Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Святослав Богун. Територія + народ + військо = держава

UIC INFO | 11.01.2015 19:11

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Уряд "реформаторів" не приховує намірів впровадити т.зв. "ринок земель сільськогосподарського призначення"...

Уряд "реформаторів" не приховує намірів впровадити т.зв. "ринок земель сільськогосподарського призначення". Їх підтримують і деякі пришелепуваті інтелігентики-"державники", які на землі ніколи не працювали, із землі ніколи не жили і любові до отчої землі ніколи не відчували. Одначе у самовбивчому пориві невгамовного руїнництва, який шаленіє в їх недовчених мізках вже котрий рік "незалежності" України, ці кабінетні пігмеї вперто тягнуть до загибелі український народ, який їх негідних годує мозольною працею і якого вони люто ненавидять всією своєю ницою душею, залюбленою в огидні чужинецькі теорійки не першої свіжості. Ці манкурти істерично волають: "Лівацтво закрило собою шлях до ринку землі!" "Тіньовий ринок ефективно діє!" тощо. Але за такою логікою Іван Франко був страшенним ліваком, бо в праці "Земельна власність в Галичині" у розділі "Проекти реформ" писав, що земельна реформа, якщо вона має досягти своєї мети, мусить базуватися виключно на єдино вірному постулаті: земля, на якій живе український народ, повинна бути спільною власністю всього нашого народу.

"Се домагання оправдане, бо земля, на якій, по старій приказці, всі ми гості, не може й не повинна бути приватною власністю в дусі римського права.

Перша й загальна основа всіх проектів націоналізації землі ось яка: земля – спільна власність цілого народу, що живе на ній. І з тої основи випливають дві дальші: земля ані в цілості, ані в жодній часті не може бути нічиєю приватною власністю, але кожне покоління може тільки брати її у володіння – чи то індивідуальне, чи родинне, чи колективно-громадське. Кожний громадянин краю має право в міру своєї інтелектуальної та економічної здібності отримати у пожиттєве володіння таку частку громадської землі, яка б забезпечувала йому і його родині прожиток і справді людський розвиток.

Друга основа: вдержати свою землю під ногами; недопущення інородців до володіння землями сільськогосподарського призначення в наших краях".

А тіньовий ринок землі ліквідовується не його узаконенням, а відомими, дієвими, але в середовищі "державників-продажників" непопулярними методами. Вони ж бо хочуть і "рибку з'їсти і на хрін сісти": водночас називатися і "патріотами" (від – "любити Батьківщину") і "реформаторами" (продавати Батьківщину гуртом і вроздріб чужинцям). Так не буває.

Пропоную читачам виступ на сільську тематику Військового міністра і Начальника Генерального Штабу армії Української Народної Республіки генерал-хорунжого Всеволода Петріва (1883 – 1948) перед українською громадою Чехословаччини в 1936 році. Гадаю, що це варто прочитати.

М.Бойчук

ПРО ЗНАЧІННЯ СЕЛЯНСТВА В ЖИТТІ ДЕРЖАВИ (скорочено – ред.)

Може дивним здається, чому військовик з діда-прадіда, людина, що мазала чоботи чорноземом нашої України й глиною інших країн, лише маршируючи у збройних лавах чи одинцем по шляхах, чи у бойових порядках, чи на коні проїжджаючи, береться перед громадою спілки селян з'ясовувати значення селян у житті народу, але є три складові державності кожного народу: територія – земля, люди які на цьому обмеженому кордонами шматку землі живуть і збройна сила, що цю державну територію боронить.

Отже, – територія + народ + військо = держава.

З цих трьох складових військо є лише тоді міцне, коли воно будується на підвалині землі (території) і людей, що на цій землі живуть, а тому той, хто був колись покликаний до будови війська, не сміє не знати тих підвалин, на яких це військо будується, отже, не сміє не знати значення й впливів на людину тієї праці, що людина виконує, бо ця праця творить і визначає почуття й духовні властивості, той характер, фізичні властивості окремих людей чи певних людських гуртів, з яких будується військо.

Тому будівничий війська мусить знати властивості того, з чого будує, мусить сушити собі голову над значенням способів праці та життя не лише свого народу для доцільного вибудовування своєї збройної сили, але й народів інших, з якими доведеться чи то у миру й любові жити, чи може й сваритися.

Є дуже тяжко при теперішньому стані життя братися за оцінку значення селянства у житті націй, бо тепер у Європі не існує селянства як класу.

І справді, у більшості європейських країн немає виразної межі між селянином і робітником, між селянином й ремісником, бо багато з тих, що живуть на селі й працюють коло землі, ще підробляють доїжджаючи на фабрику, або займаючись ремеслом на селі, передаючи вироблене на продаж у так звані фабрики у місті, тобто туди, звідки вони дістають матеріали-сировину на їх подальшу обробку. Це типові для Центральної Европи відносини між селом і містом,

У краях неєвропейських, особливо ж у країнах, що дають на світовий ринок найбільше сільськогосподарської сировини і їжі – хліба щоденного, приватний капітал, що там орудує, намагається зробити зі святої Божої землі фабрику хліба, обробляючи безмежні простори родючої землі могутніми машинами й тим забиваючи конкуренцією окремого фермера. З людей, що коло землі працюють, міжнародний капітал робить лишень робітника при машині, який по землі їздить, але землі не розуміє, розуміти не хоче, й не може, хоч з її дарів живе.

Цей спосіб господарювання й нам примусово насадити хочуть, хоч умови у нас є інші й "що німцю здорово, то нам смерть", бо "на Москві кислі щі, а у нас галушки".

Отже, тому не хочу обмежувати рамки тих, кого визнають селянами, лишень людьми, які, працюючи власною силою коло землі, живуть виключно з продуктів цієї землі, залежать виключно від врожаю цієї землі й іншого джерела прибутків не мають.

Вважаю доцільним говорити і про тих, хто має за основу свого життя грунт, ту землю, яка дає людині все, що їй є потрібно, всю ту сировину, з якої виробляється для неї головне, дає той хліб щоденний, те, без чого ніяка інша праця неможлива, хто від цієї землі не відірвався, її поклику слухає і її значення визнає, але поєднує працю на землі з працею в промисловості.

Отже, людина, що має свою власну, лише від його особистої праці залежну базу для фізичного існування, тієї праці, для якої є потрібно найменше машин як знаряддя виробництва є той тип, той взірець, який ми можемо назвати людиною селянської психології та селянського світогляду.

Першою ознакою такого світогляду є розрахунок на свої власні сили, на свою працю, отже, певність у самому собі, самоповага.

Другою ознакою такого світогляду є прив'язаність до тієї землі, яка є основою добробуту даної людини, бажання її боронити й відстоювати. Якщо людина з селянською психологією зрозуміє, що боронити свій власний шматок землі вона зможе успішно лишень у ширшому колективі собі подібних, тоді об'єднання людей селянського світогляду буде міцним фундаментом кожної держави.

Отже, для творення кожної самостійної держави – міцної підвалини існування будь-якого окремого народу, необхідно мати якнайширшу групу людей з селянським світоглядом, але водночас таких, що розуміли б інтереси ширшого загалу своїх співгромадян.

Це, як бачимо, є повною протилежністю гаслу, що пролетарії не мають батьківщини й тому мають право поширювати свою батьківщину аж на цілий світ.

Гадаю, що коли людина не має тої власної бази існування, то вона може перестати думати про інших, починає думати лишень про себе й тим стає небезпечною для цілої громади й держави.

От, як бачите, погляди про значення відданості землі як ґрунту для життя народу й про тих, хто тими почуттями живе й кого можна вважати селянами.

У багатьох країнах Європи є багато людей, що, маючи свою невелику власну базу для існування – шматок землі, доповнюють свій дохід заробітком на фабриці чи роботою на вдома.

Така людина, прив'язана своїми почуттями до землі, несе ці почуття на фабрику і є зв'язуючою ланкою між робітником, що працює лишень в промисловості на переробці сировини за відповідну плату, і селом.

Такі люди, оперті на землю, є тим цементом, що цементує цілий народ.

Також й у питанні інтелігенції, тобто тих людей, які, розвиваючи наукою свої здібності, стають на чолі суспільного життя, ми стоїмо перед такою ж проблемою.

Та інтелігенція, що має свою власну базу існування, незалежну від свого заробітку, може бути більше незалежна від свого працедавця та від самої держави, може вільніше й відважніше висловлювати свої думки, використовувати свої знання для інтересів всього суспільства.

Така інтелігенція не мусить шукати захисту якоїсь "партії", пристосовуючись до неї і проповідуючи її ідеї, відстоюючи її інтереси з мотивів особистого добробуту. Така економічно незалежна інтелігенція може бути справжнім провідником народних мас і якщо вона й буде в якійсь партії, то не з мотивів спекулятивних – власного заробітку, але з мотивів переконання у добро чи зло певної партії для цілого народу чи для життя людства. Словом, все те, що має базу в землі, є основою незалежного існування цілого народу, основою його міці й сили.

Значення цієї сили окреслено висловом, що був написаний на пам'ятнику чеських легіонерів у Празі – тих людей, що в час першої світової війни дезертирували з Австро-Угорської армії через утиски чехам і словакам з боку німців, й вступили до армії, ворожої до держави, громадянами якої вони формально залишалися: "Земле моя, покинув я тебе, ти не загинеш, покинеш ти мене – загину!" Правда, так звані утиски були лишень у тому, що чехів та словаків німці трактували як народи другорядні й змушували інколи забагато приділяти уваги німецькій мові, а їх інтелігенцію намагалися німці асимілювати. Однак це їм не вдавалося, бо чеська інтелігенція мала опору в землі й була тому мало залежна від держави.

Отже, образно кажучи, можемо так змалювати ту державу, в якій високо ціниться земля та її обробіток: є то нібито велике дерево, коріння якого глибоко вросло в землю і чим глибше, тим міцніше те дерево стоїть.

Великий стовбур того дерева є все те, що від коріння йде, – є то шлях живильних соків, що тягнуться із землі всеньким корінням і йдуть у промисловість, що там розгалужується по ділянках, на яких зеленіє листя – що з повітря й сонця черпають сили для переробки тих соків, що їх дає зелень через коріння.

Зрозуміло, що неможливо поставити дерево на гіляки й коріннями нагору, бо воно тоді засохне, не можливо й зрубати стовбура і шкідливо зрубати занадто багато гілок.

Крім інших властивостей людей, що пов'язані з землею, важлива їх традиційність.

Зміни темпу життя, зміни моди, зміни мовні – це все питоме місту, людям, там зосередженим, що стикаються з більшим колом чужих людей, чужих націй, чужих ідей. Розвиток міста йде скаженим темпом як і еволюція промисловості. Він згубно впливає на психіку людини, розриває традиційні зв'язки, змінює спосіб мислення і життя. Невід'ємним супутником міської цивілізації є дегенерація значних мас міського населення.

Село живе за законами природи у темпі, що задає зміна пір року. Врівноважений ритм життя коло землі позитивно впливає на нервову систему селян і приїжджих. Тому село часто виступає як рекреаційна зона для міщан.

Прикладом історичної країни, що будувала свою могутність на міці землероба був старий Рим. Отже, після кожної виграної війни й поширення влади Рима над сусідніми народами римські керівники наділяли землею своїх римських громадян, тому легіони Риму все йшли вперед задля поширення групи своїх землеробів, які складали рушійну силу наступу Риму. Так, землеробів, а не зрадливих і брехливих в силу свого заняття торгівців-посередників-спекулянтів. Берімо ж приклад з Риму, а не з Карфагену!










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua