Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Ненаціонального щастя не буває


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

(післямова до "Філософія щастя")

Відсутність повноцінного, ясного розуміння поняття щастя тягне за собою, окрім іншого, великий і неозорий, який межує з відчаєм, різнобій в його розумінні. І цей різнобій, через очевидність масовості плачевних наслідків дій у відповідності до хибного розуміння щастя, доходить, окрім до зяючої порожнечі в душі і відчуття даремно прожитого життя – зокрема у тих людей, які досягли геть усіх своїх колись хибно поставлених навіть найамбіційніших цілей – до найнегативніших оцінок самого поняття щастя.

Один з варіантів бачення такої негативної оцінки самого поняття щастя, в результаті безнадії щодо точного його розуміння, надала нам (в 1895 р.) Леся Українка в легенді "Щастя".

В цій легенді оповідається про споконвічне зло, яке не раз виходило із свого потаємного сховку для величезних нищень людей і плодів їхньої праці, і яке згодом щоразу було жахливо розчароване тим, як люди, порівняно швидко після здавалося б нездоланних жахів, відбудовували своє успішне життя.

Далі, замість переповідати сюжет, наведемо закінчення легенди. В ньому йдеться про те, як споконвічному злу зрештою таки вдалося досягнути успіху в його лиховісних, зловорожих щодо людей замислах:

"[...] Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. Він взяв її на свої дужі крила і полетів з нею геть високо понад землею. Була темна ніч, табори спали, тільки молоді пастухи сиділи навколо багаття – пастухи не спали вночі, – вони співали. Наймолодший грав у сопілку, дивився на зорі, і очі йому були спокійні, як зорі.

З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: "Дивіться, дивіться!" – і всі дивились туди, куди показувала його рука, – там упала зоря. Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: "Ходім туди!" – і всі пішли до світла. Всі бачили у світлі те, що було їм над життя миле, і всі бачили різно. Їм було так, мов у душі в них горів вогонь. Вони йшли все далі, і світло далі ставало. Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її.

Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: "О щастя, о ясне, загублене щастя!" І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.

І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. Воно летючою зорею падало в серце, і серце починало горіти. Хто раз бачив його, той не забував його до смерті. Пекельний вогонь прокинувся в душах всіх людей. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім'я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках.

І чутний був великий крик по всій землі: "Щастя! щастя!..."

З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія.

І злий дух утішився працею своєю."

Наскільки ж правдива ця легенда! Адже хіба не найвищою метою прародителя і найбільшого майстра обману, диявола, було раніше і є зараз добиватись перш за все того, щоб поняття найголовнішого камертону устрою людського життя, поняття щастя, було недоступним для розуміння?

З часів Лесі Українки, на жаль, мало що змінилося в суспільній свідомості стосовно ясності розуміння поняття людського щастя. Склалося так, що ключове те, що найбільше цікавить кожного, не може не цікавити, і тому найбільш гідне для того, щоб стати метою найвищої науки, незмінно залишається якщо не тільки для емоційних оцінок, то хіба що як предмет, який розглядається в побутовому контексті з точки зору особистого досвіду. Звичайно що це не додає ясності.

Сподіваюся ця книга зменшує підстави для злого духа утішатись працею своєю – покращує розуміння цього невловимого поняття, поняття щастя.

▪ ▪ ▪

В цю книгу входять, об'єднані єдиною метою показати з різних боків головне для людського життя поняття щастя, раніше опубліковані на різних ресурсах мережі Internet статті. Стаття "Інформаційні технології і людські спільноти" вчергове була суттєво доповнена і перероблена, для більшої ясності викладу її основних положень. Більшість з решту матеріалів, що увійшли в книгу, були різною мірою доповнені, у порівнянні з раніше опублікованими варіантами.

В розділ "Полеміка", який також виконує роль значної кількості найбільш досконалих з-поміж усіх, які тільки можна собі уявити, рецензій даної книги, увійшли тільки ті діалоги, які, на думку автора, можуть відповісти на такі запитання, які, можливо, виникнуть в когось з читачів – а як не виникнуть, то зацікавлять тим, що в когось виникли. Повні тексти наведених в книзі та інших діалогів автора можна знайти тут: http://olexlviv.tripod.com, а також, в найбільш повному вигляді, з наведенням усіх реплік усіх учасників, в групі новин ukr.politics.

З-поміж можливих варіантів назви для цієї книги, з причини її дотичності до філософських питань, було обрано назву "Філософія щастя", і був відкинутий інший, найпривабливіший серед інших, варіант її назви "Шлях щастя".

Назва ж "Дорога до щастя", яка перша приходить в голову і яку можна зустріти серед сьогодні існуючих публікацій, присвячених цьому питанню, не годиться через те, що така назва прив'язана до хибного уявлення, ніби існує дорога, йдучи якою, будучи при цьому нещасним, можна зрештою колись прийти до остаточного пункту призначення, до щастя, досягнувши якого, далі йти не треба, та й і нема куди – дорога до щастя вже пройдена, як можна навіть думати про те, щоб іти геть від щастя?

Тоді як назва "Шлях щастя" не суперечить тій реалії людського життя, що серед його шляхів, від народження до смерті, є шлях щастя, і що хоч це й один єдиний шлях, але він завжди є. І що він завжди, навіть в найбільш прикрі моменти нашого життя, пролягає зовсім близько до кожного з нас, і кожен завжди вільний робити вибір, стати на шлях щастя, чи ухилитись від нього. І що цей шлях існує тільки один – як правда, по суті він і є правда. Відхилень же від дороги щастя – безліч, як безліч відхилень і від правди, через що вже давно переважає думка про те, що щасливі всі однаково, а нещасливі – по-різному.

Адже це стосується не тільки сімейного життя, щодо якого у Льва Толстого зауважено: "Всі щасливі сім'ї схожі одна на одну, кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму", це стосується кожної окремої людини. Бо якщо розуміти щастя не як приз десь наприкінці, а як стан, який підтримується діями в процесі життя, тоді можна бути, і продовжувати далі бути щасливим. І таке буття є дією, забезпечення розуміння якої складає суттєву його складову. Саме це розуміння і є головною задачею людського розуму, бо якщо основним призначенням людського розуму не є людське щастя, то навіщо тоді людині розум?

Уважний читач не думаю що не зауважив того факту, що для того, щоб винести на його суд свої висновки, в розвиток давно раніше установлених фактів щодо людського щастя і його особливостей та законів, автору довелося досить таки глибоко дослідити найактуальніші філософські проблеми, розгляд яких, починаючи із здавалося б чисто технічних питань розвитку інформаційних технологій і досягнутого ще на початку 1980-х років розуміння, що у творців інтерфейсу людина-машина є остаточна мета: інтерфейс людина-людина – розгляд суті цих проблем неминуче привів, через розуміння природи спільнот, у тому числі людських спільнот, до усвідомлення основної мотивації носіїв людських спільнот – щастя. А оскільки дух людських спільнот знаходиться не деінде, а в людських мовах, то поняття щастя не може перебувати в якомусь іншому, окрім національного, контексті.

І це зовсім не якийсь новий висновок, до нього, хоч і без філософського обґрунтування будови спільнот, прийшов Іван Франко:

/* Люди починають переконуватися, що саме багатство, сама наука, сама штука [мистецтво – О.Ф.] не може дати чоловікові повного щастя. Наскільки чоловік може бути щасливим у житті, він може се тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нацiї. Скріплення, утончення того почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу, отсе основна підвалина всякого поступу; без неї все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому. */ Іван Франко, "Що таке поступ".

В цій роботі Іван Франко розглянув етапи та результати матеріального та суспільного поступу (прогресу), хоч і без спроб вирішити питання про те, в чому полягає його суть. Хоч звісно в наведених вище словах Івана Франка можна побачити, що саме якраз в людських взаєминах він вбачає коріння поступу. А от про національну природу людського щастя він висловився досить таки конкретно.

За більше, ніж десять років участі, з кінця 90-х років 20-го сторіччя, в інтернет-дискусіях щодо найактуальніших для українського народу питань – перш за все з людьми, які представляють собою інтереси, діаметрально протилежні до інтересів українського народу – автор цих рядків (і книги на основі тих дискусій "Українська політологія або Атдадім Львов Палякам"), прийшов до висновку, що хоч розуміння смертельної загрози для українського народу з боку московської банди убивць і найперш життєво важливе, однак для остаточної ліквідації наслідків злочинної московської експансії на нашій землі не зовсім достатнє.

Після вирішеня питання зовнішньої безпеки на передній план виходить вічне питання внутрішньої особистої і суспільної організації, фундаментальною основою якої, зрештою, особливо в умовах наступного етапу розвитку людства, який сьогодні через інформаційні технології блискавично опановує усі суспільні процеси, не може бути ніщо інше, окрім людського щастя.

Думаю ця книга допоможе здолати наявні розбіжності, суперечності й прогалини в розумінні різними людьми поняття щастя, а отже і способів його досягнення – чи хоча б усвідомити необхідність потурбуватися про ясність у цьому основному для кожного людського життя зовсім не примітивному питанні.

Електронна версія книги "Філософія щастя" вільно доступна тут:

pdf: https://goo.gl/SBAC5y, epub: https://goo.gl/AF6abR

або тут: https://toloka.to/t75113










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua