Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Рід Яремів   Городоччини   вчені

Родина Яремів: кількасот літ самовідданої праці на Україну

Роман Смілка | 28.02.2012 15:08

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
2

Впродовж кількох століть представники одного з славетних українських родів – Яреми з Городоччини словом і ділом працювали на Україну. Їхню роботу продовжують нащадки, бо українському роду – нема й ніколи не буде переводу!

Родина Яремів: кількасот літ самовідданої праці на Україну
Загальновідомо: той, хто не знає свого походження, правдивої історії, рідної мови є перекотиполем. У світлі поширюваного нині в світі неолібералізму Іван Безрідний став позитивним героєм часу – споживацького суспільства, де руйнуються тяглість і традиції поколінь, замулюються споконвічні духовні джерела, люди відгороджуються одне від одного високими кам'яними мурами, закривають свої серця ближньому; де щотижня зникає одна з понад шести тисяч існуючих мов. Із коренів родоводу кожна нація черпає сили для свого розвитку і відпірності. Століттями основи української нації, що сягають глибини віків, – під прицілом. Їх силкуються підірвати вороги, перетворивши нас на безпам'ятне населення, котре легко приневолити, асимілювати, відібравши подаровані нам Богом скарби. Проте українська земля та підсоння, освячені духом пращурів, не дають зовнішнім і внутрішнім недругам, різним валуєвим, табачникам знищити нашу сутність. У найважчі для нації часи її обстоюють чи то зі зброєю в руках, чи тихою невтомною й безкорисливою працею хоробрі, роботящі люди. Маємо і родини, що вже століттями стоять на сторожі українства. Серед таких – рід Яремів із Городоччини (Львівська область). Розповім про декількох найвидатніших представників цієї родини.

Минулоріч, на Покрову, я гостював у затишній світлиці краянина, відомого теоретика і практика видавничо-поліграфічної справи, автора профільних навчальних посібників – Степана Яреми, котрий мешкає в Києві. Під час нашої розмови він розповів про себе, свій рід.

Народився Степан Михайлович у с. Галичанах 1938 року. До речі, його племінниця Леся Похудай нині в цьому селі є директоркою школи. Від матері Ксенії, котра свого часу керувала галичанівським хором, С. Ярема перебрав любов до української пісні. Закінчивши чотирирічку в рідному селі, він навчався у сусідньому, Речичанах, а пізніше (8-10 класи) у Городоцькій другій школі, де його однокласниками були Іван Русин, майбутній український дисидент, та Іванна Хома, сьогодні – відома городоцька поетеса, голова районного комітету захисту української мови, культури і духовності. Вступивши в Львівський поліграфічний інститут Степан Ярема сумлінно навчався, був старостою групи. Закінчив виш у 1959 р. з відзнакою. Відтак його скерували на роботу в столицю. Недовго попрацювавши, пішов до армії, навчався у військово-топографічному училищі в Ленінграді, проходив військову службу в секретній 67-ій похідній картографічній частині. Одружився із Зіною Крітською, яка родом з Обухівщини. Трудився у видавництві "Радянська Україна", згодом головним інженером на заводі. Закінчив у Львові аспірантуру, захистив кандидатську роботу. Працював у вечірньому поліграфічному інституті, що пізніше приєднали до Київського політехнічного інституту як факультет; трудився у відкритому міжнародному університеті розвитку людини "Україна". Кандидат технічних наук, професор. Науковий доробок Степана Михайловича складає близько 25 праць.

...Був живим прикладом праці та посвяти для громади і нації

Родич С. Яреми Олекса Ярема (23 вересня 1854 – 21 листопада 1930 рр.; на знімку) – відомий на теренах Західної України педагог, громадський діяч, який 38 літ невтомною тихою працею розбудовував українське життя в Перемишлі. Своє кредо він висловив такими словами: "Не літай зависоко в хмарах, бери, що є під рукою, не заганяйся поза межі можливості, а знизься до землі й будь більш практичним".

Походить герой цієї розповіді з хліборобської сім'ї зі с. Дроздовичі. Його батько Микола Ярема був війтом у згаданому селі. Мав трьох синів, з них Олекса – наймолодший. Після смерті матері він, 11-літнім, пішов до школи у Городок. Наприкінці четвертого року науки, на випускному звіті, його з-поміж інших учнів староста вибрав на посаду писаря у староство. Невдовзі дядько Олекси Григорій Ярема (він довгі роки вчителював, став інспектором народних шкіл у Станіславові (Івано-Франківську) і був типовим польським русином) забрав небожа до себе. У 1877 р. хлопець закінчив навчання у станіславській гімназії, отримавши свою першу національну освіту. Поки був живий стрико, то всіляко підтримував О. Ярему. Одначе після його смерті юнакові залишилося покладатись хіба на власні сили. Відтак, маючи славу доброго інструктора, почав заробляти на життя репетиторством. Став активним учасником Громади, опікунами якої тоді були старші брати гімназійного товариша, історика Корнила Заклинського.

Після трьохлітньої військової служби у самбірському піхотному полку, Олекса вступив на філологію у Львівський університет. Навчаючись там, брав активну участь у житті української студентської молоді, як скарбник, секретар, а в 1884 р. – голова "Академічного братства", що видавало тоді заходами літературознавця В. Коцовського другий том бібліотеки Гната Онишкевича. Закінчивши університетські студії, О. Ярема викладав у Львівській академічній гімназії (1885-1892 рр.); згодом, до 1909 р. – в українській гімназії Перемишля. У цьому місті невсипущо працював майже сорок літ. Від 1909 до 1921 року – директор українського дівочого ліцею, пізніше дівочої гімназії при Українському інституті для дівчат.

Олекса Ярема долучився до листопадових подій 1918 р., як член та головний скарбник Української Національної Ради, як господар і часто черговий у Народному домі, в якому розміщувалась Рада і де він мешкав. Власним коштом Ярема видавав часопис "Воля" – революційний орган Перемишля. Коли під час переговорів Національній Раді довелося вислати одного з представників по інший бік фронту, то Олекса Миколайович добровільно зголосився. Повертаючись назад кладкою через р. Сян, потрапив під обстріл з польського боку і лише військові навики врятували йому життя. Згодом разом з іншими видатними членами Національної Ради він опинився у тюрмі, а опісля – ув'язнений у таборі Домб΄є біля Кракова. Виснажений фізично і духовно, прибитий горем свого поневоленого отчого краю, повернувся з-за дротів лише восени 1919 р. Першого лютого 1924 р. вийшов на пенсію. Подружнє життя його тривало недовго – сім років – і закінчилося трагічно: дружина померла від душевної недуги.

Як вчитель, виховав тисячі молодих людей, серед яких користувався повагою. Сучасники стверджують, що він був зразковим, вольовим педагогом, чесним, самовідданим українцем. Поруч із директором Перемишльської української гімназії Григорієм Цеглинським, адвокатом Теофілем Кормошем, о. Іваном Стрийським, О. Ярему називають зачинателем нашого національного відродження на західних теренах України, зокрема у Перемишлі. Олекса Миколайович, людина універсалістського обширу, своєї працею охопив різні ділянки життя. Так, він був засновником, провідником і робітником культурно-освітніх організацій (філії Українського педагогічного товариства, філії і читальні "Просвіти" у Перемишлі), Українського інституту для дівчат із виділовою школою, згодом дівочого ліцею і гімназії, народної школи ім. Шашкевича; філантропічних і виховних закладів (Бурси ім. Св. Миколая, Селянської бурси, Бурси ім. Шашкевича, Дешевої кухні, Товариства охорони дітей і опіки над молоддю, Сирітського захистку – навчально-виховного інтернату для дітей, Українського товариства допомоги інвалідам тощо); економічно-фінансових, кооперативних структур (українського кооперативного кредитового банку у Перемишлі "Віра", Народного Дому, ощадно-кредитного банку "Українська щадниця", ощадно-кредитової каси взаємодопомоги для ремісників і купців "Міщанська каса", Народної торгівлі, кооперативу "Народний базар" зі складом паперу і книгарнею, яка виникла 1908 р. й існувала завдяки його невтомній праці); станових, товариських, мистецьких організацій (Української бесіди, Союзу українських купців, музично-співочого товариства "Боян", Братства Св. Миколая). Мабуть, не було такого громадського діла, до якого б не доклався Олекса Ярема. Він писав: "В моїх руках опинилося багато кас, направду дрібних, але з того дробу повставали і великі будівлі". Ніяка сила в світі, на його думку, не втримає освіченого, роботящого й шляхетного народу в неволі, а щоб підняти рівень освіти та виховання необхідне економічне піднесення. Він вважав, що коли з'явиться достатня кількість суспільно вихованих, внутрішньо вартісних, мудрих і практично діяльних українців, тоді ми відновимо свою державність, наповнимо її українським змістом. Олекса Ярема був живим прикладом праці й посвяти для громади та нації.

За власні заощаджені гроші ще до початку Першої світової війни Ярема створив фонд "для допомоги бідній українській молоді в її боротьбі за здобуття практичного і вищого знання". Перед смертю заповів всі свої гроші на виховання й освіту дітей з рідні та для перемишльського Сирітського притулку.

Похорон Олекси Яреми у листопаді 1930 р. перетворився на велелюдну маніфестацію, в якій взяли участь сотні українців з Перемишля, Львова, всього краю. За старовинним звичаєм: шестеро сивих коней везли на селянському возі труну, покриту червоною китайкою. Співав перемишльський хор. Численне духовенство очолив єпископ УГКЦ Григорій Лакота. Перед Народним домом слово про покійного виголосив посол до сейму, доктор Володимир Загайкевич. За кілька років на могилі нашого славетного земляка спорудили пам'ятник із темно-рожевого теребовлянського пісковика.

Яким Ярема – перший професійний в Західній Україні психолог

А ще він – знаний філософ, мово- і літературознавець, педагог, культурно-освітній діяч. Похований на Личаківському кладовищі поруч з могилою Василя Барвінського та Маркіяна Шашкевича. На початках відновленої української незалежності у Львові відбулась наукова конференція, присвячена постаті Якима Якимовича Яреми, куди прибули дослідники з різних куточків України. Чим же він такий цікавий сучасникам?

Яким Ярема з'явився на світ 23 вересня 1884 р. у с. Арламівська Воля, нині Мостиського району (Львівщина). Мати Францішка з дому Чутка – німкеня, народжена у Відні, донька дрібного урядовця, якого доля закинула в Галичину. Славилась на всю околицю як зразкова господиня. Батько Яким працював на залізничниці. Він родом з Дроздович. Старший його син Володимир був суддею в Яворові й Бібрці, пройшов всю українсько-польську війну сотником Української Галицької Армії. Помер на тиф 1919 р. у Кам'янці Подільському.

Молодшого сина Якима батьки віддали під опіку дядька, вже згадуваного Олекса Яреми. Навчаючись у Перемишльській українській державній гімназії, Я. Ярема багато читав, особливо цікавився творами Івана Франка, що відіграли важливу роль у формуванні його світогляду. Там у 1897 р. він вперше слухав виступ І. Франка, який тоді балотувався на виборах до Галицького сейму. У 1903 році вступив у Львівського університет, студіював філософію і філологію. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті м. Грац, що на заході Австрії. Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову та літературу у середніх школах з українською, польською та німецькою мовами навчання.

Відбувши армійську службу, розпочинає свою педагогічну діяльність. Спочатку працює в Самборі, а в 1910 р. переїздить до Тернополя і стає вчителем, а з 1913 р. – професором української державної гімназії ім. Франца-Йосифа I. Викладає логіку і психологію. Серед його колег-викладачів були: математик М. Зарицький, фізик В. Кучер, а між учнями: майбутній патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, політик В. Мудрий, артист М. Крушельницький та інші. Ярема зі запалом береться до громадсько-культурної та науково-дослідної праці. Керує науковими роботами учнів, трудиться секретарем філії товариства "Учительська громада". Під час відзначення сорокаліття письменницької діяльності Івана Франка, Я. Ярема виступає з доповідями на ювілейних концертах на Тернопільщині, організовує приїзд самого ювіляра. Рік у рік виходять друком книги-розвідки Якима Якимовича про творчість українських письменників. Франко навіть щиро подякував йому за критичний підхід до аналізу поеми "Мойсей".

Однак, Перша світова війна перервала діяльність Я. Яреми. Його мобілізували в австрійську армію. Потрапивши в російський полон, два роки провів у таборі в Саратові, де вивчив російську мову та докладніше познайомився з російською літературою. Революційні події 1917 р. сприяли його звільненню. Прибувши у Київ, вливається у лави українського війська і захищає УНР від більшовицького заколоту. Після повернення в Галичину його знову призвали до війська. В листопаді 1918 р. брав участь у встановленні влади ЗУНР у Перемишлі. Командував у чині сотника артилерійською батареєю 12-ої гірської бригади корпусу УГА. Опинився в таборі інтернованих українських полонених на півночі Чехії, де проводив кипучу культурно-просвітню роботу, співпрацював з табірними газетами.

Після звільнення і до 1930 року жив і працював у Празі, займався науковою та педагогічною діяльністю. У Карловому університеті захистив ступінь доктора філософії. Уклав "Читанку для українського народу". Викладав у педагогічному інституті ім. Драгоманова, очолював там кафедру педагогічної психології; був директором гімназії при цьому виші. В цей час пише свої перші підручники з філософії і педагогічної психології. До 75-ліття чеського філософа, політика, першого президента Чехословацької республіки – Т. Масарика у 1925 р. з'являється монографія Яреми про ювіляра, виходить збірник його праць за співредакцією Якима Якимовича і з його вступною статтею.

Влітку 1930 р. Я. Ярема повернувся в Тернопіль. Через два роки організував Подільський музей. Продовжує трудитись над науковими розвідками і на педагогічній ниві. Його матеріальне становище непросте, одначе чималу частину грошових надходжень він спрямовує на потреби "Рідної школи". Яким Ярема став центральною постаттю в культурному житті Тернополя. До нього навідувались відомі українські діячі, зокрема: композитор С. Людкевич, добрий приятель професор В. Сімович, ректор Духовної академії Й. Сліпий, політик і правник В. Старосольський, вчений В. Щурат й інші.

З приходом радянської влади Ярему обирають директором створеної на основі української гімназії середньої школи N1 в. Тернополі. У січні 1940 р. його прийнято у члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Тоді він переїжджає до міста Лева; як старший науковий співробітник працює у відділі Інституту літератури ім. Шевченка Академії наук УРСР та в Львівському університеті. Протягом німецької окупації викладає у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником. Коли "совіти" повернулись Якима Ярему знову покликали на роботу в університет і в Інститут літератури. Протягом 1950-1962 років завідує кафедрою іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині академія ветеринарної медицини). Укладає російсько-український ветеринарний словник.

Своє насичене наукове, викладацьке життя поєднує з громадським. Двічі обирався депутатом Львівської міської ради. 1950 року зачинає підготовку хронології життя та творчості Івана Франка. Смерть від серцевого нападу у грудні 1964 р. перешкодила завершити цю вагому працю. Втім, її таки довів до кінця син вченого – Степан Якимович Ярема, випускник механічного факультету Львівського політехнічного інституту; багатолітній працівник фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка Академії наук, видатний вчений в галузі механіки руйнування, помер чотири роки тому.

Розповідаючи про Я. Ярему, не можна оминути його люблячої дружини, порадниці і помічниці Марії-Феліції Савчек (родом зі Стрия). Її сестри були одружені з поетами В. Пачовським і П. Карманським, творчість останнього по його смерті Яким Якимович впорядкував.

Неопубліковані за життя роботи Я. Яреми продовжують виходити в світ, адже не втрачають своєї актуальності. Однією з основоположних його розвідок є дослідження психології нашого народу. Український етнопсихолог В. Янів назвав Якима Ярему першим професійним психологом, який після Костомарова зробив вагомий крок у ділянці етнопсихологічних досліджень. Вивчаючи український національний характер і критично переосмисливши думки з цього приводу Костомарова, Чижевського, Липинського, Ярема констатує: вдача людини або народу – не просто сума поодиноких властивостей, а суцільна структура. Під час аналізу культурних виявів української спільноти в основному спирається на чотири типові для нашої духовності особистості: Івана Вишенського, Григорія Сковороди, Миколи Гоголя і Тараса Шевченка, які репрезентують три важливі в історичному розвиткові пласти: територію, час, соціальні верстви. Яким Якимович доходить до висновку, що українці – інтровертна нація, котра більшої уваги надає захопленню релігією і створенню нових світоглядів, в противагу екстравертам, що переважно – емпірики, матеріалісти, позитивісти. Українська інтровертність, як вважає дослідник, міцно пов'язана з географічними умовами, бо одностайність краєвиду (степ, рівнина), позбавлена різноманітності, переводила увагу зі зовнішнього світу у внутрішній; безмежний простір полегшував незалежність особи від оточення, зумовлював вільність, яка привчала до не підпорядкованості, а географічний чинник – урожайна земля – не вимагав від людей підприємницької діяльності. До географічних чинників Я. Ярема додає ще історію, що, випливаючи з психологічного тла, водночас поглиблювала його. "Безнастанні історичні лихоліття, які були вислідом передусім пасивного відношення до дійсності, спричиняли кожний раз нову втечу від світу, а вслід за тим спадали на край і народ нові зовнішні лиха, – пише дослідник, – на ґрунті такої психології виростала духовна культура, яка зі свого боку знову впливаючи, в дусі тої психології народ далі виховувала". Етнопсихологічні дослідження Я. Яреми підтвердили і розвинули О. Кульчицький, І. Мірчук, В. Янів.

Отак поверхнево, оглядово ми ознайомились з тим, як впродовж кількох століть представники одного з славетних українських родів словом і ділом працювали на Україну. Їхню роботу продовжують нащадки, бо українському роду – нема й ніколи не буде переводу!










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua