Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/nation/4f9b1721d33c6/

українець генерал-хорунжий Армії УНР Борис Сулковський учасник боротьби за незалежність України у XX столітті

Анатолій Грива | 28.04.2012 01:01

30 квітня 2012 р. – День народження Сулковського Бориса Йосиповича, генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки, у 1917 р. начальника штаба Осадного корпусу Січових Стрільців Армії УНР, у 1920 р. начальник штабу 3-ї Залізної дивізії Армії УНР.

українець генерал-хорунжий Армії УНР Борис Сулковський учасник боротьби за незалежність України у XX столітті
Сулковський Борис Йосипович (30.04.1881 – р. см. невід.)

Борис Сулковський народився на Поділлі в м. Кам'янець-Подільському.

Закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію, у 1901 р. закінчив Київське піхотне юнкерське училище. Служив у 34-му піхотному Сєвському полку (м. Полтава), з яким брав участь у Російсько-японській війні 1904-1905 рр. при обороні м. Порт-Артура.

У 1913 р. закінчив Імператорську Миколаївську військову академію Генерального штабу в м. Санкт-Петербурзі за 1-м розрядом.



Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, обіймав посади старшого ад'ютанта штабу 2-го Сибірського корпусу, старшого ад'ютанта штабу 3-ї Сибірської стрілецької дивізії, штаб-офіцера для доручень штабу 2-го Сибірського корпусу. Полковник з 1917 р., нагороди: ордени Св. Анни 4-й ст. (1904); Св. Станіслава 3-й ст. (8 травня 1913).

У липні 1917 р. за власним бажанням перевівся на посаду начальника штабу 16-ї піхотної дивізії, яка мала українізуватися. Після встановлення влади Української Центральної Ради був активним учасником українізації армії, начальником штабу Осадного корпусу Січових Стрільців Армії УНР.

У вересні 1917 р. призначений начальником булави (штабу) 2-го Січового Запорозького корпусу військ Центральної Ради, частини якого восени розгромили збільшовичені російські війська поблизу Старокостянтинова.

З 15 квітня 1918 р., після остаточної демобілізації корпусу, перебував на посаді начальника господарства валок і парків організаційного відділу Генерального штабу УНР, згодом – Української Держави.

З грудня 1918 р. помічник 1-го генерал-квартирмейстера Генерального штабу УНР.

З 5 січня 1919 р. – начальник штабу Ударної групи Січових стрільців Дієвої Армії УНР, яка розгромила червоні частини під містами Гребінкою, Золотоношею, Черкасами.

З 1 лютого 1919 р. – начальник Північної групи Січових стрільців Дієвої Армії УНР. З 1 березня 1919 р. – начальник штабу корпусу Січових стрільців Дієвої Армії УНР. У квітні-травні 1919 р. перебував під слідством, був виправданий судом. З 1 червня 1919 р. – начальник розвідчого відділу штабу Дієвої Армії УНР. У липні-вересні 1919 р. – булавний старшина для доручень штабу Головного Отамана.

У квітні-липні 1920 р. – начальник штабу 2-ї стрілецької (згодом – 3-ї Залізної) дивізії Армії УНР. З липня 1920 р. – начальник військово-історичної управи Головного управління Генерального штабу УНР. З 3 листопада 1920 р. – начальник оперативного відділу Генерального штабу УНР. У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

Довідка:

Осадний корпус Січових Стрільців Армії УНР (грудень 1918 р.).
Сформований у грудні 1918 р. До складу корпусу увійшли: дивізія Січових Стрільців (11000 бійців), Чорноморська дивізія, 1-а Дніпровська (отаман Д.Терпило) та 2-га Дніпровська дивізії (отаман О.Данченко), а також військові частини Окремої піхотної Сердюцької дивізії, які після антигетьманського повстання перейшли на бік Директорії.

Із залишків 1-го, 2-го і 3-го полків Окремої піхотної Сердюцької дивізії був сформований 3-й Січовий полк, а з 4-го – 4-й Січовий полк. Офіцерський склад цих полків також майже повністю складався з колишніх сердюцьких офіцерів.

Командували полками також сердюки: 3-м Січовим полком – колишній помічник командира 3-го Сердюцького полку військовий старшина Сава Піщаленко, 4-м Січовим полком – спочатку полковник Лазарський, а потім – військовий старшина Архип Кмета. Навесні-влітку 1919 р. Січові полки воювали проти Червоної армії під м. Києвом, а восени – на Волині.

Сердюцький артилерійський полк поступив до Осадного корпусу Січових Стрільців у повному складі і став 3-м Січовим артилерійським. Причому з сердюків були повністю сформовані 7-а, 8-а, 9-а і кінно-гірська батареї. Після цих переформувань залишився навіть надкомплект офіцерів-сердюків, яких січовики направили в інші свої частини.

Осадний корпус Січових Стрільців у лютому 1919 р. був переформований в Корпус Січових Стрільців, а у липні 1919 р. – в Групу Січових Стрільців.

Незмінним командиром Корпусу був полковник Євген Коновалець, начальниками штабу: старшини генерального штабу колишньої російської армії полковники: Борис Сулківський, Валеріян Сологуб, Марко Безручко, Всеволод Змієнко, Ю.Отмарштайн.

2-й Січовий Запорозький Корпус. Створений у вересні 1917 р. шляхом українізації 6-го корпусу 11-ї армії Південно-Західного фронту.

В особовому складі корпусу переважали вояки-українці, а зорганізовані в його частинах українські військові ради сприяли консолідації національних сил.

У вересні 1917 р. корпус було поділено на дві частини: російські і українські підрозділи. З виділених українських частин сформовано 2-й Січовий Запорозький корпус у складі 2 дивізій (12 полків).

Командиром 2-го Січового Запорозького корпусу призначено генерал-лейтенанта Г.Мандрика, начальником булави (штабу) – підполковника Б.Сулковського, командирами дивізій – генералів Олександра Осецького та Бориса Поджіо. Для доформування корпус планувалося перевести у район міста Летичів, але ускладнення на фронті зірвали цей план. Корпус залишився на старих позиціях.

З проголошенням Української Народної Республіки корпус мав стати на захист північно-східних кордонів України, але процеси деморалізації, які на той час охопили армію, призвели до того, що за винятком деяких частин корпус перестав існувати.

Учасники українських збройних визвольних змагань:

1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.

2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.

3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України

з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.

4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.

5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав

з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.

6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.

(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).

"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).

У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.

Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.

Слава Україні!

Слава українським героям!



© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua