на замовлення. Не написав і про найголовніше – як від цього виграє економіка й соціалка, наскільки підніметься добробут рядової людини.

Велика кількість продажних експертів та політиків не перестає репетувати про "найважливіше" досягнення українського ринку землі – відкриється змога заставляти землю для одержання кредитів.

Недавно прочитав "грандіозне", явно замовне, дослідження Ігоря Мірошніченка про те, в яких країнах дозволено іноземцям придбавати землю.

Повірте, названі вище аргументи для запровадження ринку землі сільськогосподарського призначення є не що інше, як ключова складова завуальованого агресивного плану захоплення українських земель без воєнної агресії. Свої пройдисвітці-недоуки за долара продадуть і землю-матір, і всю "люблену-перелюблену, синочками ґвалтовану" Україну (Микола Холодний).

Такий висновок зробив з простого аналізу державного регулювання земельними ресурсами у низці цивілізованих країн світу, порівнявши його з тим, як у нас планують виставити на торги основне багатство – землю.

У далекій від нас Австралії в 1892 році (за колоніального режиму) був прийнятий закон, що дозволяє брати державну землю в оренду аж на 99 років з річною виплатою ренти в розмірі чотирьох відсотків від вартості землі. Це право й досі існує, уже не в колоніальній країні. Тобто держава не втрачає навіки право власності на землю, одержуючи при цьому регулярні доходи. Запроваджена й така норма: кожен має право на землю від 200 до 800 гектарів, але власник повинен побудувати на цій землі будинок і жити в ньому, обробляючи своїми силами частину ділянки. Взагалі ж найбільшим землевласником в Австралії є держава, і втручання держави в господарське управління землею значно більше, ніж у країнах Європи і США.

Держава Ізраїль зберігає за собою право власності на 91 відсоток наявних земель. І теж має від цього великі бюджетні надходження.

Більше 90 відсотків канадської землі у державній власності, орендарі сплачують за неї виважену рентну плату. Кожен клаптик землі віддається в оренду, в окремих випадках продається на відкритих аукціонах. Органи держави контролюють правильне використання всіх без винятку земель.

В Італії землю одержують фахові виробничники з навичками ефективного ведення землеробства. Землю повинен обробляти власною працею чи працею членів родини. Ще землевласник повинен бути членом тих кооперативів, які створені для технічного й економіко-фінансового сприяння новим дрібним власникам-виробничникам.

У Німеччині, Швеції землю можуть купити чи взяти в держави в оренду тільки ті особи, які ведуть сільськогосподарське виробництво та мають відповідну підготовку. Але й після цього існує багатовекторний державний контроль за використанням землі.

Свого часу США роздали в приватну власність майже всю наявну землю, але вже майже половину повернули в державну власність, і цей процес триває. Передусім забирають у державну власність занедбані землі, а також ті, за які не сплачені податки, або у померлого власника немає спадкоємців. Запроваджений суворий контроль, аж до обмеження свободи власників у використанні землі за цілу низку порушень: захисту і забезпечення здоров'я населення, його безпеки та суспільного благополуччя, захисту інтересів власників – сусідів, порушення санітарних вимог, необхідності доступу поліції на території приватної власності тощо. Потужним інструментом впливу на ефективність використання земель є система оподаткування власників і орендарів землі.

Такі приклади справді синівського ставлення до землі можна й далі наводити. Існують, як бачите, різні регулятори. Але в цивілізованих країнах виробилося й спільне правило: державне регулювання земельними ресурсами не обмежується передачею чи продажем державних земель. Передусім держава відіграє організаційну роль у земельних відносинах – правових і фінансових. Бюджетні дотації сільгоспвиробникам – необхідна норма для Європи і США.

Як продовження цих аргументів, хочу навести приклад по Нідерландах. Там землі розташовані нижче рівня моря, тож потребують осушення та освоєння. Це робить держава, потім передає освоєні землі в довгострокову оренду сільським виробничникам, а землі під інфраструктурою – відповідним державним підприємствам.

Скажіть, чи читав або по телебаченню бачив хтось, щоб урядові, політичні, наукові, експертові, журналістські солов'ї "витьохкували" про оту необхідність, яка узаконена в цивілізованих країнах при запровадженні ринку землі? Читаємо й чуємо інше від доморослих продажних агресорів: якнайшвидше пустити землю з молотка. Звісно, після реалізації "патріотично-окупаційного" плану, його ідеологи й виконавці омільйоняться й омільярдяться. А що одержить державна скарбниця? Не говорю вже про долю селян і самих сіл...

Невже нас не навчили злодійсько-шулерські "благі" плани зробити українців власниками заводів і фабрик? Маю на увазі більшовицьку націоналізацію і демократично-патріотичне роздержавлення на зорі Незалежності з допомогою папірців-сертифікатів. Хто зараз володіє "народними" фабриками й заводами? На черзі – така ж доля землі, але з набагато трагічнішими для українського народу наслідками.



Погляд у майбутнє через приземлене сьогодення

"Вірнопіддані" депутати та повії-політики безперестанку горлопанять, що від запровадження ринку землі виграють фермери, бо одержать змогу брати кредити під заставу землі. Але щоб закласти фермерську землю в банк, потрібно її спочатку купити. Цікаве й інше – за якими відсотками видаватимуться кредити? Чи не стане той "рай" зашморгом на шиї фермерів та інших земельних позичальників?

Згідно з економічним прогнозом першого заступника аграрного міністра, щоб придбати, скажімо, гектарів двісті землі, треба мати більше десяти мільйонів гривень. Це якщо агрохолдинги допустять фермерів до того "прозорого" ринку – вони за покупку корпоративних прав на оренду землі платять неконкурентну для фермерів ціну. А за землю у власність?... Ще й коли чемодани доларів та євро зарубіжних партнерів-друзів уже наготовлені для скупки українських чорноземів?

Фермеру ж потрібні гроші не лише на покупку отих гектарів, а щоб і посіяти там щось, потім – виростити й зібрати врожай, вигідно його продати. У нормальних країнах створені цілі системи й державні програми для підтримки дрібних і середніх сільгоспвиробників. А для наших?... Можливо, найбільш вертких фермерів агромагнати використають для скуповування через них земель, якщо встановлять формальні рамки обмеження в одні руки.

Для дрібних і середніх землевласників не менш болюча, ніж фінансова, проблема правова. Уже зараз вони потерпають від рейдерських захоплень. А що буде, коли на земельний ринок будуть викинуті додаткові мільярди?

Або, як мені розповідали, фермер з Бобровицького району перерахував півмільйона гривень за добрива, але виявилося – фіктивній фірмі. Ще раніше ячмінь був продав "з кінцями", хоча покупця рекомендував голова району – нинішній бігун від правосуддя. І таких прикладів сотні.

У нас що не запровадять стосовно землі, те обов'язково не на користь ні суспільства, ні юридичних власників землі. Та й державну землю вже додерибанюють, позбавляючи бюджет мільйонних надходжень від оренди.

Протягом майже десяти років, спочатку "злочинна", а за нею й "відлюстрована" влада через свої обласні держгеокадастри роздавала державну землю без контролю місцевих органів влади. З "молотка" пішли навіть споконвічні пасовища для свійської худоби. Громади трохи галасу наробили. Довелося пом'якшувати злочинну схему шляхом передачі певних прав розпоряджатися землями запасу й резерву новоствореним об'єднаним громадам. Хоча верткі керівники громад і самі придумали схему: виготовляють проекти й добиваються в органах влади розширення меж сіл за рахунок державних земель запасу й резерву. Потім ті землі роздають своєю владою, звісно, далеко не кожному, хто має на це право. Громади ж втрачають джерела поповнення бюджетів – раніше ті землі здавалися в оренду сільгоспвиробникам.

Тривожить і те, що з децентралізацією спустилися до громад й додаткові схеми дерибану землі. Про реалізацію однієї такої схеми головою Новобасанської громади Володимиром Левченком уже було в пресі. Те виявили правоохоронці з області, запідозривши обраного народом чиновника в інших кримінальних злочинах, справа передана до суду.

Отже, очевидним є те, що стражі порядку не покривають негідну діяльність чиновника, як часто дізнаємося зі ЗМІ. Але для Левченка знайшлася інша "криша" – депутати об'єднаної громади. Вони написали клопотання, щоб суд повернув на посаду впійманого "на гарячому" дерибанщика землі, ще й запідозреного в хабарництві та інших злочинах.

І це не поодинокий приклад в Україні. Скажіть, чи можна з такою недолуго-безпринципною позицією в суспільстві добитися правопорядку в державі, і найболючішого – захисту землі-матінки від дерибану й продажу, по суті, на світову панель?

Ідіоти від народу яких тільки законів не напридумували, вже за малюнок серпа і молота, якусь стрічку на одязі хапають людей і тягнуть до "кутузки" – один в один, як при більшовиках. А за варварсько-цинічне, небувале в світі ставлення до того, без чого не може існувати ні держава, ні людство – матінки-землі, – ніякої відповідальності. Мабуть, в могилах ворушаться кістки мільйонів пращурів від того, що твориться стосовно української землі. Твориться не лише в столиці, а й на низах.

Від такої ідіотії не просто плакати, а завивати хочеться. Хоч як би прекрасно жили, якби не допускали до влади зажерливих ідіотів! Багатства України на всіх вистачить, якщо правильно й розумно ним розпоряджатися.

Без цивілізованого суспільного контролю за діями всієї влади – зверху донизу – цього ніколи не буде в Україні. Лише завдяки суспільній відповідальності за долю держави й процвітають країни Європи, куди "намилилися" вступати своїми брудними кирзяками. Натомість наші "партнери" не перестають у вічі нам повторювати: чоботи помийте, в хаті підметіть, невістку з свекрами помиріть, за розум і роботу візьміться, а вже тоді в гості приходьте. Чи візьмуть нас в європейську родину – теж тільки від нас залежить. Ніби й усе зрозуміле, але поки що не для нас – тугодумів і безвідповідальних.

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля"










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua