Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Донцов, чинний націоналізм, сучасність

ЗаХар | 8.06.2010 20:18

12
Рейтинг
12


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
0

"Помилка демократичної інтелігенції була в тім, що вона думала, що механічно можна набудувати... палаци, ...посадити в них... президента республіки, послів, сенаторів, ... і думати, що під булавою... людей, яких кругозір не виходив за межі вузького овиду їхніх буденних інтересів, держава почне жити, дихати і ділати. "

Донцов, чинний націоналізм, сучасність
На сайті "Політико" один харківський студент розмістив свою досить цікаву розвідку про Дмитра Донцова, чинний націоналізм та сучасність. Нижче наведений текст є моєю рецензією на вказану роботу. Розміщений там же Сподіваюсь, що він може бути цікавим і читачам НП.

Політиковець Андрій Самброс ознайомив нас зі своєю досить цікавою роботою про Дмитра Донцова Безумовно, саме звернення молодого політолога до творчості такої непересічної особистості не може не викликати симпатії. Дуже привабливим виглядає і те, що попри широке використання таких зангажованих джерел як "Украинские страницы" та опуси Поліщука автор намагається лишатись на позиціях об'єктиності та високо поціновує роль ідеології чинного націоналізму в українській історії 20-го сторіччя. На жаль, ряд тверджень Андрія не зовсім відповідають реаліям і тому вимагають певних коректив.

1 Для зачину почну з найпростішого. Цитую

Дмитро Донцов – колишній соціаліст, що став головним ідеологом українського "інтегрального націоналізму" [7, с.80-81].

У 1918 р., коли Д. Донцов прибув до Києва після березневого відновлення влади Центральної Ради, відбулася остаточна ідейна еволюція Д. Донцова у бік націоналізму. Граничне безладдя, яке застав він в Україні, стало каталізатором його розриву з соціалізмом та українською демократією.


За автором виглядає так, що Донцов спершу був соціалістом-інтернаціоналістом, який пізніше змінив власні погляди на націоналістичні, при цьому остаточний розрив з соціалізмом стався лише в 1918 році. Обидва ці твердження легко спростовуються при сумлінному сумісному аналізі витоків і історії українського соціалізму та його біографії.

Початки політичного життя Дмитра пов'язані з Петербургом, де ще з часів похорон Шевченка була міцна громада українських студентів і де, між іншим, в 1889 році інший його земляк – бердянець Зінківський вперше проголосив ідеї руху Молодої України. Рішуче налаштована молодь відкинула суто культурницькі погляди старогромадівців і почала висувати вимоги політичні. Кумиром її став Драгоманов, хоча й не так радикальний в національному питанні як Зінківський, але добре знаний представник європейської соціалістичної думки. Однією з особливостей системи поглядів останнього було заперечення класового поділу в середині української нації. Верхні класи давно покинули українство, розбігшись по Великій Польщі і Великій Росії. Українцями лишились одні трудящі маси, тож національне питання автоматично стало питанням соціальним. Порятунок України – в всезагальній соціалістичній революції. Донцов вступає до РУП, народженої "Самостійною Україною" Міхновського. Щойно остання відмовилась від вирішення питань національних її замінила УСДРП, з тим же гаслом – світова соціалістична революція, як шлях відродження України. Тобто для молодого Донцова соціалізм – шлях до національного визволення В 1909 році він пише:



"Будемо переконані, що в боротьбі українського суспільства за національне визволення український пролетаріат виступить не під синьо-жовтою хоругвою всеукраїнства, а під червоним прапором революційної соціал-демократії".


Але навіть тоді він жодних сподівань на Петербург не покладав та, розуміючи що в Росії "не держава для населення, лише населення для держави", зауважував:

"Внутрішня політика несе в собі загрозу для всіх існуючих в країні націй, а отже – і для українців".

Коли ж УСДРП висловила бажання стати одним з загонів РСДРП з єдиним особливим пунктом – право українців на власне державотворення, "старші брати" їм в цьому відмовили. Брошурою "Модерне москвофільство" та рефератом "Сучасне політичне положення нації і наші завдання", що був прочитаний на другому всеукраїнському студентському з'їзді в червні 1913 року в Львові, Донцов проголошує. ідею сепарації, тобто відділення України від Росії.

"Коли наша нація чує в собі силу і волю до життя... коли вона не хоче добровільно замкнутись в тій труні, котру їй готують російські младотурки – одиноким виходом для неї мусіла б бути програма не автономізму, лише політичного сепаратизму...Актуальним, більш реальним, більш конкретним і скоріш здійсненим – є гасло відірвання від Росії, зірвання всякої злуки з нею – політичний сепаратизм".



Це ще більш посварило його з російською соціал-демократією.

"Не может быть и речи, чтобы социал-демократы соглашались с Донцовым. Марксисты никогда не дадут себе затуманить голову национальными лозунгами",

- такою була реакція "вождя світового пролетаріату"... Спроба Донцова відмити історичний марксизм від брудних плям антислов'янства взагалі та антиукраїнства зокрема, зроблена ним в 1914 році роботою"Енгельс, Маркс і Лассаль про історичні нації" по суті й стала їх прощальним танго. Слова, які двадцять років по тому Донцов присвятив Хвильовому, з повним правом можна прикласти до нього самого:

"Цим рішуче поривав він не лише з Москвою, але й з Малоросією, просвітянщиною. Як і багато його попередників, спочатку намагався він втиснути свою країну, рідні елементи до рамок чужої синтези, надати їм чужої корони...Та дійсність насміялась з його химер...Є лише одна дилема -або створити власну синтезу з власних елементів, або, коли приймеш чужу, – потолочить твої садки, зашле, ...розстріляє, на лицарів накладе тавро злодіїв, перетворить на плем'я фелахів"

Розрив з орієнтацією на Москву ("драгомановщиною", за його власним визначенням) водночас став і розривом з марксизмом.

"Брешуть та богохульствують ті, що закликають вас любити трохи жовто-сине і трохи – червоне. Трохи – тризуб і трохи – серп і молот та ката за ним. Це – мертві душі або висланці диявола"

("Заповіт Шевченка", 1950).

Орієнтація молодого політика в першій світовій на Австрію лише поглибила ситуацію.

Варто зазначити, що теза автора

"Якщо пригадати, то кінець ХІХ століття, як і початок ХХ в українській політичній думці був сповнений почуттям революційних перемін, що у плані встановлення української національної держави, як незалежної – обмежувалися тільки вимогою федерації. Навіть найсміливіші ідеологи і політичні діячі не могли уявити Україну, як незалежну і суверенну державу, і 1917 рік – тому доказ!"

може бути прикладеною лише до різного роду українських соціалістів, але жодним чином не стосується, приміром Міхновського.

Революцію 1917 року на Батьківщині Донцов розглядав як складову загальноєвропейської селянської, правдиво соціальної, а не соціалістичної. Саме цей антисоціалістичний настрій молодого політика привабив гетьмана Скоропадського, котрий призначає його директором Бюро преси і Українського телеграфного агентства (УТА). Донцов же був членом політичної комісії на переговорах гетьманату з РРФСР. (А принципово різні погляди їх на роль Росії в українській історії незабаром призвели до болючого взаєморозочарування).

На завершення розгляду цього питання зауважу, що Донцов не просто "вступив до Української Партії Хліборобів-Демократів", як пише автор, а поряд з Липинським та братами Шеметами був одним з її засновників.

2. Це питання набагато принциповіше. Чи можна чинний націоналізм Донцова називати інтегральним? Коли термін інтегральності розуміти як всезагальність, надкласовість – звичайно так. Але ж автор хоча й зазначає, що інтегральний націоналізм прагне "змусити народ діяти як об'єднане ціле, а не як різні партії, класи чи регіональні групи. Звідси й всеохоплююча природа цього руху, який особливого значення надавав соборності (національній єдності) ", в подальшому використовує зовсім інші означення! Наприклад Субтельного: "термін "інтегральний націоналізм" тут означає "робочий" Такий підхід дуже схожий на пряме примітизування україномовної сторінки з Вікіпедії

Інтегра́льний націоналі́зм – теорія Дмитра Донцова, ідеологія ОУН. Інтегральний означає чинний (дія, справа).



Загалом важко не погодитись з автором, що за основними прикметами концепція Донцова відповідає критеріям Амстронга. Єдине зауваження викликає хіба що питання про форму державного правління. Тут наш автор починає суперечити сам собі. З одного боку він твердить, що для Донцова "Форма державного правління – народна держава (республіка) на чолі якої має стояти вождь з необмеженою владою." З іншого ж визнає: "Донцов з іншими ідеологами націоналістичного руху не мали чіткого уявлення про тип суспільства, яке вони бажали б мати після здобуття незалежності". Останнє виглядає більш аргументованим. Сам Донцов неодноразово стверджував, що головне – здобути самостійність, а тип держави потім визначить сам український народ. Показова в цьому плані його реакція на монархістські захоплення Липинського:

"Я не є принциповим противником цієї форми політичного устрою та був би вельми задоволений аби ця форма в вигляді національної монархії в нас виникла...Але сумніваюсь, щоб монархічні проекти в нас могли здійснитись."

Та більш принциповим виглядає інше. От що пише англомовна Вікіпедія



More recently, Peter Alter discussed integral nationalism in his book "Nationalism", along with its opposite, risorgimento nationalism



Втім, оскільки не всі читачі достатньо володіють англійською, наведу останнє твердження з посиланням на російськомовну сторінку, котра є прямим перекладом щойно згаданої.



Интегральный Национализм – один из пяти видов национализма, как определил в 1928 году, Карлтон Хаес (Carlton Hayes) в своей книге "Историческая Эволюция Современного Национализма". Шарль Моррас (1868-1952 гг.) и Морис Баррес (1862-1923 гг.) первыми четко определили принципы интегрального национализма, который отбрасывал как устаревшие принципы гуманного либерализма и призывал к быстрым решительным действиям ради национальных интересов.

Питер Альтер в своей книге "Национализм", рассматривал "интегральный национализм" сравнивая и противопоставляя его "рисорджименто национализму" (от итал. il risorgimento – возрождение, обновление – историографический термин, обозначающий период борьбы за политическое объединение Италии).[4] Тогда как национализм рисорджименто применим к нации, стремящейся создать государство (например, Греция, Италия, Германия, Польша и Сербия, в XVII-м столетии), интегральный национализм появляется уже после того, как нация обрела независимость и создала государство.



("Поетка українського ресорджімента" – таку назву дав Донцов своїй книзі про Лесю Українку)

Отже, якщо виходити з найсучаснішої теорії Альтера, ототожнення українського чинного націоналізму з інтегральним є невірним.

3. Питання щодо фашизму в багатьох аспектах схоже на попереднє. Не можна заперечувати, що в 30-ті роки Донцов ставився до нього з великою симпатією. Групу "Заграви" в тогочасній пресі відразу стали називати "фашистівською". У відповідь тижневик умістив передову статтю під назвою "Чи ми фашисти?". "Не уважаємо фашизму за щось злого. Навпаки!", – заявляв непідписаний автор (можливо, Д.Донцов). Викладаючи основні засади "загравістів" – пріоритет національного визволення перед соціальним, ворожість до інтернаціоналізму, націоналізм як практика щоденного життя, автор рефреном повторює: "Коли це є програмом фашизму, про мене, – ми є фашистами!" Цікаве і те, що в статті "Bellum sine capite" (Літературно-Науковий Вістник. – 1923 (Річник XXII). – Кн. I. – С. 58-71) аналізуючи причини успіхів італійського фашизму та російського большевізму автор не вбачає між їх тактикою принципових відмін. Донцов виділив чотири спільні прикмети цих рухів: обидва були антидемократичними і водночас народними, обидва були рухами "ініціятивних меншостей" і характеризувалися безкомпромісністю. Саме брак цих прикмет в українських демократів і монархістів зумовив, на думку автора, поразку їхніх спроб створити державу.

Дуже симптоматично це перегукується з внутрішнім секретним меморандумом МЗС Німеччини від 27 липня 1939 року

"есть один общий элемент в идеологии Германии, Италии и Советского Союза: противостояние капиталистическим демократиям. Ни мы, ни Италия не имеем ничего общего с капиталистическим Западом. Поэтому нам кажется довольно противоестественным, чтобы социалистическое государство вставало на сторону западных демократий."

(цит за: Оглашению подлежит: СССР – Германия. 1939-1941: Документы и материалы / Сост. Ю. Фельштинский.- М.: Моск. рабочий, 1991.- 367 с- (Фонд правды). В мережі-

Водночас, Донцов підкреслює, що українські націоналісти не можуть бути фашистами за визначенням:

"Фашизм це справа суто італійська. Всяке наслідування в чужій країні є через те неможливе і було б лише мавпованням. Фашистівський світовий союз – це нісенітниця" Підписуємось обома руками під цим освідченням. І тому власне, що ми стоїмо, подібно як і фашизм, не на інтернаціональній, а на національній плятформі, – ми не можемо бути фашистами"

На жаль, багато хто з дослідників, особливо ідеологічно упереджених, часто змішують (не розуміючи чи зумисне) фашизм як італійську політичну доктрину і родове поняття "generic fascism". Симпатії Донцова в основному стосувались перших. Щодо німецького націонал-соціалізму, то хоча він і вітав перші кроки Гітлера як оновлення затхлої атмосфери старої Європи, але до ідеологічних засад односився з великою упередженністю. Що й не дивно. Ставлення до україно-російського питання було донцовським тестом і в відносинах міжнародних. Гітлерівський "гляйхтшальтунг", більшовицька "уравниловка", псевдодемократичне "егаліте" викликала в нього відразу в першу чергу з-за їх відношення до України. Перші двоє сперечались за неї як за життєвий простір для себе. Третя – не заперечувала проти упокорення України переможцем суперечки. Ялтинські домовленості для Донцова – пряма зрада Заходом українського народу.

І знову питання наявності держави. Фашистська ідеологія як в італійському розумінні, так ів узагальнюючому родовому прикладається до діяльності існуючої держави. Тому говорити про фашизм руху бездержавної нації в будь-якому випадку не доводиться.



4. Ідеї Донцова, дійсно, мали величезний вплив як на утворення ОУН так і на наступну діяльність Організації. Досить навести такий приклад. В донесенні німецького агента в Берлін щодо планів уряду Я. Стецька (після проголошення Акту, але до оприлюднення персонального складу останнього) міститься твердження, що посаду Президента України планується запропонувати саме Донцову. Так, ця інформація не підтвердилась, але сам факт наявності подібних слухів досить промовистий. Проте, членом ОУН він ніколи не був, тож наразі незрозуміла наявність в роботі частини, котра описує символізм в діях ОУН. Відомо також, що не завжди ОУН, особливо в 1943 і пізніші роки прислуховувалась до думки "старшого товариша". Це навіть коли не згадувати пізніший жорсткий конфлікт його з "двійкарями"

5. last but not least Щодо несучасності Донцова... Дуже легко "загорнувшись в тогу принциповості" (вираз Донцова) звинувачувати політиків в "несправжньому націоналізмові". Мушу нагадати Вам, що абсолютна більшість праць Донцова присвячена питанню боротьби за державу. Більш важливими для нас сьогоднішніх є "Підстави нашої політики", де автор аналізує досвід творення держави. Гадаю, варто почитати уважно

"Навіть найбільш завзяті противники української республіки мусили вдавати її прихильників і працювати над скріпленням ідеї, їх переконанням ворожої. Завданням українських політиків було використати це положення. Вони цього не зробили, загортаючись у тогу принциповості, полишаючи перш кадетам, а потім навіть російським монархістам надавати свій зміст переворотові. Ці останні не вагалися для діла пожертвувати своїми засадами і стати на платформу ненависної їм української держави. Таким способом справа, що лежала в руках одиниці, найбільш здавалось би кваліфікованої до сповнення завдання моменту, відкриваючи перед Україною великі перспективи, опинилась в руках тупих і мстивих... які скорим темпом довели її до катастрофи".



Чому так сталось?

"Головною причиною... був застрашаючий брак всякого політичного ідеалу й свідомості метод до його реалізації, по-друге, повне невміння передбачати події та виводити лінії своєї політики".



Я не такий наївний, щоб повірити в патріотизм Ахметова та інших "українських" олігархів. Але коли в нас вистачить сил лише на їх критику а не на примушення працювати на країну (реально – в їх власних бізнес – інтересах), ми матимемо всі шанси знову втратити Україну.

Тому – ще одна цитата попередження від Донцова:

"Помилка демократичної інтелігенції була в тім, що вона думала, що механічно можна набудувати... палаци, парляментарні будівлі, міністерські канцелярії, посадити в них... представників голоти, убраних у відповідні однострої: президента республіки, послів, сенаторів, ... і думати, що під булавою цих людей, яких кругозір не виходив за межі вузького овиду їхніх буденних інтересів, держава почне жити, дихати і ділати. Так не сталося: коли представники плебсу вносять у громадські справи тугу за задоволенням своїх або своєї кліки дрібних матеріальних інтересів, свої дрібні слабості. Свій дух угодовства зі всякою силою чужою чи силою свого власного захланного плебса, свою трусість, свою тупість і брак всякої дисципліни, вносять як політично формуючі ідеї державної міри, нічого з цього не виходить. Подібна ігнорація основних законів функціонування суспільного організму допроваджувала, завдяки таким елітам, суспільність до розкладу. Роблячи з усього: з політичного служіння нації, з політичних урядів, з парляментів, з церковних амвонів звичайний ґешефт, відскочню до особистої кар'єри, до задоволення всіх тих дрібних потреб своїх особистих, своєї родини, кляну, або парафії, як вони привикли це робити в своїм містечку, така еліта забивала самий дух, яким одушевляється всяка суспільність, робила з національного життя велику брехню, а з нації живий труп. В які б пишні шати не вбиралися представники цієї плебейської еліти, на які б курульні крісла і трони не сідали, на яких прем'єрських фотелях не знаходили б собі місця... на які б церковні амвони не входили, – ніколи з них не виходили ні Наполеони, ні Бісмарки, ні Пітти, ні Ришельє, ні Клємансо, ні Мерсіє, ні Вишенські, ні Петри Могили, ні Хмельницькі, ні Київські Іларіони".

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua