Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
105   Степан Бандера   Мюнхен   НІмеччина   ЗЧ ОУН

Степан Бандера і Мюнхен. До 105-річчя з дня народження Національного Героя

Бунтар | 1.01.2014 16:02

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
3

Мюнхен для всіх українських патріотів, ще кілька десятиліть тому, став справжнім осередком незламного УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ в центрі континенту, БАНДЕРІВСЬКОЮ столицею Європи

Читать полностью: http://h.ua/story/395938/#ixzz2p9ftfY1u


Степан Бандера і Мюнхен. До 105-річчя з дня народження Національного Героя
Життєві дороги Провідника Степана Бандери, окрім власне України, пролягали багатьма іноземними державами (Польща, Словаччина, Австрія, Італія -складають найбільш вагомі за тривалістю сторінки його біографії), але особливо насиченою драматичними подіями був саме німецький, а зокрема, мюнхенський період діяльності Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Проживши всього 50 років, значну їх частину діяч українського національного руху 5 років провів у польських тюрмах (відбуваючи "довічне ув'язнення"), 4 – в гітлерівському кацеті. У рідному селі С.Бандери перебував з народження в 1909-му році до 1933-го, але з 1919-го до 1927-го – вчився в Стрийській гімназії, тому до Старого Угринова приїзджав тільки на вакації, а далі – перебрався до Львова на студії в місцеву Політехніку. Отож, безпосереднього сільського "стажу" залишається десь років десять.

З усіма іншими місцевостями одного з провідних діячів націоналістичного підпілля пов'язують ще менші часові рамки. Тому післявоєнні роки в баварській столиці, а особливо трагічні події осені 1959-го року й "вічний спочинок" (хоча є надія, що рано чи пізно прах Національного Героя України буде все-таки перенесено на Батьківщину) на місцевому кладовищі "Вальдфрідгоф", підводять нас до думки, що саме Мюнхен можна вважати головним "містом Бандери".

Якщо ж намагатись далі локалізувати найбільш "бандерівський" осередок на мапі Мюнхена, то, очевидно, перевагу маємо віддати адресі, що багато років була місцезнаходженням цілого ряду установ, що діяли в руслі ОУН на Цеппелінштрассе, 67. Останнє ж помешкання ж родини Бандерів на Крайтмарштрассе,7 поступається в цій конкуренції хоча б з тих причин, що, по-перше, сюди Провідник переїхав остаточно тільки в середині 50-их років, а до того квартирував у різних місцях на близьких і далеких околицях міста (на берегах Штанбергзького озера, в Брайнбруні над Амерзеє, по Розенбушштрасе, 3 та на інших підпільних оселях) під прибраними іменами, а, по-друге, все ж таки, основний зміст життя керманича ЗЧ ОУН припадав якраз на громадсько-політичну та військово-підпільну роботу, що координувалась з бюро над р.Ізар. Саме тут відбувались найважливіші наради й зустрічі, готувались пропагандивні та вишкільні матеріали, розроблялась тактика та стратегія подальшої боротьби. Якраз ці приміщення кількаразово ставали ціллю для диверсій та нападів ще задовго до замаху на самого Бандеру.

Якщо бюро на Цеппеліні ще частково продовжує виконувати ті ж функції, що були налагоджені ще за життя очільника ОУН, більше того в одній із "приписаних" тут структур – Українському інституті освітньої політики головує зять Степана Андрійовича – Андрій Куцан, то можемо назвати цілу низку інших об'єктів, що з тих вже далеких часів, повністю або частково змінили своє призначення, або й взагалі втратили прив'язку до українських справ. Це і місця зібрань тогочасних українських мешканців Мюнхена на різноманітні акції та культурно-масові заходи, церкви, куди він зрідка міг собі, попри тотальні стеження й загрози, дозволити прийти на Службу Божу, найчастіше відвідувані в приватних справах заклади тощо.

Варто згадати хоча б кілька конкретних адрес: Дахауерштрасе, 9 (тут перебували довгий час чимало українських організацій, це було ще й місце проведення численних зібрань, зокрема, наприклад, Крайового з'їзду СУМу, на якому був присутнім і С.Бандера), Ліндвурмштрасе, 205 (Провід ОУН та редакція "Шляху Перемоги"), гуртожиток на Фюріхшулє, помешкання на Конрадштрасе, оселі в Морбах біля Вальдгайму, та на Айінгерштрасе в Людвігсфельді (деякий час тут поселялись хлопці, що готувались йти на Україну, "ветерани" УПА)...Пам'ятною для українців Баварії є і німецька церква Івана Хрестителя на Кірхенштрассе, де відспівували С.Бандеру.

Степан Бандера опинився в Мюнхені тоді, коли це місто було одним з найбільшим центром українського життя, адже в перші повоєнні роки сюди було переміщено з Праги, яка опинилась під комуно-більшовицькою окупацією Український Вільний Університет, в самій баварській столиці та в її околицях закінчення війни застало десятки напевно тисяч колишніх в'язнів концтаборів, "остарбайтерів", екс-учасників різноманітних збройних формувань і звичайних людей з України, особливо західної її частини, яким вистачило розуму відійти на Захід перед поверненням "других совітів".

Після тривалого воєнного лихоліття більшість українців, що опинились тут на чужині, насамперед, воліли думати про те як нарешті влаштувати своє життя, а для цього необхідно було в першу чергу це життя зберегти, адже, як згадують старожили-діаспоряни, часто-густо навіть тут у зоні окупації, що підлягала західним альянсам чигали агенти радянських спецслужб і непоодинокими були випадки, коли люди раптом зникали, а згодом виявлялось, що їх було схоплено й вивезено на підконтрольну СРСР територію. А далі були, в кращому випадку – Сибір, а в гіршому – тюрми і знищення для самого "колабораціоніста" і репресії для родини.

Небагато в Мюнхені залишилось тих, хто безпосередньо контактував з легендарним Провідником ОУН.Одним із них є Григорій Комаринський – уродженець (1921р.) с. Мозолівка біля Підгайців. З 1952р. п. Григорій – в головному місті Баварії, членом ОУН був ще з юного віку (за що сидів і в польській і в "совіцькій" в'язниці), опишившись в еміграції продовжував активну громадську роботу (працював в Українському Червоному Хресті, Комісії допомоги українським студентам, займався пластовими таборами, а тепер є одним з найповажніших парафіян церкви Покрови Пресвятої Богородиці та святого Андрія Первозванного). За спогадами цього літнього чоловіка, наприкінці 40-их років, коли було утворено Федеративну Республіку Німеччини, куди ввійшла й Вільна Держава Баварія, проведено грошову реформу, та надано можливість "гайматльосам" (особи без громадянства) виїхати в інші країни. Більшість українців цим скористались. Але ті, хто тоді ризикнув продовжити своє перебування в Мюнхені, хто зі своїх особистих вражень, хто з переказів батьків, в один голос твердять про те, що Степан Бандера, як і ті, хто найближче з ним співпрацював зовсім відрізнявся своїм стилем життя й повсякденними звичками.

Коли всі думали про матеріальне, про особисте, він цілковито жив загальноукраїнськими справами, займався справами ЗЧ ОУН. А головною й найнебезпечнішою справою Організації була боротьба за Незалежну Україну, що в Краї тривала з кулеметними чергами, облавами й депортаціями з боку "червоних визволителів", а тут, в еміграції, хоч і не було відкритих збройних акцій, протистояння було не менш напруженим та небезпечним.

Всі провідні діячі з українського середовища були під прицілом ворожої агентури. Не дуже й залежало від того чи людина займалась політикою та підтримкою антикомуністичного підпілля чи просто культивувала українську освіту, мистецтво, духовність. Всі вони ніби були на одному фронті! Про масштаби тогочасних подій та надзвичайно високий рівень українського національно-патріотичного представництва на баварській землі свідчать імена тих, хто тепер покоїться на одному з найбільших мюнхенських кладовищ – "Вальдфрідгофі": Ярослав Стецько, Степан Ленкавський, Дмитро Дорошенко... В архіваї УВУ зберігається список Українських вояків похованих на цвинтарях в Мюнхені (складений десь у середині 80-их років), він нараховує 85 імен.

Кілька разів, особливо в ті моменти, коли загострювалась напруга інспірованих московською агентурою міжусобиць в націоналістичному середовищі місцевої діаспори, С.Бандера виявляв бажання йти на Україну, щоб там влитись у безпосередні лави борців за України. Навіть з уст колишніх опонентів головного "бандерівця" ви й досі не почуєте сумнівів у тому, що ці наміри керманича ЗЧ ОУН були щирими. Однак найближчим побратимам, зокрема Ярославу Стецьку та Степану Ленкавському, тоді вдалось переконати Бандеру, що така жертва стане необдуманим подарунком ворогові, який величезних зусиль докладав якраз для того, щоб спочатку домогтись у своїх недавніх союзників арешту й видачі "зрадника й фашиста" до рук СРСР, а потім змінив тактику, розігруючи складну шпигунську гру, щоб заманити його на свою території й тут схопити.

Коли ж перші два сценарії, розроблені КГБ не спрацювали – кремлівські верховоди наважились вдатись до звичного для себе останнього аргументу – вбивства. Тепер, напередодні роковин тих трагічних подій, здійснюємо похід тими самими маршрутами, якими ходив Бандера.

Так склалось, що поза українською громадою небагато людей знає про те, що в Мюнхені жив, працював, боровся і загинув видатний діяч українського національно-визвольного руху Степан Бандера. Окрім пам'ятного хреста на його могилі на південній околиці міста ви не знайдете жодного іншого меморіального знаку на його честь. Це викликано цілим рядом обставин. Так навіть пам'ятну дошку на будинку, де багато років діяв оонівський центр (саме тут і працював останні роки свого життя С.Бандера) українській громаді вдалось встановити тільки в 90-их роках, вже за існування суверенної України. Та й то відсутня будь-яка згадка власне про самого Бандеру, а присвячена вона Ярославу Стецьку і була приурочена до його ювілею.

Натомість значних зусиль було докладено українцями-патріотами на чолі з представником родини Провідника А.Куцаном задля того, щоб аналогічним чином вшанувати Степана Бандеру, встановивши меморіальну дошку на фасаді того будинку, де він востаннє мешкав і трагічно загинув. Однак тривале листування і перемовини ні до чого не привели. По-перше, на відміну від самого екс-бюро ОУН на Цеппеліні, будинок на Крайтмарштрасе українцям не належить. По-друге, щоб вчинити такі дії, необхідна згода всіх (!) мешканців споруди. Вже на стадії звернень до власника цього будинку з таким дозволом виникли складності: чи то з якихось політичних мотивів, чи з міркувань безпеки (адже не можна виключити, що такий об'єкт може стати ціллю вандалів-українофобів) – ініціатори з боку мюнхенської української громади так і не дочекались позитивної відповіді.

Хоча слід віддати належне німецькій скрупульозності, в книжкових виданнях німецькою мовою, присвячених історії Мюнхена, Степан Бандера згадується як один із відомих його мешканців, а також тут поміщено інформацію про те, що людина, яку шанують на Україні як національного героя – похована на одному з міських цвинтарів.

То ж нам, українцям, слід активніше просувати правду про Героя України (яким він залишиться незалежно від підписів та печаток на офіційних паперах), долати незгоди на непорозуміння в своєму середовищі, які десятиліттями щедро засівались недругами України, в т.ч. і шляхом масового поширення наклепів та брехні, але не менш важливо доносити, хоч по крупинці, правдиву інформацію до тих, хто не маючи інших джерел, досі користується рудиментами комуно-совецької пропаганди.

Ще чимало зусиль треба докласти, щоб європейці не сприймали нашу шану до борців за незалежність через московсько-кремнівські окуляри як прислужників фашистського режиму, від якого, насправді, ОУН Бандери чи не найбільше постраждала!

Після смерті провідника ЗЧ ОУН масштаби прямого протистояння комуністичній системі дещо впали, порідшали, а з часом і взагалі практично припинились безпосередні контакти між еміграційним центром та залишками підпілля в Україні. Однак це жодним чином не означало, що боротьбу програно. Навпаки! Значно активізувалась самоорганізація закордонних українців в інших сферах.

Якщо говорити власне про Мюнхен, то якраз в 60-80-их роках, порівняно нечисельна громада наших співвітчизників зуміла зберегти й примножити наукові здобутки УВУ, виникли такі інституції як Українська суботня школа та Інтернат товариства "Рідна школа", створено Українську Домівку на Шинштрасе, де під опікою УГКЦ примістилась ціла низка національних об'єднань. На окремі заходи, організовані небайдужими українцями баварської столиці сходяться десятки й сотні учасників.

Хоча офіційна міська статистика фіксує в Мюнхені тільки 5 751українців (станом на 2012р.), але достатньо побувати, для прикладу, хоча б на Великодні свята в одній з українських церков баварської столиці й гамірне храмове подвір'я переповнене барвистою вишивано-писанковою юрбою розмірами з добре галицьке село, не залишить у вас сумнівів, що насправді Український Мюнхен живе й розвивається!

А про те, що тут, у самому серці Баварії український патріотичний дух поселився вже навіки свідчить ще один факт. Гляньмо на результати останніх виборів до Верховної Ради України по місцевій дільниці: тут у Німеччині, де досить вагому частку офіційно зареєстрованих громадян України (а це одна із передумов для отримання виборчого бюлетеня) складають вихідці з нашої країни різних національностей, різних регіонів, різних віросповідань: з тих, хто взяв участь у волевиявленні, за націоналістичну "Свободу" віддали свої голоси 20,92% виборців, за УДАР Кличка -32,23%, за "Батьківщину" – 23,6%.

Доводилось спілкуватись на різні теми з представниками різних народів, зокрема й тих, що традиційно вважаються не дуже прихильними до української справи. Різні оцінки історичних подій та актуальних політичних перипетій можна почути, в кожного своє ставлення до місця й ролі національних цінностей при визначенні векторів геополітичного розвитку нашої держави в сучасному світі, але всі, хто мав нагоду ближче познайомитись з життям мюнхенського УКРАЇНСТВА віддає належне високому рівню згуртованості та самоорганізації тутешніх українців.

Та напевно інакше й бути не може, адже, подобається це нашим недоброзичливцям чи ні, але Мюнхен для всіх українських патріотів, ще кілька десятиліть тому, став справжнім осередком незламного УКРАЇНСЬКОГО ДУХУ в центрі континенту, БАНДЕРІВСЬКОЮ столицею Європи!

Читать полностью: http://h.ua/story/395938/#ixzz2p9g6TNmo










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua