Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Армія УНР   Запорозька СІч

95 років Українському Вільному Козацтву. Запорозька Січ 1918-1919 рр.

Анатолій Грива | 15.04.2012 21:42

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
3

Голосів "проти"
1

У 1918-1919 роках в Україні існувало військове з'єднання, яке відродило звичаї Запорозької Січі, принципи і концепцію її існування із використанням усіх аксесуарів XVI-XVII століть, у тому числі навіть універсалів і наказів, писаних гусячим пером.

95 років Українському Вільному Козацтву. Запорозька Січ 1918-1919 рр.
Запорозька Січ.

Запорозька Січ була сформована восени 1918 р. Ініціатором створення цього військового формування був підполковник 31-го Олексіївського полку колишньої Російської армії Юхим Божко, який став її отаманом.



Вирішено було відродити Запорозьку Січ, її звичаї, принципи, концепцію із використанням усіх аксесуарів XVI-XVII століть, у тому числі навіть універсалів і наказів, писаних гусячим пером.

Запорозька Січ складалася з піхотного, кінного й артилерійського куренів і сотні великокаліберних кулеметів. Першим піхотним куренем командував курінний отаман Веклич, кавалерією – отаман Оболенський, артилерією – отаман Максименко, а кулеметниками – сотник Савчук. У складі Запорозької Січі було близько 3000 козаків і старшин, 10 кулеметів, 6 польових гармат і саморобний бронепотяг.



Отаман Нової Січі вирішив улаштуватися на місці старої Січі, за дніпровськими порогами, на острові Хортиця, і обороняти ці землі від будь-якого противника, включаючи і українські війська Директорії. Але сталося по іншому.

Запорозька Січ Ю.Божка брала участь у боях за Катеринослав проти Повстанської армії Нестора Махна, який підтримував тоді радянську владу, потім намагалася пробитися до м. Києва, але опинилася біля м. Балти.

Під м. Балтою Божко впровадив у військовий побут свого загону всі козацькі звичаї XVII сторіччя. Козакам суворо заборонялося реквізувати продукти у населення, відлучатися без дозволу з табору, пити горілку і грати в карти. Форма одягу була єдина: всі були одягнуті в широкі шаровари й козацькі чоботи, на голові – висока шапка зі шликом, на плечах жупан із стоячим коміром і великими ґудзями по центру і який підперізувалися паском. Отаман наказав відрощувати оселедці, щоб ніхто чужий не затесався в Січ. Суворий режим запорозького життя був до вподоби і старшинам, і козакам. Навколо Січі в інших частинах шаліла анархія, козаки потерпали від голоду і холоду, а в Січі, як у зразковому господарстві, всього було достатньо і на всіх вистачало.

З приходом у ці місця частин 8-ої Червоної армії козаки інтернувалися до Румунії, зберігши особисту зброю. Пройшовши через Румунію і Галичину, козаки у травні 1919 р. знову опинились в Україні. Вони прибули в район дислокації частин Української армії у надзвичайно складний момент коли Уряд і Дієва Армія УНР перебували в оточенні. Сміливою атакою козаки захопили м. Волошськ і створили умови для виходу з оточення Українській армії та державним установам.

Головний отаман С.Петлюра послав Божку та його січовикам телеграму,

в якій дякував за мужність і відвагу. Невдовзі Запорозьку Січ вирішено було переформувати в дивізію, а отамана зняти з посади. На пост командира нової дивізії був уже призначений полковник Добрянський, який і рушив до Божка з наказом штабу діючої армії. Запорозька Січ спочатку не підкорилася наказові, але у травні 1919 р. увійшла до складу Дієвої Армії УНР як 2-га стрілецька дивізія під командуванням Божка.



2-га піша дивізія "Запорозька Січ" Дієвої Армії УНР.

З'єднання було створено у травні-червні 1919 р. шляхом переформування військового з'єднання "Запорозька Січ". Комадиром дивізії був призначений отаман Юхим Божко.

До складу 2-ї дивізії увійшли дві легкі батареї та одна гаубична батарея із загону Ляєра, що раніше оперував на Галицькому фронті. У своєму складі дивізія мала до 1000 багнетів і шабель, 30 скорострілів, 12 гармат (з них 4 гаубиці).

Дивізія брала участь у боях за міста: Волковиськ, Проскурів і Жмеринку. У липні 1919 р. С.Петлюра намагався замінити свавільного отамана Ю.Божка на посаді командира дивізії Добрянским, але Божко відмовився підкорятися наказам С.Петлюри. Контррозвідники Армії УНР Миколаєнко та Козирєв таємно захопили Божка и доставили його в штаб Петлюри. Під час переговорів виникла перестрілка, через що Божка було поранено в ліве око. Його козакам вдалося вивезти пораненого отамана з місця розташування штабу.

5 серпня 1919 р. 2-га піша дивізія "Запорозька Січ" була розформована, а її козаки увійшли до складу 5-ї Селянської (Київської) дивізії Ю.Тютюнника, яка взяла участь у

Першому Зимовому поході частин Дієвої Армії УНР.

Отаман Запорозької Січі 20 століття буув убитий на початку грудня 1919 р. ординарцем Чайківським за намови отамана О.Волоха, похований в с. Красносілка (тепер Чуднівського району Житомирської області).

Перший Зимовий похід частин Дієвої Армії УНР.

6 грудня 1919 р. частини Дієвої Армії УНР вирушили під проводом Михайла Омеляновича-Павленка (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.) у Перший зимовий похід – похід тилами Червоної та Добровольчої армій. Помічником генерала М.Омеляновича-Павленка було призначено Ю.Тютюнника.

За оцінками воєнних істориків, Перший зимовий похід Дієвої Армії УНР є найгероїчнішою сторінкою воєнного мистецтва періоду української національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., під час якого Українська армія вперше вдало застосувала партизанські методи боротьби. Була здійснена головна найважливіша мета – збережена Армія. Зимовий похід дав зразки характерної партизанської війни. У поході взяло участь близько 10000 осіб. Проте сам бойовий склад частин нараховував лише 2000 багнетів, 1000 шабель та 14 гармат. 75% загальної кількості складали штаби частин, немуштрові частини, обози і транспорти хворих. За весь рейд запіллям ворога було пройдено 2500 км, проведено більше 50-ти успішних боїв.



Всі козаки Запорозької Січі 20 століття визнані учасниками боротьби за незалежність України.

Учасники українських збройних визвольних змагань:

1. Українські вояки, які були учасниками Дієвої та Галицької Армій УНР з 09.05.1917 р. до 21.11.1921 р.

2. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу з радянською владою на теренах України з 21.11.1921 р. до 22.06.1941 р.

3. Учасники збройних формувань на теренах Карпатської України

з 04.11.1938 р. до 01.09.1939 р.

4. Учасники повстанських загонів, які вели боротьбу "проти московсько-комуністичної та гітлерівсько-нацистської окупаційних влад" з 22.09.1941 р. до 09.05.1945 р.

5. Учасники регулярних формувань Української Національної Армії, які вели боротьбу проти Червоної армії на теренах України та інших держав

з 15.02.1944 р. до 09.05.1945 р.

6. Учасники різних повстанських військових формувань, які боролися на теренах України з "московсько-комуністичною владою" з 09.05.1945 р.

(Рішення Президії Української Національної Ради Української Народної Республіки від 8 березня 1957 р.).

"Визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони "Карпатська Січ", Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності" (Указ Президента України від 28.01.2010 N75/2010).

У наш час всі вони визнані Українською державою і суспільством.

Імена учасників боротьби за незалежність України у XX столітті увійшли до героїчних сторінок української історії, вони вшановуються сучасними громадянами України, на прикладі їх героїчних вчинків виховується молоде покоління. Результатом їхньої боротьба стало проголошення у 1991 році самостійної української держави – УКРАЇНИ.

Про цих українських героїв в сучасній Україні знімаються фільми, пишуться книжки, складаються пісні, їм споруджуються і відновлюються пам'ятники, їхній прах перепоховається в рідній українській землі.

Слава Україні!

Слава українським героям!










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua