Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Без ідеології українського націоналізму Україна не матиме майбутнього

jurko | 25.03.2012 12:46

3
Рейтинг
3


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
1

Інтерв'ю для газети "Своє слово" про стан українського націоналізму, перспективи націоналістичного руху в Україні та світі.

Без ідеології українського націоналізму Україна не матиме майбутнього
Юрій Антоняк – представник Центру національного відродження ім. Степана Бандери, активний учасник українського націоналістичного, національно-демократичного руху з 1989 року. У інтерв'ю для газети "Своє слово" він поділився власними роздумами про стан українського націоналізму, перспективи націоналістичного руху в Україні та світі.

- Пане Антоняк, на вашу думку, чим є український націоналізм, який він, хто такі націоналісти в Україні?

– Націоналізм є природнім життєвим інстинктом кожної нації, прагненням мати власну національну державу. Без націоналізму нація існувати не може. На певному етапі життя кожної нації націоналізм набирає організованих форм – створення та діяльності націоналістичних організацій. Для націй, які перебувають під колоніальним пануванням, це – визвольний націоналізм. Тобто, це – рухи, організації, які змагають за визволення від колоніального панування і створення власної національної держави. А взагалі націоналізм, як на мене, найкраще означений Степаном Ленкавським, одним з провідників ОУН: "Бути націоналістом – це означає мислити інтересами своєї нації і діяти в інтересах своєї нації". Емоційно та ємко, дав означення націоналізму Тарас Шевченко: "В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля", а ідеологія – в працях Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Міхновського. Виведено право української нації на створення власної самостійної соборної держави, вказано шляхи досягнення цієї мети, організованої, зокрема і збройної боротьби. Пізніше ці постулати знайшли своє відображення в працях Дмитра Донцова, програмних документах українських націоналістичних організацій 20 століття, зокрема ОУН, створеної у 1929 році. Власне тоді український націоналізм отримав програмне вираження і організаційне оформлення.

– Які емоції у вас викликає поняття "український націоналізм"?

- Український націоналізм є надзвичайно позитивною ідеологією, ідеологією любові: до всього рідного, близького, до свого краю, до рідного народу, до рідної землі, до України, бажання працювати для неї. Ця любов могла тим чи іншим чином трансформуватися в ненависть до ворогів, але перш за все це є любов. Ідеологія любові. І зрештою, якщо згадати ті гасла, які писали "оунівці" на своїх прапорах "Свобода народам – свобода людині!", це означає що українські націоналісти вважали – кожен народ має право на вільний національний розвиток.



– Чи є український націоналізм особливим, порівняно з іншими націоналістичними рухами?


– Український націоналізм не відрізняється від визвольних ідеологій будь-якої іншої нації, котра з тих чи інших причин потрапляла під гніт колоніальних панувань. Україна, втративши державність, значний час знаходилися під окупацією сусідніх держав: Росії, Польщі, Угорщини, Румунії. Між цими країнами були розділені етнічні українські землі. Перебуваючи у подібній ситуації, кожен народ мав визвольний рух та визвольну ідеологію, яка в Україні отримала назву "українського націоналізму", націоналізму поневоленої нації. Перша заповідь декалогу українського націоналіста звучить: "Здобудеш українську державу, або згинеш у боротьбі за неї". Тобто, націоналізм є вольовим, емотивним рухом, який ставив собі за мету те, що для багатьох здавалося практично неможливим, але здійснилося – врешті-решт постала українська незалежна держава.

– Чому українська державність сьогодні по-суті є лише формою, не наповненою відповідним змістом?

– В Україні колоніальне панування, колоніальні режими були настільки жорстокими, як очевидно в жодної іншої нації світу. Йдеться і про "червоний" терор, і про Голодомор, і про масові безпрецедентні за масштабами репресії проти всього, що називалося українським. Це призвело до трагічних наслідків, тому що на боротьбу піднімалися найкращі і гинули найкращі. До своєї незалежності Україна прийшла в тяжкому постколоніальному стані.

Провідники новітньої української незалежності (демократи, пост-комуністи), на жаль, не були українськими націоналістами. Саме це є основною причиною того, що українська держава сьогодні не наповнена національним змістом, не відповідає постулатам, якими керувалися українські націоналісти, програмним засадам українського націоналізму. Адже при владі в державі і надалі знаходяться ті, хто були елементами колоніальної системи, їхні послідовники і нащадки. Не проведено люстрації, не зроблено "очищення" державного апарату, інших сфер суспільного життя від тих, для кого Україна є чужою: і українська ідея є чужою, українська мова є чужою, українська історія є чужою. Це – одна з причин того, чому Україна сьогодні не є національною державою.

– З наближенням виборів в Україні політики починають спекулювати на темі введення другої державної мови. Зараз сприятливий час для цього?

– Запровадження другої державної мови в Україні абсолютно неприпустиме, це – агресія проти українців, адже відновлення природних прав титульної нації своєї держави так і не відбулося. Введення ж другої державної мови означає продовження колоніального утиску українців. Говорити про введення другої державної мови нелогічно, адже українці є абсолютною більшістю серед представників націй, які живуть в Україні. Українську мову вважають рідною більшість мешканців України і державна політика мала би зводитися, в першу чергу, до утвердження української мови як державної, а вже потім мало би йтися про права національних меншин.

Українські націоналісти з повагою ставляться до прав інших народів, в державі, побудованій за націоналістичними постулатами, мало б бути комфортно жити всім, незалежно від соціального стану, професії, виду занять. Але держава має бути перш за все державою українців, як більшості, як титульної нації, як народу, для якого іншої землі, де би він міг реалізовувати свої національні інтереси, немає. Спекуляції довкола другої державної мови, суперечать цьому.

– Чи пов'язане підвищення популярності націоналістичних ідей у суспільстві зі згіршенням рівня життя людей, спадом економічних показників?

– Колоніальне гноблення є національним та соціальним. Хто переживає утиски в національному сенсі, неминуче опиняється внизу соціальної драбини, а те, що українці продовжують перебувати в негідному соціальному становищі, теж є наслідком не проведеної деколонізації.

А щодо того, чи пов'язані соціальне становище з розвитком націоналізму, то якщо національні утиски супроводжуються соціальними, то зрозуміло, що це загострює ситуацію. Хоча, з іншого боку, соціально-знедолені, позбавлені майна, засобів для існування люди не можуть становити ядро для розвитку будь-яких політичних партій, рухів, зокрема і націоналістичних.

- Які перспективи націоналістичного руху у світі?

– Там де про націоналізм не говорять, він є основою всього державного життя, зрештою, так є в більшості країн Європи. А в зв'язку з міграційними процесами та глобалізацією націоналістичні рухи, націоналістична ідеологія перебувають на етапі відродження. Наприклад, Великобританія – соціально стабільна і високорозвинена держава, з гарантією прав меншин, які проживають на її території. Але незважаючи на це ми спостерігаємо бурхливий розвиток шотландського націоналізму, де правляча партія ставить питання про відокремлення Шотландії від Великобританії. Подібна ситуація в багатьох країнах. Націоналістичні партії і рухи в континентальній Європі стають все більш популярними. До прикладу, в Австрії націоналісти стабільно перебувають на вершині політичного життя, зрештою, останні події в Європі, де партія Йоббік (Рух за кращу Угорщину) перемігши на виборах, всупереч Євросоюзу затвердила конституцію, яка за своїм духом відповідає принципам національної держави, національної традиції.

Я переконаний що Європа, якщо вона хоче мати шанси на виживання як Європа, повинна повернутися до постулатів національних держав, зокрема, обмеження міграції, повернення законодавства в бік інтересів титульних націй. Нещодавно президент Франції Ніколя Саркозі, який, до речі, не є французьким націоналістом, заявив, що політика мультикультуральності зазнала краху. Отже, це є ще одним доказом того, що хвиля національного, націоналістичного ренесансу чекає на Європу. Україна теж повернеться обличчям до ідеології українського націоналізму, бо інакше вона не матиме майбутнього.



- Націоналізм повинен бути радикальним чи поміркованим?


– Націоналізм і радикалізм – це далеко не синоніми. Все залежить від політичної доцільності. Націоналізм не є за своєю суттю радикальним чи нерадикальним. В умовах колоніального режиму, утисків національних інтересів він неминуче набирає радикальних рис, в умовах власної держави йдеться про державницький розвиток. Націоналізм може діяти і демократичними методами, а коли немає іншого виходу – радикальними, але головне – так, як того вимагають інтереси нації.

Марія Трохимчук










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua