Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Пора прощатися з комунізмом

Ігор Бурдяк | 23.06.2011 12:45

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
3

Перемагає не той, хто не боїться. А той, хто, незважаючи на страх, поступає так, як треба.

Пора прощатися з комунізмом
А йти правильною дорогою, на мій погляд, означає не лише бачити мету і наближатися до неї, а й коригувати саму мету, якщо при наближенні до неї виявляється, що вона не зможе обслуговувати наші потреби так, як ми раніше собі уявляли.

Прикладом такої мобільності і "правильності", думаю, може бути Михайло Горбачов. Він починав з "гласності – перебудови – прискорення". Такі ключові напрямки реформ були проголошені 20 квітня 1985 року на квітневому пленумі ЦК КПРС. Вважалося, що для реалізації реформ треба відновити ленінські норми демократії (Перестройка – продолжение дела Октября). В принципі це співпадало з поглядами деяких (не всіх) дисидентів, які були переслідувані в СРСР. Перша в СРСР молодіжна група антисталінців організувала конспіративну "Партію ортодоксальних ленінців". Це було в 1940 році. До неї входило п'ять харківських студентів.

11 лютого 1941 року вранці почався закритий суд. В останньому слові вісімнадцятилітній Михайло Перцовський, ідейний лідер групи заявив, що в історії було багато випадків, коли від рук владоможців гинули чесні борці за інтереси й свободу народу. І прочитав суддям (!) монолог Неофіта – раба з поеми Лесі Українки "У катакомбах". Наприкінці він сказав: "У мене до суду одне прохання. Справу розпочато мною, і в інших підсудних, без мого впливу на них, навряд чи все вилилося б у таку справу. Я винен у цьому, і лише я маю за це відповідати. Я прошу суд врахувати наше нерозуміння й дати змогу вибратися на шлях побудови соціалізму".

...9 квітня 1941 року, через 56 діб від дня суду, трьом засудженим до розстрілу повідомили: "Вам подарували життя. Розстріл замінили десятьма роками позбавлення волі".

Всі наступні дисиденти (хто щиро, а хто хитруючи) теж в основному дотримувалися такої лінії (відновлення ленінських норм демократії). Тому вони з захопленням і ентузіазмом сприйняли Горбачовську "перестройку". Найбільш читаним в ті часи став журнал "Огонек", який редагував наш земляк Віталій Коротич. Там стали публікувати документальні історичні матеріали, раніше заборонені. Відновилася десталінізація, яку розпочав був Хрущов, а Брежнєв припинив. З часом виявилося, що такий напрям реформ, як "прискорення" не реалізується. Більше того, "прискорювався" власне спад матеріального виробництва. За даними, опублікованими американською газетою "Вашингтон пост" 15 грудня 1991 року золотий запас СРСР з 1985 по 1991 р.р. зменшився більше, ніж в 10 разів. Дефіцитом стали найнеобхідніші речі. Але матеріальні проблеми з лихвою компенсувала гласність. В основному люди були захоплені і задоволені розвитком подій. Мабуть, саме завдяки їхній підтримці Горбачов і команда реформаторів тримали удари ретроградів (група Лигачова). Під кінець "перестройки" почалася "деленінізація". Пам'ятаю грунтовні тогочасні статті на цю тему доктора історичних наук, професора, академіка РАПН Юрія Афанасьєва. 13 червня 1991 року за результатами референдуму 54% ленінградців висловилися за повернення місту історичної назви Санкт-Петербург.

Трохи більше, ніж через два місяці після цього Верховна Рада України проголосила Державну Незалежність України. На 1 грудня був призначений всенародний референдум. Весь світ, затамувавши подих, очікував його результатів. На референдум було винесено одне питання: "Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?" Текст Акту проголошення незалежності України, що був прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені.

Громадяни України висловились на підтримку незалежності. 90,32% виборців із тих, хто взяв участь в голосуванні, проголосували "За".

Радянський Союз вже ніщо не могло врятувати. Хоча можна було б попробувати. Михайло Горбачов був законним президентом держави, йому підпорядковувалися силові структури. Але він був послідовним до кінця. Після підписання Біловезьких угод Михайло Горбачов склав з себе повноваження глави держави. Перебудова і гласність свою функцію завершили. Щоправда, дехто вважає, що держава "Союз Советских Социалистических Республик" існує досі (але це, звичайно, жарт).

Українська громадськість активно сприяла Михайлу Сергійовичу в його благородній справі. Візьмімо хоча б газету "Молода Галичина" (колишня "Ленінська Молодь". В 1990 році вона описала трагедію села Нивиці Радехівського району на Львівщині, знищеного радянськими партизанами-медведєвцями наприкінці січня 1944 року.

Згодом Василь Прус, уродженець села Дмитрів Радехівського району Львівської області, на основі спогадів свідків розповів про комуністичну різанину у книжці "Трагедія в Нивицях". Навіть з окремих фрагментів цього документу можна збагнути злочинну сутність радянського режиму:

"Кілька сотень озброєних людей, які увійшли в село (а була це банда комуніста Медведєва, відома під назвою "загін "Побєдітєлі"), почали займати хати селян, влаштовуватись на ночівлю. З настанням сірого похмурого сирого зимового ранку ними було оточено Нивиці. З села нікого не випускали, а тих, хто під'їжджав до нього, заарештували. За спогадами очевидців, у Панасюковій хаті під вартою було від 60 до 70 затриманих людей. Їх водили на переслуховування (допит) до хати Івана Шишки. З хати затриманих із зв'язаними руками і пов'язкою на очах відводили до стодоли Максима Бортника... Пострілів не було чути, лиш стукіт і крик або стогін людський... Поряд з екзекуцією, яку проводили червоні партизани, вони почали грабувати мешканців села, їх оселі та нажите важкою клопіткою працею майно".

У книжці також вміщені спогади свідків злочинів так званих партизанів:

"Медведєвці схопили мого рідного брата Івана. Я з Трійці втік до ліса. Коли втікав, за мною стріляли. Медвеедєвці палили Трійцю. Ранком 28 січня у згорілій стодолі Бортника у Нивицях була купа трупів. Мій брат лежав під самим низом тої купи. На шиї в нього був пасок, зуби вибиті, ноги вкорочені (без ступнів) ".

"Медведєвці пограбували нашу хату: позабирали всю одіж і всі добрі речі. Ввечері... медведєвці палили село... Труп мого брата в тій спаленій стодолі був без язика, ноги відрубані".

"В Нивицях, де партизани палили людей в стодолі, лежала купа трупів, поскладаних один на одного... На трупах були сліди катувань: відрізані ноги, наддерта шкіра, вирвані язики (про це говорили родичі, які розбирали з тої купи своїх рідних) ".

"Зранку того дня по селі ходили ті партизани (в цивільному або в шинелях), грабували хати і хапали людей. З нашої хати забрали геть все. Мого чоловіка Леона Лавного теж схопили. Я чула, як один з тих партизанів сказав: "Ми вас жалеть не будем, будем жечь, резать, рубить".

"Коли підвода зупинилася, з неї зняли два згортки в домотканих простирадлах. Коли згортки розгорнули, ми побачили знівечені тіла. У доньки Смаля були відрубані ноги, його розбитий скривавлений рот був розкритий, зубів не було, на шиї був затягнутий поясок, яким дядько Смаль підперезував штани. Я бачив, що тіло Гані було окривавлене, коси обгорілі, груди обрізані, рот розкритий, язика в ньому не було".

"Через деякий час партизани Медведєва спішно почали втікати, підпалюючи хати, стодоли, хліви... Загорівся і льох, але дочка з нього вилізла, її в саду розшукали... В книзі "Сильныє духом", яку я читала, немає правди"...


З того часу, як ця інформація стала надбанням гласності минув 21 рік, розпався Союз. Незабаром будемо відзначати двадцятиріччя незалежності. Але іноді складається враження, ніби ми і далі в СРСР.

21 квітня 2011 року Верховна Рада України прийняла Постанову N3301-VI "Про відзначення 70-річчя партизанського руху в Україні". Голова Львівської ОДА Михайло Цимбалюк уже дав вказівку посадовим особам обласної держадміністрації опрацювати цю постанову та відповідно до компетенцій забезпечити її виконання до 17 червня 2011 року. Як сприймуть такі заходи громадяни, яких катували "мєдвєдєвці", і нащадки тих, кого "мєдвєдєвці" катували і вбивали, уявити неважко. Але є у нас і інша категорія людей. Вони відроджують минуле:

Прийом в піонери (ВІДЕО) .

А надихають їх крім всього іншого й соратники комуністів по більшості у Верховній Раді, представники найкапіталістичнішої партії України:

Єфремов (голова фракції ПР у Верховній Раді): а нам державний прапор не треба (ВІДЕО) .

Після розвалу кривавої комуністичної імперії здавалося, що уже ніщо не буде заважати нам наводити лад у власному домі. Та не так сталося, як гадалося! Здавалося б, уже своя, українська влада, а воює із журналістами, студентами, "тризубівцями", "львівськими нацистами", захищаючи сталінізм...

Можливо, шахтарі поставлять крапку цьому протистоянню і країна зосередить нарешті увагу на розбудові держави?

У Донецьку 22 червня, в день річниці початку Великої Вітчизняної Війни, двоє шахтарів спалили прапори СРСР та нацистської Німеччини. Свою акцію Олександр Луцик та Віктор Михащенко провели на верхівці одного з териконів шахти імені Челюскінців.

"Ми – двоє українців із Донецької області. Сьогодні, коли 70 років тому розпочалася бійня, що розв'язали дві сатанинські сили: одна – з Москви, інша – з Берліна, ми солідарні з рішенням ОБСЄ. У ньому обидва кровожерливі режими визнані винуватими в цій бійні", – заявили шахтарі.

Донецькі шахтарі спалили прапори фашизму та більшовизму (ВІДЕО) .

Шахтарі – люди солідні. І роблять те, що треба. Пора закінчувати війну, панове Українці.

Джерела:

Едмунд Тер-Погосян "СВОБОДА СПІЗНИЛАСЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ."

Радіо "Свобода"

"Українська правда", інші ЗМІ

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua