Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Як перекладачі диктують держслужбовцям

поступовець | 28.10.2009 21:42

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
0

Чи це можливо? Звичайно, цього не допускають державні службовці, яким притаманна державна, національна і професійна гідність.

А якщо гідності бракує? Тоді все може бути: і посадовці, котрі мали би ставити перед технічними працівниками певні кваліфікаційні вимоги, – навпаки, самі принижено запитують та охоче пристосовуються до їхніх умов. Навіть коли ті умови їм диктують просто-таки недоучки.

Журналістською долею мені судилося побувати на багатьох зустрічах місцевих українських чиновників з іноземними дипломатами, представниками міжнародних організацій. Не буду називати тут ні країн, ні назв організацій, ні імен людей. Явище це доволі типове, тож потребує узагальненого підходу.

Відомо, що свого часу розкрадена і здеідеологізована Українська держава, яка послідовно втрачала свій внутрішній національний інформаційний простір, тим паче була безсилою в поширенні своєї інформації та в популяризації української мови у світі.

Тим приємніше враження справляють надзвичайні і повноважні посли, дипломати різних країн, які, незважаючи на все те, знайшли можливість якимось способом підучити, а то й добре вивчити українську мову перед призначенням на службу в Україну. Однак не всі мають однакові лінгвістичні здібності, не всі знаходять таку можливість, і тоді на допомогу їм мусять приходити кваліфіковані перекладачі. Отут-то й починаються речі, зовсім не прийнятні з погляду здорового глузду.

Не раз мені випадало спостерігати, як навпроти іноземної делегації сідали до перемовин наші високі харківські обласні достойники, і хтось із них першим звертався – ні, не до посла, не до керівника делегації, не до представника міжнародної організації, а... до прикріпленого за ними нібито "українського" перекладача: "Ви, взагалі-то, якою мовою перекладатимете?..." І коли той відповідає, що володіє російською, – тоді нібито "наші" нібито "державні" нібито "службовці" з легкістю неймовірною забувають, у якій державі вони заробляють собі спеціальні ранґи, стажі, вислуги, пенсії і тому подібні блага, й залюбки, немовби аж з полегкістю, погоджуються на диктат невігласа: "Ну що ж, тоді ми всі будемо говорити загальнозрозумілою мовою міжнаціонального спілкування".

Присутність журналістів, які представляють усе-таки українськомовні засоби масової інформації, до уваги не береться. Але ж якщо підходити з цивілізованими мірками і враховувати також їхню гідність, мовний статус та гідність їхніх аудиторій, – то треба визнати той простий факт, що недоучений перекладач справді-таки "перекладає" на інших ту працю, яку мусив би виконувати сам. Редакції або самі змушені перекладати й начитувати цей текст українською мовою, або ж... і вони у свою чергу полегшують собі життя, порушують власний статус та подають виступ "мовою оригіналу" – і далі по ланцюжку зневажають своїх українських слухачів.

Звідки беруться такі горе-перекладачі, і чому при їх підготовці не вимагається обов'язкове опанування української мови? Бо то ж їхня професія, в них-то вже лінгвістичні здібності мали би бути розвинені начебто у всіх. І знання української мови має просто входити до переліку кваліфікаційних вимог.

З другого боку – чому акредитовані в Україні дипломатичні представництва та осередки міжнародних організацій досі вдаються до послуг нефахівців? Адже ясно, що перекладач, котрий прикро не володіє мовою країни перебування та її народу, – тим паче тут же найнятий начебто місцевий виходець, – він принижує і національну гідність народу, і державну гідність країни, і власну професіональну гідність. А отже, той самий некваліфікований перекладач, котрий береться служити закордонним і міжнародним представництвам та організаціям в Україні, – ще й погіршує їхній імідж та підриває їхній авторитет серед українців.

Тож не дивуймося, добрі люди, що приплив іноземних інвестицій у нас не такий вагомий (особливо на душу населення), як того нам усім хотілось би; і що студенти із-за кордону повчитися до нас їдуть не так охоче, як наші туди. Наша держава надзвичайно цікава для світу. А чим цікаві наші чиновники, котрі представляють Україну перед світом?...

Кажуть, що для поступу держави потрібне поєднання громадянського патріотизму і трудового професіоналізму. Особливо це стосується державних службовців, які є водночас і громадянами України, і її працівниками, та ще й наділеними повноваженнями ухвалювати важливі рішення.

Звичайно, зарубіжні гості уважно оглянуть показані їм тут споруди. Звичайно, вони ввічливо вислухають розповідь про славні традиції тутешньої освіти й науки. Звичайно, у відповідь на пряме запитання про інвестиції вони можуть дати і своє дипломатичне міркування: що їхні підприємці, мовляв, звикли до певних правил та їх дотримання, що їм потрібен певний розгін перед прилученням до масштабної справи, а дізнаватися про інвестиційний конкурс за два-три тижні до наміченого підбиття підсумків – то несерйозно.

Але ж бачать іноземні друзі і багато чого іншого, на що їхню увагу спеціально не звертають, а воно просто-таки впадає у вічі.

Якщо безграмотні перекладачі в Україні досі не вивчили українську мову – це теж наочно показує зовсім не славну традицію, що досі триває в нашій освіті.

І якщо державні чиновники України не можуть зробити неукам зауваження, а самі безхребетно підлаштовуються під їхню безграмотність та догідливо запитують у них, якою мовою в цю мить вони повинні вести свої державні справи, – то зрозуміло: для таких чиновників багато питань державного управління аж занадто складні, а вимогливість в утвердженні національних інтересів України – просто непосильний тягар.

Тільки іноземні гості про це нам не скажуть. З усього побаченого вони лише роблять свої висновки для себе.

Заявити нібито нашим чиновникам про все те відверто і вголос мусимо ми самі – громадяни України.

Євген ХОДУН,

член Координаційної ради ГО "Поступ"

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua