Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Людина – джерело всіх цінностей

Юрій Шеляженко | 28.08.2014 15:18

-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
4

Що і навіщо ми цінуємо? Чи варто цінувати щось більше за себе? Чи варто цінувати відчуття і почуття більше за думки? Чи варто цінувати свої фантазії, вірити в них, стверджувати їх задумами та ділами, домовлятися про них і так знаходити радість життя?

Людина – джерело всіх цінностей
Кажуть, що є такі речі, які не обговорюються. Але для відкритого розуму жодна ідея не може мати заздалегідь встановленого авторитету, за виключенням тієї простої до сміху ідеї, що для відкритого розуму жодна ідея не може мати заздалегідь встановленого авторитету! Тож поговоримо про цінності. Справжні цінності, які стверджують і про які домовляються мудрі люди.

Обійдемося без тих фальшивок, котрі нам часто впарюють, не терплячи обговорень. Значення слів переінакшують, перетворюючи людське на "соціальне". Кажуть, що людина є біосоціальною істотою, а насправді людина – це вільна розумна душа. Кажуть, що суспільство є організованою групою людей, ми ж знаємо, що суспільство – це ідея людини про згоду з собою та всіма, хто спаде на думку. Кажуть, що життя є війною, хоча справжнє життя є розвитком. Кажуть, що держава є політичним механізмом панування групи найсильніших на певній території, у дійсності ж держава є суспільним договором. Кажуть, що право є суспільною нормою, охоронюваною державним примусом, тим часом як право являє собою поєднання бажаного з можливим.

Так само невірно стверджують, ніби цінності – це щось більше за людину, те, чому всі люди мають присвячувати своє життя і таким чином служити суспільству. О ні, знову "суспільство"! Можна без нього? Можна. Цінності – це те, що корисно людині!

Людина самостійно визначає, що їй корисно. Перш за все, корисно не помилятися. Наприклад, не переплутати корисне з приємним. Така плутанина зветься корупцією, тобто спотворенням цінностей. Вона виникає тоді, коли почуття не узгоджені з розумом. Людина має володіти собою і підкоряти свої почуття життєвому досвіду, спогадам та фантазіям, які дозволяють робити все життя радісним, а не компенсувати зрідка оргіями приємності нещасне, безцільне та принижене в цілому життя. Приємне корисне в міру, а для радісного життя бувають корисними неприємні вчинки та думки, через які завжди корисно проходити з радісним розумінням приємності корисних наслідків та власної майстерності уникати неприємних наслідків.

За яким правом людина сама відрізняє добро від зла, корисне від шкідливого? За правом поєднання бажаного з можливим! Кожна людина бажає бути самостійною і кожна людина може бути розумною. Отже, поєднуючи самостійність з розумністю, людина набуває божественного або, якщо хочете, природного права судити про добро та зло, про корисне і шкідливе. І треба розуміти, що справжній розум – це відкритий розум, він завжди в процесі саморозвитку, в пошуку згоди зі всім буттям, а надто з кожною живою душею.

З цінностей ми черпаємо енергію, бо енергія завжди виникає у послідовності, єднанні, згоді. Цінності народжуються у їх безперервному ствердженні людиною і посилюються людською згодою, силою згоди, енергією узгодженого самоствердження людей. Справжні цінності не роз'єднують, а поєднують, як Бог об'єднує людей. Справжні цінності не провокують агресію, а допомагають домовлятися. Справжні цінності не прив'язують до потреб, а звільнюють від обтяжливого споживання. Справжні цінності не тягнуть у минуле, а кличуть в майбутнє зі всією поважною переконливістю досвіду людського самоудосконалення, накопиченого кожною вільною душею в усіх кутках світу в усі часи.

Цінності – те, що додає нам духовної сили, допомагаючи людині бути всеохопною як Бог, що узгоджує в одній особі та одноосібно стверджує своїм буттям всі мислимі люські цінності, узгоджує традиції, узгоджує протиріччя. Бог навіть дозволяє незрілим істотам воювати між собою, щоб вони самі та інші на їх прикладі могли бачити безумство підкорення розуму сліпій ненависті та безглуздість оборони малого добра ціною великих жертв замість творення великого добра, розсування меж добра, як і личить всеохопній людині-творцю, покликаній Богом оволодіти всесвітом та вічністю та скористатися цим володінням як джерелом безмежного щастя.

Гріш ціна тим цінностям, які ізолюють людину від всієї повноти буття чи у гріховній гордині, що веде прямо до пекла, протиставляють людині людину, Бога, суспільство, націю, любов, гроші чи будь-що інше. Істина в тому, що нічого надлюдського нема – і навіть людина, що наближається у своєму розвитку до Бога, ніколи не протиставить себе чи якісь свої цінності іншим людям, оскільки Бог згоден з кожною людиною і узгоджує всі цінності, а суперечність із цим зразком, виражена у гордині протиставлення свого чужому, принижує людину. Бог не може бути зверхнім, бо зверхність є гріхом, а Бог безгрішний, і за прикладом Бога людина у розвитку своєї всеохопності також має позбавлятися усіх ілюзій власної зверхності. Гординя робить одноосібність недосконалою, позбавляючи її сили всеохопності, бо тільки всеохопна одиниця стає рівноцінною безлічі, а обмежена одиниця, навіть у формі широкого об'єднання, протистоїть безлічі та зрештою втрачає цінність, зливаючись із недосконалою безліччю у вічній приниженості вічного бою, де навіть перемоги обертаються поразками. Гординя як протиставлення свого чужому, своїх – чужим, завжди спростовує претензії на святість та досконалість. Тож коли вам розповідають про якихось надлюдських богів чи героїв, знайте: це вигадані істоти, яким оповідач просто приписав свій гріх гордині, а отже він і його вигадка далекі від істинної досконалості, що відкривається віруючим у найвищу цінність людини у одкровеннях безпосереднього спілкування з Богом подумки.

Бог – наша фантазія і наша совість; хто не може вигадати світ кращим, ніж він здається недосконалим відчуттям і почуттям, і кому не вистачає совісті старанно та цілеспрямовано здійснювати свої мрії, той не знає істинного Бога. Але нема і не може бути жодної людини, зовсім позбавленої совісті та фантазії. І, зрештою, якщо цей Божий дар ще не розкрився у потенційній людині, нашим завданням є допомогти розкрити його та привести потенційну людину до повноцінної людяності, що виявляється у декларуванні свого суверенітету особистості. Адже ми є людьми лише тоді, коли творимо цінності, відкриті для їх обговорення та розвитку в поширенні і узгодженні зі всіма людьми, з усім багатоманіттям простору та часу, та безперервно стверджуємо цінності вірою в себе, вірністю собі, володінням собою.

Людина сама визначає свої цінності, оскільки людина є самоцінністю – самостійною і безвідносною цінністю. Про це Бог каже в Священному писанні релігійної віри в найвищу цінність людини, в статті першій тексту Декларації суверенітету особистості. Ідеальним зразком самоцінності й прикладом для наслідування є Бог як безмежна людина, єдина з кожною людиною і невіддільна від кожної душі як джерело всіх душ – абстрактний єдиний Бог, що являється кожній людині у сміливих добрих мріях та у наслідках задумів і вчинків.

Будь-яка людина здатна усвідомити ідею людської всеохопності, згодна вона з нею чи ні – бо нема людей, не здатних до абстрактного мислення, буває лише лінивство чи впертість, гріхи, які за бажання легко подолати. Якщо ідея людської всеохопності зрозуміла і не заперечується, цього достатньо, щоб ця ідея була цінністю та узгоджувалася з будь-якою іншою ідеєю. А якщо ця ідея заперечується, тоді стає ясно, що той, хто заперечує, узгоджує себе з усією повнотою буття шляхом заперечення; для таких найбільш прийнятним договором є договір про вічну суперечку, вічний конфлікт, війну всіх проти усіх, і вони знищують себе в тому конфлікті або перемагають себе та знаходять себе і починають спілкуватися з собою та Богом мовою творення. Тож в перекладі з мови заперечення на мову згоди, з мови боротьби на мову творення усвідомлене заперечення ідеї людської всеохопності є способом погодитися з цією ідеєю! Саме розуміння цієї ідеї, без чого неможливо її заперечувати, свідчить про відкритість людського розуму. А для відкритого розуму, як я вже казав, жодна ідея не може мати заздалегідь встановленого авторитету, за виключенням тієї простої до сміху ідеї, що для відкритого розуму жодна ідея не може мати заздалегідь встановленого авторитету. Це одне з формулювань ідеї безмежності людини з урахуванням специфіки мови заперечення. Так чи інакше, тільки ідея безмежності людини здатна бути універсальною цінністю.

Слідуючи прикладу Бога, кожна людина може стверджувати свою безмежність. Хоч би й такими словами Священного писання: "Я є всесвіт". Бо цінність людини як творця і судді цінностей, пророка, здатного подумки спілкуватися з Богом і розуміти його відповіді на людські молитви у наслідках власних задумів та вчинків – така цінність людини робить кожну людину всеохоплюючою, універсальною, безмежною. Це досконалість людини і душевність людини, добра воля, розуміння сенсу життя, підказаного Богом в Символі віри: сенс життя у розвитку, пізнанні та творенні, у прагненні добра та боротьбі за добро, і такий життєвий шлях веде до щастя. Усвідомлення цього є релігійною вірою в найвищу цінність людини, яку я сповідую і знаю, що кожна людина сповідує її також, навіть якщо називає її інакше та користується іншими словами, щоб висловлювати свою цінність, свою всеохопність, щоб творити, стверджувати та узгоджувати цінності, показуючи широту та відкритість людської душі.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua