Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Синдром хронічної дебільності, як рушійна сила української політики.


7
Рейтинг
7


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
2

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Тарас ШЕВЧЕНКО
"І мертвим, і живим...", 1845


Синдром хронічної дебільності, як рушійна сила української політики.
Вони кожного дня приходять до нас, одягнені в костюми від-кутюр з краватками на шиї вартості земельного паю, щоб донести нам свою істину. Вони мають Конституцію і в руках також, щоб ми знали – щастя є і до нього потрібно іти, – це наша мета. Щастя колись буде. У це ми постійно повинні вірити, а поки ми продовжуємо вірити та сподіватись, вони вже його отримали, – живуть, як у Бога за пазухою. Колись неминуче згинуть наші воріженьки, як роса на сонці і ми безперечно запануємо у своїй сторонці. Поки що ми ідемо. Ми в дорозі. То ми віримо Юлі, то Віті, то не знаємо кому вірити і сподіваємось, що другий Вітя поведе нас правильним шляхом... Ми кочівники в своїй державі та світі. Ми постійно шукаємо долі в інших світах, у країнах з "европейцькими" цінностями та не надто "європейцькими", але дуже наближеними до них. Шукаємо, бо в нашій країні панують інші, ті, що гірше ляха розпинають Україну. Це наша еліта, наші політики.

Ми особлива країна, тому маємо "особливо обдарованих" політиків. Вони ні на кого не схожі, навіть на африканських, бо там їсти собі подібних є національним звичаєм, а особливо з'їсти серце ворога на вечерю. У нас інша культура, тому наші політики через ящик нам співають солодких пісень та в кращих традиціях Кашпіровського дають установку на добро. Ножа вам вставлять потім межі ребра, щоб було схоже на самогубство. От цей самогубець, так необережно побрився. І що ти будеш йому робити. А давай на його честь назвемо вулицю... А давай. Це наша культура. Українська.

Це нехай нерозважливі французи або розпусні американці обирають найкращих, ми ідемо іншим шляхом. Ми так ненавидимо політику та політиків, що знаємо біографії з найменшими подробицями всіх наших політиків та керманичів, кожний селянин або робітник є асом політології і знає краще за всіх, чого чекати від нового Уряду та хто пройде в наступний парламент. Політика для нас – це кара, тому її творити ми доручаємо іншим, більш підприємливим особам із ринково-бюджетною орієнтацією та низькою шкалою моральних цінностей.

Родоначальник українського націоналізму Дмитро Донцов визначив наступні ознаки керівної касти: шляхетність – почуття гордості, непокірливості супроти чужих і супроти долі, відплата за зневагу, чесність, замкнутість, відраза до зла; мудрість – признання закону вищої моральної сили над собою, віра в Бога, признання вищості загального над партикулярним, любов вітчизни, слави, пошана предків; відвага – завзяття, героїчний войовничий дух.

Трагічну долю України він окреслив наступним чином: "Суть нашої проблеми лежить у питанні формотворчої, будівничої правлячої касти. Була та каста мудра, відважна й сильна морально, була й держава. Була вона слаба або відроджувалася, розкладалася й гинула, слабла й держава, хоч би й не була "чайкою при битій дорозі".

Історія Україна – це суцільна трагедія, по нашій культурі та духовності потоптались хто тільки міг. Саме тому українська культура стала на перший погляд селянською, бо земля – це саме те місце, яке дало життя українцю, саме любов до своєї землі стала тим місцем, яке до цього часу оберігає українців та Україну. Інтелігенція, як фундаментальна основа кожного суспільства в нас була або знищена або асимілювалась. Тому на зміну розстріляним та знищеним приходили інші, ті що придбали квиток у цей потяг. Основою нового класу суспільства стала радянська нагодована інтелігенція, що роками сиділа в спілках та годувалась з подачок політичної еліти. Там само вона знаходиться і зараз. Драчі та Яворівські не перевелися. Вони і сьогодні нагодовані та претендують на роль синів нації. Вони не ведуть свою націю вперед, вони просто відводять подалі нас, як баранів, від зелених галявин в гетто-резервації, де мінімальні соціальні гарантії та прожитковий мінімум, де безплатні психіатричні лікарні та дома для престарілих. Скоро буде соціальне житло по 6, 5 квадратних метрів. Це цілком достатньо, щоб вижити, щоб баран приносив вовну та користь своєму хазяїну.

Українцю з самого народження дають розуміти, що бути шляхетним, мудрим та відважним в контексті тих складових, що мав на увазі Дмитро Донцов, – це не шлях до виживання, це є хибним та не може дати нормального розвитку. Натомість псевдопасіонарна частина суспільства (негативні пасіонарії) роблять все можливе задля того, щоб зробити з українців рабів, асимілювавши їх остаточно в малоросів. Кожного дня йде непомітна боротьба за право називатися державою, мати свою мову та культуру, свою національну ідентичність. Боротьба, яка є непомітною для всіх. Табачник, це повністю асимільований представник цієї керівної касти, один із тисяч, тому боротьба з одним із них є абсурдною та власне одним із механізмів маніпуляцій з громадським енергетично-активним рушієм, який повинен насправді вести боротьбу за українців. Та пасіонарна частина нашого суспільства, яка може стати шляхетною, відважною та мудрою повинна вести націю, не на барикади, а вести суспільство до нових цінностей, нового уявлення про свою ідентичність та кінцеву мету розвитку своєї особистості та всієї держави.

Конфлікт пасіонарної частини населення України, який закладений історично, дозволяє здійснювати природній відбір керівної еліти за принципом "чим гірше, тим краще". В результаті люди з синдромом хронічної дебільності ведуть нас у провалля або в резервації, заради того, щоб "жерти та хавати", полювати в заповідниках та ґвалтувати майбутніх матерів, мати себе за керівну касту без жодних на те обґрунтованих причин. Існування такої еліти згодом завжди призводить до втрати державності. Коефіцієнт продажності нашої еліти є майже абсолютним. Вони готові продати все, навіть свою державу. Подібні приклади вже були. Саме внаслідок існування гнилої керівної еліти ми втратили свою державу і були під п'ятою братнього народу кілька сторіч. Тепер ми начеб то маємо своє державу, яка була нам дана Богом без жодного пострілу. Йому просто надоїло, що українець сидить в центрі Європи та займається самоїдством, мріючи про незалежність.

Це стало можливим завдяки пригніченню волі українця до боротьби. Степан Бандера з цього приводу писав: "Більшовизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не в силі здавити самого прагнення до волі. Воно притаманне кожній людині та народові, завжди живе і спонукає до змагання, бо свобідна воля – це дар, даний Богом".

Насправді в суспільстві тих, хто повинен повести українців до визволення, мало, але достатньо, щоб визволити Україну. Я не прихильник тієї думки, що українські пасіонарії – це обов'язково українці та націоналісти. Не це є важливим і не потрібно розділяти всіх за політичними поглядами. Давайте спростуємо наступні слова Миколи Куліша: Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці! (Патетична соната 1931 р.). Досить, щоб нами правили дебіли, а ми були заручниками їхньої гри, бо цей шлях нікуди не веде. Далі – прірва...

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua