Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Щоб не бути бидлом, треба зробити все, щоб влада не була бидлом

Svetilo pravdy | 14.05.2018 11:33

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Партійні лідери зі своїми командами стали так гребти під себе, що народу залишається лише жебрацька "благодійність". Партійним кланам не потрібні ні народовладдя, ні добробут народу

Щоб не бути бидлом, треба зробити все, щоб влада не була бидлом
Довідка: Бидло – має польське походження й означає свійську рогату худобу або такий спосіб існування чи мислення людини, що викликає асоціацію зі скотом. Польська шляхта часів Речі Посполитої називала бидлом кріпаків та інших людей нижчих верств населення. Сучасна українська верхівка принизливе значення польського слова українізувала й дала свої назви: електорат, пересічні громадяни, населення. У розмові ж між собою для них нижні верстви суспільства – бидло, лохі, лошмени. Правда, українська "еліта" не хоче признатися собі, що й сама вона бидло для її зарубіжних хазяїв. А хто привів елітне бидло до влади? Покладімо руку на серце й визнаймо!...

Придворні палацові перевороти назвали народними революціями

Яскравий урок боротьби за те, щоб влада не була бидлом, показали вірмени: масово вийшли на протести, без паління шин, пролиття крові й гибелі Небесної сотні, але від їхньої мирної боротьби подав у відставку неугодний їм довгостроковий керманич держави. Тепер, думаю, головне для вірмен – не повторити наслідки українського Майдану... "гідності" для лідерів. Гідність же простолюду вимирає разом з вимиранням нації та загибеллю справжніх героїв. Хоча якось прочитав розумні слова, що піднімають суспільство вище "патріотичної" самопожертви: заради України важливіше жити, ніж помирати чи героїчно гинути. Але оте "жити заради України" неможливо, коли спосіб існування й мислення викликає асоціацію з худобою.

Це давно усвідомили у всьому цивілізованому світі, де не чекають манни з неба чи допомоги "партнерів" (насправді – хазяїв), а самі викорінюють бидлятину з власної свідомості й із влади. Наведу черговий приклад справжньої гідності: 29 квітня міністр внутрішніх справ Великобританії Ембер Радд пішла у відставку через імміграційний скандал. Стосувався він післявоєнних емігрантів з країн Карибського басейну. З посиленням міграційного закону, їх та їхніх спадкоємців могли депортувати, оскільки їм не видали вчасно відповідні документи. За таке упущення міністр і подала у відставку, а прем'єр Тереза Мей публічно вибачилася перед країнами Карибського басейну.

Придивімось, як самодостатні французи відстоюють свої права, як Мексика піднялася була, коли на 20 відсотків подорожчало пальне, як штат Нью-Йорк повстав проти свавілля поліцейського, як у Румунії народ піднявся, захищаючи ефективну боротьбу з корупцією, у Південній Кореї погнали з посади президентку за те, що її помічницю-подругу запідозрили в махінаціях, ще й судитимуть... Подібні приклади справжньої демократії й справжнього народовладдя можна називати й називати. Як правило, і рівень життя простих людей там гідний.



А в Україні?... Такі приклади – з розряду фантастики. Що твориться "у верхах" – буває, аж захлинаються від обурення вітчизняні ЗМІ. Але той лемент не що інше, як випускання пари й гарне пудрення мозків та окозамилення.

Нічого нового у такому висновку немає, вже давно сказане- переказане. У лементі про це може позмагатися хіба що вишукана брехня про грандіозні успіхи влади на шляху проведення децентралізації. Натомість, ніде не читав і не чув, щоб в якійсь об'єднаній громаді добротно зажили селяни від розвитку місцевої економіки, одержали конституційне медичне забезпечення, батьки перестали утримувати шкільні й дошкільні заклади, пенсіонери одержали можливість комфортно відпочивати, як відпочивають їхні ровесники в Європі, або українські лідери – на Мальдівах... Цього немає, бо анонсовані реформи не передбачають реального поліпшення життя простого народу, навпаки, ті реформи призводять до вигрібання з кишень електорату останніх копійок, відкладених на "чорний день" ще за часів "злодійських влад". Найсучасніша ж боротьба "за народ" – чистої води фікція, що має давнє історичне коріння.

Так, на початку ХХ століття в царській Росії, до якої входила й територія нинішньої України, відбулися три криваві революції під одним гаслом – добитися гідного життя трудовому народу. Не добилися! Після більшовицької революції гідне життя одержували лише революційні верхи зі своєю свитою. Трудовий народ ще більше бідував, зазнав голодоморів, чого не було при ненависному царизмі.

Можливо, хтось згадає й про безплатну освіту, медицину та низку інших соціальних благ, індустріалізацію. Але все те виглядає благом, коли порівнювати з періодом голодоморів і післявоєнної відбудови. А якщо порівняти з рівнем життя простих людей у країнах Європи, в зруйнованій війною і переможеній Німеччині?...

Наслідки для простого народу повторюються і після Помаранчевої революції та Революції гідності – не одержав народ європейського добробуту і соціального та правового захисту, обіцяного лідерами на барикадах. Бо самі лідери зі своїми командами стали так гребти під себе, що народу залишається лише жебрацька "благодійність".

На моє глибоке переконання, головна причина, чому революційний народ не одержує від післяреволюційної влади покращення життя, лежить на поверхні, варто лише мізками поворухнути: більшовицькі революції й останні "демократичні" – ніякі не революції, а запозичені в царизму 18-го століття... придворні палацові перевороти, коли одного монарха змінювали на іншого, кращого лише для організаторів перевороту.

Більшовики при здійсненні перевороту в 1917-му оновили й "обґрунтували" його "народними" гаслами. А завдання навіть на пісню поклали: "...кто был нечем, тот станет всем". Звісно, більшовицькі лідери мали на увазі себе, а не трудовий люд. З його маси відбирали лише вірнопідданих служак-задолизів.

Скажіть, що в цьому плані змінилося після здобуття Україною юридичної незалежності? У ході боротьби придворних угрупувань, названих партіями, відбулося два "демократичні" придворні палацові перевороти за підтримки революційно налаштованої частини населення. Але з явно запозиченим у більшовиків завданням, але ще з глибшим цинізмом: "... хто був нічим, той став... мільйонером, а хто був мільйонером, став мільярдером". Обіцяні ж європейські зарплати й пенсії – теж не для рядових, а для тих, хто "став усім...".



Партійним кланам не потрібні ні народовладдя, ні добробут народу

Ще одна дуже суттєва риса українських придворних палацових переворотів: їх організовують, а потім владу ділять... партійно-олігархічні клани, і аж ніяк не народні революційні маси – конституційні права джерела влади закінчуються біля скриньок для голосування.

Огляньмося навколо світу: навіть у країнах з найглибшою демократією партії борються не за народ, а за владу. Сам же народ обирає до влади таку партійну команду, яка здатна забезпечити всьому народу кращі умови для життя й розвитку. Наголошу, не оте наше брехливе:"Жити – по-новому", а реальне. Якщо ж не відбувається реального покращення для народу, тоді багатотисячні маси виходять на вулиці й ультимативно нагадують про обіцяне, аж до відставки владної команди. А українці чекають, коли лідери інших скурвлених партій візьмуть їх за руки, ощасливлять благодійністю і залучать до здійснення чергового придворного перевороту. До речі, українські партії теж не приховують, що борються за владу, але щедро прикрашають ту боротьбу гарними, до останньої літери брехливими лозунгами, за невиконання яких не несуть ніякої відповідальності перед електоральним населенням, бо ніхто не вимагає в них тієї відповідальності. Населення задовольняється їхніми звітами про... благодійність.

Україна лідирує в Європі за кількістю наплоджених партій – можна вибирати. От тільки чи є з кого? Передусім, у плані моральності й відповідальності за обіцяне. Не перебільшу, коли скажу, що не реально побачити таке у діяльності вітчизняних політиків. Але приходять нові вибори, й за них знову голосують. Он уже дружно накинулися на ЗМІ піднімати рейтинг, за чотири роки "звитяжної" роботи підзаробили грошенят.

Після оприлюднення депутатських декларацій чутки про їхні багатства стали реальністю. Ще й державний бюджет не поскупився на сотні мільйонів для депутатських фондів та їхніх партій. Тож виділити кілька мільйонів на піар-допомогу – ніякої проблеми не існує для "народних захисників". Багато хто з обранців "вибиває" гроші на свій округ "правильним" голосуванням за владні закони. Тож, не сумніваюся, у багатьох депутатів звіти "потягнуть" на нову каденцію. І байдуже їхньому електорату, що рівень життя не поліпшується й не поліпшиться від благодійної та горлопанної діяльності наших обранців.

Не полінуйтеся заглянути в історію й порівняйте із сьогоденням: безліч разів обдурене населення як називали бидлом ще при царському режимі, так і досі називають, і так ставляться до нього. Сама ж "євровлада" демонструє не просто бидлятину, а по вуха потонулу в державно-політичну проституцію, через що терплячі європейці й американці вже аж тіпаються від злості. Їм не милим стає й те, як наші керманичі безупинно гавкають на Росію – видно, бачать, що толку мало від того гавкання. Бо гавкати то гавкають, але слинявий гавкіт не заважає крутити з Росією великий власний бізнес.

Звісно ж, життя в Україні для певної частини населення аж ніяк не жебрацьке, але, скажімо, США і Європа забезпечують гідне життя практично всім громадянам, піклуються й про біженців від війни і політичних переслідувань. Бо то – Небом написані вимоги до людини.

Існують легенди й стосовно людських доль, мовляв, вони теж на Небі формуються. Одначе, не бидлячі нації розраховують передусім на себе. І серед українців немало таких, хто будує свою долю, не покладаючи рук, не надіється ні на манну з неба, ні на депутатсько-чиновницькі подачки. Але такі не складають більшості в суспільстві. Та й не всі вони проявляють суспільну активність. Потім дивуємося, чому протягом 27 років незалежності на кожних виборах обираємо негідну владу? Не народну, а олігархічну, кланово-зажерливу?

Відповідь дуже проста: он на останніх виборах голів і депутатів об'єднаних територіальних громад у лідери вийшли "Батьківщина" Юлії Тимошенко й "Солідарність" президента Петра Порошенка.

Це ті політичні сили, які організовували останній придворний переворот заради покращення життя трудовому народу й пенсіонерам та дітям. Але, видно, не поділили портфелі й перегризлися між собою. До речі, для "Батьківщини" – БЮТа стає фаховим – долучатися до формування парламентської провладної коаліції, а потім – до її повалення. Як ото кажуть росіяни, "поматросил и бросил". І ніякої відповідальності за наслідки від того, що на майдані натворили!

Це стосується й радикалів та "Самопомочі": завдячуючи придворному перевороту, вони зайшли командами в парламент, провалили всі свої владні квоти, тепер стали активними опозиціонерами до влади, яку самі ж і народили. Правда, при "пологах" стікали кров'ю не своєю, а Небесної сотні. Загадка: лідери й знамениті активісти Майдану були як закодовані від куль – гинув народ. Сподіваючись, що гине за щасливе майбутнє дітей і нації в цілому. Тоді Небесна сотня, мабуть, і гадки не мала, що гине всього-на-всього за владу нових "монархів", ще й гірших за попередніх. Такий неписаний закон придворних переворотів.

До речі, у 18 столітті царська Росія пережила аж вісім палацових переворотів, два з яких закінчилися вбивством монархів. Тож Україні ще доганяти й доганяти цю історичну статистику! А контроль за своєю владою як тримали, так і тримають у своїх руках партії-шльондри, яким не потрібне ні справжнє народовладдя, ні, тим більше, заможний електорат. Бо бідне населення значно легше продається. І не помічає, що разом з голосом на виборах продає елітному бидлу себе й майбутнє своїх нащадків. Схаменімося, бо пізно буде – Великий Пророк Шевченко застерігав українців майже за два століття наперед. Невже бидляча українська доля – довічна?



Не вірю! Як і не вірив поет-шістдесятник Василь Симоненко, котрий за рік до передчасної смерті написав:

Ви, байстрюки катів останніх,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!


І Кобзар ще за царської кріпаччини пророкував: "...оживе добра слава, слава України...". Ні, не сьогоднішня горлопанна "Слава!", а справжня, з людською гідністю! Не бидлячою!

Леонід Яковишин

Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля"

http://zemlyaivolya.net/articles/shchob_ne_buti_bidlom_treba_zrobiti_vse_shchob_vlada_ne_bul.html










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua