Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Чи був Тарас Шевченко бандерівцем?

Ігор Бурдяк | 8.03.2014 17:48

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
0

...щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру -
Та й заходиться вже будить.

(Тарас Шевченко, "Я не нездужаю, нівроку")


Чи був Тарас Шевченко бандерівцем?
Завтра минає 200 років з дня народження Тараса Шевченка. Чому, власне, він став тим, ким став? Мабуть, відповідь на це питання має бути дуже некороткою, бо Шевченко – особистість багатопланова. Він і письменник, і поет, і філософ, і художник, мислитель і патріот...і кожен, хто пізнає Шевченка, пізнає його по-своєму і неповторно. Та є, напевно, і спільність, – Шевченко насамперед українець, він нас усіх вчить українства.

Афанасьєв-Чужбинський ще у 1840 році так описав значення Шевченкового слова для сучасників:

[...] В то время уже, как отрадные оазисы, выдавались некоторые семейства с новым направлением, отличавшиеся и образованием, и гуманностью. Их было немного, но, проехав несколько десятков верст, вы были уверены встретить и умную беседу, и интересную книгу, поспорить не об одних собаках и лошадях и услышать истинную музыку. Между женщинами этих семейств начиналось стремление к национальной литературе; они наперерыв читали "Кобзаря" Шевченка, изданного в Петербурге и встреченного критикой единодушным глумлением. Что украинки читали родного поэта – казалось бы делом весьма обыкновенным и по-видимому естественным; но кто знает строй тогдашнего общества, тот не может не подивиться. Дети достаточного сословия, особенно девочки, от кормилицы поступали или к иностранным нянькам, или к таким, которые говорили по-русски, и каждое украинское выражение вменялось им в проступок и влекло за собою наказание. Еще мальчики могли научиться по-украински, но девочкам предстояло много труда понимать "по-мужицки", хотя ничто не мешало сохранять родной акцент и до глубокой старости. В то время, кроме "Энеиды" Котляревского, которой девицам читать не давали, на украинском языке были уже: повести Квитки, Полтова и приказки Гребенки, имелись везде рукописные сочинения Гулака-Артемовского; но все это читалось как-то вяло высшим кругом. Появление "Кобзаря" мигом разбудило апатию и вызвало любовь к родному слову, изгнанному из употребления не только в обществе высшего сословия, но и в разговоре с крестьянами, которые старались, и конечно смешно, выражаться по- великорусски. Смело могу сказать, что после появления "Кобзаря" большинство принялось за повести Квитки. [...]

А ось Шевченко-політик: ІРЖАВЕЦЬ

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

А за ними й Гордієнко...

Нарадила мати,

Як пшениченьку пожати,

Полтаву достати.

Ой пожали б, якби були

Одностайне стали

Та з фастовським полковником

Гетьмана єднали.

Не строміли б списи в стрісі

У Петра у свата.

Не втікали б із Хортиці

Славні небожата,

Не спиняв би їх прилуцький

Полковник поганий...

Не плакала б Матер Божа

В Криму за Украйну.

Як мандрували день і ніч,

Як покидали запорожці

Великий Луг і матір Січ,

Взяли з собою Матер Божу,

А більш нічого не взяли,

І в Крим до хана понесли

На нове горе-Запорожжя.

Заступила чорна хмара

Та білую хмару.

Опанував запорожцем

Поганий татарин.

Хоч позволив хан на пісках /45/

Новим кошем стати,

Та заказав запорожцям

Церкву будувати.

У наметі поставили

Образ Пресвятої

І крадькома молилися...

Боже мій з тобою!

Мій краю прекрасний, розкошний, багатий!

Хто тебе не мучив? Якби розказать

Про якого-небудь одного магната

Історію-правду, то перелякать

Саме б пекло можна. А Данта старого

Полупанком нашим можна здивувать.

І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!

Чи вже ж йому любо людей мордувать?

А надто сердешну мою Україну.

Що вона зробила? За що вона гине?

За що її діти в кайданах мовчать?

Розказали кобзарі нам

Про войни і чвари,

Про тяжкеє лихоліття...

Про лютії кари,

Що ляхи нам завдавали -

Про все розказали.

Що ж діялось по шведчині!

То й вони злякались!

Оніміли з переляку

Сліпі небораки.

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли... І здалека

Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,

З гармати ревнули.

Як погнали на болото

Город будовати.

Як плакала за дітками

Старенькая мати.

Як діточки на Орелі

Лінію копали

І як у тій Фінляндії

В снігу пропадали. /46/

Чули, чули запорожці

З далекого Криму,

Що канає Гетьманщина,

Неповинно гине.

Чули, чули небожата,

Чули, та мовчали.

Бо й їм добре на чужині

Мурзи завдавали.

Мордувались сіромахи,

Плакали, і з ними

Заплакала Матер Божа

Сльозами святими,

Заплакала милосерда,

Неначе за сином.

І Бог зглянувсь на ті сльози,

Пречистії сльози!

Побив Петра, побив ката

На наглій дорозі.

Вернулися запорожці,

Принесли з собою

В Гетьманщину той чудовний

Образ Пресвятої.

Поставили в Іржавиці

В мурованім храмі.

Отам вона й досі плаче

Та за козаками.


[Друга половина 1847, Орська кріпость]

Отже, Шевченківська політика є мазепинською, а значить петлюрівською і бандерівською, бо це одне й те ж, з певними особливостями, звичайно, в залежності від історичних обставин. Нині цю політику уособлює Майдан.



Олекса Гірник, який спалив себе за Україну в січні 1978, незадовго до смерті написав такі слова:

"Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури українського народу. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я тільки його учень і виконавець".

До речі, Шевченко писав російською мовою, і не лише свій щоденник і прозові твори, а й поезії. Одна з них.

...........................

Двенадцать приборов на круглом столе,

Двенадцать бокалов высоких стоят;

И час уж проходит,

Никто не приходит;

Должно быть, друзьями

Забыты они.

Они не забыты, - в урочную пору,

Обет исполняя, друзья собрались,

И вечную память пропели собором,

Отправили тризну – и все разошлись.

Двенадцать их было; все молоды были,

Прекрасны и сильны; в прошедшем году

Наилучшего друга они схоронили

И другу поминки в тот день учредили,

Пока на свиданье к нему не сойдут.

"Счастливое братство! Единство любови

Почтили вы свято на грешной земле;

Сходитеся, други, как ныне сошлись,

Сходитеся долго и песнею новой

Воспойте свободу на рабской земле!"

Благословен твой малый путь,

Пришлец убогий, неизвестный!

.....................

Проходит час, прошел другой,

Уж старику пора домой.

Старик встает: "Да, изменили!

Послушай, выпей, брат, вино, -

Сказал слуге он, - все равно

Я не могу; прошло, что было, -

Да поминай за упокой;

А мне пора уже – домой!"

И слезы снова покатились.

Слуга вино, дивяся, выпил.

"Дай шляпу мне... какая лень

Идти домой!..." – и тихо вышел.

И через год в урочный день

Двенадцать приборов на круглом столе,

Двенадцать бокалов высоких стоят,

И день уж проходит,

Никто не приходит,

Навеки, навеки забыты они.


Тризна (повністю) [1843, Яготин]

Завтра в 10.00 в Києві відбудеться покладання квітів до пам'ятника Т.Шевченку. Пізніше різні програми, присвячені Великому ювілею, Шевченківські читання, і пошук відповіді на питання: що робити в нинішній ситуації? Що нам хоче сказати з цього приводу Шевченко?










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua