Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/nation/4ff15afc9e41b/

Система проти народовладдя: дурман профанації, тріумф невігластва

Юрій Шеляженко | 2.07.2012 11:25

Серйозна розмова про взаєморозуміння та співпрацю людей може бути тільки розмовою на рівних, коли кожен її учасник прагне думати, висловлюватися, слухати, вчитися... Домовлятися.

Система проти народовладдя: дурман профанації, тріумф невігластва
З наближенням парламентських виборів політики-популісти, їх наймані ідеологи, вільна та невільна обслуга й "підтанцьовка" з числа "активістів громадянського суспільства" намагаються не тільки нагодувати виборців різноманітними пайками, щедротами, подачками, "заходами", "ініціативами" та "проектами" – бо шлях до серця через шлунок в країні торжествуючого матеріалізму виглядає найбільш надійним – але й одурманити наші голови простими "ідеями", кожна з яких, по суті, є химерою для невігласів. Такі химери утворюють спрощений світогляд, але не допомагають людям орієнтуватися в житті та володіти собою.

Найсумніше, що забобони, замішані на сенсаціях та брехні, ненависті й любові та запереченні будь-якого раціонального світосприйняття, успішно заволодівають свідомістю людей. Виправдання масового безумства, обговорення примітивних вибриків знаменитостей видаються нам "серйозними" темами для спілкування. Причому для нас самих, виходячи з нашого власного життєвого досвіду несерйозність цих тем очевидна. Але "всі це обговорюють", тому "треба бути, як всі".

Серйозна розмова про взаєморозуміння та співпрацю людей може бути тільки розмовою на рівних, коли кожен її учасник прагне думати, висловлюватися, слухати, вчитися... Домовлятися. Але більшості з нас не потрібна розмова на рівних. Наше суспільство вражене патерналізмом, інстинктом стадності й прагне лише одного: одноголосно лаяти своїх лідерів, свою долю, молитися про ману небесну та сліпо покоритися домінуванню того, хто покаже найдовший кнут і найбільший пряник.

Ми – немов багатодітна сім'я, в якій батьки раптом померли у запої, не навчивши доньок та синів нічому, окрім того, як обманювати себе та інших і марнувати життя у пошуках скороминущих насолод. Ми не хочемо вчитися самостійності, тому неминуче стаємо рабами власних примх. А потім знаходяться доморощені "залізні господарі", що бачать нас своїми рабами і успішно реалізують таке бачення, користуючись нашим невмінням володіти собою.

Демонізація можновлаців та їх активних опонентів є брехнею і обманом. Адже демонізація орієнтована на створення емоційного ставлення замість свідомого всебічного аналізу, побудови конструктивних стратегій. Демонізація переконлива, нею користуються як зброєю, перетворюючи політику на поле бою. Однак, повіривши, ніби переконливість важливіша за правильність, ви зрікаєтеся себе і відтак неминуче потрапляєте у рабство, бо втрачаєте владу над собою, нехтуєте священною вірністю собі.

У нас нині викристалізувалася суспільно-політична система, стійка до демонізації та профанації, оскільки кожному контрсистемному профану та демонізатору протиставляється купа так само активних профанів та демонізаторів, тільки лояльних системі. До речі, саме тому лояльність цінується більше за розум та творчість – бо для цієї системи кожна людина за визначенням є і "природно має бути" забобонним невігласом.

Невігластво робить людей контрольованими. Компетентність, інтерес, творчість та новаторство система заохочує тільки у вузьких межах якоїсь однієї професії, котрій лояльний раб системи має присвятити все своє життя. Тому ця система плодить профанів, попри те, що її успішне функціонування підтримують інтелігентні й мудрі знавці системи, визначні професіонали у своїх вузьких "системних" галузях. Власне, така система – механістичний "ідеал" платонівської держави, що не терпить людяності.

Архітектори, прораби та звичайні раби цієї системи можуть скільки завгодно разів повторювати, як заклинання, що ця система демократична, оскільки вона комфортна для невігласів. Але справжня демократія як суспільний договір у цій системі неможлива, бо у справжній демократії люди творять систему, а у нашій системі сміхотворна будь-яка ідея людини про зміну системи. Адже для цього людям треба домовитися, а система побудована так, що вузька компетентність кожного на межі професійної пихатості робить неприйнятними та сміхотворними будь-які ідеї соціального контракту, альтернативного цій системі, окрім єдино "конструктивної" покори системі, "реалістичного" самозречення. А оскільки ніхто з професіоналів не сприймає всерйоз можливість засадничих змін системи – бо такі зміни обезцінили б їх вузьку "системну" компетентність, тому, зрештою, для них це шкурне питання – питання зміни системи насправді залишається цікавим лише для профанів (тобто, для всіх рабів системи, що мріють про свободу уві сні розуму, після важких і переважно беззмістовних життєвих буднів), і породжені ними химери відтворюються, повторюються політиками, щоб продемонструвати "близькість до народу".

Якщо б ця система була демократичною, вона б довірила дванадцяти випадково обраним законослухняним громадянам зі списку виборців визначати вину чи невинуватість своїх співгромадян в суді; але це означало б, що не система використовує людей, а люди використовують систему – таке для рабів системи немислимо. Я вже не кажу про те, що для цієї системи немислиме здійснення судочинства у справах про дрібні спори та правопорушення магістратами, тобто, виборними й поважними громадянами, які не є професійними юристами. В новому кримінально-процесуальному кодексі архітектори системи прописали, що у деяких категоріях кримінальних справ (щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, та у справах за обвинуваченням високопоставленого чиновника) підсудний може просити про "суд присяжних" у складі трьох присяжних та двох суддів. Але ці присяжні обираються зі списку присяжних, затвердженому... місцевою радою! Тобто, присяжних обирає не народ, а дрібні політикани. Можна не сумніватися, що у список потраплятимуть тільки люди, лояльні системі та готові надавати певні послуги за певну ціну.

Що стосується виборів та референдумів, то наші реалії у цій сфері критикувалися багато разів. Фактично, це ринок імітації народовладдя, де розкладено по прилавках численні різновиди демократичних муляжів.

На виборах голоси купляються за подачки, концерти та завідомо брехливі обіцянки. Поки народ жере сгущонку з портретом чергового демагога на етикетці, по телевізору показують, як цей демагог б'ється в істериці за покращення життя не сьогодні – завтра. Програми та обіцянки кандидатів вважаються формальністю, ніхто не сприймає їх всерйоз. Тим більше, що там нема чого обговорювати і нема про що домовлятися – лише глобальна брехня та відсутність конкретики. Від кандидатів вимагають лише хліба та видовищ, це вони й дають.

З референдумами ще гірше – вони перетворені на таку собі риторичну фігуру, інструмент голого самопіару негідних ватажків з претензіями на популізм. Єдиний референдум в історії України, гідний вважатись справжнім проявом безпосередньої демократії – це референдум про незалежність України. Той "референдум", на якому Кучма намагався прищемити хвоста нашому, правду кажучи, вошивому парламентаризму (добре, хоч такий є!), показав, що нема меж цинізму можновладців, які всі свої неподобства прагнуть виправдати "народною волею" та сформувати в очах виборців світлий образ самих себе. Що стосується київського референдуму, де "спущений згори" "мажордом" Попов планує приплюсувати до власного рейтингу позитивні відповіді на три пустопорожніх питання із загадковим підтекстом, здобувши таким чином карт-бланш на хазяйнування в столиці на багато років вперед, то нічого, окрім огиди, ця профанація викликати не здатна.

І якщо у когось залишилися ілюзії, що ця система сумісна із народовладдям, читайте, що кажуть про неї самі політики зсередини.

А після того замислитесь: ким я маю бути, щоб вважати цю систему важливішою за себе? Адже звільнитися від її недоліків легко: не будь невігласом, не дозволяй собі задоволення бути профаном. Просто повір у себе, усвідом свою самостійність. Формуй власні судження, не оглядаючись на інших. Мисли по-своєму.

Не бійтеся бути ненормальними. Бо відповідно до "норм" цієї системи тільки ненормальні здатні відповідати за себе, домовлятися з іншими людьми, а не сваритися за дрібниці, вигадувати й укладати між собою договори, які виконуватимуться й удосконалюватимуть життя незалежно від того, дозволяє це система чи ні.

Не шукай відповіді на питання у системі, шукай відповіді в собі.

* * *

- Які ви бачите перспективи розвитку та реалізації різноманітних форм прямої, безпосередньої демократії в Україні?

Володимир БОНДАРЕНКО, народний депутат України:

- Сьогодні проблема участі громадян у вирішенні питань організації життя суспільства, на жаль, вирішується вкрай неефективно. Свого часу я, як автор Закону "Про органи самоорганізації населення", звертав увагу на те, що переважна більшість реальних проблем з організації життя громадян державою не вирішуються. Маю на увазі охорону громадського порядку, утилізацію сміття, експлуатацію житлових будинків та територій і багато іншого.

Влада старається лише імітувати участь громадян у вирішенні цих питань, організовуючи так звані громадські слухання, на які запрошуються лише представники чиновництва або місцевих ЖЕКів, а реальні борці за права громадян, зокрема при вирішенні питань забудови тих чи інших мікрорайонів, організації транспорту, обслуговування, на такі слухання не допускаються. Зокрема, вкрай неефективно діє така форма прямої демократії, як референдуми: загальнонаціональний та місцеві. Безумовно, переважна більшість місцевих референдумів стосується безпосередньо організації життя на тій чи іншій території, на вулиці чи в житловому будинку і могла би стати ефективною формою участі громадян в управлінні і розв'язанні тих чи інших проблем. На жаль, це не працює.

Я вважаю, що сама влада сьогодні є вкрай недемократичною, починаючи від функціонування системи організації виконавчої влади та місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування в Києві згорнуте. Районні ради безпідставно знищені. Величезні райони, кількість населення яких відповідає середньостатистичному обласному центру, не мають власних представників в органах самоорганізації. Багато депутатів міської ради одночасно є чиновниками, що не відповідає принципу розподілу влади. Таким чином, сама рада перетворилася в орган, який мав би виробляти правила співіснування на території, в розподільчий орган, який ділить землю, майно, фінансові ресурси. А депутати, які мали б контролювати виконавчу владу, самі є виконавцями своїх же власних рішень. Тому питання набагато ширше й глибше, ніж просто проведення опитувань чи референдумів. До тих пір, поки в системі місцевого самоврядування ми не повернемось до первинного принципу розподілу влади, будь-які референдуми чи опитування будуть заорганізованими та матимуть на меті лише "прикрити" дії виконавчих органів видимістю демократичного розв'язання тих чи інших питань.

* * *

- Ви можете прокоментувати рішення Колегії лицарів об'єктивності "Про імітаційний та лобістський характер київського референдуму за ініціативою О. Попова"?

Олександр БРИГИНЕЦЬ, голова постiйної комiсiї Київської міської ради з питань культури та туризму:

- Я повністю підтримую таку резолюцію, тому що насправді мета цього референдуму – не з'ясування думки киян, а особистий піар Попова і спроба протягнути новий генплан, який в експертному середовищі здобув дуже негативну оцінку. І ми знаємо, що один з організаторів референдуму, нардеп Валерій Борисов – активний забудовник. Генплан – це складний документ, який має вивчати експертне середовище. Для порівняння: було б дивно, коли б лікарі проводили громадське опитування, як лікувати людину. Щоб фахово лікувати пацієнта, треба провести консиліум лікарів, а не громадську думку вивчати. Незалежні есперти кажуть, що новий генплан недоречний, шкідливий, не потрібен місту. Крім того, він незаконний, оскільки є діючий генплан. Свого часу Попов використав механізм розкрутки стратегії розвитку Києва для власної популяризації, потім спробував піаритись на генплані, а зараз він намагається піаритись на референдумі. Питання, чи потрібні киянам пільги та надбавки, ставити взагалі безглуздо, бо відповідь буде "так". Тому, звичайно, цей референдум носить популістський та імітаційний характер. Насправді, будь-які результати референдуму не матимуть суттєвих наслідків для Києва. Тим більше, що рішення референдуму не мають прямої сили, їх все одно має прийняти Київрада. Сам Попов може забезпечити прийняття будь-якого рішення без референдуму, у нього є своя більшість в Київраді. Це ті люди, які підтримували Черновецького. Наслідками тих злочинних дій, за які Черновецький не потрапив за грати, користуються люди з нинішньої влади. Їм перепродані або передані земельні ділянки, що виділялися за Черновецького, а люди, що проводили ці рішення, вже в команді Попова та Партії регіонів.


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua